Психоактивні речовини та ризики розвитку гострого психозу
Останніми десятиліттями суттєво зросли показники зловживання метамфетамінами. Механізм впливу зазначених психоактивних сполук пов’язують із відтоком дофаміну із пресинаптичних терміналей, що супроводжується відчуттями ейфорії, явищами гіперактивності та ажитації. Крім того, прояви гострих психотичних епізодів при застосуванні метамфетамінів можуть нагадувати ознаки психозу на тлі шизофренії. Відомо, що хронічне зловживання метамфетамінами підвищує ризик розвитку психозу в 11 разів, при цьому подібні симптоми можуть зберігатися протягом декількох місяців або років.
Однак, незважаючи на ймовірність перехресних фізіологічних передумов, донині залишалися маловідомими механізми того, яким чином хронічне зловживання метамфетамінами підвищує ризик маніфестації шизофренії. У новому дослідженні, проведеному вченими Інституту молекулярних досліджень Університету Ла Троб (La Trobe Institute for Molecular Science, La Trobe University), Мельбурн, Австралія, виявлено генетичні предиктори, які могли би пояснювати, чому у деяких осіб несприятливі побічні реакції на тлі тривалого застосування метамфетамінів мають більш серйозні клінічні наслідки. Зокрема, встановлено, що варіації в гені нейротрофічного фактора мозку (brain-derived neurotrophic factor — BDNF) прямо зумовлюють діапазон та глибину негативного впливу метамфетамінів у тканинах головного мозку. Крім того, ці дані потенційно можуть пояснювати, чому в окремих осіб при застосуванні метамфетамінів може розвиватися гострий психоз, що нагадує клінічні прояви шизофренії. Результати дослідження опубліковано в журналі «Molecular Psychiatry» 10 грудня 2019 р.
Нейротрофічний фактор мозку: наслідки його генетичної мінливості
Раніше було відомо про участь BDNF у розвитку гострих психотичних станів як внаслідок застосування психоактивних речовин, так і при шизофренії. Ґрунтуючись на цьому, в своїй роботі автори зосередилися на вивченні довготривалих ефектів хронічного впливу метамфетамінів у трансгенних лабораторних мишей з поліморфізмом гена BDNFVal66Met. Особливу увагу в експериментальному дослідженні було приділено аспектам застосування метамфетамінів в окремі періоди онтогенезу — в підлітковому та ранньому зрілому віці особин. З цією метою лабораторним тваринам на відповідних етапах розвитку призначали метамфетаміни тривалим курсом у режимі ескалації доз. За 4 тиж експериментального досліду у всіх лабораторних гризунів спостерігались ознаки сенсибілізації, що підтверджувалось стійкими поведінковими змінами.
З метою проведення біохімічного картування довготривалих ефектів метамфетаміну в головному мозку застосовували методи протеоміки на основі кількісної масспектрометрії високої роздільної здатності. У результаті виявлено 4808 білків мезокортиколімбічної мережі. Також встановлено, що метамфетамін сприяє диференційованим змінам дофамінових сигнальних маркерів, які беруть участь у BDNF-опосередкованому репрограмуванні мезолімбічного протеому. В подальшому аналіз 336 генів ризику маніфестації шизофренії, а також 82 маркерів ростових факторів дозволив продемонструвати, що генотип hBDNFVal66Met контролює рекрутинг цих факторів під впливом метамфетамінів у специфічних мезокортиколімбічних ділянках.
Висновки та практичне значення
Загалом отримані дані є першим комплексним аналізом довготривалих наслідків впливу хронічного застосування метамфетамінів на мезокортиколімбічні структури центральної нервової системи. Крім того, результати дослідження обґрунтовують гіпотезу про те, що довготривалі зміни у тканинах головного мозку залежать від генетичної мінливості BDNF. Подібний тезис ілюструє, яким чином ризики маніфестації психотичного стану на тлі застосування наркотичних речовин можуть змінюватися на молекулярному рівні завдяки варіації одного генетичного локусу.
Коментуючи отримані результати, професор нейробіології Маартен ван ден Бууз (Maarten van den Buuse) зазначив, що висновки дослідження можуть стати основою фундаментальних змін у напрямах лікування пацієнтів із гострими психотичними станами, спричинених застосуванням психоактивних речовин. У терапії психозу на тлі застосування наркотичних сполук зазвичай призначають антипсихотичні препарати. Однак ефективність цих засобів загалом є досить низькою, натомість спектр негативних побічних реакцій — досить широким. Тому перспективи експериментальних досліджень вчені пов’язують із подальшим поглибленням уявлень про вплив генетичних факторів на ефекти довготривалого застосування метамфетамінів. На думку авторів, це могло би пришвидшити реальний пошук нових методів лікування пацієнтів із наркотичною залежністю.
Долучайтеся до нас у Viber-спільноті, Telegram-каналі, Instagram, на сторінці Facebook, а також Twitter, щоб першими отримувати найсвіжіші та найактуальніші новини зі світу медицини.
Greening D.W., Notaras M., Chen M. et al. (2019) Chronic methamphetamine interacts with BDNF Val66Met to remodel psychosis pathways in the mesocorticolimbic proteome. Mol. Psychiatry, Dec. 10. DOI: 10.1038/s41380-019-0617-8.
Наталія Савельєва-Кулик
