Сімейному лікарю. Як визначити тривалість застосування антидепресантів?

Актуальність

Клінічна актуальність тривожно-депресивного розладу зумов­лена значним зниженням якості життя пацієнтів внаслідок порушень психоемо­ційної сфери та погіршення фізичного стану. Зважаючи на переважання легких та помірних депресивних симптомів у пацієнтів, призначення антидепресантів з високим профілем безпеки здійснюється лікарями первинної ланки. Поширення застосування антидепресантів з високим профілем безпеки з групи селективних інгібіторів зворотного захоплення серотоніну та інгібіторів зворотного захоплення серотоніну та норадреналіну мало на меті полегшення негативних соціальних наслідків депресії. Однак лікування депресивного розладу потребує персоніфікованого підходу та становить певні труднощі, пов’язані з вибором оптимального режиму лікування, зокрема тривалості застосування антидепресантів. Наразі в Великобританії відмічають стрімке зростання частоти призначення антидепресантів, пов’язане зі збільшенням тривалості їх застосування [3]. Дослідження тривалості антидепресивного лікування у пацієнтів з легкими та помірними депресивними ознаками надали результати, які свідчать, що переривання застосування цих препаратів підвищує ризик виникнення повторних депресивних епізодів у пацієнтів з легкими та помірними депресивними розладами [1, 4]. Однак малий розмір вибірки та застосування антидепресантів з різним профілем безпеки залишає питання організації оптимальної антидепресивної терапії на амбулаторному прийомі дискусійним. Група дослідників з Медичного коледжу Університету м. Лондон, Великобританія, дослідила ефективність застосування антидепресантів з високим профілем безпеки впродовж ≥9 міс в амбулаторних умовах [2]. Результати опубліковані в «Медичному журналі Нової Англії» (New England Journal of Medicine).

Методи та результати

Після рандомізації даних 23 553 пацієнтів у дослідження включено дані 478 пацієнтів, наданих сімейними амбулаторіями та сімейними лікарями (в цілому 150 респондентів). Дві третини пацієнтів застосовували циталопрам ≥3 років. Медіана віку пацієнтів становила 54±13 року, переважно жінок (73%). У всіх пацієнтів після застосування антидепресантів впродовж ≤2 років отримана задовільна клінічна відповідь. Пацієнтів поділено на дві групи. Інтервенційна група продовжувала застосування циталопраму, флуоксетину та міртазапіну. Результати порівнювали з контрольною групою, яка застосовувала плацебо. Первинною кінцевою точкою обрали час до настання повторного депресивного епізоду впродовж 52-го тижня. Вторинною кінцевою точкою зазначили виникнення будь-яких емоційно-психічних та фізичних симптомів, які призводили до погіршення якості життя. Додатково досліджували переносимість тривалого застосування антидепресантів. Аналіз отриманих результатів показав наступне.

1. Прихильність до лікування виявилася вищою в інтервенційній групі порівняно з контрольною та становила 70 проти 52% відповідно (відносний ризик (HR) = 2,28, 95% довірчий інтервал (ДІ) 1,68–3,08).

2. Через 52 тиж частота повторних депресивних епізодів в інтервенційній групі виявилася нижчою проти контрольної та становила 39 проти 56% відповідно (HR=2,06, 95% ДІ 1,56–2,7, р<0,001). Криві, представлені на рисунку, відображають час до виникнення повторного епізоду депресивних симптомів в двох групах пацієнтів.

Рисунок

Час до виникнення депресивних епізодів в інтервенційній та контрольній групі

1. У контрольній групі виявлена вища частота розвитку психоемоційних та фізичних симптомів, які негативно впливали на якість життя.

2. Частота побічних ефектів в обох групах виявилася подіб­ною. Серйозних побічних ефектів не відмічено.

Висновки

Таким чином, отримані результати свідчать про підвищення ризику відновлення депресивної симптоматики за умови переривання застосування препаратів з антидепресивною дією. Лікування антидепресантами з високим профілем безпеки виявилося переносимим за умови застосування препаратів ≥3 років.

Список використаної літератури

• 1. Kaymaz N., van Os J., Loonen A.J.M. et al. (2008) Evidence that patients with single versus recurrent depressive episodes are differentially sensitive to treatment discontinuation: a meta-analysis of placebo-controlled randomized trials. J. Clin. Psychiatry, 69: 1423–1436. doi:10.4088/jcp.v69n0910.
• 2. Lewis G., Marston L., Duffy L. et al. (2021) Maintenance or Discontinuation of Antidepressants in Primary Care. N. Engl. J. Med., 385: 1257–1267. DOI: 10.1056/NEJMoa2106356.
• 3. Moore M., Yuen H.M., Dunn N. et al. (2009) Explaining the rise in antidepressant prescribing: a descriptive study using the general practice research database. BMJ, 339: b3999–b3999. doi: 10.1136/bmj.b3999.
• 4. Williams N., Simpson A.N., Simpson K. et al. (2009) Relapse rates with long-term antidepressant drug therapy: a meta-analysis. Hum. Psychopharmacol., 24: 401–408. doi:10.1002/hup.1033.