Генотип та вакцинація
Незважаючи на переваги вакцинацій, проведення яких дає змогу щорічно запобігти мільйонам смертей, особливо в дитячому віці, спостерігається значна мінливість напруженості та стійкості вакцина-індукованої імунної відповіді. Підтримка рівня специфічних антитіл має важливе значення для безперервності вакцина-індукованого серологічного захисту. Крім того, після імунізації окремими вакцинами у ранньому дитинстві нерідко відбувається швидке зниження рівня антитіл, що в подальшому потребує застосування специфічних бустерів для підтримки напруженості імунного захисту.
У новій роботі вченими Оксфордського університету (University of Oxford), Велика Британія, Нідерландського центру контролю за інфекційними захворюваннями (Centre for Infectious Disease Control Netherlands), Нідерланди, та Інституту геному Сінгапуру (Genome Institute of Singapore), Сінгапур, були представлені результати загальногеномного дослідження з вивчення напруженості імунітету після застосування у дітей трьох вакцин: протименінгококової вакцини MenC, вакцини проти Haemophilus influenzae типу b та протиправцевого анатоксину.
Наведене дослідження стало першим проектом, в якому було застосовано генотипний підхід на рівні цілісного геному, що дозволило оцінити декілька мільйонів генетичних варіантів для вивчення генетичних детермінант імунної відповіді при застосуванні трьох відомих дитячих вакцин. За висновками проведеної роботи встановлено генетичні варіанти, які зумовлювали різний рівень продукції антитіл після проведення імунізації дітей. Результати дослідження, опубліковані в журналі «Cell Reports» 11 червня 2019 р., можуть слугувати основою розробки нових стратегій вакцинації та створення персоналізованого графіку вакцинацій для максимізації ефективності вакцинопрофілактики. Однак, незважаючи на досягнення, за словами авторів, отримані дані явно демонструють необхідність подальшого поглибленого вивчення складних генетичних передумов формування характеру реактивності організму у відповідь на проведення вакцинації. Для досягнення цієї мети необхідно проведення більш масштабних досліджень.
Генетичні локуси, асоційовані зі збереженням вакцина-індукованої імунної відповіді
Формування напруженого імунітету завдяки послідовній вакцинації з раннього дитинства вважається одним із найважливіших компонентів глобальних ініціатив у сфері охорони здоров’я у подоланні інфекційних захворювань. При цьому вивчення механізмів, які зумовлюють персистенцію антитіл, є одним з основних перспективних напрямів, тому що ефективність вакцин може бути покращена при підтримці відповідного рівня імунного захисту після первинної імунізації без необхідності подальших ревакцинацій. Реакції на проведення вакцинації та стійкість імунітету визначають різноманітні чинники, включаючи вік, стать, етнічну приналежність, особливості мікробіому, тип харчування та перенесені інфекційні захворювання. Крім того, раніше було встановлено, що для поствакцинального імунітету характерним є високий рівень спадковості, а в останніх дослідженнях продемонстровано окремі генетичні компоненти — передумови таких особливостей.
З метою оцінки генетичних чинників, які визначають напруженість імунітету, автори представленої роботи провели загальногеномне дослідження за участю 3602 дітей у Великій Британїї та Нідерландах. Вчені зосередили увагу на вивченні особливостей клінічних ефектів трьох вакцин — протименінгококової вакцини MenC, вакцини проти Haemophilus influenzae типу b та протиправцевого анатоксину. У ході дослідження було проаналізовано близько 6,7 млн генетичних варіантів, що пов’язані з мононуклеотидним поліморфізмом (single nucleotide polymorphisms — SNP) та зумовлюють рівень антитіл як прояв поствакцинальної відповіді. Вчені виявили два генетичні локуси, асоційовані зі збереженням вакцина-індукованої імунної відповіді після проведеної імунізації. Так, персистенція імунної відповіді після вакцинації MenC була пов’язана з SNP в геномній ділянці регуляторних протеїнів, які беруть участь в передачі імунних сигналів. Між тим напруженість протиправцевого імунітету була пов’язана з SNP в локусі HLA.
Практичне значення
Коментуючи отримані результати, дослідники зазначили, що вказані варіанти, імовірно, являють собою лише незначну частину генетичних детермінант напруженості вакцина-індукованої імунної відповіді. Більше того, все ще залишається невідомим практичне значення отриманих даних для представників інших етнічних груп, окрім європейців. Однак, на думку авторів, у майбутньому підходи неонатального скринінгу можуть також об’єднувати і обстеження генетичних факторів ризику, як прогнозують особливості набутої імунної відповіді, формуючи в такий спосіб передумови для створення персоніфікованих схем вакцинації. Також вчені зазначили, що в подальшому заплановано більш масштабні дослідження різних популяцій для поглиблення розуміння того, яким чином індивідуальні особливості геному людини впливають на поствакцинальну реактивність.
- Cell Press (2019) Genetics influence how protective childhood vaccines are for individual infants. ScienceDaily, June 11.
- O’Connor D., Png E., Khor C.C. et al. (2019) Common Genetic Variations Associated with the Persistence of Immunity following Childhood Immunization. Cell. Rep., 27 (11): 3241–3253. DOI: 10.1016/j.celrep.2019.05.053.
Наталія Савельєва-Кулик
