Бактеріальний тонзилофарингіт. Тривалість антибіотикотерапії

23 вересня 2021 о 16:19
795

Актуальність

Гострий тонзилофарингіт становить актуальну клінічну проблему для сімейного лікаря та є одним з провідних чинників призначення антибіотиків. У структурі звернень за амбулаторною медичною допомогою гострий тонзилофарингіт  займає 1–2% [4]. І хоча більшість випадків тонзилофарингіту як вірусної, так і бактеріальної етіології минають самостійно, традиційно курс антибіотикотерапії рекомендовано пацієнтам з групи ризику або при отриманні позитивних результатів на бактеріальну флору. З метою запобігання виникненню гострої ревматичної лихоманки 10-денні курси антибактеріальної терапії передусім рекомендовані вагітним, пацієнтам з ВІЛ-інфекцією та імунодефіцитними станами гетерогенного походження. Загальним консенсусом європейських та американських фахівців експертного рівня першою лінією терапії при гострому тонзилофарингіті бактеріальної етіології рекомендовано 10-денний курс пеніциліну V або амоксициліну як препарату вибору з перевагами форми випуску та дозування [2, 3, 5]. Однак зважаючи на нераціональне застосування антибіотиків та пов’язану з цим високу частоту серйозних побічних ефектів, залишається актуальним питання тривалості застосування антибактеріального курсу. Дослідницька група фахівців загальної практики з Департаменту охорони здоров’я м. Копенгаген, Данія, дослідила ефективність застосування найбільш поширених груп антибактеріальних препаратів у пацієнтів з бактеріальним гострим тонзилофарингітом [1]. Результати опубліковані в швейцарському журналі «Антибіотики» (Antibiotics).

Результати

З 968 досліджень до огляду з метою порівняння ефективності та безпеки коротких (≤5 днів) та тривалих (≥7 днів) курсів застосування антибіотиків у пацієнтів з гострим стрептококовим тонзилофарингітом відібрано 50 рандомізованих досліджень, в які було включено ≥18 тис. пацієнтів. Ефективність макролідів вивчали у 26 дослідженнях, цефалоспоринів — у 16 дослідженнях, амоксициліну та клавунату — у 3 дослідженнях. Одне дослідження було присвячене вивченню ефективності лінкозаміду. У більшості досліджень препаратом порівняння був пеніцилін V. Первинними кінцевими точками було обрано ранню клінічну відповідь на застосування антибактеріальної терапії та частоту ерадикації збудника. Проведений фахівцями аналіз результатів свідчить про наступне.

  1. Розрахункові шанси отримати клінічну відповідь у пацієнтів з гострим бактеріальним тонзилофарингітом не залежали від часу застосування антибіотиків (відношення ризиків (OR) = 0,85; 95% довірчий інтервал (ДІ) 0,79–1,15).
  2. Найвища частота клінічної відповіді та повної ерадикації збудника виявлена за умови застосування пеніцилінів ≥7 днів (OR = 0,43; 95% ДІ 0,23–0,82 та OR=0,34; 95% ДІ 0,19–0,61 відповідно).
  3. Клінічний інтерес викликають результати аналізу за підгрупами антибактеріальних препаратів. Так, результати порівняння ефективності макролідів та пеніцилінів у пацієнтів з гострим тонзилофарингітом свідчать, що раннє призначення макролідів зумовлювало вищу частоту клінічної відповіді та меншу тривалість курсу антибіотикотерапії.
  4. Короткотривале застосування цефалоспоринів було більш ефективним порівняно з довготривалим курсом пеніциліну.
  5. Найвища частота клінічної відповіді та ерадикації збудника відмічена у пацієнтів з гострим тонзилофарингітом за умови раннього призначення цефалоспорину (OR=1,48; 95% ДІ 1,11–1,96 та OR=1,48; 95% ДІ 1,13–2,27 відповідно).
  6. Однак частота побічних ефектів виявилася статистично значуще вищою в групі короткочасного застосування макролідів та цефалоспоринів порівняно з довготривалими курсами антибіотиків пеніцилінового ряду (OR=1,35; 95% ДІ 1,08–1,68).

Висновки

Дослідники віднесли макроліди та цефалоспорини до списку критично найважливих антибіотиків пріоритетного застосування. Однак, враховуючи переважання шкоди над користю від застосування цефалоспоринів та макролідів у пацієнтів з гострим бактеріальним тонзилофарингітом, терапією першої лінії залишається 10-денний курс застосування пеніцилінів. Таким чином, вибір антибіотика у пацієнта з гострим бактеріальним тонзилофарингітом залежить від клінічних характеристик пацієнта та залишається на розсуд лікаря.

Список використаної літератури

  1. Holm A.E., Llor C., Bjerrum L. et al. (2020) Short- vs. Long-Course Antibiotic Treatment for Acute Streptococcal Pharyngitis: Systematic Review and Meta-Analysis of Randomized Controlled Trials. Antibiotics (Basel), 9 (11): 733. doi: 3390/antibiotics9110733.
  2. Lennon D.R., Farrell E., Martin D. et al. (2008) Once-daily amoxicillin versus twice-daily penicillin V in group A beta-haemolytic streptococcal pharyngitis. Arch. Dis. Child., 93: 474–478. doi: 10.1136/adc.2006.113506.
  3. Pelucchi C., Grigoryan L., Galeone C. et al. (2012) Guideline for the management of acute sore throat.  Microbiol. Infect., 18: 1–27. doi: 10.1111/j.1469-0691.2012.03766.x.
  4. Schappert S.M., Rechtsteiner E.A. (2008) Ambulatory medical care utilization estimates for 2006. Health Stat. Report, (8): 1–29. PMID: 18958997.
  5. Shulman S.T., Bisno A.L., Clegg H.W. et al. (2012) Clinical practice guideline for the diagnosis and management of group A streptococcal pharyngitis: 2012 update by the Infectious Diseases Society of America.  Infect. Dis., 55: 1279–1282. doi: 10.1093/cid/cis847.

Ю.В. Жарікова
Редакція журналу «Український медичний часопис»