У рамках виконання Національного плану дій на 2012 р. щодо впровадження Програми економічних реформ на 2010–2014 роки (Указ Президента України від 12 березня 2012 р. № 187/2012) передбачено реформування системи Державної санітарно-епідеміологічної служби України.
Наразі представляємо узгоджений з Міністерством охорони здоров’я (МОЗ) України та Координаційним центром з упровадження економічних реформ проект двокомпонентної трирівневої структури Державної санітарно-епідеміологічної служби, відповідно з яким здійснюватиметься подальше реформування зазначеної системи.
Нагадаємо, що на сьогодні систему Державної санітарно-епідеміологічної служби України становлять:
- центральний орган виконавчої влади в галузі охорони здоров’я — МОЗ України;
- установи і заклади Державної санітарно-епідеміологічної служби МОЗ України (770 закладів);
- державні наукові установи санітарно-епідеміологічного профілю (7 установ) (ст. 31 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення»).
Відповідно до Положення про державний санітарно-епідеміологічний нагляд в Україні, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів (КМ) України від 22 червня 1999 р. № 1109, зазначені органи та установи уповноважені здійснювати державний санітарно-епідеміологічний нагляд (далі — держсанепіднагляд). У структурі Державної санітарно-епідеміологічної служби МОЗ України — 52 944 посади.
Як повідомляло наше видання, 6 квітня 2011 р. Указом Президента № 400 прийнято Положення про Державну санітарно-епідеміологічну службу (далі — Держсанепідслужба) України, що стала центральним органом виконавчої влади, діяльність якої спрямовується і координується КМ України через Віце-прем’єр-міністра України — Міністра охорони здоров’я України.
Держсанепідслужба України входить до системи органів виконавчої влади у галузі охорони здоров’я та утворюється для забезпечення реалізації державної політики у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення.
На виконання зазначеного Положення на Центральний апарат Держсанепідслужби покладено такі функції:
- організація держсанепіднагляду;
- організація проведення соціально-гігієнічного моніторингу на державному рівні;
- ведення державних реєстрів (інфекційної та професійної захворюваності, висновків Державної санітарно-епідеміологічної експертизи (далі — держсанепідекспертиза), дезінфекційних засобів, небезпечних факторів тощо;
- організація на державному рівні інформаційної бази даних результатів соціально-гігієнічного моніторингу;
- організація виконання державних програм моніторингу довкілля, профілактики інфекційних та неінфекційних (отруєнь) захворювань, біологічної безпеки тощо;
- співпраця з міжнародними організаціями охорони здоров’я та обмін інформацією щодо захворюваності населення та загроз для здоров’я людей;
- організація підготовки та супровід проектів законодавчих і нормативно-правових актів;
- надання адміністративних послуг в особливо складних випадках (видача висновків держсанепідекспертизи, дозволів (санітарних паспортів) на роботу з небезпечними факторами фізичного, хімічного та біологічного походження;
- організація гігієнічного навчання, регламентування та атестації робочих місць за умовами праці;
- організація проведення дезінфекційних заходів на державному рівні;
- організація заходів із санітарної охорони території України на державному рівні;
- розгляд апеляцій на дії посадових осіб держсанепідслужби;
- управління системою держсанепідслужби;
- формування державного замовлення для центрів гігієни та епідеміології.
Держсанепідслужбу України очолює Голова, якого призначає на посаду за поданням Прем’єр-міністра України, внесеним на підставі пропозицій віце-прем’єр-міністра України — міністра охорони здоров’я України та звільняє з посади Президент України.
Голова Держсанепідслужби України за посадою є Головним державним санітарним лікарем України.
Держсанепідслужба України здійснює свої повноваження безпосередньо — Центральний апарат (центральний рівень) та через територіальні органи — головні управління в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, на водному, залізничному, повітряному транспорті (регіональний рівень — 30 юридичних осіб) та їх відокремлені структурні підрозділи в містах (міські управління) та районах (районні чи міжрайонні управління) (місцевий рівень — 347 підрозділів).
На головні управління Держсанепідслужби України та їх відокремлені структурні підрозділи покладено такі функції:
1. Здійснення держсанепіднагляду шляхом:
- проведення перевірок щодо дотримання вимог санітарного законодавства суб’єктами господарювання;
- вжиття адміністративно-запобіжних заходів;
- проведення санітарно-епідеміологічних розслідувань спалахів інфекційних та неінфекційних (отруєнь) хвороб, а також радіаційних уражень людей.
2. Організація проведення соціально-гігієнічного моніторингу на регіональному рівні.
3. Організація виконання державних та регіональних програм моніторингу довкілля, профілактики інфекційних та неінфекційних (отруєнь) захворювань, біологічної безпеки тощо.
4. Узагальнення пропозицій щодо підготовки та змісту проектів законодавчих та нормативно-правових актів.
5. Надання адміністративних послуг (видача висновків держсанепідекспертизи, дозволів (санітарних паспортів) на роботу з небезпечними факторами фізичного, хімічного та біологічного походження).
6. Організація проведення заходів із санітарної охорони території України на регіональному рівні.
7. Управління Держсанепідслужбою на регіональному рівні.
8. Формування державного замовлення для Центрів гігієни та епідеміології (Положення про територіальні органи Держсанепідслужби України, затверджене наказом МОЗ України від 19.01.2012 р. № 34).
Голови відповідних місцевих держадміністрацій координують діяльність головних управлінь та сприяють їм у виконанні покладених на них завдань.
Головне управління очолює начальник, який призначається на посаду Головою Держсанепідслужби України за погодженням з віце-прем’єр-міністром України — міністром охорони здоров’я України та головою місцевої держадміністрації та звільняється з посади Головою Держсанепідслужби України за погодженням з віце-прем’єр-міністром України — міністром охорони здоров’я України. Начальник Головного управління за посадою є Головним державним санітарним лікарем на відповідній території чи відповідному виді транспорту.
Граничну чисельність державних службовців (далі — держслужбовців) та працівників Держсанепідслужби України затверджує КМ України.
Так, на виконання Постанови КМ України від 14 листопада 2011 р. № 1184 «Про затвердження граничної чисельності працівників територіальних органів центральних органів виконавчої влади» у 2012 р. гранична чисельність держслужбовців головних управлінь Держсанепідслужби України та їх структурних підрозділів має становити 2500 одиниць, а також працівників (недержслужбовців) — 5000 одиниць. При цьому МОЗ України разом з Держсанепідслужбою доручено забезпечити скорочення у 2012 р. щокварталу не менше ніж 6 тис. працівників установ і закладів Держсанепідслужби, які функціонують у системі МОЗ України, до досягнення затвердженої цією постановою граничної чисельності працівників.
Однак це не значить, що із майже 53 тис. посад у Держсанепідслужбі має залишитися лише 5 тис. Реформована система Держсанепідслужби передбачає двокомпонентну трирівневу структуру. Тобто на її 3 рівнях (центральний, регіональний, місцевий) при центральному апараті, головних управліннях та їх відокремлених структурних підрозділах передбачено функціонування центрів гігієни та епідеміології та їх відокремлених структурних підрозділів (далі — Центри гігієни та епідеміології) із загальним штатом 22 496 працівників.
До функцій центрів гігієни та епідеміології входитимуть:
1. Інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності територіальних органів Держсанепідслужби.
2. Забезпечення виконання робіт для потреб держсанепіднагляду (держзамовлення):
- проведення лабораторно-інструментальних досліджень факторів середовища життєдіяльності людини фізичного, хімічного та біологічного походження;
- вивчення та аналіз захворюваності населення та встановлення причинно-наслідкового її зв’язку з небезпечними факторами для потреб соціально-гігієнічного моніторингу на регіональному рівні;
- формування баз даних інфекційної та професійної захворюваності та інформаційної бази даних результатів соціально-гігієнічного моніторингу на регіональному рівні для потреб відповідних державних реєстрів;
- реалізація державних та регіональних програм моніторингу довкілля, профілактики інфекційних та неінфекційних (отруєнь) захворювань, біологічної безпеки, а також проектів міжнародної технічної допомоги у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення.
3. Надання послуг, що не відносяться до адміністративних (господарські послуги):
- проведення лабораторних досліджень об’єктів середовища життєдіяльності людини на замовлення суб’єктів господарювання та фізичних осіб згідно з переліком робіт і тарифів, затверджених КМ України;
- проведення розрахунків впливу на здоров’я людини небезпечних факторів та їх лабораторно-інструментальні дослідження для надання дозволів (санітарних паспортів) на роботу з небезпечними факторами фізичного, хімічного та біологічного походження);
- проведення гігієнічного навчання та розрахунків для атестації робочих місць за умовами праці.
4. Управління філіями центрів гігієни та епідеміології.
5. За результатами реалізації заходів соціально-гігієнічного моніторингу внесення пропозицій щодо планування діяльності територіальних органів Держсанепідслужби.
Фінансування територіальних органів Держсанепідслужби України відбуватиметься за Кодом програмної класифікації видатків та кредитування державного бюджету (КПКВ) 2304010 — «Керівництво та управління у сфері санітарно-епідеміологічної служби». Прогнозований загальний обсяг фінансування на 2013 р. — 288820,8 тис. грн. на штат 7500 працівників.
Фінансування центрів гігієни та епідеміології та їх відокремлених структурних підрозділів передбачено КПКВ 2301250 «Державний санітарно-епідеміологічний нагляд, дезінфекційні заходи та заходи по боротьбі з епідеміями». Прогнозований обсяг видатків на 2013 р. з розрахунку на штат 22 496 посад — 1247460,2 тис. грн.
Функціонування оновленої двокомпонентної трирівневої структури Держсанепідслужби України викликає ряд запитань. Зокрема, які розрахунки стали підґрунтям для значного скорочення штату працівників, що забезпечуватимуть держсанепіднагляд (адже наказ МОЗ України від 23.02.2000 р. № 33 «Про штатні нормативи та типові штати закладів охорони здоров’я», за яким функціонували 52 944 посади у цій системі — чинний), під чиєю юрисдикцією опинилися державні наукові установи санітарно-епідеміологічного профілю тощо.
Сподіваємося, що відповіді на ці та багато інших запитань ми зможемо висвітлити у найближчих публікаціях нашого видання.
Прес-служба «Українського медичного часопису»
за матеріалами www.president.gov.ua, www.rada.gov.ua, www.moz.gov.ua, www.dsesu.gov.ua
