Поширеність захворювань периферичних артерій нижніх кінцівок становить 4,3% у популяції. При цьому відмічають поступове підвищення захворюваності майже в усіх країнах [1]. Однією з найбільш складних анатомічних зон для лікування залишаються оклюзивні ураження аортоклубового сегмента. Анатомічним фокусом зони ураження є інфраренально розташований сегмент черевної аорти до біфуркації на загальні клубові артерії: захворювання, відомого як синдром Леріша. Класифікація уражень та лікування відповідної зони черевної аорти та її гілок виконують відповідно до настанов, розроблених Міжнародним консенсусом щодо лікування захворювань периферичних артерій (Trans-Atlantic Inter-Society Consensus [TASC] II) [2]. Клінічний стан хворих при оклюзивних ураженнях супроводжується розвитком переміжної кульгавості та тяжкої критичної ішемії нижніх кінцівок. Відновлення кровотоку в даній зоні і до сьогодні є складним клінічним завданням. Попри те що технічні можливості надання допомоги значно підвищилися і передбачають відкрите хірургічне втручання, малоінвазивне ендоваскулярне відновлення кровотоку або гібридну операцію, залишається низка невирішених питань. Перш за все, вибір хірургічного втручання та матеріалів для реконструкції ураженої зони. Попри широке застосування малоінвазивних утручань для відновлення кровотоку артерій нижче пахвинної зв’язки, подібна тактика при клубових ураженнях менш поширена [2, 3, 4]. Однак вона стає дедалі більш поширеною тактикою, особливо у звʼязку із впровадженням техніки «kissing stents» та застосуванням голометалевих, покритих, нітинолових саморозширювальних стентів у комбінації з імплантацією покритого стенту в дистальній частині аорти. Метод із застосуванням кісінг-стентів є операцією вибору для лікування тяжких біфуркаційних уражень [5]. Однак методика не набула рутинного застосування, попри перевагу над традиційним оперативним втручанням: меншу травматичність та тривалість перебування в стаціонарі, нижчі 30-денну смертність та частоту ускладнень у короткостроковій перспективі [6, 7]. На низку означених питань у наведеній статі намагаються дати відповідь автори допису. Матеріал опубліковано в журналі «Хроніки хірургічного лікування та досліджень» («Annals of Surgical Treatment and Research» [8].)
Матеріали. Методи дослідження та отримані результати
Для оперативного лікування відібрані пацієнти, переважно чоловіки — 77,4%, середній вік яких становив 62 роки (45–78 років). Усі вони мали ураження біфуркації аорти за класифікацією відповідно до критеріїв TASC II. Із них 8 (25,8%) пацієнтів мали TASC II «B», 15 (48,4%) — TASC II «C» та 8 (25,8%) — TASC II «D». 23 пацієнти з ураженням TASC II «C» або «D» потребували комбінованого лікування (застосування непокритих стентів разом із покритими). У 17 пацієнтів (54,8%) використано лише голометалеві стенти, а у 14 пацієнтів покриті стенти (45,2%) — кісінг-стенти. На госпітальному етапі відновлення прохідності ураженої зони досягнуто у 100% випадків. Середня тривалість спостереження становила 24 міс (24–34 міс). Показники первинної прохідності через 12, 18 і 24 міс після ендопротезування становили 100; 96,8 і 90,3% відповідно. Аналіз підгруп також вказував на 100% первинну прохідність у групі TASCII «B» через 24 міс, тоді як показники в групі комбінованого лікування зберігали прохідність впродовж 12, 18 та 24 міс у 100; 95,7 і 87% випадків відповідно (р=0,296). Під час спостереження значний односторонній рестеноз у стенті виявлено у 3 пацієнтів (9,7%). Усім пацієнтам, які мали ураження за класифікацією TASCII «D» з помірною кальцифікацією (переважно у зоні біфуркації), застосовували покриті стенти (р<0,001). Однак для збереження прохідності контралатеральної внутрішньої клубової артерії застосовували непокриті стенти (комбіноване втручання). Це в кінцевому рахунку сприяло вищим результатам прохідності оперованої зони (100% проти 79%, р=0,047).
На завершення автори дослідження підкреслюють, що методика кісінг-стентування дає задовільні результати відновлення кровотоку із збереженням прохідності у 95% оперованих впродовж 24 міс, навіть при складних ураженнях; а мала травматичність процедури порівняно із традиційним хірургічним втручанням дозволяє застосовувати методику у критично тяжких хворих. Комбіноване застосування стентів різної конструкції сприяє досягненню кращих віддалених результатів прохідності зони значного нашарування кальцію. Результат лікування з ангіографічним підтвердженням наведено на рисунку нижче.
Список використаної літератури
- Selvin E., Erlinger T.P. (2004) Prevalence of and risk factors for peripheral arterial disease in the United States: results from the National Health and Nutrition Examinat ion Sur vey, 1999–2000. Circulation; 110: 738–743.
- Norgren L., Hiatt W.R., Dormandy J.A. et al. (2007) Inter-Society Consensus for the Management of Peripheral Arterial Disease (TASC II). Eur. J. Vasc. Endovasc. Surg.; 33, Suppl. 1: S1–S75.
- Upchurch G.R., Dimick J.B., Wainess R.M. et al. (2004) Diffusion of new technology in health care: the case of aorto-iliac occlusive disease. Surgery; 136: 812–818.
- Goodney P.P., Beck A.W., Nagle J. et al. (2009) National trends in lower extremity bypass surgery, endovascular interventions, and major amputations. J. Vasc. Surg.; 50: 54–60.
- Groot Jebbink E., Holewijn S., Versluis M. et al. (2019) Meta-analysis of individual patient data after kissing stent treatment for aortoiliac occlusive disease. J. Endovasc. Ther.; 26: 31–40.
- Björses K., Ivancev K., Riva L. et al. (2008) Kissing stents in the aortic bifurcation: a valid reconstruction for aorto-iliac occlusive disease. Eur. J. Vasc. Endovasc. Surg.; 36: 424–431.
- Haulon S., Mounier-Véhier C., Gaxotte V. et al. (2002) Percutaneous reconstruction of the aortoiliac bifurcation with the “kissing stents” technique: long-term follow-up in 106 patients. J. Endovasc. Ther.; 9: 363–368.
- Serefli D., Saydam O., Engin A.Y. et al. (2021) Midterm results of kissing stent reconstruction of the aortoiliac bifurcation. Ann. Surg. Treat Res. Oct; 101(4): 247–255. English.
Олександр Осадчий
Редакція журналу «Український медичний часопис»
