У Донецькому національному медичному університеті пройшла в режимі онлайн відеолекція радника МОЗ України з питань туберкульозу, Головного позаштатного фтизіатра Департаменту охорони здоров’я Донецької обласної держадміністрації, заступника головного лікаря Донецької обласної туберкульозної лікарні Ганни Ковальової за темою «Актуальні питання та практичні аспекти підвищення ефективності Загальнодержавної програми протидії захворюванню на туберкульоз в Україні».
Нагадаємо, що серія всеукраїнських відкритих лекцій з актуальних питань охорони здоров’я була започаткована у 2013 р. за ініціативою міністра охорони здоров’я України Раїси Богатирьової. Тема туберкульозу взята невипадково, адже розв’язання проблеми його поширення можливе саме шляхом ефективного виконання заходів Загальнодержавної програми протидії захворюванню на туберкульоз на 2012–2016 роки.
Під час лекції в залі були присутні студенти старших курсів, лікарі-інтерни, керівники протитуберкульозних закладів охорони здоров’я, співробітники кафедри фтизіатрії та пульмонології. До лектора звернулися із запитаннями з обласних протитуберкульозних диспансерів Київщини, Полтавщини, Вінниччини, а також Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького.
Під час лекції Г. Ковальова зазначила, що в Україні завдяки загальнодержавній програмі з протидії туберкульозу виявляють 86% хворих на цю недугу.
За останньою відкритою інформацією ВООЗ, лише три країни Балтії та Білорусь мають нижчий за Україну розрахунковий рівень захворюваності на туберкульоз, тобто справжній, а не за даними офіційної статистики. Вища за Україну захворюваність на туберкульоз відзначається у Росії, значно вища — у решти країн колишнього СРСР. Також за цими даними не підтверджується й інший поширений міф — щодо масштабного недовиявлення хворих на туберкульоз в Україні. Цей показник в Україні становить 86% розрахункової кількості проти мінімально необхідних за критеріями ВООЗ 70%. При цьому в Україні повнота виявлення хворих практично на рівні Естонії, краще ніж у Росії (81%) та Білорусі (70%), не кажучи вже про інші пострадянські країни (окрім Казахстану).
Актуальною проблемою для усіх країн пострадянського простору залишається мультирезистентний туберкульоз, показники якого перевищують у 8–10 разів аналогічні показники у країнах Західної Європи. При цьому Україна і країни Західної Європи мають різні соціальні стандарти.
Проте ознак загальної епідемії туберкульозу в Україні на сьогодні немає. За словами Г. Ковальової, у міжнародній практиці для відповіді на це запитання є чотири критерії щодо визначення епідемії.
Перший критерій — це ураженість активним туберкульозом >1% населення. В Україні станом на 1 січня поточного року, за даними державно-галузевої звітності, цей показник становить лише 0,14%, а за розрахунками ВООЗ — 0,25%, що у 4 рази менше встановленого критерію.
Другий критерій — кратний приріст захворюваності за короткий період. В Україні впродовж останніх 6 років відбувається не приріст, а, навпаки, зниження загального тренду захворюваності на туберкульоз.
Третій критерій — ризик інфікування >1%. Цей показник досить легко розрахувати в емпіричний, але надійний спосіб, використовуючи класичну епідемічну модель туберкульозу. Відповідно до цієї моделі, за основу розрахунків береться захворюваність на туберкульоз серед дітей, в яких захворювання здебільшого є результатом свіжого інфікування. В Україні у 2012 р. цей показник становив 8,5 на 100 тис. населення. Згідно з епідемічною моделлю, протягом року захворює на клінічні форми туберкульозу приблизно 10–15% вперше інфікованих дітей, а за умови проведення лікування — у 3–4 рази менше (мінімум — 2%). Розрахований за цими вихідними даними показник ризику інфікування для України становить 0,45%, а з урахуванням недовиявлення (14% — для України, за даними ВООЗ) — цей ризик становить максимум 0,6%. Таким чином, показник ризику інфікування в Україні не сягає 1% і є рубіжним між середнім та високим рівнем захворюваності на туберкульоз.
Нарешті, останній критерій епідемії — ураженість активним туберкульозом в окремих групах ризику >5% («концентрована» епідемія). В Україні цей показник становить 4,8% (практично 5%) серед ВІЛ-інфікованих і трохи <4% — у спецзакладах Державної пенітенціарної служби України.
Отже, ознак загальної епідемії туберкульозу в Україні на сьогодні немає. Наша країна має середньо-високий рівень захворюваності, водночас Україна впритул наблизилася до етапу концентрованої епідемії туберкульозу серед ВІЛ-інфікованих осіб. І цей напрямок, як зазначила головний позаштатний фтизіатр, стає пріоритетним у програмі протидії туберкульозу в Україні.
Нагадаємо, що проблема туберкульозу для України вже понад 20 років є питанням національної безпеки та має стратегічний державний пріоритет, а також певну політичну і фінансову підтримку.
МОЗ України взяло чіткий курс на забезпечення державного лідерства у сфері боротьби з туберкульозом. У стадії запровадження Державний реєстр хворих на туберкульоз, приведено у відповідність з міжнародними стандартами Національний клінічний протокол. У складі МОЗ України створено Український центр контролю за соціально небезпечними захворюваннями з окремим підрозділом по туберкульозу.
Загальнодержавна програма протидії туберкульозу — одна з небагатьох у галузі охорони здоров’я, яка останніми роками фінансується без скорочень та у затверджених спеціальним законом України обсягах. На сьогодні це близько 170 млн грн. на рік із прогнозованим зростанням видатків вже з наступного року.
На ці кошти здійснюється щорічна централізована державна закупівля засобів для діагностики та лікування туберкульозу. У перерахунку на одного хворого на туберкульоз в Україні, який підлягає лікуванню згідно з Національним клінічним протоколом, ця сума становить 4,7 тис. грн. на рік.
Прес-служба «Українського медичного часопису»
за матеріалами dssz.gov.ua, www.moz.gov.ua,
фото Сергія Бека
