Аналоги глюкагоноподібного пептиду-1 (ГПП-1) — це сучасні препарати для лікування цукрового діабету 2-го типу та ожиріння, які останніми роками привертають увагу дослідників завдяки своєму потенційному впливу на розвиток онкологічних захворювань, зокрема, щитоподібної та підшлункової залози. Чи підтверджують наявність цього ризику результати великого ретроспективного дослідження за участю 106 тис. пацієнтів?
Велике ретроспективне когортне дослідження, виконане у США на основі бази даних пацієнтів «IBM-MarketScan», включило 106 088 пацієнтів з діагнозом цукрового діабету 2-го типу. Когорту досліджуваних створено наступним чином. Серед учасників, які отримували фармакотерапію протягом ≥ 6 міс, виділено 2 групи тих, що отримували:
- інсулін;
- аналоги ГПП-1.
Препарати ГПП-1 та механізм їх дії
Серед аналогів ГПП-1 у дослідженні фігурували семаглутид, альбіглутид, ліраглутид, дулаглутид, ліксисенатид та ексенатид. Зауважимо, що в Україні із числа препаратів цієї групи зареєстровані:
- ліраглутид (6 мг/мл по 3 мл) — ВІКТОЗА®, САКСЕНДА®, ЛІРАСЛІМ;
- семаглутид (1,34 мг/мл та 0,68 мг/1 мл; 1,34 мг/мл; 2,27 мг/мл і 3,2 мг/мл) — ОЗЕМПІК® для лікування цукрового діабету 2-го типу та ВЕГОВІ ФЛЕКСТАЧ для застосування 1 раз на тиждень з метою корекції маси тіла.
Ліраглутид (3,6 мг/мл) поряд із інсуліном деглюдек (100 ОД/мл) входить також у склад комбінованого препарату КСАЛТОФАЙ®.
Аналоги ГПП-1 імітують дію ендогенних інкретинів, регулюючи ключові метаболічні процеси — β-окиснення жирних кислот та глікогеноліз — через вплив на секрецію інсуліну та глюкагону. Крім метаболічних ефектів, вони можуть модифікувати внутрішньоклітинні сигнальні шляхи, включаючи PI3K/Akt та cAMP-залежні механізми, які беруть участь у регуляції диференціювання, проліферації, міграції клітин та апоптозу. Теоретично такі зміни можуть зумовлювати процеси канцерогенезу. В епідеміологічних дослідженнях отримано неоднозначні результати: деякі дані вказують на зниження ризику колоректального раку у пацієнтів з цукровим діабетом, які отримують ГПП-1, тоді як в експериментальних моделях на мишах описано підвищення ризику раку щитоподібної залози; дані про зв’язок із раком підшлункової залози залишаються суперечливими.
Результати дослідження
Медіана часу спостереження всіх пацієнтів протягом періоду дослідження становила 30 (міжквартильний розмах (IQR) 20–46) міс. Загалом у 1,9% (n = 1594) осіб розвинувся рак.
Порівняно з інсулінотерапією, застосування аналогів ГПП-1 асоціювалося зі значно нижчим ризиком раку печінки (відносний ризик 0,47; 95% довірчий інтервал (ДІ) 0,27–0,82) та раку підшлункової залози (відносний ризик 0,23; 95% ДІ 0,11–0,51). Для інших типів злоякісних новоутворень статистично значущих відмінностей між групами не виявлено.
Висновок
Застосування аналогів ГПП-1 пов’язане зі зниженням частоти раку печінки та підшлункової залози і не супроводжується підвищенням ризику інших основних онкологічних захворювань. Водночас із розширенням застосування цих препаратів необхідні подальші дослідження для оцінки їх довгострокової онкологічної безпеки.
Використана література
|
Долучайтеся до нас у Viber-спільноті, Telegram-каналі, Instagram, на сторінці Facebook, а також X, щоб першими отримувати найсвіжіші та найактуальніші новини зі світу медицини.
Підготовлено редакцією «Українського медичного часопису» за матеріалами link.springer.com
