Швидкі темпи зростання захворюваності на ВІЛ-інфекцію/СНІД в Україні потребують пошуку оптимальних, а головне — високоефективних шляхів її подолання. Для цього, поряд із забезпеченням належного рівня фінансування програми з профілактики та протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу, залишається актуальним вирішення ряду організаційних питань.
Так, на початку 2012 р. з метою визначення орієнтовної кількості людей, які живуть із ВІЛ, в Україні здійснене дослідження за новою удосконаленою методикою. Зазначена методика рекомендована експертами ООН та використовується у багатьох країнах світу. Підрахунки велися з урахуванням соціальних, економічних, демографічних та інших показників, що дозволило повніше відобразити національну епідемічну картину. Отже, за даними цієї оцінки кількість людей, які живуть з ВІЛ в Україні, становить 234,8 тис. осіб.
Особливістю сучасного обличчя епідемії є її поступове «старіння», тобто збільшується кількість ВІЛ-інфікованих осіб віком старше 50 років (за розрахунками — їх >60 тис.). Це свідчить як про виявлення старих випадків зараження (пацієнти, інфіковані 8–10 років тому), так і про зростання тривалості життя цього контингенту у зв’язку із розвитком можливостей антиретровірусної терапії.
На сьогодні про свій ВІЛ-статус знає кожен другий мешканець України. Однак, навіть той, хто знає про наявність у нього ВІЛ-інфекції, не завжди звертається за допомогою до медичних закладів. У зв’язку з цим головними завданнями залишаються: покращання виявлення випадків інфікування ВІЛ, збільшення охоплення необхідною медичною допомогою людей, які живуть із ВІЛ.
Результати багатьох досліджень свідчать, що близько половини виявлених ВІЛ-інфікованих пацієнтів потребують антиретровірусної терапії. Для позитивного впливу на епідемію, тобто взяття її під контроль, необхідно залучити до лікування не менше 80% осіб диспансерної групи. В Україні станом на липень 2012 р. під диспансерним наглядом перебували 124,2 тис. пацієнтів. Таким чином, для «приручення» епідемії та забезпечення так званого універсального доступу до лікування необхідно охопити специфічною терапією близько 100 тис. осіб.
Однак, за даними регіональних центрів профілактики та боротьби зі СНІДом, кількість хворих на ВІЛ-інфекцію/СНІД, яким встановлено критерії до початку антиретровірусної терапії, становить близько 43 тис. осіб. Це свідчить про недостатній рівень проведення лабораторних досліджень, які дозволяють визначити показання до початку терапії. Нагальне завдання — забезпечити охоплення пацієнтів диспансерної групи спеціальними видами досліджень, які визначають стан імунної системи і стадію перебігу ВІЛ-інфекції в цілому. Лише здійснивши таке тестування усім пацієнтам, можна остаточно визначити кількість осіб, які потребують початку лікування.
Щодо ситуації із забезпеченням антиретровірусними препаратами: станом на 1 липня 2012 р. зазначене лікування отримують близько 34 тис. хворих. Дані Державної служби України з питань протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням підтверджують можливість додаткового охоплення антиретровірусною терапією ще 9,8 тис. ВІЛ-інфікованих осіб.
Слід також враховувати той факт, що з усієї кількості людей, які мають показання до терапії, майже 20% не мають прихильності. Це пов’язано, перш за все, з тим, що прийом лікарських засобів може супроводжуватися побічними ефектами, складно переноситися людиною. Тому є необхідність у посиленні організації висококваліфікованої психологічно-соціальної допомоги, яка покликана переконати пацієнта не переривати терапію. У цьому плані дуже важливою є допомога громадських організацій. Так, наразі триває процес зміцнення співпраці регіональних центрів профілактики та боротьби зі СНІДом та представництв Всеукраїнської мережі людей, які живуть з ВІЛ, щодо активізації роботи в напрямку мотивації пацієнтів до дисциплінованого виконання лікарських настанов. Останні будуть безпосередньо залучені до процесу набору пацієнтів на лікування та забезпечать його документальне підтвердження.
Таким чином, для подолання епідемії ВІЛ-інфекції/СНІДу, окрім належного забезпечення ліками, є потреба у створенні умов для якісного ведення кожного випадку захворювання — від початку виявлення до останніх днів життя хворого, оскільки антиретровірусна терапія є пожиттєвою. Цього можна реально досягти у форматі взаєморозуміння та конструктивної співпраці між урядовими структурами і громадськими організаціями, які відіграють вагому роль у налагодженні діалогу з населенням.
Прес-служба «Українського медичного часопису»
за матеріалами www.dssz.gov.ua
