Рефрактерний біль у спині: лікування | Український Медичний Часопис

Актуальність пошуку ефективних стратегій лікування болю у спині зумовлена його кардинальністю та істотним впливом на частоту інвалідизації працездатного населення. Клінічну цікавість викликають пацієнти з рефрактерним хронічним болем у спині, які входять до групи ризику щодо неуспішного лікування больового синдрому. Враховуючи складний генез болю із залученням нейронального, синаптичного, системного та організменного рівня, рефрактерний поперековий біль вбачається як ізольований фактор підвищення частоти інвалідизації та негативних соціальних наслідків. Вказане спричинило пошук ефективних фармакологічних засобів, один з яких танезумаб — людське моноклональне антитіло проти фактора росту нервових клітин (nervous growth factor — NGF). Під час попередніх досліджень з’ясовано, що рівень NGF неухильно зростає у разі пошкодження нервових клітин, запалення або хронічного болю [1]. Терапевтичний протибольовий ефект танезумабу проявляється завдяки моделюванню обробки больових сигналів та рецепторного рівня чутливості, опосередкованого регуляцією ноцицептивних аферентних сигнальних шляхів. Аби підтвердити ефективність та безпеку застосування танезумабу у пацієнтів з рефрактерним хронічним поперековим болем, міждисциплінарною командою фахівців з медицини та фармакології проведено 3-тю фазу багатоцентрового вибіркового дослідження терапевтичних ефектів та профілю безпеки препарату із залученням даних із 191 лікарні США, Канади, Угорщини, Франції, Іспанії, Швеції, Японії та Південної Кореї [2]. Результати опубліковані в журналі «Біль» (Pain).

Результати

У вибіркове з випадковою вибіркою подвійно засліплене трамадол-контрольоване дослідження включено пацієнтів віком ≥18 років, яким надано медичну допомогу з приводу локального болю в поперековій ділянці між Th 12 та нижньою сідничною складкою, яка тривала ≥3 міс. Клінічними характеристиками пацієнтів визначено інтенсивність болю ≥5 за 11-бальною шкалою та відсутність клінічної відповіді на застосування ≥3 препаратів зі знеболювальною дією різних груп. За умовами рандомізації з дослідження виключено пацієнтів з фіброміалгіями та больовим синдромом вісцерального генезу, анкілозуючим спондилітом, онкопроцесами, аутоімунними ураженнями суглобів, попереково-крижовою радикулопатією в анамнезі та остеоартритом колінного, плечового кульшового суглоба, за винятком малосимптомного перебігу остеоартрозу (ОА) (Келгрена — Лоуренса клас ≥3). Після поділу пацієнтів на групи інтервенційні групи отримували підшкірні ін’єкції танезумабу у дозі 5 та 10 мг/добу кожні 8 тиж або трамадол уповільненої дії відповідно до рекомендацій. Результати порівнювали з контрольною групою. Первинною кінцевою точкою обрали оцінку динаміки інтенсивності поперекового болю через 16 тиж застосування танезумабу порівняно з плацебо. Вторинною кінцевою точкою стало визначення частки пацієнтів зі зниженням інтенсивності болю ≥50% через 16 тиж у всіх пацієнтів. Додатково оцінювали профіль безпеки танезумабу на 56-й та 80-й тиждень дослідження.

Підсумки аналізу отриманих результатів наведено нижче.

1. Застосування танезумабу у дозі 10 мг зумовило значуще полегшення больового синдрому через 16 тиж порівняно з плацебо (різниця за методом найменших квадратів становила -0,4; 95% довірчий інтервал (ДІ) (−0,76)–0,04; р=0,0281). Тоді як застосування танезумабу у дозі 5 мг не надало терапевтичного ефекту порівняно з плацебо (різниця за методом найменших квадратів (–0,3); 95% ДІ (–0,66)–0,07; р=0,1117).

2. Аналіз вторинних кінцевих точок засвідчив, що полегшення болю ≥50% через 16 тиж в інтервенційній групі застосування танезумабу у дозі 5 мг виявлено у 34,3% пацієнтів порівняно з групою плацебо (відношення ризиків (OR) = 1,28; 95% ДІ 0,97–1,7; р=0,0846). У групі застосування тонезумабу у дозі 10 мг вторинної кінцевої точки досягли 46,3% пацієнтів порівняно з плацебо (OR=1,45; 95% ДІ 1,09–1,91; р=0,0101).

3. Хоча 1,4% пацієнтів з групи танезумабу у дозі 10 мг виявилися рефрактерними до консервативного лікування, дослідники дійшли висновку, що застосування танезумабу у дозі 10 мг значуще покращувало функціональний стан суглобів порівняно з плацебо.

4. Ефективність трамадолу через 16 тиж застосування була подібною до плацебо — 55,9 та 57,9% відповідно (OR=1,08; 95% ДІ 0,84–1,39; р=0,5493). Частка пацієнтів, які досягли первинних кінцевих точок, становила 30% (р=0,5412).

5. Танезумаб в обох дозах виявився ефективнішим за трамадол (р<0,05). Частка пацієнтів, які досягли ≥30% полегшення болю через 16 тиж в групі трамадолу виявилася меншою за групу танезумабу 5 мг — 57,9 та 64,8% відповідно.

6. Частота виникнення небажаних побічних явищ була залежною від дози препарату та, відповідно, вищою в групі танезумабу у дозі 10 мг (2,6%). В інших інтервенційних групах частота небажаних явищ відповідно становила 1% в групі танезумабу 5 мг і 0,2% в групі трамадолу. У пацієнтів з контрольної групи небажані побічні явища не виявлені (0%).

На рисунку представлено динаміку інтенсивності поперекового болю в різних групах.

Рисунок. Динаміка інтенсивності больового поперекового синдрому в дослідженні ефективності танезумабу порівняно з трамадолом та плацебо (досягнення первинних кінцевих точок)

Висновки

Застосування танезумабу асоційоване з терапевтичним ефектом у пацієнтів з рефрактерним до стандартизованого лікування поперековим болем. Однак, враховуючи залежність частоти небажаних побічних явищ від дози препарату, дослідники дійшли висновків, що оптимальним клінічним рішенням при лікуванні рефрактерного поперекового болю є застосування танезумабу у дозі 5 мг.

Список використаної літератури

1. Chang D.S., Hsu E., Hottinger D.G. et al. (2016) Cohen SP. Anti-nerve growth factor in pain management: current evidence. J. Pain. Res., 9: 373–83. doi: 10.2147/JPR.S89061.
2. Markman J. D., Bolash R. B., McAlindon T. E. et al. (2020) Tanezumab for chronic low back pain: a randomized, double-blind, placebo- and active-controlled, phase 3 study of efficacy and safety. PAIN: September. Volume 161, Issue 9: 2068–207. doi: 10.1097/j.pain.0000000000001928.