Функціональні напади — не епілепсія і не «психосоматика». Нові клінічні рекомендації Американської академії неврології (American Academy of Neurology — AAN) 2025 р. чітко визначають, як правильно діагностувати та лікувати функціональні напади. Ключовий меседж — відмова від необґрунтованого призначення протисудомних препаратів та акцент на психотерапії як лікуванні першої лінії. Розбираємо практично для лікарів.
AAN представила оновлені клінічні рекомендації щодо ведення пацієнтів із функціональними нападами, опубліковані в журналі «Neurology». Документ підготовлено на основі систематичного огляду клінічних досліджень із використанням стандартизованої оцінки якості доказів та узгодженням позиції експертів. Настанова має принципове значення для практики, оскільки чітко визначає функціональні напади як окремий клінічний стан, що потребує специфічної терапевтичної стратегії, відмінної від лікування епілепсії.
Концепція діагнозу та клінічна інтерпретація
Функціональні напади — це пароксизмальні події, що нагадують епілептичні, але не супроводжуються епілептичною активністю на електроенцефалографії (ЕЕГ). Встановлення діагнозу має бути позитивним, базуватися на характерних клінічних ознаках і, за потреби, на відео-ЕЕГ, а не бути діагнозом виключення. Особлива увага приділяється комунікації діагнозу. Пацієнту необхідно чітко пояснити, що симптоми реальні, але мають функціональний механізм і піддаються лікуванню. Неправильне або стигматизувальне пояснення може знизити довіру до лікаря та погіршити прогноз.
Роль фармакотерапії: обмеження та перегляд призначень
Одним із ключових положень рекомендацій є перегляд доцільності застосування протисудомних препаратів у пацієнтів без супутньої епілепсії. Дані AAN 2025 р. показують, що за відсутності епілепсії такі препарати не демонструють ефективності у зниженні частоти функціональних нападів. Більше того, продовження терапії може підтримувати хибну модель захворювання та підвищувати ризик розвитку побічних ефектів.
Рекомендовано не призначати протисудомні препарати пацієнтам із функціональними нападами без інших показань до їх застосування. Якщо пацієнт уже отримує таку терапію без підтвердженої епілепсії, доцільним є поступове скасування лікування. Раннє припинення необґрунтованої терапії асоціюється зі зниженням частоти нападів на 40–50% та покращенням якості життя. Окремо наголошено на обмеженні прийому бензодіазепінів. Ці препарати не слід застосовувати для купірування функціональних нападів за відсутності інших клінічних показань, як-от тривожні розлади чи епілепсія. Надмірне застосування бензодіазепінів асоціюється з ризиком розвитку залежності та когнітивних побічних ефектів.
Рекомендації формують чіткий курс на раціональну депрескрипцію — тобто перегляд і скасування прийому лікарських засобів, які не мають доведеної користі у конкретного пацієнта.
Психотерапія як основа лікування
Найбільш переконливі докази отримано щодо психологічних втручань. Зокрема, когнітивно-поведінкова терапія (КПТ) продемонструвала позитивний вплив на частоту нападів, якість життя та супутні депресивні й тривожні симптоми.
Також досліджувалися мотиваційне інтерв’ювання та інші структуровані психотерапевтичні програми. Загалом психологічні втручання асоціювалися зі зниженням частоти нападів і підвищенням ймовірності досягнення ремісії.
Рекомендації AAN 2025 р. визначають психотерапію як лікування першої лінії при функціональних нападах, тоді як фармакологічні втручання показані лише для лікування супутніх психіатричних станів відповідно до стандартів ведення. Статистика з систематичного огляду свідчить, що КПТ дозволяє досягти ≥50% зниження частоти нападів у 45–60% пацієнтів, а відмова від протисудомних препаратів без показань знижує ризик розвитку побічних ефектів на 30–40%. Фармакологічні втручання можуть застосовуватися лише для лікування супутніх психіатричних станів відповідно до стандартів їх ведення, але не як специфічна терапія функціональних нападів.
Коморбідність і мультидисциплінарний підхід
Функціональні напади часто поєднуються з депресією, тривожними розладами, посттравматичним стресовим розладом або соматоформними симптомами. Виявлення та лікування цих станів є обов’язковою складовою комплексної допомоги.
Ефективне ведення пацієнтів із функціональними нападами передбачає співпрацю невролога, психіатра, психотерапевта та лікаря первинної ланки. Такий підхід сприяє підвищенню прихильності до лікування та зниженню частоти повторних звернень по невідкладну допомогу.
Висновки
Сучасна стратегія ведення пацієнтів із функціональними нападами передбачає позитивне встановлення діагнозу, коректне пояснення його природи, перегляд доцільності протисудомної терапії, обмеження необґрунтованого застосування бензодіазепінів та раннє направлення на психотерапію.
Головна зміна парадигми полягає у відході від медикаментозно орієнтованого підходу до моделі, що базується на доказовій психотерапії та функціональному відновленні пацієнта. Це дозволяє мінімізувати ризики поліпрагмазії та зосередитися на довгострокових клінічних результатах.
Використана література
- Tolchin B., Goldstein L.H., Reuber M. et al. (2026) Management of Functional Seizures Practice Guideline Executive Summary: Report of the AAN Guidelines Subcommittee. Neurology, Jan 13; 106(1): e214466. DOI: 10.1212/WNL.0000000000214466.
Долучайтеся до нас у Viber-спільноті, Telegram-каналі, Instagram, на сторінці Facebook, а також Х, щоб першими отримувати найсвіжіші та найактуальніші новини зі світу медицини.
Редакція журналу «Український медичний часопис» за матеріалами Neurology
