Мігрень. Безпечна та ефективна фармакопрофілактика

30 грудня 2021 о 12:30
970

Актуальність

Актуальність лікувально-профілактичних стратегій при мігрені зумовлена різким зниженням якості життя пацієнтів та втратою працездатності не менше ніж на 4 дні щомісяця. У сучасній патофізіології нападу мігрені увагу приділяють значущому підвищенню концентрації нейропептиду CGRP, який моделює переда­чу ноцицептивних сигналів та зумовлює вазодилатацію під час нападу мігрені. Еренумаб — це людське моноклональне антитіло, яке блокує рецептори CGRP [2]. Попередні дослідження таргетної дії еренумабу на CGRP-рецептори свідчать про високий профілактичний потенціал препарату. Однак питання профілю безпеки еренумабу залишається суперечливим. Мета поточного аналізу — вивчення профілю безпеки еренума­бу у пацієнтів з епізодичною та хронічною мігренню [1]. Дослідження проведене міжнародною групою дослідників з університе­ту м. Копенгаген (Данія), Королівського коледжу м. Лондон (Великобританія) та Каліфорнійського університету м. Лос-Анджелес (США). Результати опубліковані на онлайн-ресурсі Медичного журналу американської медичної асоціації «Неврологія» (Neurology, JAMA).

Методи

Пост-хок вторинний аналіз 4 плацебо-контрольованих з подвійним засліпленням досліджень з випадковою вибіркою виконано методом найменших квадратів.

Результати

У дослідження включено 2682 пацієнти віком 18–65 років, переважно жінок (84,1%) з епізодичною (від ≥4 до <15 днів з головним болем за місяць або <15 днів з мігренню за місяць) або хронічною мігренню (≥15 днів з головним болем або ≥8 днів з мігренню за місяць). Після рандомізації пацієнти інтервенційних груп (52,2%) отримували еренумаб у дозі 70–140 мг. Первинними кінцевими точками обрали динаміку зміни кількості днів з головним болем за місяць (ДГБ) та кількості днів застосування антимігренозного лікуван­ня за місяць (АМЛ) від визначеного базового рівня. Крім вже зазначеного, досліджували частоту небажаних серцево-судинних ефектів у пацієнтів інтервенційної групи незалежно від дози препарату, з проведенням додаткової стратифікації пацієнтів за серцево-судинною коморбідністю, артеріальною гіпертензією та цереброваскулярною коморбідністю. Після аналізу дослідники дійшли висновків, наведених нижче.

1. Виявлено зменшення ДГБ та АМЛ під час інтенсивного лікування у пацієнтів з аурою чи без порівняно з контрольною групою.

2. Розрахункова різниця кількості ДГБ в інтервенційній групі порівняно з контрольною за умови застосування еренумабу в дозі 70 мг через 12 тиж становила –1,1 (95% довірчий інтервал (ДІ) (–1,7) – (–0,6)). У групі, яка застосовувала еренумаб у дозі 140 мг, розрахунко­вий показник ДГБ виявився нижчим порівняно з контрольною групою та становив –0,9 (95% ДІ (–1,6 )– (–0,2)).

3. У пацієнтів із хронічною мігренню різниця кількості ДГБ відповідно становила –2,1 (95% ДІ (–3,8) – (–0,5)) для групи 70 мг та –3,1 (95% ДІ (–4,8) – (1,4)) для групи 140 мг від визначального базового рівня.

4. Дослідження профілю безпеки свідчить про відсутність серйозних небажаних ефектів через 12 тиж застосування препарату. Загальна частота небажаних побічних явищ виявилася вищою в інтервенційній групі порівняно з контрольною (2,3% проти 1,5% відповід­но).

На рисунку зображено зміни кількості днів з головним болем та нападами мігрені у пацієнтів двох інтервенційних та контрольної групи.

Рисунок. Місячна динаміка зміни кількості днів з головним болем та нападами мігрені та кількості днів фармакологічної профілактики напад­ів мігрені у пацієнтів з епізодичною мігренню з аурою

Висновки

Таким чином, вторинний пост-хок аналіз щодо ефективності та безпеки застосування еренумабу продемонстрував нижчу частоту нападів мігрені та меншу кількість днів з головним болем у пацієнтів з мігренню з аурою чи без неї. Результати дослідження свідчать про високий профіль безпеки препарату.

Список використаної літератури

  • 1. Ashina M., Goadsby P.J., Dodick D.W. et al. (2021) Assessment of Erenumab Safety and Efficacy in Patients With Migraine With and Without Aura. A Secondary Analysis of Randomized Clinical Trials. JAMA Neurol. Published online. doi:10.1001/jamaneurol.2021.4678.
  • 2. Russell F.A., King R., Smillie S.J. et al. (2014) Calcitonin gene-related peptide: physiology and pathophysiology. Physiol. Rev., 94 (4): 1099–1142. doi:10.1152/physrev.00034.2013.