Показники здоров’я дітей в Україні погіршуються: на кожну тисячу обстежених лише 11 практично здорових, 60% уже мають хронічні захворювання, а на одну дитину припадає дві хвороби. Та державні гарантії на охорону здоров’я дітей залишаються порожніми словами. Медична допомога у санаторних закладах надана лише кожній 18-й дитині, яка її потребує. Водночас не використовуються наявні у країні ресурси Криму, подаровані природою, де розташовано 22 дитячих санаторно-курортних заклади для лікування соматичних захворювань у дітей (крім туберкульозу), 10 з яких — державні.
Як встановлено аудитом, проведеним Рахунковою палатою, неефективні рішення з управління наявними ресурсами Міністерства охорони здоров’я (МОЗ) України, Міністерства оборони України та Міністерства внутрішніх справ України, у підпорядкуванні яких знаходяться дитячі санаторії, розташовані на території Автономної Республіки Крим, йдуть врозріз із державною політикою збереження та відновлення здоров’я дітей диспансерної групи, які щорічно потребують санаторного лікування. Ці рішення призвели до скорочення і перепрофілювання санаторіїв, а також до неефективного використання коштів Державного бюджету, виділених на санаторне лікування дітей. Загалом у 2009–2010 рр. із порушенням чинного законодавства та неефективно використано 38,3 млн грн., або 27% обсягу виділених коштів загального фонду. А щодо здоров’я дітей, від якого залежить формування трудового та інтелектуального потенціалу України, то, за необхідності щорічного санаторного лікування близько 730 тис. дітей із соматичними захворюваннями, у 2009–2010 рр. проліковано по 39,4 тис. дітей, або лише 5,4% потреби.
Аудитори наголосили, що МОЗ України та Міністерство фінансів, за відсутності контролю з боку Уряду, фінансують санаторії лише на рівні 57% від визначеної ними обрахованої потреби. Тому матеріально-технічна база санаторіїв не розвивається, а отже, вони не спроможні якісно оздоровлювати хворих дітей. Будівлі потребують ремонту, обладнання десятки років не оновлювалося.
МОЗ України не забезпечило об’єктивного планування і контролю за використанням дитячих санаторно-курортних путівок, що дало змогу санаторним закладам довільно розподіляти путівки та використовувати ліжковий фонд.
У підпорядкованих МОЗ України санаторіях дітей диспансерної групи лікують переважно восени і взимку. А планові показники санаторії виконують за рахунок розгортання у цей період додаткових ліжок, внаслідок чого в палатах часом проживає від 8 до 16 дітей. Путівки ж на літо — продаються.
Крім того, МОЗ України не виконує функцій щодо координації діяльності санаторно-курортних закладів (незалежно від форм власності). Дитячі санаторії, підпорядковані Міністерству внутрішніх справ України та Міністерству оборони України, та, які щорічно додатково могли б надавати медичну допомогу понад 15 тис. хворим дітям, переважно використовуються для надання платних послуг. Ці міністерства не ведуть обліку дітей диспансерної групи, а їхні інструкції щодо організації санаторно-курортного лікування не передбачають окремого порядку розподілу путівок для лікування у підвідомчих дитячих санаторіях дітей, які перебувають на диспансерному обліку.
Як установила Колегія Рахункової палати, МОЗ України упродовж більше ніж 7 років не розробило Державної програми розвитку санаторно-курортної галузі та не затвердило нормативів лікувального харчування у державних і комунальних санаторно-курортних закладах. За понад 9 років МОЗ України не створило Державного кадастру природних лікувальних ресурсів та за понад 13 років — Державного реєстру акредитованих закладів охорони здоров’я.
За матеріалами http://www.ac-rada.gov.ua
