Залишкові камені після виконання екстракорпоральної ударно-хвильової літотрипсії (ESWL) — суттєва проблема лікування пацієнтів із сечокам’яною хворобою. Їх самовільне вивільнення із дистальної ділянки сечоводу має відбуватися найближчим часом після ESWL. Ідеально — не викликаючи значних больових відчуттів та потреби додаткового урологічного втручання: повторного ESWL чи ретроградної уретероскопії (URS). Аби полегшити процес самовільної елімінації уламків каменів застосовують різні класи лікарських препаратів як моно- чи комбінована терапія: нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП), інгібітори кальцієвих каналів, блокатори α-адренорецепторів, кортикостероїди, діуретики та гормони. Спонтанна елімінація каменів діаметром 5–10 мм дистального відділу сечовода без застосування експульсивної медикаментозної терапії (EMT) спостерігається у 25–50% пацієнтів. Однак це може супроводжуватися затяжним періодом, що створює ризик розвитку можливих ускладнень — від дізуричних розладів до інфекції сечовидільної системи та ниркової дисфункції. Насправді ж очікувальна тактика не є виправданою для цих пацієнтів, і їм рекомендовано різні схеми лікування: EMT, ЕSWL, URS та їх комбінацію.
Тамсулозин (блокатор α-адренорецепторів) — препарат, що знайшов досить широке застосування як засіб для EMT. Дещо меншу популярність упродовж останніх років демонструє силодозин, який також використовують як засіб для ЕМТ. Однак досліджень, в яких би порівнювали ці препарати при їх застосуванні для EMТ, досить мало і жодного де б порівнювали їх при застосуванні після ЕSWL. Встановлено вищу спорідненість силодозину до блокаторів α1А-адренорецепторів, ніж до D1D, порівняно з такою, як при лікуванні тамсулозином (вища у 150 та у 100 разі відповідно). Що суттєво могло би вплинути на підвищення ефективності лікування тамсулозином у разі синдрому нижніх сечових шляхів у пацієнтів із сечокам᾿яною хворобою (Özsoy M. et al., 2016). На це запитання спробували відповісти автори наведеного дослідження. Стаття опублікована у виданні «Videosurgery and Other Miniinvasive Techniques» (Відеохірургія та інші мініінвазивні методи).
Як зазначено, метою дослідження була ретроспективна оцінка швидкості вигнання фрагментів каменів із сечоводу після ЕSWL у пацієнтів які мали один дистально розміщений камінь після літотрипсії. Хворі отримували один із нижченаведених препаратів: (А) тамсулозин 0,4 мг один раз на добу, (В ) силодозин 8 мг один раз на добу або (C) силодозин 4 мг один раз на добу впродовж періоду лікування до 4 тиж. Усі пацієнти отримували НПЗП лорноксикам як додатковий анальгетик.
Матеріал та методи дослідження
Ретроспективне дослідження проведено в Університетській клініці у відділенні лікування сечокам᾿яної хвороби. Загалом залучено 190 дорослих пацієнтів, у яких візуалізовано одиничний рентгеноконтрасний камінь у дистальній ділянці сечоводу, розміром 5–10 мм у діаметрі, без порушення функції нирок та нормальним рівнем креатиніну у сироватці крові. Хворі на момент госпіталізації лікування не отримували. Показанням до ЕSWL була рецидивна ниркова коліка, яка не коригувалася застосуванням НПЗП. Після проведення екстракорпоральної літотрипсії (ЕSWL) хворих розподілили на три групи за призначенням лікарських засобів для ЕМТ: група A — пацієнти, які отримували тамсулозин 0,4 мг/добу; група B — пацієнти, які отримували силодозин 8 мг/добу; група С — пацієнти, які отримували силодозин 4 мг/добу. Знеболення проводили із застосуванням лорноксикаму 8 мг двічі на добу протягом першого тижня, з подальшим прийомом один раз на добу до елімінації уламків каменя або до 28 днів. Пацієнт мав споживати значну кількість рідина та контролювати інтенсивність болю із занесенням показників в анкету. Клінічний ефект вважався успішним при підтвердженій повній відсутності фрагментів каменя на КТ-обстежені через 4 тиж після процедури. Досліджували також інші показники: інтенсивність болю (за допомогою візуальної аналогової шкали), побічні явища, викликані ліками, безпеку прийому препаратів та причини можливого раннього припинення лікування.
Автори дослідження підкреслюють, що це перше дослідження, мета якого — порівняння ефекту тамсулозину 0,4 мг із силодозином 4 та 8 мг для медикаментозного забезпечення експульсивного лікування після ЕSWL. Частота та ефективність вивільнення від каміння наведено в таблиці 1.
Таблиця 1. Частка (%) звільнення від каміння та їх розміри у групах лікування
| Група лікування | Розмір каменя (мм) | Успішне лікування (всього) % | А vs (p) | B vs.(p) | |||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | ||||
А тамсулозин (0,4 мг/добу) |
100,0 | 100,0 | 100,0 | 87,5 | 75,0 | 60,0 | 93,4 | – | 0,9083 |
В силодозин (8 мг/добу ) |
100 | 100 | 100 | 85,7 | 80 | 66,7 | 93,9 | 0,9083 | – |
С силодозин (4 мг/добу) |
100,0 | 93,8 | 66,7 | 57,1 | 60,0 | 40,0 | 81,0 | 0,0381 | 0,0253 |
Для коректного порівняння отриманих результатів ефективності призначеної експульсивної терапії в кожній групі проводили зіставлення ефективності трьох медичних процедур (де будь-яка з них була ад’ювантом для вигнання каменя після початкової ESWL). А також парне порівняння частоти вивільнення від каміння між групами: A — B; A — C та B — C.
Дослідники наголошують, що отримані ними результати довели високий ступінь звільнення від каменів після застосування силодозину. Його ефективність у дозі 8 мг забезпечує таку ж швидкість звільнення від каменя, як 0,4 мг тамсулозину після ESWL і має хорошу переносимість. Також встановлено, що доза силодозину 4 мг зумовлює суттєво нижчу ефективність, незалежно від розміру сечових каменів, вищу частоту ниркової коліки та значно вираженіший біль на етапі лікування.
- Özsoy M., Liatsikos E., Scheffbuch N. et al. (2016) Comparison of silodosin to tamsulosin for medical expulsive treatment of ureteral stones: a systematic review and meta-analysis. Urolithiasis, 44: 491–497.
- Pricop C., Șerban D.N., Șerban I.L. et al. (2020) Does silodosin offer better results than tamsulosin as medical expulsive treatment after shock wave lithotripsy for single distal ureteric stones?Videosurgery and Other Miniinvasive Techniques 4, Videosurg. Miniinv., 15(4): 602–607. DOI: https://doi.org/10.5114/wiitm.2020.92307.
Олександр Осадчий
