Валентин Феліксович Войно-Ясинецький залишив по собі величезну як медичну, так і духовну спадщину. Не одне покоління хірургів виховано за його видатною книгою «Нариси з гнійної хірургії». Ця фундаментальна праця не втратила своєї актуальності і по сьогодні. Усе своє життя Валентин Феліксович самовіддано служив людям. В епоху фактичної заборони церкви, пройшовши тортури сталінських таборів, він залишався вірним ідеалам духовності й віри. Ставши великим хірургом, Святитель Лука зберіг високу духовність, яку зумів донести до людей.
Валентин Феліксович Войно- Ясинецький народився в 1877 у місті Керчі у сім’ї провізора. Його юність пройшла у Києві. Маючи чималий хист до живопису, у 1890–1895 рр. Валентин Феліксович навчався паралельно у гімназії та в Київській художній школі. Потім він вступає до Петербурзької академії мистецтв, створює власні полотна, бере участь у виставках, продовжує навчання в Мюнхені. Але бажаючи принести людям якнайбільше користі, в 1898 р. юнак поступає на медичний факультет Київського університету. Як згадував згодом сам хірург: «Я вивчав медицину винятково для того, щоб бути сільським, мужицьким лікарем»
У роки Російсько-японської війни В.Ф. Войно-Ясинецький працював хірургом у військовому госпіталі у Читі. Там він одружився з Г.В. Ланською. 12 років працював у земських лікарнях Росії. У 1915 р. видав книгу «Регіонарна анестезія» із власними ілюстраціями («…із художника-невдахи я став художником в анатомії та хірургії»), а в 1916 р. захистив на цю тему дисертацію та отримав ступінь доктора медицини.
На початку 1917 р. дружина Валентина Феліксовича захворіла туберкульозом і сім’я переїхала до Ташкента. Восени 1917 р. він стає головним хірургом Ташкента, а в 1920 р. — одним із організаторів Туркестанського університету. У 1919 р. Ганна Василівна померла, залишивши 4 дітей.
Валентин Феліксович багато працював, але регулярно відвідував церкву, часто бував на богословських зборах. Спостерігаючи його глибоку віру, єпископ Інокентій запропонував хірургу стати священником. У 1921 р. В.Ф. Войно-Ясинецький приймає чернецтво, а 30 травня 1923 р. — рукопокладається в сан єпископа з іменем апостола Луки (художника та цілителя). Через 10 днів після цього його заарештовують. І він проводить більше 11 років у засланнях і таборах Східного Сибіру, продовжуючи свою медичну діяльність та архієрейське служіння.
Восени 1934 р. видається монографія видатного хірурга «Нариси з гнійної хірургії», яка здобула світове визнання і за яку у 1946 р. В.Ф. Войно-Ясинецький отримав Сталінську премію. Більшу частину цієї премії він перерахував на допомогу дітям, постраждалим у війні.
У 1941 р. Валентин Феліксович став головним хірургом Красноярського евакогоспіталя. Незважаючи на зайнятість практичною хірургією, лікар знаходить час для наукової роботи — виходять монографії «Про перебіг хронічної емпієми і хондрати» і «Пізні резекції за вогнепальних поранень суглобів».
У 1944 р. за вагомий внесок у хірургію В.Ф. Войно-Ясинецький був нагороджений медаллю «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні». З травня 1946 р. він очолював Кримську кафедру у Сімферополі (нині — Військовий госпіталь Військово-медичного клінічного центру Кримського регіону). Допоки дозволяв зір, Валентин Феліксович продовжував хірургічну діяльність, здійснюючи до 4–5 операцій на день. Але у 1956 р. він повністю осліп. Помер 11 червня 1961 р., похований у Сімферополі.
Відповідно до рішення Кабінету Міністрів України в 2011 р. проводяться конференції та інші заходи, які демонструють велич нашого видатного співвітчизника.
Так, 25 жовтня 2011 р. у приміщенні Вінницького медичного коледжу відбулася наукова конференція, присвячена життю та діяльності В.Ф. Войно-Ясинецького.
Для нащадків Валентин Феліксович Войно-Ясинецький залишиться взірцем високодуховної людини, у якій гармонійно поєднався талант науковця, видатного хірурга-практика і блискучого релігійного діяча, який своє життя присвятив полегшенню людських душевних і фізичних страждань.
За матеріалами www.vin.gov.ua,
www.budte-zdorovi.com.ua
