Про схвалення Концепції Загальнодержавної програми протидії захворюванню на туберкульоз у 2012–2016 роках | Український Медичний Часопис

2. МОЗ розробити та подати до 30 липня 2011 р. на розгляд Кабінету Міністрів України проект Загальнодержавної програми протидії захворюванню на туберкульоз у 2012–2016 роках.

Прем’єр-міністр України М. АЗАРОВ

СХВАЛЕНО
Розпорядженням
Кабінету Міністрів України
від 2011 №

КОНЦЕПЦІЯ

Загальнодержавної програми протидії захворюванню на туберкульоз

у 2012–2016 роках

Загальна частина

Поширення туберкульозу, насамперед, мультирезистентного, становить загрозу національній безпеці країни, є однією з причин втрати працездатності, здоров’я, причиною інвалідності та смертності населення України, свідчить про проблеми бідності, соціальної нерівності та вимагає постійного збільшення видатків із державного бюджету.

Україна посідає друге місце після Російської Федерації серед країн Європейського регіону за тягарем туберкульозу. У 2010 році захворюваність на туберкульоз, його поширеність та смертність від туберкульозу в Україні становила, відповідно 68,4; 171,4 та 16,8 випадків на 100 тис. населення. За оцінками ВООЗ в Україні мультирезистентну форму мають 16% хворих з новими випадками та 44% хворих з повторними випадками туберкульозу, що на тепер становить близько 7000 хворих. У країні реєструються випадки майже невиліковного туберкульозу з розширеною медикаментозною резистентністю, кількість яких стрімко збільшується. Одночасно із зростаючою епідемією ВІЛ/СНІД, що має тенденцію до генералізації через статевий шлях передачі, швидко зростає і частка пацієнтів із ко-інфекцією туберкульоз/ВІЛ-інфекція (ТБ/ВІЛ), кількість яких у 2010 році становила 11% від загального числа хворих з новими випадками туберкульозу. Особливу небезпеку становить поєднання мультирезистентного туберкульозу з ВІЛ-інфекцією серед уразливих до інфікування ВІЛ груп населення. Так, за даними пілотного проекту ВООЗ у Донецькій області (2006 р.) 58% ув’язнених з ко-інфекцією ТБ/ВІЛ мали мультирезистентну форму туберкульозу.

Аналіз причин виникнення проблеми та обґрунтування необхідності її розв’язання програмним методом

Високий рівень захворюваності на туберкульоз та поширення мультирезистентного туберкульозу обумовлені, насамперед, неефективністю заходів, спрямованих на переривання ланцюга передачі туберкульозної інфекції, через:

недостатнє та несвоєчасне виявлення хворих на заразні форми туберкульозу через недосконалість системи охорони здоров’я щодо діагностування звичайного, мультирезистентного туберкульозу та ко-інфекції ТБ/ВІЛ, кадрову кризу, недосконалість лабораторної мережі з мікробіологічної діагностики туберкульозу, низьку мотивацію населення до своєчасного звернення за медичною допомогою та недостатній доступ до отримання медичних послуг з боку уразливих до захворювання на туберкульоз верств населення;
низьку ефективність лікування хворих з новими та повторними випадками туберкульозу через відсутність швидких методів діагностики мультирезистентного туберкульозу, якісного контрольованого лікування, низьку прихильність хворих до лікування, недостатню кількість протитуберкульозних препаратів ІІ ряду;
недостатній інфекційний контроль в протитуберкульозних та інших медичних закладах через відсутність сучасних засобів інфекційного контролю, через незадовільну матеріально–технічну базу протитуберкульозних закладів, низьку поінформованість медичного персоналу щодо вимог інфекційного контролю;
неефективне ведення випадків мультирезистентного туберкульозу через низький рівень знань медичних працівників щодо особливостей лікування хворих на мультирезистентний туберкульоз;
недостатнє фінансування заходів з протидії туберкульозу, що не дозволяє забезпечити сучасним діагностичним обладнанням протитуберкульозні заклади та мережу з мікробіологічної діагностики туберкульозу, досягти 100% забезпечення протитуберкульозними препаратами ІІ ряду та засобами інфекційного контролю;
легкість реалізації шляхів передачі туберкульозу серед ув’язнених, відсутність супроводу звільнених з ув’язнення до медичних служб цивільного сектору;
недосконалість форм фінансування закладів охорони здоров’я (фінансування на утримання закладу (ліжка), а не послуги), що веде до необґрунтованого подовження термінів перебування на ліжку, що, в свою чергу, призводить до поширення внутрішньолікарняної передачі туберкульозу, у тому числі мультирезистентного;
недостатній доступ до паліативної та хоспісної медичної допомоги для важких хворих з мультирезистентним туберкульозом та туберкульозом із розширеною медикаментозною стійкістю.
законодавчі обмеження та недостатня взаємодія між державними закладами та громадськими організаціями перешкоджають доступу до уразливих груп населення, що хворіють на туберкульоз та ВІЛ-інфекцію;
відсутність умов для забезпечення обов’язкової госпіталізації хворих на заразну форму туберкульозу, що ухиляються від лікування;
недостатній рівень обізнаності різних верств населення у питаннях пов’язаних з протидією захворюванню на туберкульоз та залучення суспільства до цієї діяльності.

Незважаючи на певний прогрес, досягнутий за чотирьохрічний період реалізації заходів Загальнодержавної програми протидії захворюванню на туберкульоз у 2007–2011 роках — зниження рівня захворюваності на туберкульоз серед загального населення на 17,8% та зниження рівня смертності від туберкульозу на 24,7%, рівень захворюваності на туберкульоз все ще перевищує епідемічний поріг. Набувають надзвичайної актуальності дві проблеми: зростання захворюваності та смертності від ко-інфекції туберкульоз/ВІЛ і поширення мультирезистентного туберкульозу.

На усунення зазначених проблем має бути спрямована Загальнодержавна програма протидії захворюванню на туберкульоз у 2012–2016 роках (далі — Програма).

Мета Програми

Метою Програми є подальше поліпшення епідемічної ситуації в напрямку зменшення загальної кількості хворих на туберкульоз, зниження захворюваності та смертності від туберкульозу, від ко-інфекції ТВ/ВІЛ, зниження темпів поширення мультирезистентного туберкульозу шляхом реалізації державної політики, що грунтується на принципах забезпечення загального та рівного доступу населення до якісних послуг з профілактики, діагностики та лікування туберкульозу.

Порівняльний аналіз можливих варіантів розв’язання проблеми та обґрунтування оптимального варіанту

На сьогодні існує декілька варіантів розв’язання проблеми.

Перший варіант — лишити попередню модель контролю за туберкульозом, що реалізовувалась Загальнодержавною програмою протидії захворюванню на туберкульоз у 2007–2011 роках та базувалась на ДОТС-стратегії, адаптованій до національної системи протидії туберкульозу та особливостей епідемії туберкульозу в Україні.

Проте, зазначена модель продемонструвала низьке значення показника «вартість-ефективність» щодо споживання великої кількості фінансових ресурсів на досягнення незначного прогресу в контролі за туберкульозом.

Так, наприклад, за результатами аналізу виявлення туберкульозу шляхом профілактичного флюорографічного обстеження в окремих групах населення, що виділені чинним законодавством як групи ризику, встановлено вкрай низьке виявлення туберкульозу серед дітей та молоді до 21 року та серед декретованого населення. Вартість виявлення одного випадку захворювання у цих групах становить відповідно 19 961 грн. та 5 008 грн., що ставить під сумнів доцільність продовження проведення цього заходу. До того ж, це спричиняє значне невиправдане додаткове променеве навантаження на обстежуваних осіб.

Серед визначених груп ризику варто обстежувати лише осіб, які утримуються в установах пенітенціарної системи, а також звільнених з установ кримінально-виконавчої системи, ВІЛ-інфікованих та контактних осіб. Виявлення випадків туберкульозу за допомогою флюорографії в цих групах складає принаймні близько 1–3%.

Масова туберкулінодіагностика серед дітей, яка до сьогодні проводиться в Україні, є як малоефективною з діагностичної точки зору, так і затратною. У 2010 році на туберкульоз захворіло 504 дитини віком до 14 років, переважно серед контактних осіб із вогнищ туберкульозу, а охоплення масовою туберкулінодіагностикою становить 95-98%, що складає близько 8 млн. дітей віком від 1 до 17 років.

Доцільно на регіональному рівні формувати перелік груп «ризику» для проведення скринінгової флюорографії та туберкулінодіагностики за результатами епідеміологічного моніторингу.

Так само не обґрунтованим є сьогодні проведення ревакцинації проти туберкульозу. Введення вакцини є доцільним лише для новонароджених з метою профілактики туберкульозного менінгіту і десимінованого міліарного туберкульозу. Вплив вакцини на передачу збудника туберкульозу є обмеженим.

Недосконалість форм фінансування закладів охорони здоров’я (фінансування на утримання закладу (ліжка), а не фінансування послуги) веде до значного подовження термінів перебування хворого на ліжку. Така ситуація є невиправданою з точки зору підвищення ефективності лікування та покращення його результатів, а також призводить до розповсюдження внутрішньолікарняної передачі туберкульозу, у тому числі і мультирезистентного.

Українська система охорони здоров’я характеризується високими рівнями вертикалізації, у якій різні паралельні структури надають спеціалізовані послуги одному пацієнту з декількома захворюваннями (туберкульоз, ВІЛ-інфекція, наркоманія). На сьогодні механізми співпраці між різними службами недостатні, що призводить до несвоєчасної діагностики туберкульозу у ВІЛ-інфікованих, низької ефективності лікування поєднаних захворювань.

Другий варіант — удосконалення попередньої моделі шляхом усунення виявлених недоліків, які підтвердили низьке значення показника «вартість-ефективність». Однак, усунення лише недоліків без формування нових елементів системи не є стратегічним, програмним методом розв’язання проблеми.

Третій, оптимальний варіант — формування нових елементів системи і їх інтеграція в існуючу систему, що передбачає реалізацію комплексного підходу до протидії епідемії туберкульозу шляхом:

– запровадження та посилення високоякісної стратегії ДОТС, зокрема:

гарантування політичної підтримки, забезпеченої адекватним і стабільним фінансуванням;
забезпечення раннього виявлення випадків захворювання і проведення діагностики шляхом проведення бактеріологічних досліджень належної якості;
забезпечення ефективного стандартизованого лікування пацієнтів під безпосереднім наглядом з боку медичного або соціального працівника та забезпечення психологічної, матеріальної, юридичної, соціальної підтримки пацієнтів з боку державних соціальних служб та неурядових організацій;
регулярне постачання із забезпеченням річного запасу, ефективне управління та використання лікарських засобів;
забезпечення моніторингу та оцінки ефективності і результативності програмних заходів на рівні району, області та країни в цілому, використання стандартизованих форм обліку і звітності та електронного реєстру даних.

– удосконалення заходів боротьби з мультирезистентним туберкульозом, з ко-інфекцією ТБ/ВІЛ із урахуванням потреб малозабезпечених та уразливих груп населення, зокрема:

розширення співпраці у галузі протидії ТБ/ВІЛ між протитуберкульозною службою, службою профілактики та боротьби з ВІЛ-СНІДом, первинною медичною ланкою, із недержавними організаціями, що опікуються проблемами туберкульозу та ВІЛ-інфекцією;
розширення діяльності з профілактики та лікування мультирезистентного туберкульозу;
спрямування заходів на потреби осіб, що перебувають у контакті з хворими на туберкульоз, а також малозабезпечених і уразливих груп населення.

– зміцнення загальної системи охорони здоров’я шляхом широкого залучення первинної медико-санітарної допомоги до виявлення, лікування та профілактики туберкульозу, підвищення її спроможності, зокрема:

вдосконалення політики в галузі охорони здоров’я задля надання рівного доступу до якісної медичної допомоги для різних верств населення, розвитку кадрових ресурсів (навчання, наставництво, курація, інформаційна підтримка, мотивація), відповідне фінансування усіх етапів надання протитуберкульозних послуг та інформування фахівців та населення;
посилення інфекційного контролю у закладах охорони здоров’я, місцях довгострокового перебування людей та тваринницьких і свійських господарствах;
модернізація лабораторної мережі з мікробіологічної діагностики туберкульозу;
запровадження стратегії «Практичний підхід до здоров’я легенів», що призначена для медичних працівників та керівників первинної медико-санітарної допомоги, метою якої є покращення якості діагностування та лікування респіраторних захворювань;
підвищення ефективності та економічної рентабельності послуг з лікування респіраторних захворювань в рамках існуючої системи охорони здоров’я;
адаптація успішних підходів, що використовуються в інших галузях і секторах та посилення впливу на соціальні детермінанти здоров’я шляхом впровадження СТОП ТБ-стратегії, запровадження підходу до надання медичної допомоги, що орієнтована на пацієнта, боротьбою з бідністю, підтримкою розвитку неурядових організацій, що працюють з уразливими групами населення, розробка політики по наданню медичної допомоги особам із уразливих груп, бездомних осіб, біженців, мігрантів, національних меншин.

– залучення усіх постачальників медичних послуг, зокрема:

залучення усіх державних, добровільних, корпоративних і приватних постачальників медичних послуг у рамках підходу, що поєднує дії державного та приватного секторів;
широке запровадження міжнародних стандартів медичної допомоги хворим на туберкульоз серед постачальників медичних послуг державних, відомчих та приватних форм власності.

– розширення можливостей осіб з туберкульозом та громад на основі партнерства, зокрема:

розробки та проведення політики адвокації, комунікації та соціальної мобілізації (захисту інтересів хворих на туберкульоз, інформування і спілкування, залучення суспільства);
сприяння участі громад у наданні допомоги хворим на туберкульоз, здійсненні профілактики та зміцненні здоров’я;
сприяння дотриманню Хартії пацієнтів про медичну допомогу хворим на туберкульоз;
зміни знань, ставлення та поведінки стосовно туберкульозу у різних груп населення.

– підтримки та розвиток наукових досліджень шляхом проведення оперативних наукових досліджень у рамках Програми, зокрема:

сприяння проведенню наукових досліджень з розробки нових методів діагностики та лікування, лікарських препаратів та вакцин і участь у цих дослідженнях шляхом державного фінансування та розвитку клінічних та експериментальних баз для наукових досліджень.

Шляхи та способи розв’язання проблеми, строк виконання Програми

Розв’язання проблеми можливе шляхом виконання протягом 2012-2016 років таких завдань:

зміцнення системи охорони здоров’я шляхом підвищення спроможності закладів первинної та вторинної медичної допомоги у напрямку протитуберкульозної допомоги, інтеграції надання медичних послуг, перегляду та запровадження нових навчальних програм з туберкульозу в вищих навчальних закладах та закладах післядипломної освіти, підготовки плану розвитку кадрових ресурсів, запровадження механізмів використання стратегічної інформації через операційні дослідження та аналіз систем;
посилення можливостей лабораторної мережі з мікробіологічної діагностики туберкульозу для діагностики всіх випадків захворювання шляхом оптимізації кількості лабораторій І-ІІІ рівнів, забезпечення функціонування центральної референс-лабораторії, доукомплектування сучасним обладнанням, застосування швидких тестів для діагностики звичайного та мультирезистентного туберкульозу, навчання персоналу та забезпечення зовнішнього контролю якості лабораторних досліджень на всіх рівнях;
підвищення доступу до діагностики, лікування та догляду через заходи з адвокації, комунікації та соціальної мобілізації (АКСМ) шляхом розробки та запровадження скоординованої національної стратегії АКСМ на національному та регіональному рівні, залучення організацій громадянського суспільства до активної участі в протидії туберкульозу, адвокації та охоплення навчанням та підтримкою груп населення з обмеженим доступом до медичної допомоги, підвищення рівня громадської обізнаності, подолання проблеми, пов’язаної зі стигматизацією суспільства щодо хворих на туберкульоз та ВІЛ-інфікованих осіб та їх дискримінації у системі охорони здоров’я; забезпечення належних умов для ефективної реалізації потенціалу та інституційного розвитку об’єднань громадян, які працюють у сфері туберкульозу;
запровадження сучасних заходів інфекційного контролю за туберкульозом у лікувально-профілактичних закладах, місцях довгострокового перебування людей та проживання хворих на туберкульоз та зміцнення матеріально-технічної бази протитуберкульозних закладів;
запровадження у сфері протитуберкульозної допомоги підходу до надання медичних послуг, що орієнтований на пацієнта, шляхом децентралізації надання медичної допомоги, надання соціальної підтримки та супроводу хворим;
безперебійного забезпечення медичних закладів, що здійснюють лікування хворих на туберкульоз на стаціонарному та амбулаторному етапах, протитуберкульозними препаратами гарантованої якості з широким застосуванням препаратів із фіксованими дозами;
підвищення якості контрольованого лікування через розгалужену мережу кабінетів контрольованого лікування в лікувально-профілактичних закладах та надання ДОТ-послуг, надання соціальної допомоги хворим та забезпечення їх супроводу під час амбулаторного лікування;
посилення координації протитуберкульозної та служби протидії ВІЛ/СНІДу щодо виявлення випадків туберкульозу, своєчасного діагностування мультирезистентного туберкульозу, розширення профілактичного лікування латентної туберкульозної інфекції для людей, що живуть з ВІЛ/СНІДом, забезпечення профілактики ВІЛ у протитуберкульозних закладах шляхом охоплення тестуванням на ВІЛ, запровадження послуг зі зниження шкоди та забезпечення доступу до антиретровірусного лікування всім ВІЛ-інфікованим особам, хворим на туберкульоз;
посилення взаємодії та координації між Міністерством охорони здоров’я України, Державною пенітенціарною службою України, Міністерством соціальної політики України, Міністерством освіти, молоді та спорту України та громадськими організаціями щодо своєчасної діагностики та лікування хворих на звичайний та мультирезистентний туберкульоз, що перебувають в місцях позбавлення волі, та організації контрольованого лікування хворим на активний туберкульоз, що звільнилися з місць позбавлення волі;
розвитку паліативної та хоспісної медицини для хворих на туберкульоз в термінальній стадії захворювання;
посилення системи моніторингу та оцінки заходів виконання Програми, роботи закладів охорони здоров’я на центральному та регіональному рівнях шляхом підготовки та навчання відповідних фахівців, удосконалення звітно-облікових форм та індикаторів ефективності роботи, забезпечення функціонування електронного реєстру хворих на туберкульоз;
посилення спроможності керівної та менеджерської ланки програми шляхом навчання, обміну досвідом на національному та міжнародному рівнях.

Очікувані результати виконання Програми

Виконання Програми дасть змогу досягти Цілей Розвитку Тисячоліття як складової національної довгострокової стратегії розвитку, а саме цілі 6 «Обмеження поширення ВІЛ-інфекції/СНІДу та туберкульозу і започаткування тенденції до скорочення їх масштабів», знизивши захворюваність та смертність від туберкульозу відповідно до 60,0 та 10,0 випадків на 100 тис. населення.

Реалізація Програми також дасть змогу:

зменшити відсоток хворих на мультирезистентний туберкульоз серед нових випадків захворювання (на 5%);
забезпечити виліковування 80% хворих з новими випадками туберкульозу;
забезпечити 100% хворих з новими випадками мультирезистентного туберкульозу повноцінним лікуванням;
покращити доступ до лікування уразливих груп населення шляхом впровадження ДОТС стратегії в усіх регіонах України;
запровадити ефективну систему боротьби з туберкульозом у закладах пенітенціарної системи;
знизити рівень смертності від ко-інфекції ТБ/ВІЛ на 10% шляхом забезпечення мультидисциплінарного підходу надання медичної допомоги пацієнтів з туберкульозом та ВІЛ-інфекцією;
забезпечити якісне надання медичних послуг на рівні первинної медичної ланки, у тому числі покращити виявлення туберкульозу;
покращити діагностику звичайного та мультирезистентного туберкульозу у закладах охорони здоров’я та пенітенціарної системи;
зміцнити матеріально-технічне і кадрове забезпечення протитуберкульозної служби, в тому числі профільних кафедр та науково-дослідних інститутів;
інтегрувати діяльність протитуберкульозної служби із діяльністю закладів первинної та вторинної ланок охорони здоров’я, санітарно-епідеміологічної служби, покращити взаємодію з зацікавленими сторонами, зокрема органами виконавчої влади (службами внутрішніх справ, виконання покарань, міграції, соціального захисту, ветеринарної служби тощо) щодо профілактики і виявлення туберкульозу;
втілити державну систему моніторингу заходів протидії туберкульозу та забезпечити роботу державного електронного реєстру хворих на туберкульоз;
здійснити соціальну мобілізацію щодо боротьби зі стигмою та дискримінацією, що пов’язані з туберкульозом та ВІЛ-інфекцією, налагодити систему інформування про стан та успіхи боротьби з туберкульозом.

Оцінка фінансових, матеріально-технічних, трудових ресурсів, необхідних для виконання Програми

Фінансування Програми здійснюватиметься в межах видатків, передбачених у державному бюджеті головним розпорядникам коштів виконавцям Програми, за рахунок коштів бюджетів Автономної республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, бюджетів міст та районів, а також інших джерел, не заборонених законодавством. Необхідний обсяг фінансування Програми, зокрема з державного бюджету, визначається щороку, виходячи з конкретних завдань та наявності коштів.

Загальний орієнтовний обсяг фінансування на весь період дії Програми становить: всього по Програмі — тис. грн., у тому числі державний бюджет — тис. грн., місцевий бюджет — тис грн., інші джерела — тис. грн.

Джерело інформації www.dssz.gov.ua