Актуальність
Розсіяний склероз — хронічне прогресуюче захворювання центральної нервової системи, в патогенезі якого основною ланкою є незворотна втрата нервових клітин — нейронів та аксонів. Тривалий перебіг захворювання призводить до так званих нейроаксональних втрат, які, перш за все, полягають у поступовому погіршенні зору, втраті моторних функцій та дисфункції тазових органів. Згідно зі статистикою Всесвітньої організації охорони здоров’я, вже через 10 років після початку хвороби до 37% пацієнтів пересуваються лише зі сторонньою допомогою, 50% мають труднощі при виконанні службових обов’язків, а 80% вимушені змінити роботу. Зважаючи на негативні соціальні наслідки захворювання, пошук ефективних фармакологічних засобів для лікування пацієнтів із нейродегенеративними захворюваннями є наразі актуальним питанням. З точки зору патогенезу важливою ланкою розсіяного склерозу вважається виникнення запалення (Kappos L. et al., 2018) та прогресування нейродегенерації нервових волокон (Ontaneda D.et al., 2015). Однак, незважаючи на накопичений клінічний досвід застосування таргетних препаратів, які уповільнюють нейродегенеративні процеси, стандартизація їх застосування залишається суперечливою. У дослідженні, проведеному групою вчених на чолі з професором Джеремі Хатевей (Hataway J.). Королівський центр щодо вивчення розсіяного склерозу, Лондон (Великобританія), вивчали ефективність застосування трьох препаратів із різною фармакологічною дією: амілориду, флуоксетину та рилузолу. Попередні дослідження на тваринах дали результати щодо зменшення атрофії мозку при застосуванні калійзберігаючого діуретика амілориду, механізм дії якого полягає в блокуванні іонних каналів в умовах ацидозу на тлі запалення (Arun T. et al., 2013). Флуоксетин — препарат групи інгібіторів зворотного захоплення серотоніну, який чинить плейотропний та нейропротекторний ефект, зумовлений підсиленням глюкогенезу та покращенням енергетичного стану клітин (Mostert J. et al., 2013). Рилузол — єдиний засіб із доведеною ефективністю при нейродегенеративних захворюваннях, який знижує рефлекторне збудження рухових нейронів та покращує моторну функцію внаслідок блокування рецепторів до глутамату (Waubant E. et al., 2014). Результати дослідження СТ01910259 опубліковані у березневому номері журналу «The Lancet» (Ланцет).
Результати і методи
До рандомізованого дослідження було залучено 445 пацієнтів віком 25–65 років без попереднього хворобо-модифікуючого лікування та серйозних ускладнень, зокрема глаукоми і тяжкої депресії. Оцінка моторних порушень за розширеною шкалою втрати працездатності (EDSS) була в межах 4,0–6,5 бала. Залежно від інтервенційного засобу всі пацієнти були розподілені на чотири групи: амілориду, флуоксетину, рилузолу та плацебо (контрольна група). Частку ураження мозку дослідники визначали за допомогою програми забезпечення для структурного аналізу зображення з нормалізації атрофії головного мозку. Додатково виявляли частоту виникнення нових вогнищ ураження та динаміку зміни відсотка ураження мозку на 24-, 48- та 96-му тижні дослідження.
Загалом найбільша частота рецидивів виявлена в групі амілоридину (14%), а найменша — у групі флуоксетину (10%). При цьому у групі флуоксетину було зазначено зменшення відсотка ураження мозку порівняно з контрольною групою (р=0,032). Однак результати «тесту 25-фунтової пішої прогулянки» (близько 7 м) за певний час були однаковими у всіх піддослідних групах з незначною перевагою у групі рилузолу (р= 0,77). Дослідниками зазначений високий профіль безпеки всіх трьох препаратів. Найвища частота серйозних небажаних явищ спостерігалася у контрольній групі (12%) порівняно з групою флуоксетину (11%), амілориду (6%) та рилузолу (12%). Найчастіше ускладнення мали інфекційний характер. Додатково була з’ясована незначна кількість візуальних змін на МРТ та відсутність активності імунокомпетентних клітин клітинного імунітету у всіх групах.
Таким чином, з метою пошуку ефективних препаратів для лікування у разі нейродегенеративних захворювань необхідні подальші дослідження патобіології процесу нейродегенерації та пошук інших ефективних комбінацій препаратів.
- Arun T., Tomassi V., Sbardella E. et al. (2013) Targeting ASIC1 in primary progressive multiple sclerosis: evidence of neuroprotection with amiloride. Brain, 136: 106–115.
- Cataway J., De Angelis F., Connick P. et al. (2020) Efficacy of three neuroprotective drugs in srcondary progressive multiply sclerosis (MS-SMART): a phase 2b, multiarm, double-blind, randomized placebo-cjntrolled trial. Lancet Neurol., 19: 214–225. Jan. 22 (https://doi.org/10.1016/ S1474-4422(19)30485-5).
- Kappos L., Bar-Or A., Cree BAC. et al. (2018) Siponimod versus placebo in secondary progressive multiple sclerosis (EXPAND): a double-blind, randomised, phase 3 study.
Lancet, 391: 1263–1273. - Mostert J., Heersema T., van Der Grond J. et al. (2013) The effect of fluoxetine on progression in progressive multiple sclerosis: a double-blind, randomized, placebo-controlled trial.
ISRN Neurol., 2013370943. - Ontaneda D., Fox R.J., Chataway J. (2015) Clinical trials in progressive multiple sclerosis: lessons learned and future perspectives. Lancet Neurol., 14: 208–223.
- Waubant E., Maghzi AH., Revirajan N. et al. (2014) A randomized controlled phase II trial of riluzole in early multiple sclerosis. Ann. Clin. Transl. Neurol., 1: 340–347.
Юлія Жарікова
