МОЗ України винесло на громадське обговорення проєкт розпорядження Кабінету Міністрів України «Про затвердження Плану заходів на 2020–2023 роки щодо реалізації Державної стратегії у сфері протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу, туберкульозу та вірусним гепатитам на період до 2030 року».
Мета розроблення проєкту акта
Метою прийняття проєкту розпорядження Кабінету Міністрів України «Про затвердження Плану заходів на 2020–2023 роки щодо реалізації Державної стратегії у сфері протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу, туберкульозу та вірусним гепатитам на період до 2030 року» (далі — проєкт акта) є реалізація Державної стратегії у сфері протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу, туберкульозу та вірусним гепатитам на період до 2030 року, схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 27 листопада 2019 року № 1415-р «Про схвалення Державної стратегії у сфері протидії ВІЛ- інфекції/СНІДу, туберкульозу та вірусним гепатитам на період до 2030 року», в умовах реформування системи охорони здоров’я, що дозволить підвищити ефективність медичної допомоги при ВІЛ-інфекції, туберкульозі та вірусних гепатитах В та С (далі — вірусних гепатитах), зниження смертності та інвалідності, підвищення якості життя пацієнтів та подолання епідемій зазначених інфекційних захворювань в Україні.
Суть проєкту акта
Визначення чітких завдань та індикаторів виконання до них, відповідальних виконавців та необхідного фінансування з виконання завдань з реалізації Державної стратегії у сфері протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу, туберкульозу та вірусним гепатитам на період до 2030 року, схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 27 листопада 2019 року № 1415-р «Про схвалення Державної стратегії у сфері протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу, туберкульозу та вірусним гепатитам на період до 2030 року».
Проблема, яка потребує розв’язання
На сьогодні Україна посідає одне з перших місць серед країн Європейського регіону за кількістю ВІЛ-позитивних осіб, налічуючи, за оціночними даними 243 177 осіб на початок 2019 року, більше ніж 40% з яких не знають про свій ВІЛ-статус. Сукупна оціночна кількість осіб, що належать до груп підвищеного ризику інфікування ВІЛ становить майже 650 тис. осіб відповідно. За оцінками національних експертів до 5% населення країни інфіковано вірусним гепатитом С та 1–2,5% — вірусним гепатитом В.
Існуюча система епідеміологічного нагляду за вірусними гепатитами та обмежений доступ до послуг діагностики та лікування не дозволяють у повній мірі оцінити рівень тягаря цих захворювань. Із 2014 року Україна входить до п’ятірки світових країн-лідерів з найвищим показником поширеності мультирезистентного туберкульозу. Серед вперше діагностованих осіб майже 28% відразу діагностуються з лікарсько-стійкими формами захворювання. Те, що в Україні щороку своєчасно не виявляють близько чверті випадків захворювання, тільки спричиняє подальше його поширення серед населення.
Незважаючи на певні успіхи України в подоланні епідемії ВІЛ-інфекції протягом останніх років індикатори Об’єднаної програми ООН з ВІЛ/СНІД (ЮНЕЙДС) («90-90-90») залишаються недосяжними як на національному, так і на регіональних рівнях. Залишається великий розрив між оціночною кількістю осіб, які живуть з ВІЛ-інфекцією та людьми, які знають свій ВІЛ-позитивний статус.
Для скринінгу населення на ВІЛ-інфекцію використовують інструментальні лабораторні методи та швидкі тести. Хоча більшість досліджень у 2019 році було виконано інструментальними методами (67%), проте обсяги та результативність використання швидких тестів в Україні щороку зростають, оскільки їх застосування є важливим компонентом покращення каскаду медичних послуг у зв’язку із ВІЛ-інфекцією. Серед пріоритетних заходів у сфері тестування — забезпечення інформування та тестування партнерів осіб, що живуть з ВІЛ-інфекцією у закладах охорони здоров’я усіх рівнів та форм власності та забезпечення повідомлення партнера про результат тестування. Впродовж останніх років в середньому в Україні виявляється близько 23 тис. випадків ВІЛ-інфекції, а кількість зареєстрованих випадків повільно зростає і становить 16 357 випадків у 2019 році.
Серед зареєстрованих та, відповідно, взятих у 2019 році під медичний нагляд осіб лише третина — це випадки відносно недавнього інфікування. У більшості осіб діагноз ВІЛ-інфекції встановлюється вже після кількох років носійства ВІЛ-інфекції та інколи — вже на стадії клінічних проявів СНІДу. Одним з найслабкіших елементів континууму послуг для осіб, що живуть з ВІЛ-інфекцією в Україні впродовж багатьох років був етап залучення ВІЛ-позитивних осіб до системи медичного спостереження.
Ситуація щодо охоплення медичним наглядом ВІЛ-позитивних осіб поступово покращується, проте залишається нижче показника у 90%. Так, у 2019 році рівень охоплення медичним наглядом осіб із вперше у житті діагностованою ВІЛ-інфекцією — 82,6%. Пізнє встановлення діагнозу ВІЛ-інфекції, захворюваність на СНІД та смертність від хвороб, зумовлених СНІДом, залишаються проблемою на шляху подолання епідемії ВІЛ-інфекції. Широкомасштабне розширення доступу до антиретровірусної терапії (далі — АРТ) та децентралізація послуг в цілому сприяють збільшенню тривалості життя та збереженню працездатності ЛЖВ.
Проте найбільшу користь має своєчасне лікування. У разі пізньої діагностики чи відтермінованого звернення за медичною допомогою осіб з відомим ВІЛ-статусом ефективність призначеної АРТ знижується У 2019 році з ІV клінічною стадією було взято на диспансерний облік 5134 ЛЖВ (32%). Згідно зі статистичними даними, у 59% осіб, що живуть з ВІЛ-інфекцією усіх вікових груп на момент встановлення діагнозу ВІЛ-інфекції було встановлено ступінь імуносупресії менше 350 кл/мкл, у 35% осіб — рівень клітин CD4 був меншим 200 кл/мкл. Виражена імуносупресія призводить до зростання показника захворюваності на туберкульоз серед осіб, що живуть з ВІЛ-інфекцією. У 2019 році серед 17 тис. осіб, що живуть з ВІЛ-інфекцією, які були взяті під медичний нагляд, у 20,3% (3456 осіб) виявлено туберкульоз в активній формі.
У жовтні 2015 року ВООЗ випустила посібник із підходу «treat-all», в якому АРТ рекомендується для всіх осіб, що живуть із ВІЛ-інфекцією, з будь-якою кількістю клітин CD4. Цей підхід, широко відомий як «Test and Start», дозволяє пацієнтам отримувати АРТ відразу після встановлення діагнозу ВІЛ-інфекції з метою поліпшення результатів. Програми профілактики інфікування ВІЛ-інфекції серед представників ключових груп (осіб, що вживають наркотики ін’єкційно, секс-працівників, чоловіків, що мають секс із чоловіками, трансгендерні люди) є одним з основних елементів стратегії подолання ВІЛ-інфекції/СНІДу в Україні. Робота з представниками ключових груп не обмежується лише послугами з профілактики ВІЛ-інфекції, програми також включають профілактику вірусних гепатитів, інфекцій, що передаються статевим шляхом, заходи з виявлення ВІЛ-інфекції та скринінг на туберкульоз. За останні 15 років відповіді на епідемію сформувалася національна мережа ВІЛ-сервісних неурядових організацій, які у співпраці із закладами охорони здоров’я на високому професійному рівні надають профілактичні послуги ключовим групам населення на засадах стратегії зменшення шкоди як найбільш дієвого механізму вторинної профілактики ВІЛ-інфекції. Профілактика ВІЛ-інфекції серед зазначених груп виявилася одним із найбільш уразливих напрямків національної політики до майбутніх змін. Це пов’язано з тим, що переважна більшість заходів, що входять до програм зменшення шкоди, були впроваджені та розвивалися за кошти міжнародних донорів.
Держава певною мірою сприяла розвитку цих програм, зокрема забезпечила формування нормативно-правових засад їх реалізації. Однак обсяг коштів, які виділялися на цей напрямок роботи з місцевих бюджетів, був незначним, а фінансування носило несистемний характер. У свою чергу, Україна взяла на себе ряд міжнародних зобов’язань щодо відповіді на епідемію ВІЛ-інфекції. Особлива увага приділяється реформуванню охорони здоров’я у частині розвитку системи громадського здоров’я, зокрема інтегрування профілактичних послуг у систему охорони здоров’я в контексті ВІЛ-інфекції як захворювань, які спричиняють значний економічний та соціально-демографічний тягар на суспільство. В Україні, за оціночними даними, 1 342 418 осіб хворіють на хронічний вірусний гепатит С, під медичним наглядом перебуває 87 269 осіб, що становить 6,5% оціночної кількості осіб. Вірусним гепатитом В, за оцінками експертів, інфіковані 559 341 осіб, під медичним наглядом перебуває 23 631 особа, тобто лише 4,2%. Темпи зниження захворюваності, смертності від туберкульозу в Україні є недостатніми для досягнення глобальних цілей з ліквідації туберкульозу до 2035 року відповідно до стратегії ВООЗ «The END TB». Зокрема, за період 2015–2019 років у середньому щорічно захворюваність на туберкульоз в Україні знижувалася на 3,9% (з 70,5 на 100 тис. населення у 2015 році до 60,1 на 100 тис. населення — у 2019 році). Абсолютна кількість смертей від туберкульозу знизилася в середньому щорічно на 7,1% (із 4602 у 2015 році до 3418 випадків — у 2019 році). Ефективність лікування туберкульозу в Україні нижча цільового показника ВООЗ. За останніми даними питома вага успішного лікування пацієнтів із лікарськочутливим туберкульозом за даними когорти 2018 року не перевищила 70,4%, мультирезистентного туберкульозу за даними когорти 2017 року — 51%, туберкульозу з широкою лікарською стійкістю — 34,3%. Таким чином, ситуація з туберкульозом в Україні вимагає посилення з тим, щоб досягти необхідного результату у визначені терміни. Це вимагає комплексного підходу як з боку медичної галузі, так і з боку нормативно-правового врегулювання, громадського та неурядового сектору з розробкою відповідних механізмів та інструментів реалізації діяльності в цьому напрямку. Загалом акт покликаний врегулювати низку питань у сфері протидії туберкульозу. Зокрема планується забезпечити розроблення та реалізацію регіональних програм протидії туберкульозу, вивчення стигми та дискримінації пацієнтів із туберкульозом та груп ризику, удосконалення епідеміологічного нагляду за туберкульозом, інформування населення з питань туберкульозу, доступності медичної допомоги, покращення механізмів фінансування заходів протидії туберкульозу, психосоціальної підтримки пацієнтів, залучення неурядового сектору, розроблення затвердження порядку діагностики та лікування латентної туберкульозної інфекції, закупівлю витратних матеріалів для мікробіологічної діагностики туберкульозу та протитуберкульозних препаратів, покращення показників профілактики, виявлення, діагностики та лікування туберкульозу. Впровадження сучасних підходів надання медичної допомоги людям, що живуть з ВІЛ-інфекцією, хворим на туберкульоз та вірусні гепатити вимагає оновлення нормативної бази, оптимізації відповідних лабораторних мереж, залучення наукових установ, надання комплексних послуг пацієнтам ключових груп ризику на засадах громадського здоров’я, впровадження міжсекторального підходу до питань протидії захворюванням, створення ефективної системи епідеміологічного нагляду, впровадження інформаційних систем охорони здоров’я, розроблення нових моделей фінансування системи та сучасну підготовку медичних кадрів. Вирішення зазначених питань потребує визначення чітких завдань та індикаторів виконання до них, відповідальних виконавців, потреб у фінансуванні, що і визначається проєктом акта.
Долучайтеся до нас у Viber-спільноті, Telegram-каналі, Instagram, на сторінці Facebook, а також Twitter, щоб першими отримувати найсвіжіші та найактуальніші новини зі світу медицини.
Пресслужба «Українського медичного часопису» за матеріалами moz.gov.ua
