ЗАПРОВАДЖЕННЯ СІМЕЙНОЇ МЕДИЦИНИ ЯК НАУКОВОЇ СПЕЦІАЛЬНОСТІ — НЕОБХІДНА УМОВА РОЗВИТКУ СІМЕЙНОЇ МЕДИЦИНИ В УКРАЇНІ

Головна мета системи охорони здоров’я у всьо­му світі — це безпечна, ефективна, своєчасна та адекватна медична допомога населенню. Для досягнення цієї мети необхідне посилення первинної медичної допомоги — ланки першого контакту більшості пацієнтів із системою охорони здоров’я. Значна частина населення отримує достатню медичну допомогу на первинному етапі, у зв’язку з цим виліковується у більшості випадків захворювань. Сімейна медицина — це ключова дисципліна первинної медичної допомоги. У багатьох країнах світу сімейні лікарі — це єдині лікарі, що безпосередньо контактують із громадськістю. Слід зазначити, що терміни «сімейна медицина» і «сімейний лікар» — синоніми термінів «загальна практика» і «лікар загальної практики», що використовують в Європі, Австралії та Новій Зеландії (van Weel C., Rosser W. W., 2004).

Сімейні лікарі щоденно виконують величезний обсяг роботи і мають велику кількість обо- в’язків. Вони проводять діагностику і лікування різних гострих захворювань, здійснюють тривалий нагляд і психологічну підтримку пацієнтів з різноманітними хронічними захворюваннями, консультують з приводу різних психоемоційних проблем, збирають величезну кількість інформації про різні чинники ризику, проводять профілактичні заходи щодо запобігання розвитку захворювань і здійснюють проведення скринінгових програм. Сімейні лікарі щодня виконують широкий спектр медичних процедур, а це потребує великої кількості знань, практичних навичок і постійної їх досконалості. Складність їх роботи полягає ще й в тому, що вони зобов’язані ухвалювати діагностичні й терапевтичні рішення за відсутності чітких і явних симптомів захворювання. Ці рішення часто ґрунтуються на власних знаннях і практичному досвіді, але нерідко — лише на інтуїції. Навіть при тривалому і ретельному спостереженні лише 60% всіх недиференційованих патологічних станів, з якими мають справу сімейні лікарі, набувають надалі чітких критеріїв для встановлення конкретного діагнозу, а 40% проблем лишаються невирішеними (Foy R. et al., 2001; De Maeseneer J. M., De Sutter A., 2004). Адже клінічні рішення, прийняті на первинних етапах, визначають правильність використання медичних ресурсів. Саме тому з метою поліпшення діагностики і надання своєчасної адекватної медичної допомоги сімейні лікарі потребують розробки спеціальних алгоритмів, заснованих на наукових поняттях і застосовуваних лише на первинних етапах.

Спроби розробити чіткі алгоритми щодо вирішення на первинному етапі найпоширеніших діагностичних проблем зроблені Голландським коледжем лікарів загальної практики (Dutch College of General Practitioners). На підставі наукових фактів розроблено 76 практичних настанов, опублікованих голландською, і 7 — англійською мовами. Але критичний аналіз 70 настанов, що охопили понад 800 важливих діагностичних і терапевтичних проблем, показав неможливість їх застосування на практиці (van Weel C., Rosser W. W., 2004). Це свідчило про необхідність створення особливої наукової бази і проведення спеціалізованих досліджень у сімейній медицині з метою концентрації уваги на найважливіших її проблемах і підтримці практикуючих фахівців.

Проведення спеціалізованих досліджень у сімейній медицині необхідне для підвищення якості медичної допомоги на первинних етапах.

Фактично питання про те, чи необхідно проводити дослідження в сімейній медицині, саме по собі зайве. Врешті-решт ніхто не питає, чому потрібні наукові дослідження в кардіології чи гематології. Від- повідь очевидна: наукові дослідження — це невід’ємна частина будь-якої наукової дисципліни, і саме тому вони є також і частиною сімейної медицини. Ще виникає питання про те, в чому специфічність досліджень у сімейній медицині, невже результати досліджень з педіатрії, внутрішніх хвороб, геріатрії, гінекології тощо не можуть надати достатню наукову базу для сімейної медицини? Це питання також некоректне. Відповідь очевидна: сімейна медицина — це окрема дисципліна, а не сукупність частин інших дисциплін.

У 2002 р. Європейська організація сімейних лікарів (Wonca Europe — World Organization of National Colleges, Academies and Academic Associations of General Practitioners/Family Physicians, або коротше — World Organization of Family Doctors; www.woncaeurope.org) дала чітке визначення загальної практики/сімейної медицини: «Загальна практика/сімейна медицина — це академічна і наукова дисципліна зі своєю власною метою, завданнями, методами дослідження, доказовою базою і клінічною діяльністю» (De Maeseneer J. M., De Sutter A., 2004).

Чому необхідні дослідження в сімейній медицині? Головна мета всіх досліджень у сімейній медици­ні — поліпшення якості надання медичної допомоги пацієнтам на первинних етапах. Якість — це комплексне поняття, і дослідження по поліпшенню якості обов’язково мають бути обширними і багато­гранними, вирішувати велику кількість різних питань. Посилення бази знань у сфері первинної допомоги сприятиме поліпшенню медичної допомоги в цілому. Очевидно, що для поліпшення якості надання медичної допомоги сімейними лікарями необхідна контекс­туальна доказова багаточинникова база, і лише дослідження в сімейній медицині можуть її забезпечити. Ці дослідження мають бути міждисциплінарними, охоплювати такі дисципліни, як психологія, соціологія, антропологія тощо, використовувати якісні наукові методи. Крім того, проведення досліджень у сімейній медицині сприятиме збільшенню значущості й академічного статусу цієї професії, покаже позитивні аспекти існування сімейної медицини в системі охорони здоров’я, приведе до стандартизації термінології, діагностичних і терапевтичних процедур у сімейній практиці, підвищить популярність професії серед студентів медичних спеціальностей у зв’язку із збільшенням можливостей інтелектуального та кар’єрного росту (Foy R. et al., 2001; De Maeseneer J. M. et al., 2003; Del Mar C., Askew D., 2004; Green L. A., 2004).

У чому специфічність дослідження в сімейній медицині? Перш за все сімейна медицина має унікальний контингент пацієнтів. Сімейний лікар (як особа першого контакту пацієнта з медициною) має справу з величезною різноманітністю патологічних станів, у більшості на ранніх стадіях. Велика кількість захворювань на початкових стадіях мають моносиндромну симптоматику або перебіг під маскою інших патологічних станів. Внаслідок цього рішення, прийняте на етапах первинної допомоги при обмежених можливостях, абсолютно відрізняється від рішення на подальших етапах.

Важливість і необхідність наукових досліджень у сімейній медицині може бути проілюстрована на прикладі рандомізованих контрольованих досліджень, які розглядаються як універсальний метод визначення ефективності й результативності застосування лікарських засобів і є основою доказової медицини. Результати більшості рандомізованих досліджень, що проводять, часто не знаходять застосування в практиці сімейного лікаря, оскільки пацієнти, які беруть участь у цих дослідженнях, перебувають у стадії маніфестації захворювання, мають класичні симптоми і відповідають певним критеріям включення і виключення. У практиці сімейного лікаря більшість пацієнтів не відповідають цим критеріям, їх хвороба ще не розвинулася, до того ж відсутність чітких симптомів, незначна кількість ознак, які можуть вказати на конкретне захворювання, та існування великої кількості різних супутніх проблем і станів створює труднощі в діагностиці та визначенні тактики лікування. Крім того, пацієнти сімейного лікаря часто не відповідають за віковими критеріями особам, які включають у ці дослідження (Sheikh A. et al., 2002; De Maeseneer J. M., De Sutter A., 2004).

Іншою відмінною рисою сімейної медицини, що має величезне значення, є безліч охоплюваних нею аспектів. Такі немедичні аспекти, як культурологічний, професійний, економічний, деонтологічний, соціальний, впливають на діагностичний і терапевтичний підходи, а також кінцевий результат лікування. Протягом минулого десятиліття суспільство ґрунтовно змінилося — економічно, соціально, інтелектуально і сексуально. У цьому суспільстві лікарі та хворі живуть, основуючись на інші моральні й етичні норми, при цьому постійно збільшуються екологічні та соціально-економічні проблеми, що змінює перебіг захворювань, приводить до частої появи атипових симптомів і форм захворювання. Дослідження значення та впливу цих аспектів на розвиток і перебіг захворювань є вкрай необхідним і найкраще може бути виконане в сімейній практиці, тому що сімейний лікар внаслідок тривалих взаємин із пацієнтом одержує унікальне виразне уявлення про вплив сім’ї, спадковості та величезної кількості інших складових (суспільної ізоляції, імміграції, безробіття, змін навколишнього середовища) на стан здоров’я людини і перебіг захворювання (Foy R. et al., 2001; De Maeseneer J. M. et al., 2003; Del Mar C., Askew D., 2004; De Maeseneer J. M., De Sutter A., 2004; van Weel C., Rosser W. W., 2004).

Ще однією характерною рисою сімейної медицини є сильний взаємозв’язок із суспільством і відповідальність перед ним. Сімейна медицина спрямована не лише на окремих пацієнтів, а також зобов’язана піклуватися про здоров’я суспільства. При обмеженому бюджеті їй необхідно розв’язати якомога більше медичних проблем для якомога більшої кількості пацієнтів. Для досягнення цих завдань наукові дослідження мають включати і економічні аспекти — оцінювати баланс вартості й ефективності діагностичних і терапевтичних процедур, вивчати впливи різних соціально-економічних чинників на обсяг медичних послуг, проводити пошук найефективніших профілактичних заходів (Foy R. et al., 2001; De Maeseneer J. M., De Sutter A., 2004).

Таким чином, вкрай необхідне проведення таких досліджень, які б включали різноманітних пацієнтів із загальними для багатьох захворювань симптомами і могли бути застосовні до середньостатистичного пацієнта у сімейній практиці й мали декілька критеріїв включення та виключення. Ці дослідження мають бути рандомізованими контрольованими і проводитися на етапах первинної допомоги. Різноманітність досліджуваної популяції в цих дослідженнях може стати перевагою, а не проблемою. Для забезпечення достовірності одержаних результатів ці дослідження в ідеалі мають бути обширними і тривалими. Також мають бути міждисциплінарними, вивчати різноманітну безліч чинників і тому потребувати особливого методичного підходу, етичних норм і комплексного аналізу результатів із відображенням зміни якості життя пацієнтів, випадків і термінів госпіталізації, інвалідизації та смертності (Sheikh A. et al., 2002). Результати цих досліджень матимуть позитивну політичну сторону, допоможуть знизити витрати системи охорони здоров’я і забезпечать зміцнення соціальних і етичних норм у суспільстві. Хоча дослідження в сімейній медицині самі по собі потребують фінансування, ці витрати будуть виправдані внаслідок поліпшення профілактичних заходів, надання своєчасної адекватної діагностичної і терапевтичної допомоги на первинних етапах, зниження термінів госпіталізації та підвищення якості життя пацієнтів.

Дослідження в сімейній медицині мають бути спрямовані на вирішення питань і проблем, що витікають із практики сімейного лікаря з метою покращання надання медичної допомоги пацієнтам. Без­умовно, в цьому аспекті виникає необхідність залучення різних медичних і немедичних дисциплін, що може викликати труднощі у визначенні галузі дослідження. Але дослідження в сімейній медицині завжди мають концентруватися на пріоритетах сімейної медицини (Del Mar C., Askew D., 2004).

При проведенні досліджень необхідно враховувати 3 основні моменти, які підвищать якість і значення досліджень у сімейній медицині (van Weel C., Rosser W. W., 2004):

1. здійснення тісного взаємозв’язку результатів дослідження з клінічною практикою (що підвищить статус дисципліни);
2. поліпшення взаємовідносин між дослідниками у сфері сімейної медицини та широким науковим суспільством;
3. забезпечення проведення навчальних тренінгів і можливості кар’єрного росту для дослідників у сімейній медицині.

Дослідження з поліпшення якості первинної допомоги включають 3 обов’язкові складові: особливу структуру (що включає суспільство, індивідуума і систему охорони здоров’я), процес (всі види взаємодії між дослідником і пацієнтом, включаючи вивчення впливу різних чинників) і результат (Del Mar C., Askew D., 2004; De Maeseneer J. M., De Sutter A., 2004). Крім того, дослідження мають враховувати 5 важливих компонентів (De Maeseneer J. M., De Sutter A., 2004):

• ґрунтуватися на базових знаннях (дослідження необхідно проводити з урахуванням обсягу медичної допомоги, яку надає сімейний лікар згідно з міжнародною класифікацією первинної допомоги — International Classification of Primary Care; www.globalfamilydoctor.com/wicc);
• здійснювати вирішення діагностичних і терапевтичних проблем, що виникають на первинних етапах (розробляти і оцінювати ефективність проведення заходів, що використовують лише на первинних етапах);
• проводити впровадження лише найефективніших і практично значимих наукових даних;
• сприяти поліпшенню системи освіти (поліпшення до- і післядипломної підготовки сімейних лікарів);
• мати політико-економічний контекст (довести економічність і доцільність заходів щодо надання медичної допомоги на первинних етапах).

Ситуація у світі. Питання про необхідність і важливість досліджень у сімейній медицині давно вже не є дискусійним у світі. Дослідження в сімейній медицині проводять в Нідерландах, Австралії, США, Канаді, Великобританії та інших країнах.

У Нідерландах, наприклад, в 1995 році заснована Школа досліджень у первинній допомозі (The Netherlands School of Primary Care Research — CaRe; www.researchschoolcare.nl), яка також функціонує як віртуальний інститут з проведення медичних MD/PhD програм із сімейної медицини, епідеміології, етики, медичної інформатики. Королівська академія наук Нідерландів визнала цю школу найвищим дослідним центром. Дослідницька програма школи спрямована на визначення віддалених результатів захворювань, ефективності діагностичних і терапевтичних втручань, якості надання медичної допомоги, на пропаганду здорового способу життя і зміцнення міжнародних зв’язків лікарів первинної допомоги. У зв’язку з цим проводять 3 мережні практичні дослідження. Основна місія школи — проведення PhD-програм (аспірантура). Починаючи з 1995 року, виконано понад 20 PhD (кандидатських) дисертацій (van Weel C., Rosser W. W., 2004).

Також Нідерландський коледж лікарів загальної практики (Dutch College of General Practitioners; nhg.artsennet.nl) для проведення досліджень з вивчення найпоширеніших проблем сімейної медицини у 2002 році організував фонд, який надалі був перетворений в дослідницьку програму організації національних медичних і оздоровчих досліджень. За 2 роки роботи цієї організації проведено 16 досліджень різних проблем, що стосуються широкого спектра, наприклад інфекційного кон’юнктивіту, імпетиго, скарг з боку ротової порожнини, лікування емоційних проблем у сімейній практиці тощо. Результати цих досліджень опубліковані в голландо- і англомовних медичних журналах.

У 2000 році в Шотландії за моделлю Нідерландської школи була відкрита Школа первинної допомоги (Scottish School of Primary Care; www.sspc.ac.uk) для розробки інфраструктури, проведення та оцінки досліджень у первинній допомозі з метою вдосконалення національної охорони здоров’я. Ця школа є віртуальним інститутом, який готує величезну кількість практикуючих фахівців і дослідників у первинній допомозі та координує проведення спільних дослідницьких програм. Найбільш значні з них з пошуку методів затримки прогресування раку грудної та черевної порожнини у сільських та незаможних жителів; на 2-му місці — рандомізоване контрольоване випробування стероїдів і антивірусних препаратів при паралічі.

В Австралії розроблена і впроваджується ціла стратегія на підтримку досліджень у загальній практиці і первинній допомозі (The Australian Government Department of Health and Ageing’s Primary Health Care Research, Evaluation Development (PHCRED) Strategy; www.phcris.org.au/resources/phcred/PHC_RED_frameset.html). Мета — розробити спектр досліджень для розширення знань і заснування доказової бази в загальній практиці та первинній допомозі. Стратегія включала створення дослідних інститутів первинної медичної допомоги, встановлення пріоритетного напряму досліджень у загальній практиці та первинній допомозі, створення фонду фінансування досліджень для кафедр загальної практики і університетів, створення грантів і стипендій на проведення науково­-дослідних робіт у галузі первинної допомоги, а також створення асоціацій сімейних лікарів. Кількість вкладених коштів становила приблизно 50 млн дол. США протягом 5 років (з 2001 по 2005).

Особливість дослідної діяльності в первинній допомозі в Італії — відсутність певного інституту. У зв’язку з проблемами його створення був створений Дослідний центр загальної практики (Centro Studie e Recerche Medicina Generale — CseRMeG) на базі біомедичної дослідної інфраструктури, який об’єднав сімейних лікарів з метою поліпшення первинної допомоги шляхом проведення досліджень і наукових розробок. Для методологічної підтримки досліджень центр встановив співпрацю з приватним Інститутом Mario Negri. Результатом роботи центру став ряд досліджень, найвідомішим з яких є дослідження з визначення ефективності застосування ацетилсаліцилової кислоти і вітаміну E у низьких дозах у первинній профілактиці кардіоваскулярної патології у пацієнтів з високим ризиком. Це дослідження стало прикладом рандомізованого контрольованого дослідження в сімейній медицині (Green L. A., Dovey S. M., 2001; Sheikh A. et al., 2002; van Weel C., Rosser W. W., 2004).

Крім того, Європейська мережа досліджень загальної практики (The European General Practice Research Network — EGPRN; www.egprn.org) з метою підтримки і заохочення наукових досліджень та розробок в сімейній медицині з 1970 року щорічно проводить Європейські регіональні конференції з питань сімейної медицини (Wonca Europe). Спочатку наголошувалося на проведенні окремих наукових досліджень і розробок, але поступово акцент змістився на створення мереж спільних міжнародних досліджень. У результаті з’явилися дослідження з питань сімейної медицини на місцевому, регіональному, національному і міжнародному рівнях.

Всесвітня організація сімейних лікарів (Wonca; www.globalfamilydoctor.com) з метою визначення шляхів поліпшення статусу наукових досліджень у сімейній медицині, розширення доказової бази сімейних лікарів і поліпшення охорони здоров’я у всьо­му світі 8–12 березня 2003 року в Кінгстоні (Онтаріо, Канада) провела конференцію на тему: «Глобальне поліпшення здоров’я: необхідність досліджень у сімейній медицині». Під час конференції 74 учасники із 34 країн обговорювали способи та шляхи поліпшення у всьому світі системи охорони здоров’я, заснованої на могутній первинній допомозі. Напередодні зустрічі делегати переглянули 8 документів, розроблених організаторами конференції, на підставі яких було прийнято резолюцію конференції, що містила 9 рекомендацій (van Weel C., Rosser W. W., 2004):

1. Досягнення в ході досліджень з питань сімейної медицини необхідно систематично подавати на розгляд політичним діячам, органам охорони здоров’я (страхування) і науковій громадськості.
2. В усіх країнах світу слід розробити системи первинного контролю і організувати звітність про захворювання і патологічні стани, що мають найбільший вплив на здоров’я населення та благополуччя суспільства.
3. Необхідно організувати спеціальний орган, який забезпечить центральне зберігання бази даних про дослідження в сімейній медицині та інформації про результати їх експертизи, здійснюватиме навчання і керівництво щодо їх проведення.
4. Необхідно відкрити Національні інститути і факультети з сімейної медицини в університетах, які матимуть дослідну місію.
5. Слід розробити у всьому світі мережі досліджень, заснованих на практичній медицині.
6. Необхідно посилити роботу науково-дослідних журналів із сімейної медицини, конференцій та веб-вузлів, щоб найширше розповсюдити результати проведених досліджень і координувати їх використання. Необхідно поліпшити подачу інформації про існуючі науково-дослідні журнали з сімейної медицини в базах даних, таких як Index Medicus.
7. Слід полегшити вкладення коштів у міжнародні спільні дослідження із сімейної медицини.
8. Необхідно розробити міжнародні етичні настанови з міжнародним загальноприйнятим етичним контролем за проведенням досліджень, в яких бере участь громадськість.
9. При здійсненні цих рекомендацій особливі пільги і потреби необхідно надавати країнам, що розвиваються.

Wonca як міжнародний орган сімейної медицини організував робочий комітет з впровадження цих рекомендацій, який у 2006 році надав звіт про їх виконання (van Weel C. et al., 2006). Робочим комітетом було відзначено, що:

1. Перетворення системи охорони здоров’я з пріоритетним напрямом сімейної медицини відбулося в багатьох країнах Східної Європи, Південної Африки, в Саудівській Аравії, Боснії та Герцеговині, Бразилії, на Карибських островах, в Тринідаді та Тобаго.

2. Науково-дослідні інститути сімейної медицини й регіонарні дослідницькі центри існують і функціонують в Нідерландах, Австралії, Франції, Естонії, Норвегії, Сингапурі та Великобританії.

3. Широко проводяться міжнародні мережні дослідження в області сімейної медицини. Так, в лютому 2006 року опубліковані дані двох останніх мережних практичних досліджень з питань сімейній медицині, в одному з яких (Нідерланди) з 1971 року вивчали результати депресії у 386 пацієнтів у сімейній практиці; в іншому (Оклахома) — аналізували частоту асоційованої з віком периферичної нейропатії у 604 пацієнтів впродовж 5 років.

4. Для підтримки проведення у всьому світі мережних практичних досліджень (practice-based research networks — PBRNs) Міжнародна федерація мереж досліджень в первинній допомозі (International Fede­ration of Primary Care Research Networks — IFPCRN; www.ifpcrn.org) організує мережу досліджень у розвинених країнах і країнах, що розвиваються і мають різну структуру системи охорони здоров’я. Завдання IFPCRN — надати підтримку в проведенні досліджень, забезпечити проведення форумів і конференцій для обміну інформацією та ініціювати проведення спільного міжнародного дослідження.

Надалі з метою забезпечення успішності проведення досліджень з питань сімейної медицини і ви­правдання вкладених сил і коштів Wonca планує повсюдне створення і проведення спеціальних на­вчальних програм і тренінгів для дослідників з питань сімейної медицини у зв’язку з особливими метою, завданнями, предметом і об’ємом досліджень. У багатьох країнах (Нідерланди, США, Канада) такі програми вже існують — MD- і PhD-програми (магістратура, аспірантура). Але у зв’язку з відмінностями в системі освіти і охорони здоров’я не мають загальних міжнародних стандартів. Тому необхідно поліпшити міжнародну співпрацю і забезпечити можливість навчання і проходження тренінгів для дослідників у сімейній медицині в інших країнах, у тому числі й дистанційно. Акцент також ставиться на тому, що мотивацію та орієнтацію на проведення досліджень у сімейній медицині, роз’яснення, як і навіщо їх проводитимуть, необхідно впроваджувати ще зі студентських років. У результаті навчальні заклади випускатимуть клінічних фахівців, готових до наукової кар’єри (van Weel C., Rosser W. W., 2004).

В Україні давно існує лікарська спеціальність «Загальна практика — сімейна медицина», створена Всеукраїнська асоціація сімейної медицини, щорічно проводять конференції з сімейної медицини, видається науково-практичний журнал «Сімейна медицина», в медичних університетах відкриті кафедри і факультети сімейної медицини, які проводять підготовку і підвищення кваліфікації сімейних лікарів, в тому числі й дистанційно, а також займаються дослідною діяльністю. Але на сьогодні, незважаючи на пріоритетний напрям розвитку системи охорони здоров’я, науково-дослідні інститути та центри, які проводили б дослідження безпосередньо з питань сімейної медицини, не створені. Не існує в Україні і такої наукової спеціальності, відсутня аспірантура з сімейної медицини, що обмежує можливість подальшого кар’єрного росту сімейних лікарів, знижує мотивацію до вибору цієї професії та авторитет спеціальності в цілому.

Таким чином, відкриття наукової спеціальності «Загальна практика — сімейна медицина» в Україні є вкрай необхідним! Проведення досліджень у сімейній медицині сприятиме підвищенню значення і академічного статусу цієї професії, приведе до стандартизації термінології, діагностичних і терапевтичних процедур у сімейній практиці, підвищить популярність професії серед студентів медичних спеціальностей у зв’язку зі збільшенням можливостей інтелектуального і кар’єрного росту, зміцнить міжнародні зв’язки, допоможе знизити витрати системи охорони здоров’я і забезпечить зміцнення соціальних і етичних норм у суспільстві.

ЛІТЕРАТУРА

• De Maeseneer J.M., De Sutter A. (2004) Why research in family medicine? A superfluous question. Ann. Fam. Med., 2(Suppl. 2): S17– S22.
• De Maeseneer J.M., van Driel M.L., Green L.A., van Weel C. (2003) The need for research in primary care. Lancet, 362(9392): 1314–1319.
• Del Mar C., Askew D. (2004) Building family/general practice research capacity. Ann. Fam. Med., 2(Suppl. 2): S35– S40.
• Foy R., Eccles M., Grimshaw J. (2001) Why does primary care need more implementation research? Fam. Pract., 18(4): 353–355 (fampra.oxfordjournals.org/cgi/content/full/18/4/353).
• Green L.A. (2004) The research domain of family medicine. Ann. Fam. Med., 2(Suppl. 2): S23– S29.
• Green L.A., Dovey S.M. (2001) Practice based primary care research networks. They work and are ready for full development and support. BMJ, 322(7286): 567–568 (www.bmj.com/cgi/content/full/322/7286/567).
• Sheikh A., Smeeth L., Ashcroft R. (2002) Randomised controlled trials in primary care: scope and application. Br. J. Gen. Pract., 52(482): 746–751.
• van Weel C., Rosser W.W. (2004) Improving health care globally: a critical review of the necessity of family medicine research and recommendations to build research capacity. Ann. Fam. Med., 2(Suppl. 2): S5– S16.
• van Weel C., van Weel-Baumgarten E., Mold J. (2006) The importance of longitudinal studies in family medicine: experiences of two practice-based research networks. J. Am. Board Fam. Med., 19(1): 69–74 (www.jabfm.org/cgi/content/full/19/1/69).

Адреса для листування:
Вороненко Юрій Васильович
04112, Київ, вул. Дорогожицька, 9
Національна медична академія післядипломної
освіти ім. П.Л. Шупика МОЗ України