ВІЛ-інфекція: чому необхідна розробка вакцини
За даними UNAIDS (Joint United Nations Programme on HIV/AIDS — Об’єднаної Програми ООН з ВІЛ/СНІДу), у світі зареєстровано 36,9 млн людей, які живуть з ВІЛ-інфекцією. Серед них 21,7 млн отримують антиретровірусну терапію (АРТ). Незважаючи на доступність АРТ та суттєве зниження рівня захворюваності після її впровадження, забезпечення ефективної вакцинопрофілактики ВІЛ-інфекції є актуальним як в економічному, так і соціальному аспекті.
Модель, представлена Міжнародною ініціативою з розробки вакцин проти СНІДу (International AIDS Vaccine Initiative), передбачає створення вакцини проти ВІЛ-інфекції з 70% ефективністю до 2027 р. Така вакцина прогнозовано зменшить кількість нових випадків захворювання на 44% протягом перших 10 років застосування та на 78% — до 2070 р. Модель також передбачає, що вакцина буде більш ефективним та значно менш коштовним методом профілактики ВІЛ-інфекції порівняно з передконтактною профілактикою (pre-exposure prophylaxis — PrEP).
Інша модель Міжнародної ініціативи з розробки вакцин проти СНІДу демонструє, що впровадження вакцини проти ВІЛ-інфекції з 50% ефективністю зможе до 2035 р. зменшити кількість нових випадків на 7 млн.
Вакцина проти ВІЛ: труднощі розробки та впровадження
Починаючи з 80-х років минулого століття вчені активно працюють над розробкою вакцини проти ВІЛ-інфекції, проте її досі не існує. Прогрес значною мірою гальмується тим, що проведення досліджень ефективності вакцин на тваринах є неможливим, оскільки останні не можуть бути інфіковані ВІЛ. Тому дослідження на тваринах (зокрема мавпах) проводяться з використанням вакцин проти вірусу імунодефіциту мавп (simian immunodeficiency virus — SIV). Очевидно, це значною мірою впливає на достовірність результатів.
Більшість вакцин спрямовані на вироблення специфічних антитіл, які «нейтралізують» інфекційний агент при його потраплянні до організму. Але така концепція не працює у випадку ВІЛ: специфічні антитіла не здатні його нейтралізувати. У процесі життєвого циклу ВІЛ відбувається величезна кількість мутацій, тож вироблені антитіла швидко стають неефективними проти нових вірусів. Щодня продукуються мільйони нових вірусів, і кожен з них дещо відрізняється від попередньої генерації. Тому перспективним є винайдення вакцини, яка буде спрямована на вироблення антитіл до найбільш стабільної структурної частини ВІЛ, яка не змінюється в ході реплікації.
Ще однією проблемою є існування різних субтипів ВІЛ, які превалюють у різних регіонах світу. Наприклад, субтип В поширений у Північній Америці та Європі, субтип С — у Південній та Східній Африці. Тож перспективною є розробка вакцини, одночасно ефективної проти всіх субтипів вірусу. Вакцина також повинна стимулювати вироблення Т-лімфоцитів, здатних знешкоджувати клітини, інфіковані ВІЛ.
Вакцина проти ВІЛ: коротка історія розробки
Результати першого великого клінічного дослідження вакцини проти ВІЛ — AIDSVax — були опубліковані у 2003 р. Вакцина AIDSVax містила в своєму складі фрагменти вірусу — глікопротеїни gp120. У клінічних дослідженнях продемонстровано її неефективність. Наступним кроком була розробка векторної вакцини, де «вектором» (тобто матрицею, що містить вбудовані гени, які кодують специфічні білки ВІЛ) слугував аденовірус. Така вакцина була спрямована на стимуляцію клітинного, а не гуморального імунітету. Проте дане дослідження під назвою STEP було зупинено у 2007 р.
У 2009 р. результати дослідження RV144 продемонстрували помірне зниження ризику інфікування ВІЛ після застосування абсолютно нового підходу до вакцинації. Суть його полягала в наступному: для специфічної профілактики застосовували дві дози вакцини — «основну» ALVAC (містила три гени ВІЛ: env, gag і pol) та «додаткову» AIDSVax (містила білок gp120). «Основна» доза була спрямована на стимуляцію клітинного імунітету, тоді як «додаткова» — на вироблення нейтралізуючих антитіл. Застосування такого підходу у дослідженні RV144 продемонструвало зниження ризику інфікування на 31%. Разом з тим результати RV144 виявилися для дослідників несподіваними: ні клітинної, ні гуморальної потужної відповіді на таку вакцину не досягнуто.
Версія вакцини, досліджуваної у RV144, була випробувана в експерименті HVTN 100. Вакцина містила фрагменти субтипу С ВІЛ, який найчастіше трапляється в Південній Африці. При цьому застосовувався змінений графік вакцинації. Як наслідок, в ранній фазі клінічного дослідження були отримані потужні імунні відповіді до ВІЛ — результати виявилися значно більш обнадійливими, аніж у 2009 р.
Вакцина проти ВІЛ: сучасні можливості та перспективи
Сьогодні модифікована вакцина RV144 випробовується у III фазі клінічного дослідження HVTN 702 (Uhambo). Результати дослідження будуть опубліковані у 2021 р.
Друге велике клінічне дослідження вакцини проти ВІЛ — HVTN 705 (Imbokodo) — спрямоване на випробовування двох експериментальних вакцин – «основної» Ad26 vaccine та «бустерної» Clade C gp140.
Вакцина Ad26 використовує як «вектор» аденовірус та спрямована на вироблення імунної відповіді до широкого спектра вірусів (а не лише ВІЛ). Водночас «бустерна» доза спрямована на вироблення антитіл до gp140-протеїнів ВІЛ. Результати дослідження будуть опубліковані у 2022 р. За найбільш оптимістичними прогнозами, вакцина проти ВІЛ-інфекції буде розроблена та впроваджена вже у 2030 р. Проте досі не з’ясовано остаточно, якою мінімальною ефективністю повинна володіти вакцина проти ВІЛ, аби бути економічно виправданою.
Ще однією проблемою може стати пріоритетність вакцинації: імовірно, останнє залежатиме від соціально-економічних умов кожної країни. Наприклад, в країнах з високим рівнем захворюваності серед молодих жінок пріоритетними групами будуть дівчата-підлітки та жінки молодого віку. А поки лишається сподіватися, що найближчим часом таки вдасться розробити ефективну вакцину проти ВІЛ-інфекції та впровадити її практику.
Долучайтеся до нас у Viber-спільноті, Telegram-каналі, Instagram, на сторінці Facebook, а також Twitter, щоб першими отримувати найсвіжіші та найактуальніші новини зі світу медицини.
- Global Information and Education on HIV and AIDS (2019) Developing a vaccine against HIV infection. Apr. 4.
Анастасія Козловська
