Напевне ні в кого з практикуючих лікарів не викликає заперечень, що одним із критичних питань функціонування системи охорони здоров’я є належний стан служби крові в країні, достатнє і своєчасне забезпечення донорською кров’ю, її компонентами і препаратами належної якості й безпеки лікувально-профілактичних закладів. А ті, хто хоч раз стикався з необхідністю терміново перелити кров, плазму, кріопреципітат чи інший препарат крові, певно відчули на собі, наскільки гостро стоїть ця проблема у практичній охороні здоров’я.
Саме питанням розвитку служби крові, виводу її із кризового стану і було присвячене засідання Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я (далі — Комітет), яке відбулося 19.10.2011 р. На засіданні заслухано інформацію з цього приводу Міністерства охорони здоров’я (МОЗ) України, Національної академії медичних наук (НАМН) України, Державної служби України з лікарських засобів (Держлікслужба України).
Відкриваючи засідання, Тетяна Бахтеєва, голова Комітету, наголосила, що це питання дуже актуальне і розглядається з ініціативи народного депутата В’ячеслава Пєрєдєрія. Служба крові в нашій державі потребує термінового реформування. Вона зазначила, що досі не затверджена Державна програма «Надання медичної допомоги гематологічним хворим в Україні на період 2011–2015 рр.». Попередня державна програма закінчилася ще у 2007 р. Зараз в нашій країні заготовлюються вкрай недостатні обсяги крові та її компонентів, викликає стурбованість низька якість препаратів крові. Повністю відсутні гарантії безпеки донорської крові, досі не вирішеним є питання будівництва заводу з переробки донорської крові, завдяки якому планувалося вирішити проблему забезпечення, перш за все, хворих на гемофілію усіма необхідними препаратами. За останні 15 років кількість донорів в Україні зменшилася в 2 рази. Кадровий дефіцит відчутний у галузі гематології і трансфузіології. Дуже низька якість тест-систем. Технології, які використовуються при переробці, заготівлі компонентів крові, є вкрай застарілими, 1946 р. Особливо гостро ці питання постають напередодні проведення Євро-2012. Т. Бахтеєва наголосила, що питання служби крові — це стратегічне питання, яке стосується інтересів національної безпеки.
Петро Перехрестенко, директор ДП «Інститут гематології і трансфузіології НАМН України», зазначив, що забезпеченість препаратами крові напряму залежить від стану донорства. Дійсно, протягом останніх 15 років кількість донорів значно зменшилася. Відповідно до міжнародних вимог, у країні має здійснюватися 40–60 донацій на 1000 населення. В Україні кількість донацій на 1000 населення становить 18,4. Для того щоб країна себе забезпечувала донорською кров’ю, її компонентами і препаратами, необхідно заготовлювати не менше 13–15 мл крові на 1 мешканця на рік, а в Україні заготовлюється 8–9 мл. Проблема вірус-безпеки донорської крові, її компонентів і препаратів, яка є актуальною у всьому світі, дуже гостро стоїть і в Україні. П. Перехрестенко повідомив, що проект Концепції державної програми розроблено Інститутом у 2008 р., але вона не була затверджена. У 2010 р. розроблено черговий варіант Концепції Державної програми «Надання медичної допомоги гематологічним хворим в Україні на період 2011–2015 рр.». Але у МОЗ України було прийнято рішення, що ця програма не буде затверджена окремо, а буде включена у програму «Здорова нація-2020». Крім того, попередня державна програма з гематології на 2002–2007 рр. була профінансована лише на 27%. Тому навіть за прийняття нової програми, якщо вона не буде профінансована в повному обсязі, модернізації служби крові не відбудеться.
Василь Новак, головний позаштатний спеціаліст з гематології та трансфузіології МОЗ України, директор ДП «Інститут патології крові та транс-фузійної медицини НАМН України», зазначив, що якщо не буде проведено зміни інфраструктури служби, дуже важко буде щось зробити із покращанням її роботи. Зараз у країні функціонує 726 установ, які опікуються питаннями служби крові, з них 24 — обласного, 29 — міського підпорядкування, 493 відділення або кабінетів трансфузіології, 3 центри служби крові Міністерства оборони, 3 — Укрзалізниці, 74 лікарні, які мають право на цей вид діяльності. Така розрізненість не дає можливості ефективно управляти системою. Він повідомив, що на сьогодні в Україні заготовлюється 378–400 тонн крові на рік. З них 170–180 тонн — плазми крові, половина якої йде на переробку, половина — для трансфузій. Щороку переливається 120 тонн еритроцитарної маси, з яких 12–20 тонн списується внаслідок виявлення несумісності.
Про виробництво препаратів крові на промисловій основі, на думку В. Новака, можна говорити, лише після приведення до сучасних вимог якості плазми крові. Нині понад 90% хворих на гемофілію інфіковані гепатитом С та В. Кріопреципітат, який випускається на станціях переливання крові в обсязі 17% потреби, фактично не проходить вірусінактивацію. Якщо не буде закуплена відповідна апаратура та витратні матеріали для проведення вірусінактивації, ситуація з інфікуванням не поліпшиться. Зазначено, що в нашій державі найвища в світі інфікованість донорської крові ВІЛ. Якщо в Росії це 28 випадків на 100 тис. донацій, то в Україні — 112–140 на 100 тисяч.
В’ячеслав Пєрєдєрій повідомив, що йому відомі факти, коли лікарі бояться переливати хворим кров та її компоненти у зв’язку з тим, що не впевнені у їх безпеці та якості, і змушені просто виливати її.
Андрій Сердюк, президент НАМН України, зазначив, що питання служби крові дійсно є питанням національної безпеки. На сьогодні у країні не створена чітка система забезпечення населення та органів охорони здоров’я донорською кров’ю, її компонентами і препаратами належної якості. Донорська кров, яка дійсно інколи виливається, є національним надбанням. Тому в Державному бюджеті на 2012 р. необхідно окремою статтею виділити фінансування на забезпечення галузі охорони здоров’я донорською кров’ю. МОЗ України разом із НАМН України має розробити всі необхідні для цього нормативні документи, провести реформування спеціалізованих закладів та підрозділів. Президент НАМН України висловив упевненість, що жодна з існуючих установ служби крові в країні не відповідає сучасним вимогам. Обладнання застаріле на 98%, воно є небезпечним не лише для пацієнтів, але й для медиків, які на ньому працюють.
Також викликає занепокоєння стан донорства, який постійно погіршується. На думку академіка, якщо найближчим часом з боку держави не буде здійснено радикальних заходів, спрямованих на розвиток донорства, то може скластися ситуація, коли кров здаватимуть за мізерну фінансову винагороду лише особи із соціально неблагополучних прошарків населення. Цю думку підтримали і народні депутати, які взяли участь у засіданні Комітету. Також для розвитку служби крові необхідне впровадження сучасних технологій забезпечення якості та безпеки донорської крові, її компонентів і препаратів, оперативне управління службою крові, науковий супровід.
Була відзначена, незадовільна робота центрального науково-дослідного інституту, а саме ДП «Інститут гематології і трансфузіології НАМН України». Зараз там працює комісія, незабаром відбудуться вибори директора. На думку А. Сердюка, необхідно об’єднати два профільні інститути в один і чітко розподілити обов’язки. Він повідомив, що під час наради при Кабінеті Міністрів України 14.10.2011 р. дане доручення МОЗ України разом із Держлікслужбою, Національною академією наук України та НАМН України за участю провідних вітчизняних виробників і громадських організацій створити робочу групу з метою підготовки пропозицій щодо розвитку служби крові, в тому числі виготовлення препаратів крові, зокрема для лікування хворих на гемофілію. Зараз у країні не існує жодної сучасної виробничої бази, на якій можна було б випускати препарати крові.
Закінчуючи виступ, президент НАМН України підкреслив, що проблема служби крові має вирішуватися на державному рівні. Він звернувся з проханням до Комітету винести проблему служби крові на розгляд Парламенту та запропонував підготовити відповідні спільні листи на адресу Президента України та Голови Верховної Ради.
Олексій Соловйов, голова Державної служби з лікарських засобів, повідомив, що відповідно до положення про Державну службу лікарських засобів, вона проводить контроль ліцензійної діяльності виробників, які здійснюють промислове виробництво препаратів крові. Таких виробників на території України два: ВАТ «Біофарма (Київ) та «Біолік» (Харків). Обидва ці підприємства проходили перевірки в цьому році. ВАТ «Біофарма» перевіряли навесні, зроблено критичні зауваження, які дозволили призупинити діяльність цього підприємства. В літку проведено повторну перевірку, яка виявила, що усі порушення було усунено. На жаль, внаслідок перевірки діяльності підприємства «Біолік» у зв’язку із виявленими технічними порушеннями призупинено роботу ділянки з виробництва анатоксинів.
Підводячи підсумки обговорення, Т. Бахтеєва підтримала пропозицію А. Сердюка щодо необхідності вирішення проблеми служби крові на загальнодержавному рівні. У рішення Комітету було запропоновано внести пропозицію Кабінету Міністрів України та МОЗ України, до 1 січня 2012 р. підготувати і затвердити програму щодо розвитку служби крові, НАМН України до 1 січня 2012 р. здійснити об’єднання двох профільних інститутів у один із філіалом, провести вибори директора інституту.
Олександр Устінов,
фото автора
