Виклики лікування пацієнтів із депресією

Великий депресивний розлад (ВДР) — це багатофакторний стан із притаманними йому емоційними, когнітивними та фізичними симптомами. Будь-які клінічні прояви ВДР суттєво знижують якість життя та мають негативні наслідки, які впливають на соціальне і сімейне життя, а також спричиняють вагомі наслідки для здоров’я людини. Попередні дослідження сприйняття пацієнтами симптомів депресії, психо-соціальної оцінки та стану свого здоров’я за шкалою оцінювання депресії Гамільтона показали, що близько 50% пацієнтів заперечували клінічну відповідь на лікування, незважаючи на відповідність терапії чинним клінічним настановам (Greer T.L. et al., 2010). Результати іншого дослідження свідчили про розбіжності оцінки клінічного перебігу депресії лікарями та пацієнтами з ВДР та ВІЛ-коморбідністю (Marando F. et al., 2016). Потенційне недооцінювання симптомів депресії лікарем змушує занадто рано визначати ремісію та спричиняє складнощі вибору оптимальної лікувальної стратегії великого депресивного розладу. Крім того, на додаток до фізичних обмежень, недосягнення стадії ремісії призводить до тривалих когнітивних розладів, які відіграють вирішальну роль у зниженні соціальної активності та асоціюються з підвищеним ризиком рецидиву ВДР (McIntyre R.S. et al., 2015). Це зумовило дослідження, проведене Бернардом Бауном, Університет міста Мюнхена, Німеччина, та Майклом Кронквіст Крістенсеном, спеціалістом Фармацевтичної компанії Lundbeck, Данія (Baun B., Cronquist Christensen M., 2020). Результати опубліковані у журналі «Front Psychiatry» (Новини психіатрії).

Методи дослідження

До дослідження було залучено 2000 пацієнтів із 8 країн. Усі учасники мали підтверджений за останні 12 міс ВДР та застосовували антидепресанти протягом ˂3 міс у режимі підтримувальної терапії. Крім того, у дослідженні взяли участь 1 092 медичні працівники, зокрема лікарі-психіатри та неврологи, а також особи, які доглядають за пацієнтами психіатричного профілю. Усі учасники дослідження пройшли онлайн-опитування за опитувальником для скринінгу розладів настрою. Зважаючи на значну роль узгодженості щодо сприйняття пацієнтами та лікарями наявності та вираженості основних симптомів ВДР, за первину кінцеву точку дослідження було визначено оцінку клінічних симптомів за трьома патернами послідовно у гострій стадії ВДР, стадії субремісії та ремісії. Крім того, досліджували вплив розбіжностей щодо вибору оптимальної лікувальної стратегії ВДР з точки зору лікаря та пацієнта.

Критерії дослідження

Гостру фазу депресії визначали як період з найбільш вираженими симптомами із клінічною відповіддю на застосування антидепресантів (АД). Субремісія була означена як період поліпшення психоемоційного стану від застосування АД у підтримувальному режимі. Стадія ремісії визначалася як залишкові клінічно незначущі симптоми, які дають можливість вибору продовження застосування чи переривання АД.

Результати дослідження

Загалом до опитування було залучено 3 042 особи, з яких пацієнти становили 1 996 осіб, серед яких переважали (60%) жінки, а середній вік становив 31 рік. Про ≥1 епізоду депресії за останній рік повідомили 58% пацієнтів. Усі пацієнти отримували АД і проходили психотерапевтичне лікування.

У гострій фазі про погіршення настрою повідомляли 96% пацієнтів, тоді як зафіксували таку скаргу 98% лікарів. Фізичний стан як незадовільний оцінювали 96% пацієнтів та 95% лікарів. Когнітивні порушення як клінічно значущі оцінювали 82% пацієнтів та 85% лікарів.
У стадії субремісії лікарі повідомляли про нижчу частоту симптомів усіх трьох патернів порівняно з пацієнтами (р˂0,0001).
Однак у фазі ремісії у всіх трьох патернах лікарі фіксували значно більше порушень порівняно із частотою скарг пацієнтів: погіршення настрою 80% проти 59% відповідно; фізична втомлюваність 89% проти 65% відповідно, когнітивні порушення 63% проти 45% відповідно (р˂0,0001).

Висновки

Враховуючи необхідність обережного підходу до оцінювання, отримані результати свідчать про істотну розбіжність оцінки ефективності лікування пацієнтами та лікарями. Крім того, не можна залишити непоміченим обмежений вплив лікаря на перебіг захворювання у стадії субремісії та ремісії, що становить нові виклики в організації психіатричної допомоги.

Таким чином, дослідники дійшли висновку, що чіткіше узгодження тяжкості депресивних симптомів завдяки покращенню спілкування пацієнта та лікаря, потенційно корисне для вибору оптимальної лікувальної стратегії та перспективи лікування резистентної депресії.

Baune B.T., Cronquist Christensen M. (2019) Differences in Perceptions of Major Depressive Disorder Symptoms and Treatment Priorities Between Patients and Health Care Providers Across the Acute, Post-Acute, and Remission Phases of Depression. Front Psychiatry, 10: 335. doi: 10.3389/fpsyt.2019.00335.
Greer T.L., Kurian B.T., Trivedi M.H. (2010) Defining and measuring functional recovery from depression. CNS Drugs, 24(4): 267–284.
Marando F., Gualberti G., Costanzo A.M. et al. (2016) Discrepancies between physician’s perception of depression in HIV patients and self-reported CES-D-20 assessment: the DHIVA study. AIDS Care, 28(2): 147–159.
McIntyre R.S., Soczynska J.Z., Woldeyohannes H.O. et al. (2015) The impact of cognitive impairment on perceived workforce performance: results from the International Mood Disorders Collaborative Project. Compr. Psychiatry, 56: 279–282. doi: 10.1016/j.comppsych.2014.08.051.

За матеріалами https://www.ncbi.nlm.nih.gov/pmc/articles/PMC6537882/#B14

Жарікова Юлія