Гострий інтерстиціальний нефрит та хронічна хвороба нирок
Гострий інтерстиціальний нефрит є причиною понад 15% випадків гострого порушення функції нирок. Однак, на відміну від багатьох інших станів, що супроводжуються подібними явищами, одужання досягається у 50% пацієнтів за умов ранньої діагностики та вчасно розпочатої терапії. Проте тривалий запальний процес може призвести до незворотного ураження ниркових тканин. За статистичними даними, 40–60% випадків гострого інтерстиціального нефриту можуть призводити до розвитку хронічної хвороби нирок. Зважаючи на це, затримка в діагностиці зазначеного гострого стану вважається одним з основних предикторів неповного відновлення функції нирок.
У недавніх дослідженнях показано, що принаймні 2–3% випадків хронічної хвороби нирок можуть бути результатом недіагностованого гострого інтерстиціального нефриту внаслідок призначення інгібіторів протонної помпи, що еквівалентно близько 1 млн осіб населення США. Враховуючи це, неінвазивні біомаркери могли би стати запорукою вчасної діагностики, тим самим покращуючи допомогу пацієнтам з підозрою на гострий інтерстиціальний нефрит і в такий спосіб знижуючи частоту розвитку хронічної хвороби нирок.
Нетипова патологія: обмеження діагностичних можливостей
Основне завдання в діагностиці гострого інтерстиціального нефриту полягає у необхідності диференціації цього стану від інших причин гострого підвищення рівня креатиніну в сироватці крові. Вперше клінічний опис вказаної патології був пов’язаний із застосуванням β-лактамних антибіотиків, таких як метицилін, та характеризувався типовими ознаками алергічної реакції — лихоманкою, висипаннями та еозинофілією невдовзі після прийму препарату. Однак в актуальних дослідженнях показано, що нині етіологічними факторами розвитку даної патології зазвичай є прийом не-β-лактамних антибіотиків, інгібіторів протонної помпи, нестероїдних протизапальних препаратів та засобів протипухлинної імунотерапії. Прояви гострого інтерстиціального нефриту на фоні застосування вказаних засобів не мають характерних клінічних ознак, що призводить до втрати часу та обмежує прогнозований діагностичний пошук.
Клінічно доступні тести, такі як мікроскопія сечового осаду з виявленням еозинофілії, а також візуалізаційні інструментальні методи дослідження мають низьку діагностичну вагу. У результаті одним із найбільш достовірних діагностичних методів залишається біопсія тканин нирки — інвазивний метод, пов’язаний із ризиком та не завжди можливий у виконанні для деяких пацієнтів. Але навіть такий інвазивний метод не відрізняється абсолютною точністю гістологічної інтерпретації у зв’язку з відсутністю сталих ознак інтерстиціальних змін.
Цитокіни в діагностиці гострого інтерстиціального нефриту
В новому дослідженні вченими Медичної школи Університету Джонса Хопкінса (School of Medicine, Johns Hopkins University), США, за основу було взято тезу про те, що гострий інтерстиціальний нефрит є реакцією гіперчутливості на застосування лікарського засобу. Спираючись на це, автори припустили, що вказаний патологічний процес буде супроводжуватися експресією певного типу CD4+ T-клітин, активація яких опосередковується рилізингом характерних цитокінів, таких як IFN-γ та IL-2 (тип 1); IL-4, IL-5 та IL-13 (тип 2) або IL-9 (тип 9). Дослідники висловили думку, що специфічні патерни цитокінів будуть вищими саме внаслідок гострого інтерстиціального нефриту порівняно з іншими причинами гострого підвищення рівня креатиніну в сироватці крові. Так, в когорті пацієнтів із гострим інтерстиціальним нефритом, підтвердженим результатами біопсії ниркових тканин, за висновками трьох фахівців-патоморфологів, та групі пацієнтів з іншими патологічними станами, що супроводжувалися підвищенням сироваткового креатиніну, було проведено дослідження спектра цитокінів у плазмі крові та сечі на предмет можливої ідентифікації окремих із них як діагностичних маркерів гострого інтерстиціального нефриту. Стаття за матеріалами роботи опублікована у виданні «JCI Insight» 16 травня 2019 р.
У ході дослідження шляхом багатоваріантного аналізу 12 вибраних цитокінів у сечі та плазмі крові було виокремлено ті, які вирізнялися характерною ознакою в когорті пацієнтів з підтвердженим за даними біопсії гострим інтерстиціальним нефритом. У цілому із 218 пацієнтів у 32 (15%) з них було діагностовано гострий інтерстиціальний нефрит. За результатами проведеного аналізу встановлено, що у пацієнтів із вказаною патологією спостерігалися незмінно вищі рівні TNF-α та IL-9 в сечі порівняно з групою учасників з іншими діагнозами, включаючи гострі пошкодження канальцевої та клубочкової систем, діабетичні захворювання нирок, та тих, котрі не мали будь-якої патології нирок. За словами дослідників, точність діагностики за даними біопсії становить близько 100%, враховуючи людський фактор. Але з огляду на результати проведеного аналізу IL-9 мав досить високий порівняльний рейтинг — 84%, і цей показник значно вищий за 62–69% діагностичної точності на основі ізольованих клінічних даних.
Клінічний висновок та перспектива
Підсумовуючи, автори зазначили, що наступним кроком наукового пошуку має стати перевірка попередніх результатів у більш масштабному дослідженні, що могло би сформувати основу в розробці доказової бази для презентації TNF-α та IL-9 як комплементарного, поряд з біопсією, інструменту діагностики гострого інтерстиціальнонго нефриту. Водночас дослідники висловили впевненість, що пізніше саме біомаркери зможуть повністю замінити інвазивну біопсію, надаючи клініцисту можливість ранньої діагностики, а пацієнту — надію на вчасне запобігання незворотним наслідкам хронізації запального процесу та повне видужання.
Долучайтеся до нас у Viber-спільноті, Telegram-каналі, Instagram, на сторінці Facebook, а також Twitter, щоб першими отримувати найсвіжіші та найактуальніші новини зі світу медицини.
- Moledina D.G., Wilson F.P., Pober J.S. et al. (2019) Urine TNF-α and IL-9 for clinical diagnosis of acute interstitial nephritis. JCI Insight, May 16. DOI: 10.1172/jci.insight.127456.
Наталія Савельєва-Кулик
