Хвороба Паркінсона. Пошук оптимального режиму лікування

30 вересня 2021 о 16:15
805

Актуальність

За поширеністю хвороба Паркінсона (ХП) посідає 2-ге місце серед нейродегенеративних захворювань нервової системи та уражує 1–2% популяції. Клінічна картина хвороби Паркінсона (ХП) включає моторні та немоторні симптоми, для полегшення яких необхідно проводити замісну терапію леводопою. На ранніх стадіях ХП компенсація дофамінергічного дефіциту шляхом застосування препаратів леводопи зумовлює стійкий позитивний ефект. Актуальну клінічну проблему становить прогресуюча стадійність ХП, яка призводить до значущого погіршення моторної функції внаслідок моторних флуктуацій та леводопа-індукованих дискінезій. Слід зазначити, що одним із чинників виникнення моторних порушень вважається феномен виснаження ефекту дози або wearing-off. За умови зростання тяжкості ХП клітини чорної субстанції втрачають здатність накопичувати та плавно вивільняти дофамін, що виявляється зниженням біодоступності дози леводопи та ослабленням ефекту. Зниження тривалості ефекту леводопи супроводжується збільшенням вираженості моторних та немоторних симптомів до прийому наступної дози, причому немоторні прояви ХП, що характеризуються вегетативними порушеннями (інсомнія, депресія, зниження когнітивної функції, вегетативна дисфункція, бульбарні симптоми), доповнюють, а в багатьох випадках випереджають моторний дефіцит. Погіршення клінічної відповіді на стандартизоване лікування, високий ризик інвалідизації, залежності від сторонньої допомоги та, як наслідок, значуще погіршення якості життя спричинили пошук нових засобів фармакологічної підтримки при ХП. Одним із терапевтичних напрямків, спрямованих на зменшення вираженості феномену виснаження ефекту дози, є оптимізація застосування агоністів дофаміну з одночасним зниженням дози леводопи. Апоморфіну гідрохлорид — агоніст дофаміну з високою афінністю до Д2-дофамінергічних рецепторів [1, 2, 3]. Попередні результати фази з подвійним засліпленням (ФПЗ) підтвердили клінічне покращення стану у пацієнтів з постійними флуктуаціями від застосування перорально або підшкірно апоморфіну впродовж 12 тиж. У поточному відкритої фази дослідженні (ВФД) група дослідників з Інституту нейроімунології та нейродегенеративних захворювань Карла Лайндштайнера, Відень, Австрія, порівнювала перевагу та безпеку тривалого застосування апоморфіну гідрохлориду [2]. Результати опубліковані в журналі «Порушення, пов’язані з хворобою Паркінсона» (Parkinsonism Related Disorders).

Методи та результати

У відкриту фазу дослідження, яка тривала 52 тиж., включено 84 пацієнти з попередньої ФПЗ, під час якої всі пацієнти застосовували апоморфіну гідрохлорид впродовж 12 тиж. Було сформовано дві групи — інтервенційну та контрольну. Інтервенційна група додатково до стандартизованого лікування леводопою отримувала підшкірні інфузії апоморфіну. Для оцінки клінічного стану пацієнтів застосовано метод заповнення моторного щоденника. Пацієнти самостійно заповнювали щоденник за 2 дні до запланованого візиту до лікаря. Основною вимогою було визначення всіх моторних та немоторних симптомів з інтервалом у 30 хв впродовж 24 год. Отримані в двох групах результати порівнювали через 12; 24; 36 та 52 тиж. Профіль безпеки апоморфіну досліджували за частотою виникнення побічних ефектів — нудоти, сонливості, ущільнення на місті ін’єкції, когнітивних порушень та депресивних симптомів.

1. Порівняння частоти та тривалості періодів вимкнення-увімкнення поводили з результатами об’єднаних даних, отриманих під час ФПЗ. Аналіз поточних результатів після порівняння свідчить про зниження частоти та тривалості періодів вимкнення в інтервенційній групі проти частоти вимкнення, яка виявлена під час ФПЗ. На рис. 1 зображено динаміку змін тривалості часу вимкнення в попередній та поточній фазі дослідження.

Рисунок 1. Порівняння часу вимкнення в попередній та поточній фазі дослідження

2. Додаткове застосування апоморфіну гідрохлориду зумовило зменшення медіани середньодобової еквівалентної дози леводопи. Середня доза леводопи в інтервенційній групі ВФД до кінця 64-го тижня дослідження знизилася на 0,273 мг проти базового рівня.

3. За умови застосування апоморфіну гідрохлориду відмічали тривале, впродовж 64 тиж., скорочення щоденного часу вимкнення та пришвидшення часу увімкнення без в клінічно значущої дискінезії. На рис. 2 представлено порівняння частоти виникнення клінічно значущих дискінезій у пацієнтів під час ФПЗ та ФВД.

Рисунок 2. Динаміка частоти виникнення клінічно значущих дискінезій в попередній та поточній фазі дослідження

4. Тривале застосування апоморфіну гідрохлориду продемонструвало хорошу переносимість. Внаслідок виникнення побічних ефектів з дослідження вибуло 16,7% пацієнтів. У структурі побічних ефектів перше місце посіли місцеві реакції на інфузію, нудота та втомлюваність. У одного пацієнта виникли симптоми гемолітичної анемії.

Висновки

Таким чином, тривале застосування апоморфіну гідрохлориду зумовило зменшення вираженості моторних порушень у пацієнтів із хворобою Паркінсона і сприяло зниженню добової дози леводопи.

Список використаної літератури:

  • 1. Bhidayasiri R., Chaudrhri K.R., LeWitt P. et al. (2015) Effective delivery of apomorphine in the management of Parkinson disease: practical considerations for clinicians and Parkinson nurses. Clin. Neuropharmacol., 38: 89–103. doi: 10.1097/WNF.0000000000000082.
  • 2. Katzenschlager R., Poewe W., Rascol O.l. et al. (2020) Long-term safety and efficacy of apomorphine infusion in Parkinson’s disease patients with persistent motor fluctuations: Results of the open-label phase of the TOLEDO study. Park. Relat. Disord. doi.org.10.1016/j.parkreldis.2020.12.024.
  • 3. Trenkwalder C., Chaudhri K.R., Garcia Ruiz P.J. et al. (2015) An expert consensus group for the use of apomorphine in Parkinson’s, expert consensus group report on the use of apomorphine in the treatment of Parkinson’s disease — clinical practice recommendations.Park. Relat. Disord., 21: 1023–1030. doi: 10.1016/j.parkreldis.2015.06.012.