Проект Концепції управління якістю медичної допомоги у галузі охорони здоров’я України на період до 2020р.

ПОВІДОМЛЕННЯ

Для публічного обговорення пропонуються наступні документи:

• проект Концепції управління якістю медичної допомоги у галузі охорони здоров’я України на період до 2020 р. Запропонований проект розроблений відповідно до виконання Указу Президента України від 27.04.2011 № 504/2011 «Про Національний план дій на 2011 рік щодо впровадження Програми економічних реформ на 2010 — 2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава»».;
• пояснювальна записка до проекту Концепції управління якістю медичної допомоги у галузі охорони здоров’я України на період до 2020 р.;

Пропозиції та зауваження до вищезазначеного проекту просимо надсилати на адресу Департаменту управління та контролю якості медичних послуг МОЗ України:

01601, м. Київ, вул. Грушевського, 7, e-mail: [email protected].

Відповідальна особа — начальник відділу управління якістю та стандартизації медичної допомоги Островерхова Марина Миколаївна тел. 200-08-12

Проект

Концепція управління якістю медичної допомоги у галузі охорони здоров’я в Україні на період до 2020 р.

1. Визначення проблеми.

На сучасному етапі розвитку системи охорони здоров’я якість медичної допомоги (далі ЯМД) вважається основною цільовою функцією і водночас критерієм діяльності системи охорони здоров’я від нижньої її ланки — лікувально-профілактичного закладу, до верхньої — Міністерства охорони здоров’я України. Забезпечення якості при наданні медичної допомоги у більшості країн розглядається як основа національної політики в сфері охорони здоров’я. В багатьох країнах прийняті і діють програми забезпечення якості медичної допомоги.

Водночас численні матеріали свідчать, що значна кількість медичних втручань, в тому числі в різних країнах Європейського союзу, здійснюється на рівні нижчому за передбачуваний. Виявлено, що значна частка клінічних процедур недоцільна та нерентабельна. Маємо переконливі дані, що 20-30% медичних втручань є неефективними (або непотрібними або шкідливими). Реєструються надзвичайно великі розбіжності в результатах медичної допомоги не лише між країнами або регіонами однієї країни, й між окремими закладами та лікарями.

Поліпшення якості медичної допомоги в Україні є однією з найактуальніших проблем. В Національному плані дій на 2011 рік щодо впровадження Програми економічних реформ на 2010-2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава», затвердженому Указом Президента України від 27 квітня 2011 року № 504/2011, а також у Постанові кабінету міністрів України від 2 лютого 2011 № 389 «Про затверження Програми розвитку інвестиційної та іноваційної діяльності в Україні» визначено основні напрямки реформи медичного обслуговування, що включають підвищення доступності медичних послуг, підвищення якості медичних послуг, підвищення ефективності державного фінансування.

Таким чином, проблеми управління і оцінки якості та безпеки медичної допомоги населенню є одними з найважливіших для будь-якої системи охорони здоров’я. Актуальність питань забезпечення якості особливо зростає в період реформування галузі охорони здоров’я.

Нагальним завданням нинішнього часу в Україні є реформування, фактично — створення нової системи охорони здоров’я з якісною медичною допомогою. Це потребує суттєвих змін на законодавчому рівні. Якісне медичне обслуговування — це обслуговування, заради якого ресурси організовуються таким чином, щоб максимально ефективно і безпечно задовольняти потреби тих, хто потребує допомоги, проводити профілактику і лікування без зайвих витрат, відповідно до вимог та можливостей сучасного рівня розвитку науки.

Відповідно до даних ВООЗ, однією з трьох фундаментальних цілей системи охорони здоров’я в світі (2000 р.) визначено поліпшення стану здоров’я населення, при цьому підкреслюється, що система охорони здоров’я має значний потенціал впливу на здоров’я населення.

В Програмі економічних реформ на 2010 — 2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава» визначено, що головною метою реформи медичного обслуговування є поліпшення здоров’я населення, забезпечення рівного й справедливого доступу усіх громадян до медичних послуг належної якості. Програма, інші стратегічні документи визначають шляхи та механізми реформ, а саме: структурну реорганізацію галузі, розмежування медичної допомоги між рівнями (первинним, вторинним та третинним); оптимізацію ліжкового фонду.

Основою політики у наступні роки має стати державницький акцент на охороні здоров’я у плані зміцнення фінансової та матеріально-технічної бази, а саме «забезпечення фінансування охорони здоров’я на рівні 7 % від ВВП та поетапне його збільшення до 10 % від ВВП (відповідно до Програми Президента «Україна для людей»)».

Незважаючи на проголошені Конституцією України принципи, система охорони здоров’я не забезпечує рівного безоплатного доступу населення до якісних та безпечних медичних послуг. Це виявляється в наступному:

• низька якість медичних послуг. Очікувана тривалість життя населення України складає 69,3 року, що в середньому на 10 років нижче, ніж у країнах ЄС. Коефіцієнт дитячої смертності в 2,5 рази вищий, ніж у «старих» країнах ЄС. Рівень передчасної смертності втричі перевищує показник ЄС, рівень смертності від туберкульозу — в 20 разів вищий;
• нерівний доступ до послуг охорони здоров’я. Бідні верстви населення страждають через відсутність можливості одержання необхідної медичної допомоги. Наявність відомчої медицини з обмеженим доступом ускладнює досягнення мети рівного доступу. Існують диспропорції у доступі до медичних послуг міських і сільських мешканців. Високим є тягар особистих витрат населення на послуги охорони здоров’я. Згідно офіційної статистики, витрати населення сягають майже половини загального обсягу фінансування галузі (за даними національних рахунків в охороні здоров’я — 42,5 % у 2008 р.) і здійснюються безпосередньо під час одержання медичних послуг.

Крім того, система охорони здоров’я характеризується наступними основними проблемами: відсутність чіткого розмежування рівнів надання медичної допомоги; деформованість структури медичних послуг; надмірна спеціалізація закладів охорони здоров’я; існування паралельних (відомчих) систем забезпечення населення медичною допомогою; невідповідність державних гарантій на безоплатну медичну допомогу обсягам їх фінансового забезпечення; надмірна децентралізація фінансових потоків; відсутність економічної мотивації для покращення діяльності працівників системи охорони здоров’я; зношеність основних фондів системи охорони здоров’я; наявність великої кількості (понад 3 тис.) медико-технологічних документів з надання медичної допомоги, що в переважній більшості не відповідають сучасним науковим принципам їх розробки, а саме мультидісціплінарному підходу та засадам доказової медицини, і в той же час, відсутність якісних, створених на доказових засадах, медико-технологічних документів (клінічних протоколів) для лікарів практичної ланки охорони здоров’я, відсутність медичних стандартів (та їх моніторингу) з захворювань, що мають найбільш значимі негативні медико-соціально наслідки для населення та суспільства.

Причинами виникнення зазначених проблем є:

• відсутність зв’язку між якістю медичних послуг й видатками на їх фінансування, а також відсутність мотивації медичних кадрів до якісної праці;
• низький рівень профілактики й частки первинної медико-санітарної допомоги у структурі медичних послуг;
• неефективне використання бюджетних коштів на охорону здоров’я. На 100 тис. населення в Україні припадає 5,6 лікарень і 1,5 закладів для надання первинної медичної допомоги, тоді як у країнах ЄС ці показники складають 3,0 і 4,9 відповідно; кількість ліжко-місць в Україні — 910 на 100 тис. населення, а в ЄС — 565; кількість лікарів на 100 тис. населення в Україні — 308, у ЄС — 321. Має місце дублювання медичних послуг на різних рівнях надання медичної допомоги, відсутні механізми управління потоками пацієнтів по рівнях надання медичних послуг; 86% бюджетних коштів, що виділяється на охорону здоров’я, йде на утримання медичних закладів та оплату праці лікарів;
• низька самостійність медичних закладів при використанні фінансових ресурсів;
• уповільнений перехід до розробки медико-технологічних документів надання медичної допомоги (адаптації клінічних настанов, створення медичних стандартів, уніфікованих клінічних протоколів медичної допомоги та локальних клінічних протоколів медичної допомоги) на засадах доказової медицини у відповідності з затвердженою МОЗ України уніфікованою методикою;
• дублювання медичних послуг на різних рівнях надання медичної допомоги, відсутність механізму управління потоками пацієнтів по рівнях надання медичних послуг.

Традиційно при формуванні політики в сфері охорони здоров’я для покращання громадського здоров’я головна увага приділялася фінансуванню медичного обслуговування, однак в останні роки зростає кількість даних, які свідчать про відсутність прямої залежності між обсягами фінансування охорони здоров’я і результатами її діяльності, вираженими в показниках здоров’я населення. Забезпечення якості при наданні медичної допомоги у більшості країн розглядається як основа національної політики в сфері охорони здоров’я. В багатьох країнах прийняті і діють програми забезпечення якості медичної допомоги.

Поліпшення якості медичної допомоги в Україні є однією з найактуальніших проблем. В Національному плані дій на 2011 рік щодо впровадження Програми економічних реформ на 2010-2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава», затвердженому Указом Президента України від 27 квітня 2011 року № 504/2011, визначено основні напрямки реформи медичного обслуговування, що включають підвищення доступності медичних послуг, підвищення якості медичних послуг, а також підвищення ефективності державного фінансування.

Ефективність і чіткість функціонування всіх ланок поліпшення якості медичної допомоги можливі тільки при узгодженій їх взаємодії. Тому керівні органи охорони здоров’я державного і територіального рівнів, лікарські асоціації, учбові заклади, що здійснюють підготовку і післядипломне навчання медичних кадрів, медичні заклади, повинні керуватися єдиною стратегією та концептуальними підходами до поліпшення якості медичної допомоги.

Мета Концепції — визначення основних підходів та механізмів до створення і функціонування державної системи управління якістю медичної допомоги населенню, спрямованої на задоволення обґрунтованих потреб та очікувань споживачів медичної допомоги, поліпшення здоров’я населення, забезпечення рівного й справедливого доступу усіх громадян до медичних послуг належної якості.

Завданнями реалізації концепції є:

• підвищення якості медичних послуг;
• поліпшення доступності та зменшення нерівності в доступі різних верств населення до медичної допомоги;
• підвищення позитивного впливу системи охорони здоров’я на стан громадського здоров’я;
• підвищення ефективності державного фінансування та використання ресурсів охорони здоров’я;
• впровадження сучасних медико-технологічних документів, розроблених на основі медичних втручань та технологій з доведеною ефективністю;
• зростання задоволення населення системою медичного обслуговування;
• захист інтересів пацієнта щодо отримання ним якісної медичної допомоги та забезпечення відшкодування у випадку медичної шкоди;
• захист інтересів медичних працівників на випадок професійного ризику;
• створення стимулів для здорового способу життя населення й здорових умов праці.

Адміністративно-командний підхід до забезпечення якості у системі охорони здоров’я, заснований на принципах контролю, що діяв до останнього часу, не відповідає організаційно-правовим та економічним умовам функціонування галузі і повинен бути замінений підходом, що базується на принципі управлінні процесом.

Безперервне підвищення якості передбачає комплексний, інтегрований і динамічний підхід до покращання якості, спрямований на поліпшення результатів роботи системи в цілому, постійну модифікацію і вдосконалення самої системи, а не виявлення і покарання працівників, практика або результати роботи яких не відповідають встановленим нормам.

Невід’ємною складовою процесу вдосконалення якості клінічний аудит. Клінічний аудит спрямований на покращання процесів та результатів допомоги пацієнтам через систематичний перегляд складових медичної допомоги у порівнянні з визначеними критеріями та впровадження змін там, де допомога або її результати не досягають очікуваного рівня. Складові структури, процесу та результату медичної допомоги відбираються та систематично оцінюються. Необхідні зміни впроваджуються на індивідуальному, командному або інституційному рівні надання медичної допомоги.

Сьогодні аналіз результатів роботи лікувально-профілактичних закладів базується на затверджених державними органами облікових і звітних документах (статистичні дані та річні звіти про діяльність) та на результатах окремих досліджень, що є недостатнім для оцінки якості медичної допомоги та визначення напрямків її покращання. Цілеспрямований вплив на якість та ефективність медичної допомоги потребує розробки індикаторів (як статистичних показників, так і показників, отриманих під час експертної оцінки), які б дозволяли забезпечити об’єктивне оцінювання, моніторинг та конкретне визначення проблем забезпечення якості.

Першочергове значення для управління якістю має стандартизація, яка спрямована на досягнення оптимального ступеня впорядковування в охороні здоров’я шляхом розробки і встановлення вимог, норм, правил, характеристик умов, продукції, технологій, робіт, послуг, що застосовуються в охороні здоров’я. Стандартизація є пріоритетним напрямом сучасного розвитку охорони здоров’я. В Україні створено умови для імплементації європейських підходів щодо розробки медико-технологічних документів на основі найкращих клінічних настанов, адаптованих до умов вітчизняної системи охорони здоров’я, а також розвивається формулярна система забезпечення лікарськими засобами закладів охорони здоров’я. Саме тому пріоритетним є розробка та затвердження медико-технологічних документів надання медичної допомоги на принципах доказової медицини та відміна чинності документів, що не відповідають зазначеним принципам. Розвиток формулярної системи забезпечення лікарськими засобами закладів охорони здоров’я має створити передумови для використання найбільш ефективних, безпечних та економічно-доцільних лікарських засобів.

Об’єктами стандартизації в охороні здоров’я повинні стати всі складові медичного обслуговування: організаційні технології; медичні послуги; технології виконання медичних послуг; технічне забезпечення виконання медичних послуг; кваліфікація медичного, фармацевтичного та іншого персоналу; економічні аспекти охорони здоров’я; виробництво, умови реалізації, якість лікарських засобів і медичної техніки; формуляри лікарських засобів трьох рівнів (державного, регіонального та локального); обліково-звітна документація, що використовується в системі охорони здоров’я, інформаційні технології та ін.

Істотної модернізації повинна зазнати система внутрішнього (відомчого) контролю якості, яка полягає в оцінці роботи медичного персоналу особами, які залучені до процесу надання медичної допомоги — колеги/медичні асоціації або адміністрація медичного закладу. Основним завданням внутрішнього контролю якості є визначення ступеня відповідності діяльності і конкретних результатів роботи лікувально-профілактичного закладу прийнятим стандартам з подальшою корекцією механізму забезпечення якості надання медичної допомоги. Система внутрішнього контролю повинна включати не лише експертизу процесу надання медичної допомоги, а й низку інших компонентів, а саме: вивчення задоволення пацієнтів їх взаємодією з системою охорони здоров’я; і аналіз показників, що характеризують якість і ефективність медичної допомоги, виявлення і аналіз недоліків, лікарських помилок і інших факторів, що спричиняють негативний вплив і призводять до зниження якості і ефективності медичної допомоги; підготовку рекомендацій щодо попередження лікарських помилок і недоліків у роботі та поліпшення якості і ефективності медичної допомоги; вибір найраціональніших управлінських рішень і проведення оперативних корегуючих заходів, контроль за їх реалізацією.

Невід’ємною складовою якості медичної допомоги є забезпечення задоволення обґрунтованих потреб пацієнтів щодо медичного обслуговування. Аналіз задоволення пацієнтів результатами їх взаємодії з системою охорони здоров’я повинен здійснюватися за допомогою об’єктивних стандартизованих методик соціологічних досліджень. Вирішенню проблеми задоволення потреб пацієнтів також слугуватиме залучення пацієнтів або їх представників до процесу розробки керівних документів зі стандартизації медичної допомоги.

Зовнішній (позавідомчий) контроль передбачає контроль за дотриманням встановлених вимог органом, який не є складовою частиною закладу охорони здоров’я. Завданням позавідомчого контролю за діяльністю закладів охорони здоров’я і фізичних осіб, які надають медичну допомогу, є забезпечення права громадян на отримання медичної допомоги належної якості. Передбачається оптимізація всіх форм позавідомчого контролю: ліцензування, акредитації закладів охорони здоров’я та атестації спеціалістів.

Управління якістю потребує певного організаційного та кадрового забезпечення. До програм навчання в системі до- та післядипломної медичної освіти мають бути включені відповідні курси з висвітленням сучасних підходів до забезпечення та управління якістю медичної допомоги.

Таким чином, проблема забезпечення якості у сфері охорони здоров’я — це проблема комплексна, і вирішувати її наявними методами неможливо. Державним підходом є формування чіткої виваженої політики щодо безперервного підвищення якості медичної допомоги як визначальної умови реформування системи медичного обслуговування.

2. Шляхи та способи розв’язання проблеми:

1. Для України в контексті удосконалення управління якістю медичної допомоги пріоритетними є вимоги, визначені стратегією ВООЗ та ЄС, а саме:

• доступність
• безпечність;
• ефективність;
• орієнтованість на пацієнта;
• вчасність;
• раціональність;
• справедливість.

Всесвітньою організацією охорони здоров’я (2004 р.) запропоновано наступні напрями забезпечення управління якістю:

• Політика: стратегія, бачення та участь уряду щодо удосконалення якості.
• Організація: ефективні механізми здійснення національної політики в межах органів влади усіх рівнів з визначеними завданнями та функціями системи охорони здоров’я.
• Методологія: забезпечення ефективних методичних підходів до удосконалення якості, постійного її розвитку на державному і місцевому рівнях, з урахуванням національного та міжнародного досвіду і наукових доказів.
• Ресурси: відповідальність за ресурсне забезпечення програми якості, що перш за все забезпечить оптимальний рівень знань, навичок і інформації, необхідних для удосконалення якості.

Таким чином, створення системи якості медичної допомоги має аспекти:

• політичний, пов’язаний з визначенням пріоритетів та прийняттям рішень у сфері нормативно-правового регулювання, ресурсного забезпечення та здійснення державного управління;
• соціальний, пов’язаний з задоволенням очікувань населення та прагненнями працівників медичної галузі;
• організаційний, пов’язаний з покращанням менеджменту в медичних установах, розвитком систем якості, стандартизації, метрологічного забезпечення.

Основні способи розв’язання проблеми:

1. В сфері підвищення доступності медичних послуг:

• чітке структурне розмежування первинного, вторинного й третинного рівнів медичної допомоги; структурна перебудова системи медичної допомоги з акцентом на задоволення медичних потреб населення, зокрема шляхом створення центрів первинної медико-санітарної допомоги; оптимізація вторинної медичної допомоги з диференціацією закладів охорони здоров’я за інтенсивністю медичної допомоги на лікарні інтенсивної допомоги, лікарні планового, відновного лікування, медико-соціальної допомоги, хоспіси зі створенням госпітальних округів; вдосконалення системи екстреної медичної допомоги; високоспеціалізованих центрів, університетських клінік;
• розвиток інституту сімейного лікаря на основі зміцнення ролі первинної медичної допомоги, прийняття нормативно-правових актів щодо порядку направлення пацієнтів до закладів охорони здоров’я, що надають відповідний вид медичної допомоги, щодо порядку реалізації права вибору пацієнтом лікаря первинної медичної (медико-санітарної) допомоги;
• визначення потреб у медичних кадрах для задоволення потреб населення у різних видах медичної допомоги; забезпечення підготовки медичних кадрів відповідно до потреб галузі;
• забезпечення адекватного ресурсного забезпечення всіх типів закладів охорони здоров’я;
• запровадження телемедичних технологій у діяльність системи медичного обслуговування;
• створення адекватної системи управлінської вертикалі реалізації державної політики у сфері охорони здоров’я;
• підтримка розвитку приватного сектору медичних послуг, забезпечення доступу до державного фінансування на конкурсній основі;
• прийняття базових законів України «Про внесення змін до Основ законодавства України про охорону здоров’я», «Про особливості діяльності закладів охорони здоров’я», «Про загальнодержавну систему надання екстреної медичної допомоги»

2. В сфері підвищення якості медичних послуг:

• створення ефективної системи стандартизації медичних послуг, розроблення та впровадження нормативно-правових актів щодо медичних стандартів (уніфікованих клінічних протоколів) надання медичної медико-санітарної допомоги на засадах доказової медицини з дотриманням принципу мультидисциплінарного складу робочих груп, розробка формулярів лікарських засобів для різних видів медико-санітарної допомоги;
• створення передумов для впровадження оцінки медичних технологій з клінічної ефективності, економічної доцільності, організаційних проблем та проблем безпеки для пацієнтів у зв’язку з застосуванням певної медичної технології.
• перехід до закупівлі державою послуг у закладів охорони здоров’я на контрактній основі (на первинному рівні — оплата за кількість осіб, які мешкають у межах певної території; на вторинному, третинному — залежно від обсягів, структури і якості наданої медичної допомоги).
• покращення матеріально-технічного обладнання закладів охорони здоров’я: проведення інвентаризації та розроблення примірних табелів оснащення закладів охорони здоров’я;
• розроблення та впровадження системи індикаторів якості роботи медичних закладів;
• удосконалення критеріїв ліцензування медичної практики та критеріїв акредитації закладів охорони здоров’я;
• створення незалежних центрів оцінювання відповідності медичної практики ліцензійним вимогам, закладів охорони здоров’я — акредитаційним вимогам;
• розроблення та затвердження критеріїв формування госпітальних округів;
• розроблення та затвердження нормативно-правових актів (примірних положень) для лікарні інтенсивного лікування, лікарні планового лікування, лікарні відновного лікування, хоспісу, лікарні медико-соціальної допомоги, центру первинної медичної (медико-санітарної) допомоги, дитячої міської лікарні;
• оновлення форм первинної медичної документації, виходячи з завдань, які повинна вирішувати система охорони здоров’я;
• створення системи управлінського обліку, що поєднує медико-статистичну та економічну інформацію;
• запровадження інформаційних технологій для формування баз даних та обробки клінічної, медико-статистичної та економічної інформації;

3. Створення економічної мотивації для підвищення якості медичного обслуговування:

• створення економічної мотивації для покращення якості медичних послуг, зокрема шляхом зміни оплати праці працівників галузі охорони здоров’я за рахунок виділення двох складових: постійної (на основі єдиної тарифної сітки), змінної — залежно від обсягу і якості наданої медичної допомоги;
• розроблення та внесення проекту акта щодо вдосконалення умов оплати праці працівників галузі охорони здоров’я;

4. У сфері забезпечення ефективного використання бюджетних коштів:

• скорочення багаторівневої системи фінансування на основі об’єднання фінансових ресурсів: для первинної медико-санітарної допомоги — на районному й міському рівнях, для вторинної й третинної — на обласному (для державних спеціалізованих центрів і клінік НДІ — на державному);
• підвищення частки первинної медичної допомоги в загальному обсязі фінансування медичних послуг, стимулювання проведення профілактичних заходів;
• розроблення та внесення проекту акта щодо запровадження у системі охорони здоров’я програмно-цільового методу у бюджетному процесі;
• формування системи єдиних економічно обґрунтованих тарифів на медичні послуги, виходячи з яких будуть фінансуватися медичні заклади, переходу від кошторисного фінансування до самостійного перерозподілу коштів;
• реалізація у Вінницькій, Дніпропетровській та Донецькій областях пілотних проектів щодо реформування галузі охорони здоров’я;
• запровадження закупівлі медичних послуг;
• створення єдиного медичного простору;
• перехід до міжвідомчих і міжсекторальних програм формування здорового способу життя й програм здорових умов праці;
• створення стимулів та умов для здорового способу життя населення за допомогою розвитку інфраструктури для занять масовим спортом та активного відпочинку.
• Очікувані результати:

1. формування єдиної системи управління якістю медичної допомоги в Україні та запровадити її на всіх рівнях;

2. забезпечення ефективної взаємодії органів управління охорони здоров’я всіх рівнів та форм власності з метою безперервного підвищення якості медичної допомоги населенню;

3. підвищення доступності та якості медичної допомоги населенню;

4. удосконалення системи стандартизації, ліцензування, сертифікації, акредитації та форм атестації в охороні здоров’я із застосуванням клінічних настанов, стандартів та протоколів, а також формулярів лікарських засобів трьох рівнів (Державний формуляр лікарських засобів; регіональні формуляри лікарських засобів МОЗ АР Крим, головних управлянь охорони здоров’я обласних, Київської та Севастопольскої міських державних адміністрацій; локальні формуляри лікарських засобів закладів охорони здоров’я);

5. здійснення переходу до використання в охороні здоров’я технологій з доведеною ефективністю і безпекою для пацієнтів, з урахуванням раціональності та економічної доцільності їх застосування;

6. розробка та впровадження мотиваційних механізмів підвищення професійної відповідальності медичних працівників;

7. удосконалення професійної підготовки медичних кадрів на післядипломному рівні з запровадженням методології управління якістю медичної допомоги, заснованій на доказовій медицині;

8. підвищення ролі громадських та наукових організацій в системі управління якістю та її впровадження і моніторингу;

8. підвищення ефективності використання фінансових ресурсів в охороні здоров’я.

9. зменшення потреб населення вторинній та третинній допомозі;

10. підвищення впливу системи охорони здоров’я на зниження показників смертності, захворюваності та інвалідності за рахунок підвищення якості медичної допомоги

11. Покращення стану здоров’я населення.

В.о. Директора Департаменту Управління
та контролю якості Медичних послуг О.В.Худошина

Пояснювальна записка
до проекту наказу МОЗ України «Про Порядок моніторингу реформування системи охорони здоров’я»

— Обґрунтування необхідності прийняття акту

Проект наказу «Про Порядок моніторингу реформування системи охорони здоров’я» розроблений з метою реалізації Указу Президента України від 27 квітня 2011 року № 504/2011 «Про Національний план дій на 2011 рік щодо впровадження Програми економічних реформ на 2010-2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава»», Закону України «Про порядок проведення реформування системи охорони здоров’я у Вінницькій, Дніпропетровській, Донецькій областях та м. Києві».

— Мета і шляхи її досягнення

Основною метою прийняття акта є забезпечення оперативного і достовірного інформування МОЗ та вищестоячих організацій про хід реформи системи охорони здоров’я, відстеження ефективності заходів, а також здійснення в разі необхідності відповідного корегування.

Шляхи досягнення цієї мети є визначення функцій та організації взаємодії МОЗ, ДУ «Український інститут стратегічних досліджень МОЗ України», НДІ — Український центр наукової медичної інформації та патентно-ліцензійної роботи, ДП «Державний експертний центр МОЗ України», закладів охорони здоров’я для отримання вчасної достовірної інформації про хід реформування системи охорони здоров’я, оцінка ефективності проведених заходів та, при необхідності, планування та вживання корегуючих заходів.

— Правові аспекти

У даній сфері правового регулювання діють такі нормативно-правові акти:

1. Закон України «Про порядок проведення реформування системи охорони здоров’я у Вінницькій, Дніпропетровській, Донецькій областях та м. Києві».

2. Закон України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» від 19 листопада 1992 року N 2801-XII зі змінами та доповненнями.

3. Указ Президента від 24.07.2000 №918/2000 «Про Положення про Міністерство охорони здоров’я України».

4. Постанова Кабінету Міністрів України від 2 листопада 2006 р. N 1542 «Про затвердження Положення про Міністерство охорони здоров’я України».

5. Указ Президента України від 27 квітня 2011 року № 504/2011 «Про Національний план дій на 2011 рік щодо впровадження Програми економічних реформ на 2010-2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава»», Закону України «Про порядок проведення реформування системи охорони здоров’я у Вінницькій, Дніпропетровській, Донецькій областях та м. Києві».

Реалізація зазначеного проекту наказу не передбачає внесення змін до чинних актів або визнання актів такими, що втратили чинність.

— Фінансово-економічне обґрунтування.

Реалізація цього проекту наказу не потребує додаткових асигнувань з державного бюджету та інших витрат.

— Позиція заінтересованих органів

Проект наказу МОЗ України потребує погодження Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва; Міністерства юстиції України, Федерації профспілок України, Федерації роботодавців України, Всеукраїнської асоціації роботодавців, Спілки підприємців малих, середніх та приватизованих підприємств України, Спілки орендарів і підприємців України.

— Регіональний аспект

Проект наказу не стосується питання розвитку адміністративно-територіальних одиниць.

— Запобігання корупції

У проекті наказу відсутні правила і процедури, які можуть містити ризики вчинення корупційних правопорушень

— Громадське обговорення

Проект регуляторного акта розміщено 10.07.2011 року на офіційному сайті МОЗ України (розділ «Громадянам», підрозділ «Громадське обговорення»). Станом на …… пропозиції та зауваження громадськості не надійшло.

— Позиція соціальних партнерів

Проект наказу не стосується соціально-трудової сфери, проте лист до уповноважених представників від всеукраїнських профспілок, їх об’єднань та всеукраїнських об’єднань організацій роботодавців направлено

— Прогноз результатів

Прийняття регуляторного акта надасть можливість належного виконання Указу Президента України від 27 квітня 2011 року № 504/2011 «Про Національний план дій на 2011 рік щодо впровадження Програми економічних реформ на 2010-2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава»», Закону України «Про порядок проведення реформування системи охорони здоров’я у Вінницькій, Дніпропетровській, Донецькій областях та м. Києві».

Це призведе до захисту інтересів споживача (пацієнта) на основі стабільного забезпечення відповідного рівня якості медичної допомоги та сприятиме розвитку добросовісної конкуренції на ринку медичних послуг.

Критеріями оцінки ефективності будуть динамічні зміни визначених індикаторів для моніторингу, їх наближення до рівнів, визначених планом заходів з реформування системи охорони здоров’я.

Заступник Міністра