Коли мова йде про розгляд різновиду допомоги, яка надається відділеннями невідкладної хірургічної допомоги, у більшості випадків аналізується її характер стосовно двох захворювань: гострого апендициту та патології жовчних шляхів. Однак це далеко не так. Хірурги загальної практики лікують багато інших складних гострих хірургічних захворювань, стикаючись із безліччю обставин, що обтяжують стан хворих та негативно впливають на результати лікування. До прикладу, у Сполучених Штатах госпіталізація до загальнохірургічних відділень становить 7% від усіх госпіталізацій [1]. Окрім значного фінансового навантаження на систему охорони здоровʼя, яке створює специфіка роботи таких закладів, вони також несуть суттєве клінічне навантаження. Розмаїття клінічних станів, із якими стикаються хірурги загальної практики, несе приховану загрозу підвищеного ризику тяжких ускладнень та смертності серед госпіталізованих і є незалежним чинником розвитку несприятливих подій. Водночас воно супроводжується чи не в 5 разів вищою смертністю порівняно із тими пацієнтами, які перенесли відповідне планове хірургічне втручання, що не завжди можливо пояснити лише суто клінічним станом пацієнта [2]. З огляду на необхідність вдосконалення допомоги хворим з гострою хірургічною патологією, екстрену хірургію необхідно визнати у якості головного чинника, навколо якого має формуватися алгоритм надання допомоги пацієнтам з гострими хірургічними станами, подібно до того, як це сталося у світі при реформуванні допомоги при гострій травмі [3].
Схвалені у 2009 р.[4] Канадською асоціацією загальних хірургів основоположні принципи роботи екстреної системи допомоги, зокрема основні переваги започаткованих змін та передбачуваних переваг екстреної хірургічної допомоги:
- забезпечення безперервного спостереження за пацієнтами,
- уможливлення забезпечення різнопланової допомоги у одному центрі та спрощення доступності до екстреної хірургічної допомоги, що в кінцевому підсумку покращить лікування як окремих пацієнтів, так і результати функціонування системи охорони здоров’я.
Багатоцентрове дослідження, результати якого наведено у цій статті, мало на меті подати результати різновиду поточного хірургічного навантаження відділень невідкладної хірургії в Канаді [5].
Матеріал та методи
Багатоцентрове ретроспективне когортне дослідження передбачало оцінку результатів хірургічного лікування за невідкладними показаннями в 7 центрах Канади. В аналіз включали отриману інформацію демографічних показників пацієнтів, діагноз, деталі хірургічного втручання, ускладнення та тривалість перебування в лікарні. Статистична обробка проведена із застосуванням методу логістичної регресії для визначення предикторів захворюваності та смертності. Всього залучено 2595 пацієнтів середнім віком 60 років (міжквартильний діапазон 46–73 роки). Найпоширенішими основними діагнозами були тонкокишкова непрохідність (16%), кила передньої черевної стінки (15%), злоякісні пухлини (11%), патологія періанальної зони (9%), що потребувало екстреної резекції кишечнику (30%), пластики грижових дефектів із використанням аломатеріалів у (15%), роз’єднання з’єднань (11%) та видалення гнійно-некротичних вогнищ шкіри та мʼяких тканин (10%). Всього 47% справ було завершено за ніч (між 17:00 та 8:00). Загальний госпітальний рівень смертності становив 8%. При цьому у 33% пацієнтів відмічали ускладнення, які суттєво впливали на рівень післяопераційної смертності. Обтяжливими обставинами підвищення ризику смертності виявились незалежні предиктори: похилий вік (р=0,001), високий анестезіологічний ризик за шкалою Американського товариства анестезіологів (р=0,02) та переведення з іншого центру для подальшого лікування(р=0,001).
Як зазначають автори дослідження, вперше вдалося отримати відповідь на епідеміологію хірургічних утручань, виключивши із списку патологію жовчних шляхів, в межах Канади. А також підтвердити великий обсяг хірургічних утручань, які виконують хірурги екстреної допомоги. При цьому наголошується, що втручання пов’язані зі значним ризиком ускладнень та підвищенням смертності. Результати цього дослідження можуть стати у нагоді для вироблення та впровадження відповідних заходів для покращення якості екстреної хірургічної допомоги.
Список використаної літератури
- Gale S.C., Shafi S., Dombrovskiy V.Y. et al. (2014). The public health burden of emergency general surgery in the United States: a 10-year analysis of the Nationwide Inpatient Sample — 2001 to 2010. J. Trauma Acute Care Surg., 77: 202–8.
- Havens J.M., Peetz A.B., Do W.S. et al. (2015). The excess morbidity and mortality of emergency general surgery. J. Trauma Acute Care Surg., 78: 306–11.
- DeGirolamo K., Murphy P.B., D’Souza K. et al. (2017). Processes of health care delivery, education, and provider satisfaction in acute care surgery: a systematic review. Am Surg., 83: 1438–46.
- Hameed S.M., Brenneman F.D., Ball C.G. et al. (2010) General surgery 2.0: the emergence of acute care surgery in Canada. Can. J. Surg., 53: 79–83.
- Vogt Kelly N., Allen L., Murphy P.B. et al. (2020) Patterns of complex emergency general surgery in Canada Can. J. Surg. Oct; 63(5): E435–E441. doi: 10.1503/cjs.011219.
