Актуальність
Синдром дефіциту уваги та гіперактивності — спадковий поведінковий розлад, який відзначають майже у 5% дітей та 2,5% дорослих. Раніше було відомо, що загальні генетичні варіації можуть зумовлювати сприйнятливість до розвитку характерних для цього синдрому особливостей. Водночас повідомлялося, що жодні генетичні варіанти не визначають абсолютної кореляції з фенотиповими проявами синдрому. У новому міжнародному популяційному дослідженні, орієнтованому на аналіз геному більше ніж 50 000 осіб, ідентифіковано 12 специфічних фрагментів ДНК, активація експресії яких може бути пов’язана з ризиком фенотипової реалізації розладу дефіциту уваги та гіперактивності. Стаття, в якій автори надали детальний опис результатів геномного дослідження, опублікована онлайн у виданні «Nature Genetics» 26 листопада 2018 р.
Перше глобальне дослідження синдрому дефіциту уваги та гіперактивності в геномному масштабі
Синдром дефіциту уваги та гіперактивності є актуальним питанням психоневрології дітей, підлітків, а також дорослих. Клінічні прояви зазначеного синдрому нерідко представлені дефіцитом концентрації уваги, гіперактивністю та імпульсивною поведінкою, що значно мірою обмежує можливості особистої реалізації та успішної соціальної взаємодії осіб з означеними розладами. При цьому абсолютна відсутність достовірної інформації про етіологічну основу синдрому дефіциту уваги та гіперактивності, на думку експертів, свідчить про те, що даний розлад може бути результатом поєднання впливу факторів довкілля (токсикологічних, психологічних, соціальних тощо) з полігенною спадковою основою, що пояснює приблизно 75% в загальній структурі синдрому дефіциту уваги та гіперактивності.
Проект міжнародної спільноти науковців світових дослідницьких центрів став реалізацією найбільш масштабного формату серед геномних досліджень синдрому дефіциту уваги та гіперактивності, що проводилися до цього часу. Метою проекту було вивчення ролі загальних генетичних варіацій у загальній популяції в розвитку фенотипових проявів синдрому дефіциту уваги та гіперактивності. Дослідження було проведено під науковим керівництвом профільних експертів, серед яких Бенджамін М. Ніл (Benjamin M. Neale), науковець у галузі психіатричної генетики та асоційований професор Гарвардської медичної школи (Harvard Medical School), США, Андерс Д. Берглум (Anders D. Børglum), професор кафедри біомедицини Орхуського університету (University of Aarhus), Данія, Стівен В. Фараон (Stephen V. Faraone), професор у галузі психіатрії, нейробіології та фізіології Державного університету штату Нью-Йорк (The State University of New York), США; а також за підтримки міжнародних платформ, таких як Консорціум психіатричних геномів (Psychiatric Genomics Consortium — PGC), Консорціум епідеміології ранньої генетики та життєвого спрямування (Early Genetics and Lifecourse Epidemiology — EAGLE Consortium) та Консорціум з картографічної епігеноміки (Roadmap Epigenomics Mapping Consortium).
Матеріали та результати дослідження
Дослідники проаналізували більше десяти мільйонів генетичних локусів 50 000 осіб — пацієнтів та добровольців контрольної групи, приділивши увагу оцінці найбільш поширених змін в нуклеотидній послідовності ДНК. За результатами наскрізного ґрунтовного аналізу встановлено, що досліджувані генетичні варіанти становлять близько 21% загальної питомої ваги генетичних чинників, які можуть слугувати базовими факторами розвитку синдрому дефіциту уваги та гіперактивності. Крім того, більшість виявлених генетичних змін трапляються у філогенетично важливих локусах геному, що, на думку експертів, висвітлює їх функціональну важливість.
Окремо дослідники ідентифікували 12 геномних сегментів, більшість з яких пов’язані зі специфічними генами, які визначають сприйнятливість до реалізації порушень, характерних для синдрому дефіциту уваги та гіперактивності. У спектрі ідентифікованих фрагментів було розглянуто ген FOXP2 — один з найбільш вивчених генів, який кодує протеїн, відповідальний за диференціацію синапсів, формування міжнейронних мереж та пластичність когнітивних здібностей у навчанні. Висловлено думку про те, що варіативні риси вказаного гена можуть слугувати своєрідним предиктором синдрому дефіциту уваги та гіперактивності. Поряд з іншими також було обґрунтовано роль гена DUSP6, що безпосередньо контролює процеси дофамінергічної нейротрансмісії — однієї з основних ланок дисрегуляції при синдромі дефіциту уваги та гіперактивності, а також гена SEMA6D, фізіологічна експресія якого визначає напрямок диференціації нейронних мереж.
Висновки
У цілому дослідники зазначили, що результати проведеного геномного аналізу дозволяють більш точно окреслити генетичний ландшафт синдрому дефіциту уваги та гіперактивності, виявляючи близько десяти специфічних генів, які зумовлюють сприйнятливість до фенотипової реалізації зазначеного розладу. На думку авторів роботи, висновки дослідницького проекту авторитетно дозволяють підкреслити ідею про те, що синдром дефіциту уваги та гіперактивності — це дійсно розлад з міцною біологічною основою, за якого генетичні передумови визначають максимум прогностичних сподівань.
- Demontis D., Walters R.K., Martin J. et al. (2018) Discovery of the first genome-wide significant risk loci for attention deficit/hyperactivity disorder. Nat. Genet., Nov. 26 [Epub. ahead of print].
- University of Barcelona (2018) First genetic map of Attention Deficit Hyperactivity Disorder. ScienceDaily, Nov. 26.
Наталія Савельєва-Кулик
