Нинішня демографічна ситуація в Україні характеризується тривалою депопуляцією з суттєвим погіршенням якісних характеристик здоров’я населення, передусім репродуктивного.
З 1991 р. загальна смертність населення України почала зростати і в 1995 р. становила вже 15,4 на 1000 населення, що перевищувало народжуваність, яка у 1995 р. становила 9,6 на 1000 населення. Природний приріст населення набув від’ємного значення ((–)5,8 на 1000 населення у 1995 р.). З 2001 р. народжуваність почала зростати. Ця позитивна тенденція збереглася і в 2009 р. — народжуваність становила 11,1 на 1000 народжених живими. За останній рік призупинено темпи від’ємного приросту населення, але порівняно з країнами Євросоюзу, де приріст населення становить (+)4,1 на 1000 населення, в Україні він становить (–)4,2 відповідного показника.
На фоні негативних демографічних процесів велике занепокоєння викликають і показники здоров’я жінок репродуктивного віку та дітей.
Залишається високою питома вага передчасних пологів (2,9% у 2009 р.). Перебіг вагітності та пологів ускладнюється високою частотою соматичної (екстрагенітальної) патології: 6% вагітних мають серцево-судинні захворювання, 15% — захворювання сечостатевої системи, понад 10% вагітних мають захворювання щитовидної залози, 27% — анемію.
Все це негативно впливає на материнську смертність, яка незважаючи на значне зниження з 31,3 на 100 тис. народжених живими у 1992 р. до 15 на 100 тис. народжених живими у 2009 р., залишається високою, а структура материнських втрат — несприятливою.
Ускладнення вагітності та пологів зумовлюють високі рівні перинатальних втрат і малюкової смертності. У перинатальний період гине понад 2000 немовлят, а серед померлих дітей першого року життя більше 60% помирають в перші 28 днів (неонатальний період). У структурі причин перинатальної смертності, рівень якої в 2009 р. становив 10,38 на 1000 народжених живими і мертвими, 72% займають стани, що виникли під час вагітності та пологів, друге місце (22,42%) становлять уроджені вади розвитку.
Для зниження материнської, перинатальної та малюкової захворюваності, інвалідності та смертності в Україні шляхом структурної реорганізації системи надання медичної допомоги жінкам у період вагітності та пологів, а також їх новонародженим, Міністерство охорони здоров’я розробило Концепцію подальшого розвитку перинатальної допомоги.
Гострою проблемою залишається і підготовка кадрів, особливо з питань надання допомоги при невідкладних станах в акушерстві та неонатології внаслідок відсутності достатніх практичних навичок і самих спеціалістів, а також відсутності обладнання та інших ресурсів.
Охорона материнства і дитинства є основною складовою державної політики, враховуючи значимість питання народження здорових дітей — майбутнього потенціалу будь-якої держави.
Найважливішими показниками здоров’я дітей та жінок репродуктивного віку є стан репродуктивного здоров’я населення, рівень народжуваності, безпека пологів, рівень материнської, перинатальної та малюкової захворюваності, інвалідності та смертності.
Важливим для формування цих показників є не лише медична, а й соціально-економічна складова.
У системі медичного забезпечення матерів та їх новонароджених, як і в цілому у галузі, відбуваються структурні зміни, зумовлені демографічними процесами, економічною ситуацією в країні, а також реформуванням системи охорони здоров’я, зокрема, переорієнтацією первинної медико-санітарної допомоги на засади загальної практики — сімейної медицини, змінами у наданні рододопомоги з активним впровадженням сучасних перинатальних технологій.
Відомо, що материнська і малюкова смертність є індикаторами соціально-економічного благополуччя країни і входять до основних Цілей розвитку тисячоліття, визначених ООН.
Важливим заходом для вирішення проблем охорони здоров’я матерів та дітей є реорганізація як амбулаторно-поліклінічної, так і стаціонарної допомоги при пологах, яка полягатиме в чіткому розмежуванні рівнів її надання та дотримання переліку стандартизованих базових послуг перинатальної допомоги відповідно до груп ризику.
На І рівні надання медичної допомоги вагітним із сільської місцевості нині здійснюють середні медичні працівники фельдшерсько-акушерських пунктів та надалі акушери-гінекологи жіночих консультацій (кабінетів) районних лікарень, центральних районних лікарень, міських лікарень (ІІ рівень допомоги). Жительки міст отримують амбулаторно- поліклінічну акушерсько-гінекологічну допомогу виключно у жіночих консультаціях (ІІ рівень допомоги).
На ІІ рівні надання медичної допомоги передбачається створення міжрайонних акушерських відділень центральних районних лікарень із кількістю пологів не менше 400 на рік та радіусом обслуговування не більше 60 км, у складі яких є відділення анестезіології та інтенсивної терапії, а також лікар-акушер-гінеколог та лікар-педіатр-неонатолог цілодобово.
До закладів ІІІ рівня надання медичної допомоги належать обласний перинатальний центр або структурно-функціональна його модель, акушерське відділення обласної лікарні та неонатологічні відділення дитячих обласних лікарень або багатопрофільних міських дитячих лікарень із функціями обласних закладів підрозділів).
За матеріалами www.moz.gov.ua
© Valuavitaly/Dreamstime.com/Dreamstock.ru
