Актуальність
Хронічна хвороба нирок (ХХН) наразі є найбільш поширеним захворюванням неінфекційного генезу, прогресування якого призводить до неминучої інвалідизації та значного погіршення якості життя пацієнта. З метою полегшення симптомів та покращення якості життя пацієнтів з термінальною стадією ХХН виникає необхідність у застосуванні дороговартісних медичних процедур замісної терапії, зокрема системного перитонеального діалізу (ПД) або гемодіалізу (ГД). Набутий клінічний досвід свідчить, що найбільш високий профіль безпеки має ПД через 2 тиж після встановлення катетерів та загоєння ран. Разом з тим, залежно від клінічних характеристик пацієнта, припустимим є застосування ГД в ургентних ситуаціях з метою оптимізації стану хворого. Слід зазначити, що труднощі із застосуванням інтермітуючого ГД полягають у необхідності встановлення центрального венозного катетера або артеріальної фістули з подальшим щомісячним ультразвуковим дослідженням прохідності судин та фармакологічною профілактикою тромбоемболізму. Аби уникнути додаткових процедур та пов’язаних із ними ризиків інфекційного ускладнення та тромбозу, було запропоновано раннє застосування ПД у строк ≤2 тиж за невідкладними показаннями. Попри практичне значення, профіль безпеки невідкладного ПД, як і раніше, залишається нез’ясованим. Аби підтвердити або спростувати високі ризики ускладненого перебігу процедури невідкладного ПД, група дослідників з Центральної клініки м. Сінгапур, Сінгапур, провела огляд досліджень [1].
Результати
У ході порівняння результатів 7 досліджень, до яких було залучено 991 пацієнта з ХХН, що знаходилися на замісній терапії, дослідниками було відмічено вищу частоту інфекційних ускладнень у пацієнтів з ГД порівняно з хворими, яким застосовували невідкладний ПД. Частота епізодів бактеріємії виявилася на 131/1000 випадків меншою у пацієнтів з невідкладним ПД порівняно з хворими, яким було застосовано ГД (95% довірчий інтервал 89–145). Однак ризик виникнення перитоніту у пацієнтів з невідкладним ПД, інфікування місця доступу та частота тромбозу катетерів залишаються нез’ясованими. Щодо інших побічних ефектів від проведення діалізу, то частота розвитку артеріальної гіпотензії, судом, свербежу, головного болю та судинних ускладнень судинного доступу (стеноз, аневризма, псевдоаневризма, тромбоз) та частота госпіталізацій між пацієнтами двох груп не відрізнялася. Дані щодо виживаності хворих на тлі проведення будь-якого виду діалізу наразі залишаються дуже низької достовірності. У цілому дослідники зазначили низьку та дуже низьку достовірність отриманих результатів внаслідок відсутності рандомізації пацієнтів.
Висновки
Таким чином, у пацієнтів з невідкладним ПД ризик інфекційного ускладнення виявився значно нижчим порівняно з ГД. Розбіжності між частотою інших можливих ускладнень замісної терапії не виявлено. Однак, зважаючи на сумнівну достовірність отриманих результатів, вибір замісної терапії у пацієнта з ХХН залишається на розсуд лікаря та залежить від клінічних характеристик пацієнта. Проведення подальшого дослідження виживаності хворих за умови застосування всіх типів діалізу вимагає рандомізації пацієнтів.
Ю.В. Жарікова
Редакція журналу «Український медичний часопис»
Htay H., Johnson D.W., Craig J.C. et al. (2021) Urgent‐start peritoneal dialysis versus haemodialysis for people with chronic kidney disease . Cochrane Database of Systematic Reviews https://doi.org/10.1002/14651858.CD012899.
