15 грудня 2016 р. в Українському кризовому медіа-центрі під час консультації із зацікавленими сторонами та експертами обговорено конкретні кроки на шляху реформування служби крові та створення ефективної системи трансплантації в Україні.
Національна система крові — важливий розділ надання медичної допомоги, що має критичне значення для національної безпеки. Однак на сьогодні служба крові в Україні децентралізована, вона представлена розрізненими 43 регіональними і 4 відомчими центрами крові. Більшість закладів не мають системного керівництва, належного фінансування, підготовлених кадрів, стандартизованих процесів заготівлі, переробки, тестування, зберігання та розподілу донорської крові та її компонентів. Важлива проблема — неспроможність формувати запаси та керувати ними у разі виникнення надзвичайних ситуацій та в особливий період. У результаті громадяни не мають рівного та своєчасного доступу до якісних та безпечних компонентів донорської крові у необхідній кількості.
Як повідомила Оксана Сивак, заступник міністра охорони здоров’я України з питань європейської інтеграції, національна система крові створюється за європейським зразком на основі принципів добровільного безоплатного донорства крові.
«Ми хочемо змінити філософію донорства, коли це свідома пожертва власної крові для порятунку життя, а не бізнес. За останні роки ми мали безліч прикладів, коли наші люди добровільно робили те, що довгий час було не під силу навіть цілим державним установам», — наголосила О. Сивак.
Ще одна важлива річ — чіткий розподіл функцій та повноважень усіх складових системи.
На сьогодні у розвинених країнах трансплантація органів є стандартом лікування при багатьох захворюваннях нирок, серця, печінки, легенів, кишечнику та ін., однак Україна суттєво відстає у розвитку органної трансплантації. За 2016 р. станом на 1 листопада в Україні виконано 100 трансплантацій органів, з них 95 — трансплантацій нирки та 5 трансплантацій печінки. Більшість трансплантацій проведено від живого родинного донора, від донора-трупа — лише 2 трансплантації нирки. Ми повинні зрозуміти, що 100 трансплантацій на 44-мільйонну країну — це взагалі не показник.
Є низка факторів, які стримують розвиток трансплантації в нашій країні: неусвідомлення суспільством усієї важливості трансплантації, відсутність закону, освіти, технічного забезпечення, ну і, звісно, власне системи трансплант-координації.
Під час обговорення заступник міністра Олександр Лінчевський наголосив: «Трансплантація — це цивілізаційний стрибок для суспільства. Ми йдемо до свідомого донорства, до розуміння того, що наші органи після нашої смерті можуть врятувати комусь життя. Тому навіть якщо Закон сьогодні прийметься, нам потрібно мати не одну тисячу потенційних донорів. Трансплантація — це маленький крок для міністерства і великий стрибок для виживання».
В українському суспільстві частими також є дискусії щодо презумпції згоди і незгоди. Однак у розвинених, цивілізованих країнах презумпція згоди чи незгоди суттєво не впливає на рівень трансплантації. Наприклад, у Білорусі — презумпція згоди, в Іспанії — презумпцією незгоди. І наразі Іспанія перша в світі за статистикою донацій органів: 36 донорів на мільйон населення. Тому Україні є куди рухатися, ми маємо достатню кількість обізнаних і досвідчених лікарів, які можуть проводити як органну трансплантацію, так і трансплантацію кісткового мозку. «Нам залишилося лише збудувати храм — і люди в нього прийдуть», — підсумував О. Лінчевський.
Прес-служба «Українського медичного часопису»
за матеріалами http://www.moz.gov.ua/
