Україна входить до 30 країн світу з найвищим рівнем туберкульозу з множинною лікарською стійкістю. Для того щоб боротьба з цим захворюванням стала успішною, важливо подолати низку бар’єрів, пов’язаних з діагностикою та лікуванням туберкульозу. Великого значення для цього набуває подолання стигматизації пацієнтів з туберкульозом.
Чи відчуває людина зміну ставлення оточуючих після діагностування туберкульозу, як змінюється її власне ставлення до себе — про ці та інші аспекти життя осіб, які мали або мають туберкульоз, йдеться у Звіті дослідження «Оцінювання стигми щодо туберкульозу в Україні».
Загалом у дослідженні взяли участь 1437 осіб з 15 областей та м. Київ, у тому числі 1101 особи, яка хворіла на туберкульоз, 45 представників родин пацієнтів із туберкульозом, 43 представники громади та 248 медичних працівників. Крім того, у двох фокус-групах дослідження взяли участь 15 зацікавлених осіб — усі мешканці Києва.
Самостигматизація
Рівень самостигматизації осіб із туберкульозом вимірювався за допомогою 12 тверджень щодо ставлення до розкриття інформації про захворювання, відчуття провини, соціальної ізоляції тощо. Твердження, з якими погодилися більше половини опитаних, стосувалися відчуття провини перед своїми близькими; болю від реакції інших на те, що вони хворіють на туберкульоз; страху розкриття інформації про їх захворювання та обмеження соціальних контактів з метою запобігти поширенню хвороби.
«Я жив у гуртожитку. Коли виписався з лікарні, інші мешканці влаштували протест і не пустили мене назад, виставили на подвір’я мої речі, навіть переночувати не пустили. Сказали, що скільки б не лікувався, я ніколи не буду безпечним. В основному сімейні протестували, на коменданта натиснули. Довелося шукати квартиру», — це відповідь одного з чоловіків, який брав участь в опитуванні. І це лише одна з історій, які демонструють хибне уявлення оточуючих про туберкульоз та упереджене ставлення до осіб, які з ним стикнулися.
Рівень передбачуваної стигматизації у громаді
Як йдеться у звіті, рівень передбачуваної стигми у громаді був дуже високим і головним чином проявлявся як бажання обмежити контакти внаслідок страху інфікуватися. Понад 90% опитаних представників громад погодилися з тим, що люди бояться хворих на туберкульоз, намагаються триматися на відстані, не хочуть їсти й пити з ними та виступають проти того, щоб такий хворий контактував з їхніми дітьми. Багато представників громад вважали, що зміни у ставленні до осіб з туберкульозом є довготривалим процесом; 74% погодилися з тим, що якщо у людини туберкульоз, деякі члени суспільства будуть поводитися по-іншому з цією людиною до кінця свого життя. Дві третини представників громад (63%) погодилися, що деякі люди вважають за краще, щоб особи з туберкульозом взагалі не жили в їх громаді.
Натомість суспільство має пам’ятати, що туберкульозом може захворіти будь-хто, незалежно від статі, віку, доходів або статусу. І жодна людина не заслуговує на дискримінацію, пов’язану з цим діагнозом.
Сьогодні туберкульоз добре піддається лікуванню за умови своєчасного виявлення та регулярного прийому лікарських засобів. Пацієнт, який розпочав прийом протитуберкульозних препаратів, вже за короткий проміжок часу стає абсолютно безпечним для оточуючих.
До речі, лікування туберкульозу в Україні безоплатне.
Дослідження виконувалося ТОВ «Європейський інститут політики громадського здоров’я» на замовлення БО «100% Життя» у співпраці з Центром громадського здоров’я МОЗ України та БО «TBpeopleUkraine», за фінансової підтримки Глобального фонду для боротьби зі СНІДом, туберкульозом та малярією.
Долучайтеся до нас у Viber-спільноті, Telegram-каналі, Instagram, на сторінці Facebook, а також Twitter, щоб першими отримувати найсвіжіші та найактуальніші новини зі світу медицини.
Редакція журналу «Український медичний часопис» за матеріалами phc.org.ua
