Міністерством охорони здоров’я (МОЗ)України на громадське обговорення пропонується проект наказу МОЗ України «Про встановлення медико-біологічних та соціально-психологічних показань для зміни (корекції) статевої належності та форми первинної облікової документації».
У пояснювальній записці до документа зазначається, що транссексуалізм є рідкісною патологією статевої самосвідомості та особистісної ідентичності. На сьогодні в Україні передбачена обов’язкова хірургічна зміна (корекція) статевої належності як радикальний спосіб лікування транссексуалізму. Існуюча в Україні модель надання медичної допомоги особам із транссексуалізмом, викликала зауваження Комітету Міністрів Ради Європи у 2010 р., де зазначено, що держави — члени Ради Європи повинні переглянути своє законодавство для усунення вимог, що обтяжують визнання зміни статі особи. Комітет ООН з прав людини у звіті, оприлюдненому в липні 2013 р., зазначив, що стурбований станом медичної допомоги особам із транссексуалізмом та застерігав проти обов’язкової примусової стерилізації осіб із транссексуалізмом. Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2015 р. № 1393-р затверджено план дій з реалізації Національної стратегії у сфері прав людини на період до 2020 року, де передбачено скасування наказу МОЗ України «Про удосконалення надання медичної допомоги особам, які потребують зміни (корекції) статевої належності» від 3 лютого 2011 р. № 60, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25 лютого 2011 р. № 239/18977.
Європейський суд з прав людини у Постанові від 11 липня 2002 р. «Справа «Крістін Гудвін (Christine Goodwin) проти Об’єднаного Королівства» (скарга № 28957/95), відзначив, що «стрес та відчуження, які стали результатом невідповідності між положенням у суспільстві після перенесеної транссексуалом операції та статусом, продиктованим нормами права, які не дозволяють визнати факт зміни статі, не можуть, на думку Європейського суду, розглядатися як незначна незручність, пов’язана з дотриманням формальностей. У цьому разі вступають у конфлікт соціальна реальність та норми права, що ставить транссексуала у ненормальне становище, в якому він або вона може відчувати уразливість, приниження та неспокій» (§77); «У ХХІ ст. право транссексуалів на розвиток особистості, а також на фізичну та моральну безпеку в повному розумінні цих слів, ту безпеку, якою користуються у суспільстві інші люди, не може розглядатися як явище суперечливого характеру, пов’язане з проблемами, для вирішення яких знадобиться значний час. Незадовільне становище, в якому транссексуалам, що перенесли операцію, доводиться перебувати у проміжний період, належачи до тієї чи іншої статі, більш неможливе» (§90); «не було доведено, що суспільним інтересам буде, скоріше за все, нанесено конкретні та суттєві збитки, що буде мати місце утиск цих інтересів у зв’язку зі зміною статусу транссекусала. Тому Європейський суд, торкаючись інших можливих наслідків, вирішив, що враховуючи всі обставини, можна очікувати, що суспільство терпимо поставиться до певних незручностей, які дають можливість окремим особам жити з почуттям гідності відповідно до тієї статі, яку вони самі вибрали, тим самим сплативши за це високу ціну» (§91).
Протягом 2015 р. до МОЗ України подано декілька позовів, в яких оскаржувалася вимога здійснення повної хірургічної корекції, яка фактично є стерилізацією. Національні суди задовольнили наведені вимоги та зазначили, що існуючі нормативно-правові акти не передбачають можливості у видачі пацієнту медичного свідоцтва про зміну (корекцію) статевої належності у тому разі, якщо пацієнт не слідує взагалі або не повністю слідує всім рекомендаціям щодо хірургічного втручання, що не відповідає Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
З огляду на викладене МОЗ України розроблено проект наказу «Про затвердження медико-біологічних та соціально-психологічних показань для зміни (корекції) статевої належності та форми первинної облікової документації»
Прес-служба «Українського медичного часопису»
за матеріалами http://www.moz.gov.ua/
