Голові Комітету з питань охорони
здоров’я Верховної Ради України
Бахтеєвій Т.Д.
Міністру охорони здоров’я України
Аніщенку О.В.
Резолюція круглого столу
від 10 листопада 2011 року на тему:
«Реформування охорони здоров’я:
ризики та реальність»
Впровадження Закону України «Про порядок проведення реформування системи охорони здоров’я у Вінницький, Дніпропетровський, Донецькій областях та місті Києві» від 07.07.2011 р. (далі — Закон про реформування), виявили певні ризики очікуваних результатів на практиці:
1. Стаття 49 Конституції України забороняє скорочення мережі комунальних закладів охорони здоров’я, які надають безкоштовну медичну допомогу населенню. Поняття «заклади охорони здоров’я» міститься у абзаці 4 частини 1 статті 3 Основ законодавства України про охорону здоров’я від 19.11.1992 р., яким встановлено, що «заклади охорони здоров’я» — це підприємства, установи й організації, завданням яких є забезпечення різноманітних потреб населення у сфері охорони здоров’я шляхом надання медико-санітарної допомоги, включаючи широкий спектр профілактичних і лікувальних заходів або послуг медичного характеру, а також виконання інших функцій на основі професійної діяльності медичних працівників.
Отже, «мережа» закладів охорони здоров’я — це їхня сукупність у межах адміністративно-територіальних одиниць України; кожна юридична особа, яка є закладом охорони здоров’я, являє собою самостійну складову мережі таких закладів.
Закон про реформування встановлює поняття мережі закладів охорони здоров’я саме у пілотних регіонах, до якої відносить сукупність закладів охорони здоров’я, що задовольняють у пілотних регіонах потребу населення у медичному обслуговуванні на основі професійної діяльності медичних (фармацевтичних) працівників.
Частина 2 статті 3 Закону про реформування передбачає можливість включення до складу центрів первинної медичної (медико-санітарної) допомоги як структурних чи відокремлених підрозділів амбулаторій.
З огляду на діючу редакцію статті 49 Основного Закону, включення до ЦПМСД амбулаторій можливе лише у випадках, коли амбулаторії не є юридичними особами (тобто не є самостійними складовими існуючої мережі комунальних закладів охорони здоров’я, які надають безкоштовну медичну допомогу населенню).
Враховуючи різне ставлення до цього питання з боку представників органів виконавчої влади, місцевого самоврядування, судів та прокуратури, — потрібне офіційне тлумачення другого речення частини 3 статті 49 Конституції України Конституційним Судом України.
2. Важливим є офіційне визнання центральним органом у системі охорони здоров’я потреби залишення у центрах первинної медико-санітарної допомоги наступних посад: медичних реєстраторів, медичних сестер денних стаціонарів та фізіотерапевтичних кабінетів, фельдшерів, акушерок, а також допоміжного персоналу амбулаторій (вартівників, опалювачів, садівників, робітників з обслуговування будівель). Принциповою є потреба залишення у складі амбулаторій денних стаціонарів та кабінетів стоматолога.
Суттєво обмежені і штатні одиниці водіїв, що не дасть змогу забезпечити пацієнтів своєчасною медичною допомогою (в тому числі й невідкладною).
Табель оснащення приписує мати 2 одиниці санітарного транспорту за наявності в амбулаторії понад 2 лікарів. Таких амбулаторій достатньо багато, але вони укомплектовані лише одним автомобілем, що не дає змогу навіть перекрити робочий час амбулаторії.
Потрібне термінове внесення відповідних змін до наказу МОЗ України № 645 від 05.10.2011р., яким затверджені Примірні штатні нормативи центру первинної медичної (медико-санітарної) допомоги у Вінницькій, Дніпропетровській, Донецькій областях та м. Києві.
3. Актуальним є питання скорочення працівників закладів охорони здоров’я під час проведення експерименту з реформування, тим більше, що в деяких випадках це збільшує навантаження на працівників, які залишаються у системі.
Потрібне прийняття заходів та забезпечення правових гарантій, спрямованих на максимальне працевлаштування працівників, які вивільняються, а також перегляд посадових інструкції та впровадження алгоритму роботи у зв’язку зі зміною функціональних обов’язків медичних працівників первинної ланки.
4. Як часткову компенсацію за експериментування, стимулювання необхідності змін, — важливе значне збільшення заробітної плати працівникам закладів охорони здоров’я у пілотних регіонах.
5. Занепокоєність викликає недостатній рівень фінансування закладів охорони здоров’я області. (Первинна ланка охорони здоров’я знову опинилася внизу фінансової піраміди; первинний рівень, на який припадає 80% обсягу медичної допомоги, отримує лише 30% фінансування.)
6. Робота амбулаторій саме в статусі юридичних осіб довела свою ефективність; доцільно залишити їм цей статус.
7. У зв’язку з тим, що більша частка людей, які потребують паліативної допомоги, знаходяться вдома, при амбулаторіях мають бути створені виїзні бригади з надання паліативної допомоги «Хоспіс вдома».
8. Раціональним стане доповнення складів комісій з реформування на всіх рівнях за рахунок збільшення кількості медиків-практиків та представників громадських організацій медиків і пацієнтів.
9. Доцільне створення моніторингових груп на всіх рівнях (з числа представників трудових колективів, профспілок, громадських організацій медиків та пацієнтів) із недопущення погіршення надання медичної допомоги населенню та умов праці медичних працівників в ході експерименту.
10. Коригування нормативної бази має бути оперативним та залежати від короткотермінових результатів експерименту.
11. Терміново потрібне коригування строків проведення етапів реформування в бік пролонгації.
На підставі викладеного з метою формування у громади, практичних лікарів та організаторів охорони здоров’я чіткого розуміння механізму, необхідності та результатів проведення реформи охорони здоров’я, її впливу на медицину та громаду регіону; дотримання законодавства, — просимо сприяти оперативному вирішенню порушених питань.
За дорученням учасників круглого столу,
голова постійної комісії з питань охорони
здоров’я, сім’ї, материнства та дитинства
Громадської ради при Донецькій ОДА С.П. Маловичко
