Бронхіальна астма — захворювання не тільки молодого населення
Поширеність хронічних захворювань у людей похилого віку (>65 років), включаючи бронхіальну астму, зростає, але інформації про особливості перебігу бронхіальної астми у цій популяції недостатньо. Більша тривалість життя призвела до значного збільшення поширеності хронічних захворювань. За даними Іспанського національного інституту статистики (Spanish National Institute of Statistics), частка населення віком старше 65 років, що на сьогодні становить 18,2%, стане 24,9% у 2029 р. та 38,7% — у 2064 р. Бронхіальна астма традиційно вважалася захворюванням дітей і людей молодого віку, але старіння населення зумовило зростання інтересу до вивчення цієї хвороби в осіб літнього віку, оскільки є підозра, що поширеність бронхіальної астми може бути недооцінена, а пов’язана із цим станом захворюваність і смертність можуть бути вищими, як і соціально-економічні та медичні витрати у старіючого населення.
У спеціалізованій літературі мало інформації про патофізіологічні механізми, що визначають запалення дихальних шляхів, пов’язаних із бронхіальною астмою у людей літнього віку. Ці пацієнти з бронхіальною астмою мають більшу кількість супутніх захворювань, включаючи ожиріння та гастроезофагеальну рефлюксну хворобу (ГЕРХ). Додатковим ускладненням у лікуванні пацієнтів літнього віку з бронхіальною астмою є наявність супутніх захворювань, а також можливі технічні труднощі у використанні інгалятора. Ці пацієнти також можуть бути недостатньо діагностовані у зв’язку з такими факторами, як тенденція до мінімізації симптомів, технічні труднощі при проведенні спірометрії та відсутність адаптованих контрольних значень результатів функціональних тестів.
Аналіз пацієнтів із бронхіальною астмою
Іспанські вчені провели ретроспективне порівняльне дослідження, мета якого — визначення можливих відмінностей клінічних та функціональних характеристик у людей із бронхіальною астмою. Результати опубліковані в журналі «Asthma Research and Practice» у березні 2019 р.
У дослідженні взяли участь 1713 пацієнтів, які були класифіковані на три вікові групи: середнього віку <65 років (А), похилого віку — від 65 до 74 років (В) та старечого віку (≥75 років (С)). За результатами дослідження отримано дані щодо всіх пацієнтів, включених із січня 2008 по грудень 2013 р. у базу даних Інтегрованої програми досліджень Іспанського товариства пульмонології та торакальної хірургії (Integrated Research Programme of the Spanish Society of Pneumology and Thoracic Surgery). Пульмонологи та алергологи із семи іспанських центрів внесли в цю базу дані своїх амбулаторних хворих.
Вчені проаналізували різні показники: демографічні та клінічні змінні; кількість госпіталізацій за попередній рік; лікування пероральними кортикостероїдами; прихильність до лікування (визначалася лікуючим лікарем як хороша/сумнівна/погана); функціональні змінні (фракції оксиду азоту у видихуваному повітрі (Fractional exhaled nitric oxide — FENO) та об’єм форсованого видиху в першу секунду (ОФВ1)); отримане лікування. Про супутні захворювання пацієнти повідомляли самостійно, а для визначення змінних контролю захворювання використовували опитувальник.
Недостатній контроль захворювання, незважаючи на відповідну терапевтичну стратегію, адаптовану до рівня тяжкості, визначали як частково контрольовану бронхіальну астму. Низькі, середні та високі добові дози інгаляційних кортикостероїдів — беклометазону пропіонату або еквівалента — визначали як <500 мкг, 500–1000 мкг та >1000 мкг відповідно.
Бронхіальна астма та супутні захворювання
Усього проаналізовано дані 1713 пацієнтів: 1242 (72,5%) віком <65 років (група А), 282 (16,5%) — віком 65–74 роки (група В) та 189 (11%) осіб віком ≥75 років (група С). Серед усіх 1713 учасників переважали жінки (68%), а середній індекс маси тіла (ІМТ) становив 28,05 кг/см2 і приблизно у 30% пацієнтів >30 кг/см2. Частково контрольовану бронхіальну астму відзначали у 14,3% осіб, а 71,7% учасників мали підвищену чутливість організму до алергенів, яку продемонструвало проведення прик-тесту та/чи підвищення рівня специфічного імуноглобуліну Е (IgE) в сироватці крові. 63,8% учасників не курили, 22,7% були колишніми курцями, 8,6% — «легкими» курцями, 2,9% — пасивними курцями та 1,9% були завзятими курцями (курили понад 16 сигарет на добу).
Майже половина (49,1%, 841/1615) хворих на бронхіальну астму мали риносинусит, а у 16,5% (208/1713) пацієнтів діагностовано поліпи носової порожнини. Іншими супутніми захворюваннями були ГЕРХ (66,5%; 123/185), синдром обструктивного апное/гіпопное уві сні (14,1%; 26/185), фіброміалгія (9,7%; 18/185) та запальні захворювання кишечнику (1,1%; 2/185).
У 48,6% (833/1713) учасників визначена поточна професія/попередня професія, більше половини з яких (56%; 471/883) працюють/працювали переважно в текстильній промисловості (112/833), у сфері клінінгу (106/833) та сільському господарстві (31/833).
Майже у 2/3 пацієнтів (63,1%; 1063/1684) відзначали поганий контроль захворювання відповідно до результатів опитувальника. Хоча більшість учасників дослідження (87,2%; 1494/1713) не потребували госпіталізації в попередньому році, 3,8% пацієнтів раніше були госпіталізовані більше одного разу. Трохи більше половини (55%; 830/1495) пацієнтів не отримували лікування системними кортикостероїдами при загостреннях, тоді як 29,23% осіб отримували це лікування більше двох разів у попередньому році.
Що стосується підтримувальної терапії, то найпоширенішим інгаляційним кортикостероїдом на початковому рівні був будесонід (54%; 935/1713 учасників) зазвичай у середніх дозах (49% осіб), а найчастіше з агоністів бета-адренорецепторів тривалої дії призначали формотерол (46,9%; 803/1713 пацієнтів). Як ад’ювантну терапію 33,9% пацієнтів отримували лікування антилейкотрієновими препаратами, 4,5% — теофіліном, 23,2% — омалізумабом, 0,6% — імунотерапією та 8,2% — пероральними кортикостероїдами у фіксованих дозах.
Прихильність до лікування була оцінена лікуючими лікарями під час збору даних як хороша (70,9%), погана (13,8%) або сумнівна (5,2%). Що стосується дослідження функції легень, то у 74,5% виявили ОФВ1 >65, а у 9,2% — ОФВ1 <50%.
Жінки переважали у всіх трьох групах, частіше мали ожиріння учасники у групі В і С, було більше курців/колишніх курців і людей з нижчими показниками функції легень у групі А, тоді як результати FENO були нижчими у пацієнтів групи B і C.
Учасники групи А отримували більше курсів лікування пероральними кортикостероїдами (70,9% учасників мали ≥2 курсів у попередньому році) та вищі дози інгаляційних кортикостероїдів і в основному отримували лікування омалізумабом (76,8%; 337 осіб).
Найчастішими супутніми захворюваннями були ГЕРХ переважно у групі С (72,2%), синдром обструктивного апное/гіпопное уві сні — переважно у групі В (19,4%), і фіброміалгія — переважно у групі А (11%).
У людей літнього віку бронхіальна астма має тяжчий перебіг
Перебіг бронхіальної астми в осіб віком >65 років — тяжчий та асоціюється з вищою коморбідністю, що вказує на необхідність більш комплексного підходу до лікування бронхіальної астми у цих пацієнтів. Функціональні та клінічні характеристики бронхіальної астми у пацієнтів віком до ≤65 та >65 років різні, і цю різницю слід враховувати для досягнення оптимального контролю захворювання.
Долучайтеся до нас у Viber-спільноті, Telegram-каналі, Instagram, на сторінці Facebook, а також Twitter, щоб першими отримувати найсвіжіші та найактуальніші новини зі світу медицини.
Curto E., Crespo-Lessmann A., González-Gutiérrez M.V. et al. (2019) Is asthma in the elderly different? Functional and clinical characteristics of asthma in individuals aged 65 years and older. Asthma Res. Pract., March 19, 5: 2.
Маріамі Шургая
