Місцеві бюджетні програми не є державною допомогою закладам охорони здоров’я | Український Медичний Часопис

В Україні діє Закон України від 02.08.2018 р. (підстава — 2481-VIII) «Про державну допомогу суб’єктам господарювання», який спрямований на захист конкурентного середовища при наданні підтримки суб’єктам господарювання (ким є комунальні некомерційні підприємства) за рахунок державних або місцевих ресурсів.

Згідно з цим законом державною допомогою суб’єктам господарювання є підтримка у будь-якій формі суб’єктів господарювання за рахунок ресурсів держави чи місцевих ресурсів, що спотворює або загрожує спотворенням економічної конкуренції, створюючи переваги для виробництва окремих видів товарів чи провадження окремих видів господарської діяльності.

Якщо бюджетна програма є «державною допомогою», про неї потрібно повідомляти Антимонопольний комітет України за встановленою процедурою, а її надання має бути визнане допустимим.

Які видатки здійснюються за рахунок місцевих бюджетів

Чинною редакцією статті 89 Бюджетного кодексу України закріплено перелік видатків, які здійснюються за рахунок коштів місцевих бюджетів для підтримки комунальних закладів охорони здоров’я.

Варто зазначити, що Бюджетний кодекс України дає вичерпний перелік видатків, що здійснюються з бюджетів міст республіканського, Автономної Республіки Крим та обласного значення, районних бюджетів, бюджетів об’єднаних територіальних громад.

До видатків, що здійснюються з бюджетів міст республіканського, Автономної Республіки Крим та обласного значення, районних бюджетів, бюджетів об’єднаних територіальних громад в сфері охорони здоров’я, належать видатки на:

амбулаторно-поліклінічну та стаціонарну допомогу (лікарні широкого профілю, спеціалізовані медико-санітарні частини, пологові будинки, поліклініки і амбулаторії, загальні стоматологічні поліклініки, дільничні лікарні);
первинну медичну допомогу (медичні амбулаторії, фельдшерсько-акушерські і фельдшерські пункти, центри первинної медичної (медико-санітарної) допомоги та інші заклади охорони здоров’я, що надають первинну медичну допомогу);
програми медико-санітарної освіти (міські та районні центри здоров’я і заходи з санітарної освіти);
інші державні програми медичної та санітарної допомоги (територіальні медичні об’єднання, центри медичної статистики, автопідприємства санітарного транспорту, інші програми і заходи);
оплату комунальних послуг та енергоносіїв комунальними закладами охорони здоров’я, що надають первинну медичну допомогу, місцеві програми розвитку та підтримки комунальних закладів охорони здоров’я, що надають первинну медичну допомогу, та місцеві програми надання населенню медичних послуг з первинної медичної допомоги населенню;
співфінансування оплати медичних послуг, що надаються в рамках програми державних гарантій медичного обслуговування населення, для покриття вартості комунальних послуг та енергоносіїв комунальних закладів охорони здоров’я, які належать відповідним територіальним громадам або є об’єктами права спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст, що перебувають в управлінні районних рад;
місцеві програми розвитку та підтримки комунальних закладів охорони здоров’я, які належать відповідним територіальним громадам або є об’єктами права спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст, що перебувають в управлінні районних рад, і місцеві програми надання населенню медичних послуг понад обсяг, передбачений програмою державних гарантій медичного обслуговування населення;
місцеві програми громадського здоров’я.

Правове обґрунтування рішення Антимонопольного комітету України

Згідно з рішенням Антимонопольного комітету України від 15 листопада 2018 р. № 640-р визнання підтримки комунальним некомерційним підприємствам (закладам охорони здоров’я) Тернопільської міської ради відповідно до статті 89 Бюджетного кодексу України, Антимонопольний комітет України зазначив, що така допомога не є державною допомогою згідно із Законом України «Про державну допомогу суб’єктам господарювання». Відповідно, немає необхідності повідомляти Антимонопольний комітет України.

Варто зазначити, що частиною третьою статті 49 Конституції України встановлено, що у державних і комунальних закладах охорони здоров’я медична допомога надається безоплатно; існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена.

Крім того, відповідно до частини п’ятої статті 3 Закону України «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення» органи місцевого самоврядування в межах своєї компетенції можуть фінансувати місцеві програми розвитку та підтримки комунальних закладів охорони здоров’я, зокрема щодо оновлення матеріально-технічної бази, капітального ремонту, реконструкції, підвищення оплати праці медичних працівників (програми «місцевих стимулів»), а також місцеві програми надання населенню медичних послуг, місцеві програми громадського здоров’я та інші програми в охороні здоров’я.

Можливість підтримки приватних закладів охорони здоров’я бюджетним законодавством не передбачена.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною восьмою статті 18 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» встановлено, що заклади охорони здоров’я можуть використовувати для підвищення рівня якості медичного обслуговування населення кошти, отримані від юридичних та фізичних осіб, якщо інше не встановлено законом. Заклади охорони здоров’я встановлюють плату за послуги з медичного обслуговування, що надаються поза договорами про медичне обслуговування населення, укладеними з головними розпорядниками бюджетних коштів, у порядку, встановленому законом.

Водночас, відповідно до частини одинадцятої статті 10 Закону України «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення» у закладах охорони здоров’я державної та комунальної форм власності, які є надавачами медичних послуг за програмою медичних гарантій, обсяг платних медичних послуг, які не входять до програми медичних гарантій, може становити не більше 20% від обсягу всіх наданих послуг. При цьому пунктом 6 розділу IV Закону України «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення» встановлено, що частина одинадцята статті 10 діє до 31 грудня 2024 р.

Таким чином, на прикладі діяльності комунальних некомерційних підприємств (закладів охорони здоров’я) Тернопільської міської ради можна побачити, що надання платних послуг законодавчо обмежено і не може перевищувати 20% обсягу всіх наданих послуг та не може покривати усі операційні та капітальні витрати. Разом з тим зазначене законодавче положення діє до 31 грудня 2024 р.

Отже, діяльність комунальних некомерційних підприємств відповідно до законодавства здійснюється переважно на безоплатній основі, не реалізується на ринку, згідно із Законом України «Про захист економічної конкуренції», та не бере участі в господарському обороті у частині послуг, які надаються населенню безкоштовно та з метою забезпечення ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування.

Як наслідок, підтримка за рахунок ресурсів держави та місцевих ресурсів комунальних некомерційних підприємств за умови, що обсяг платних послуг не буде перевищувати 20% обсягу усіх послуг підприємств, не є державною допомогою відповідно до Закону України «Про державну допомогу суб’єктам господарювання».

Разом з тим слід зазначити, що:

у разі якщо обсяг платних послуг, які надаватимуть комунальні некомерційні підприємства (заклади охорони здоров’я) Тернопільської міської ради, перевищуватиме 20% обсягу усіх послуг, підтримка за рахунок ресурсів держави та місцевих ресурсів може містити ознаки державної допомоги;
комунальні некомерційні підприємства мають забезпечити розподіл рахунків для обліку основного виду діяльності (надання безкоштовних послуг населенню) та додаткової діяльності від надання платних послуг.

Сергій Вахненко,
прес-служба «Українського медичного часопису»
за матеріалами moz.gov.ua, rada.gov.ua/ru,
amc.gov.ua/amku/control/main/uk/index