Науковий супровід діяльності громадських організацій психіатрів, наркологів і медичних психологів України

Київське регіональне науково-практичне товариство психіатрів, наркологів та медичних психологів (далі — Товариство) 12 грудня 2014 р. у Києві провело конференцію «Магістральні шляхи оптимізації психолого-психіатричної допомоги населенню України на сучасному етапі». У рамках роботи конференції розглянуто такі питання:

• організаційні питання роботи Товариства, що об’єднує понад 300 спеціалістів, які працюють у 16 профільних медичних закладах різних відомств (доповідач — завідувач кафедри психіатрії та наркології Національного медичного університету імені О.О. Богомольця професор Олександр Напрєєнко);
• можливості вдосконалення допомоги постраждалим у збройних конфліктах, у тому числі вимушеним переселенцям, які мають доклінічні та клінічні психолого-психіатричні проблеми (доповідач О. Напрєєнко);
• сучасні підходи до охорони психічного здоров’я населення при радіаційних аваріях на ядерних реакторах та застосуванні «брудної бомби« і тактичної ядерної зброї (з проблемою аудиторію ознайомив завідувач відділом психоневрології Інституту клінічної радіології (ІКР) Державної установи «Національний науковий центр радіаційної медицини НАМН України», виконуючий обов’язки директора ІКР професор Костянтин Логановський).

Щодо першого питання делегати конференції одностайно ухвалили оновлений склад членів Товариства, затвердили головою його правління О. Напрєєнка, заступниками голови — генерального директора комунального закладу Київської обласної ради «Обласне психіатрично-наркологічне медичне об’єднання» Геннадія Зільберблата та заступника директора Територіального медичного об’єднання «Психіатрія» в м. Києві Олександра Новосельського, відповідальним секретарем — лікаря-психіатра ТМО «Психіатрія» в м. Київ Наталю Куколенко, а також інших членів правління (у кількості 37 осіб).

У науковій доповіді О. Напрєєнка, Наталії Напрєєнко та інших авторів «Психолого-­психіатрична допомога постраждалим у збройних конфліктах, при мирних протестах і вимушеним переселенцям», за даними літератури та результатів власних досліджень (Напреенко А.К., Марчук Т.Е., 2001; Іванов Д.А., 2007; Сиропятов О.Г. та співавт., 2012), відзначено, що всі наведені контингенти населення переживають бойовий стрес — багаторівневий процес адаптаційної активності людського організму в бойових умовах, що супроводжується напруженням механізмів реактивної саморегуляції та закріплення специфічних пристосувальних психофізіологічних змін. Водночас він є станом дестабілізуючим, передпатологічним, що обмежує функціональні резерви організму, підвищуючи ризик дезінтеграції психічної діяльності та стійких соматовегетативних дисфункцій, тому він може призводити до розвитку бойових стресових розладів (БСР).

Психолого-психіатрична діагностика останніх передбачає сукупність взаємопов’ язаних процедур, що дозволяють виявити наявність психотравмуючих факторів, доклінічні та клінічні прояви психічних відхилень, провести їх синдромологічну і нозологічну ідентифікацію, а також клінічну оцінку з урахуванням особистісних властивостей індивіда та його соціальної адаптації.

Зазначені завдання реалізують комплексно за участю лікаря-психіатра, лікаря-психотерапевта, клінічного психолога, психолога-консультанта, соціального працівника і середнього медичного персоналу, який пройшов спеціальну підготовку із психологічної діагностики, корекції та соціально-трудової реабілітації. Така бригада визначає спрямованість і обсяг психологічної корекції, терапевтичних втручань та маршрут медико-соціальної реабілітації в кожному конкретному випадку.

Окрім клініко-психопатологічної діагностики, доцільним є застосування таких експериментально-психологічних методик: опитувальника MMPI (Minnesota Multiphasic Personality Inventory — Міннесотський багатоаспектний особистісний опитувальник), 16-факторного опитувальника Кеттела, опитувальників САН (самопочуття, активність, настрій), Спілбергера — Ханіна (особистісна тривожність, реактивна тривога), тестів Айзенка, ЛОБІ (Ленінградський опитувальник Бехтєревського інституту) — ставлення до хвороби, РCK (рівень суб’єктивного контролю), «Потреба в досягненні» тощо. Обстежують також підсвідому та безсвідому сфери психіки за допомогою кольорового тесту Люшера, проективних тестових методик (малюнків), комп’ютерного аналізу психіки за методом І.В. Смирнова (використання семантичного диференціалу в режимі 25-го кадру). За зазначеною схемою кожний реконвалесцент проходить обстеження також при виписці з медичного закладу по завершенню програми реабілітації.

Психічні порушення, за даними різних авторів, виникають у 20–70% осіб, які беруть участь у збройних конфліктах. Ця патологія призводить до підвищення захворюваності на психічні розлади серед особового складу збройних сил у 3–4 рази, порівняно з мирним часом. Найбільш виражені психічні порушення відзначають у осіб, які знаходилися в зоні бойових дій >3 міс. У всіх обстежених, які отримали поранення у ході локальних війн або в період озброєних конфліктів, відзначають відхилення у психічному стані різного ступеня вираженості. Зазначені зміни проявляються передусім реакціями на емоційний і фізичний стрес: починаючи з відносно короткотривалого відчуття дискомфорту із проявами емоційного напруження, закінчуючи психічними розладами невротичного та психотичного регістрів.

Спектр відхилень психічного функціонування достатньо широкий — від різновиду розладу адаптації під назвою бойові стресові реакції (початковий прояв дез­адаптивних розладів) і так званої бойової втоми до посттравматичного стресового розладу (ПТСР) та реактивних станів (психогенний психоз, реактивний психоз) — найбільш тяжких форм бойової психогенної патології. Найпоширенішим їх варіантом (10–50% усіх санітарних втрат) є БСР.

Симптоматика зазначених порушень поліморфна, вона розглядається в рамках емоційно-вольових розладів, нападів паніки, фобій, уникаючої поведінки, істероконверсійних дисфункцій, соматовегетативних розладів, асоціальної та агресивної поведінки. Зазначені явища набувають найбільшої вираженості відстрочено — через кілька тижнів, місяців і навіть років після перебування в ситуації травматичного стресу. Подібні стани описують як «донозологічні», оскільки вони не відповідають усім критеріям чинних класифікацій психічних хвороб.

Військові лікарі-психіатри, в силу діючого положення про військово-лікарську експертизу, мають відносити зазначені розлади до «легких» — невротичних або «більш тяжких» — психотичних, частіше — до ПТСР.

Маніфестація (первинні симптоми — до 6 міс) ПТСР відбувається у вигляді:

– інтрузії — невідступного переживання травматичної події, що може набувати таких форм:

– нав’язливих дистресуючих спогадів психотравмуючих подій;

– кошмарних сновидінь, що періодично повторюються;

– неочікуваних відчуттів прямого повернення психотравматичних подій і повторного їх переживання у вигляді ілюзій, галюцинацій або/та дисоціативних епізодів, що виникають у тверезому стані чи стані сп’яніння;

– інтенсивного психологічного дистресу під впливом обставин, що символізують пережиті психотравмуючі події та їх окремі моменти, чи мають з ними подібність (наприклад роковина цієї події);

– уникання — cтійкого уникання стимулів, пов’язаних із травмою, що супроводжується емоційним збідненням, почуттям байдужості до інших людей. Воно має, щонайменше, три з наступних проявів:

– усвідомлювані зусилля уникати думок і почуттів, пов’язаних із психотравмуючою подією;

– намагання уникати будь-яких дій або ситуацій, здатних стимулювати спогади про цю подію;

– неспроможність згадати важливий аспект цієї події;

– зниження інтересу до раніше значущих для цієї особистості видів активності;

– почуття відчуження щодо оточуючих;

– зниження здатності до співпереживання і душевної близькості з іншими людьми;

– відчуття «вкороченого майбутнього» (невпевненість у подальшій кар’єрі, можливості одруження і сімейного життя, в самій тривалості життя тощо);

– гіперактивності, що характеризується не менше ніж двома з нижченаведених проявів:

– проблемами із засинанням або поверхневим сном;

– підвищеною дратівливістю чи спалахами гніву;

– проблемами з концентрацією уваги;

неадекватно підвищеною пильністю;

надмірною реакцією на раптові подразники;

– підвищеним рівнем фізіологічної реактивності на обставини, що символізують психотравмуючу подію чи нагадують найбільш суттєві її моменти.

До вторинних симптомів ПТСР, на які страждають пацієнти впродовж багатьох років, відносять переважно депресію, тривогу, імпульсивну поведінку, алкоголізм (токсикоманію), психосоматичні проблеми, порушення відчуття часу, порушення его-функціонування. Депресія може сягати тяжкого рівня, що супроводжується відчуттям відчаю, безглуздості власного існування з нервово-психічним виснаженням, апатією та негативним ставленням до життя. Майже у ⅓ пацієнтів із тяжким перебігом ПТСР у подальшому формуються (за критеріями Міжнародної класифікації хвороб 10-го перегляду) стійкі зміни особистості після перенесеного катастрофічного переживання, що мають такі клінічно окреслені типи перебігу: емоційно нестійкий, паранойяльний, істеричний, обсесивно-фобічний (Напреенко А.К., Марчук Т.Е., 2001). У цих хворих часто діагностують такі коморбідні соматичні розлади, як гіпертонічна хвороба, ішемічна хвороба серця, патологія шлунка і дванадцятипалої кишки, які можна віднести до психосоматичних розладів.

Окремого розгляду потребує проблема депресій, що асоціюють зі зловживанням алкоголем цими хворими. За результатами досліджень Н.Ю. Напрєєнко (2013), подібні розлади в основному відзначають після повернення комбатантів до мирного життя. Вони мають тенденцію до затяжного перебігу і терапевтичної резистентності. Більшість пацієнтів мотивують вживання спиртного тим, що алкоголь усуває хворобливі тілесні відчуття (внаслідок поранень) та покращує психічне самопочуття. Він зменшує інтенсивність головного болю, покращує сон, сприяє редукції сенестопатичних відчуттів, тривоги, дезактуалізує переживання, пов’язані як зі спогадами про участь у військових діях, так і з проблемами, які виникають у соціальному мікро- та макрооточенні та після повернення з війни. Авторка відзначила різноманітні причинно-наслідкові зв’язки між депресією та іншими проявами синдрому залежності від алкоголю, а також, що за походженням алкогольні депресії в осіб, які перебувають (а найчастіше перебували) у військовій ситуації, є гетерогенною групою станів. Серед їх етіологічних факторів виокремлено психогенні, екзогенно-органічні (внаслідок тривалої алкогольної інтоксикації, перенесеної черепно-мозкової травми (ЧМТ) та інших ушкоджень головного мозку) та ендогенні (з маніфестацією чи загостренням симптомів депресії на тлі зловживання алкоголем) чинники, а також поєднання цих факторів. У цих пацієнтів спостерігають як стерті, атипові, так і змішані афективні стани, в більшості випадків — на рівні легкої чи помірної депресії. Їх загальними клінічними особливостями є надмірна емоційна лабільність, наявність соматовегетативної симптоматики (головний біль, запаморочення, тахікардія, лабільність артеріального тиску, нудота тощо), розлади сну. Часто ці прояви маскуються дратівливістю, прискіпливістю, втомлюваністю, іпохондричними скаргами. У процесі дослідження виділено такі варіанти депресій у цих хворих:

• «простий» депресивний стан із переважанням пригніченого настрою, туги, зниженої самооцінки, втрати інтересу до оточуючого, ангедонією;
• дисфоричний — із наявністю на тлі зниженого настрою вогнищевої дратівливості, гнівливості, конфліктності;
• тривожно-депресивний — співіснування симптомів депресії з відчуттям внутрішнього напруження, дискомфорту, неспокою, з очікуванням неприємностей, які наближаються;
• астенічний варіант — із надмірною втомлюваністю, гіперестезією, які посилюються підвечір;
• іпохондричний — із гіперболізацією неприємних тілесних відчуттів, особ­ливою увагою до власного соматичного стану, «зануренням у медичне середовище»;
• апатичний варіант — депресія зі в’ялістю, байдужістю до себе та оточуючого, адинамією.

У генезі зазначених депресивних розладів провідне місце (66% випадків) належить психотравмуючим чинникам. Депресія внаслідок поглиблення у процесі алкоголізації преморбідних особистісних тенденцій до гіпотимного реагування на різні несприятливі обставини, частіше формується в осіб зі скомпрометованим соматичним, цереброорганічним і соціальним ґрунтом. Тому в комплексі їх лікування, окрім медикаментозної психотропної, нейротропної та соматотропної терапії, важливу роль має відігравати психотерапія, причому її методи слід підбирати диференційовано. Так, на думку авторки, за наявності ендогенної депресії, яка рецидивувала і дебютувала чи загострилася в період участі людини у військових діях або після неї, застосування сугестивних психотерапевтичних прийомів небажане, оскільки вони можуть навіть загострити депресивну симптоматику. Це зумовлено тим, що у значної кількості подібних хворих одним із мотивів зловживанням алкоголем є підсвідоме прагнення самоушкодження, а сугестивна психотерапія зазвичай спрямована на формування у хворого страху смерті. Таким чином, виникає боротьба мотивацій, яка ще більше загострює внутрішньоособистісний конфлікт. Водночас у разі чисто психогенних депресій результативна сугестивна психотерапія. Показано, що близько 70% суїцидальних дій комбатантів зумовлені проб­лемами, що виникають після їх повернення із зони бойових дій внаслідок неблагополучних відносин із мікро- та макрооточенням, що зумовлює так званий закритий внутрішньоособистісний конфлікт. У зазначених випадках «психічний розлад загрожує повернути війну додому». Це є одним із підтверджень необхідності включення в комплекс лікування й сімейної та інших видів групової психотерапії.

У цілому лікування та реабілітація постраждалих внаслідок збройних конфліктів мають бути диференційованими. Так, на донозологічному рівні психічних відхилень, за якого психічний розлад ще не є сформованим, переважно застосовують психокорекцію, а за наявності сформованого психічного захворювання — психотерапію.

Психологічна корекція — це система психологічних впливів, спрямованих на зміни певних особливостей (властивостей, процесів, станів, рис) психіки, що відіграють певну роль у виникненні хвороб, їх патогенезі, ймовірності рецидивів та загострень захворювання, інвалідизації та інших наслідків соціальної дезадаптації. Психологічна корекція не спрямована на зміну симптоматики та взагалі на клінічну картину захворювання. У цьому полягає її важлива відмінність від психотерапії. Завдяки психотерапії визначають оптимальний варіант виходу особистості з психотравмуючої ситуації. При наданні допомоги зазначеному контингенту переважно застосовують раціональну психотерапію, аутогенне тренування, навіювання у стані неспання, гіпно- та наркогіпнотерапію, групову і сімейну психотерапію.

Медична реабілітація учасників війн, у яких відзначають психічні порушення, в основному спрямована на корекцію афективних розладів, усунення соматичної та вегетосудинної патології за допомогою психофармакологічних та інших препаратів. Застосовують психотропні засоби з антипсихотичними, седативними, антидепресивними, стимулювальними та метаболічними властивостями, лікарські засоби із загальнозміцнювальною, дегідратаційною, дезінтоксикаційною дією, а також режим активної діяльності та відпочинку, дієту, фізіотерапевтичні процедури, лікувальну та оздоровчу фізкультуру, бальнеолікування, кліматотерапію, трудотерапію тощо.

Вищезазначені заходи слід планувати і реалізовувати згідно з нижченаведеними алгоритмами (Напрєєнко О.К. та співавт., 2014).

Алгоритм 1. Лікувально-діагностична допомога (Напрєєнко О.К. та співавт., 2014):

1-й етап — первинна ланка загальної медичної служби. Допомогу надають: працівники швидкої та невідкладної медичної допомоги, волонтери, лікарі медико-санітарних підрозділів, створених на місті подій, лікарі загальної практики — сімейної медицини, дільничні лікарі-терапевти, військові лікарі та ін.

Завдання:

1) виявлення психічних порушень за клінічними та параклінічними (скринінг-тести) ознаками;

2) сортування потерпілих за регістрами порушення (непсихотичний/психотичний);

3) надання допомоги в межах компетенції лікаря-інтерніста;

4) направлення на консультацію до лікаря-психіатра первинного рівня надання психіатричної допомоги (за наявності показань).

2-й етап (за наявності показань) — первинний рівень надання психіатричної допомоги. Допомогу надають: лікарі-психіатри психоневрологічних диспансерів (ПНД), поліклінік, диспансерно-консультативних відділень психіатричних і загальносоматичних лікарень, амбулаторних підрозділів відом­чих шпиталів і медико-санітарних частин.

Завдання:

1) диференційна діагностика психогенних, ендогенних, екзогенно-органічних (наприклад внаслідок ЧМТ) психічних і психосоматичних розладів;

2) встановлення їх первинності чи загострення під час участі в подіях;

3) надання амбулаторної лікувально-профілактичної психолого-психіатричної допомоги; або

4) направлення на консультацію до лікаря-невропатолога чи лікаря-інтерніста (за профілем виявленого психосоматичного розладу) для надання комплексної (профільної неврологічної/соматичної та психіатричної) амбулаторної чи стаціонарної допомоги; або

5) направлення до психіатричного стаціонару (за наявності розладу психотичного рівня, суїцидальних тенденцій, інших станів, що становлять небезпеку для самого хворого чи його оточення).

3-й етап (за наявності показань) — надання спеціалізованої психіатричної/неврологічної допомоги на вторинному рівні надання психіатричної допомоги — психіатричних лікарнях, стаціонарних психіатричних підрозділах відомчих шпиталів і медико-санітарних частин.

4-й етап (за наявності показань) — диспансерне спостереження, здійснення заходів вторинної та третинної профілактики, проведення медико-соціальної реабілітації в санаторіях психоневрологічного профілю, реабілітаційних підрозділах ПНД, психіатричних лікарень та ін. (схема).

Доповідь К. Логановського «Охорона психічного здоров’я при радіаційних аваріях на ядерних реакторах та застосуванні «брудної бомби» і тактичної ядерної зброї» була присвячена питанням психолого-­психіа­тричного реагування на надзвичайну радіаційну ситуацію. Відзначено, що, за даними відповідних публікацій і результатів власних досліджень (Сердюк А.М. та спів­авт., 2011; Serdiuk A. et al., 2011), стійкі й довготривалі порушення психічного здоров’я спричинюють основну медико-соціальну проблему надзвичайної радіаційної ситуації, у тому числі при аваріях на атомних електростанціях та радіологічній атаці із застосуванням диспергуючого радіологічного пристрою («брудної бомби»). Радіаційні аварії, радіологічні терористичні атаки, а також ядерні конфлікти і війна суттєво відрізняються від природних лих і війн без використання засобів масового знищення. Радіаційні надзвичайні ситуації спричинюють найбільше психічне реагування залучених у них людей. Такі екстремальні ситуації мають початок, але не мають закінчення. Вони доволі непрогнозовані, а ступінь шкоди після них із плином часу не знижується, оскільки радіоактивне забруднення навколишнього середовища може зберігатися дуже довго. Взагалі дезактивація радіоактивно забруднених територій не зовсім можлива і потребує великих ресурсів. Після радіаційних надзвичайних ситуацій у суспільстві формується «нетерапевтична спільнота», яка характеризується конфлікт­ністю, негативізмом, дезадаптаційними реакціями, порушеннями поведінки і рентними установками. Орієнтація психологічного стресу на майбутнє (ризик виникнення онкологічних та інших захворювань, вроджені вади у нащадків тощо), тривалість радіоактивного забруднення, дезактивація, евакуація та переселення, а також недосконале законодавство щодо соціальних пільг постраждалим формують психопатологічне реагування (Loganovsky K.N., Zdanevich N.A., 2013; Postrelko V., Loganovsky K., Chorny A., 2013). Внаслідок цього до радіаційних надзвичайних ситуацій буде залучено значно більше людей, ніж постраждалих безпосередньо (Логановский К.Н., Логановская Т.К., 2011).

Основи надання психолого-психіатричної допомоги постраждалим при подібних ураженнях включають нейропсихіатричний підхід, біопсихосоціальну парадигму та ефективну профілактику і соціальну реадаптацію та реабілітацію. Її організаційними принципами є:

1) готовність і планування;

2) ефективний менеджмент на підставі гнучкої та скоординованої структурно-функціональної організації, а саме адекватне матеріально-технічне забезпечення, оперативність, невідкладність і активність, доступність для всіх верств населення, постійна взаємодія та спільна діяльність із радіологічними і дозиметричними (біофізичними) службами, наукова обґрунтованість, індивідуалізованість і відповідність конкретній радіаційній надзвичайній ситуації, ефективна взаємодія та співпраця із місцевими органами влади, штабом із ліквідації наслідків надзвичайної ситуації, взаємодія із засобами масової інформації щодо питань забезпечення конструктивного терапевтично-профілактичного подання інформації, запобігання розвитку панічних настроїв серед населення та інших соціально негативних наслідків радіаційної надзвичайної ситуації та маніпулювання постраждалими, зокрема профілактика ефекту «натовпу», навчання і супервізія суміжних фахівців, забезпечення максимально ефективної психолого-психіатричної допомоги (Логановский К.Н. и соавт., 2012; Логановський К.М. та співавт., 2013).

Слід проводити такі основні контрзаходи щодо порушень психічного здоров’я постраждалих (Логановський К.М. та співавт., 2014): оперативне, послідовне і об’єктивне інформування населення про радіаційну надзвичайну ситуацію; тренінг населення щодо поведінки у таких ситуаціях; урядова готовність до зазначених екстремальних ситуацій; обґрунтовані втручання; психологічна підтримка уражених осіб і населення в цілому; формування розуміння соціально-економічної переваги поведінкової моделі «пережити ситуацію», а не бути «жертвою»; конструктивний, професійний та оптимістичний підхід до роботи засобів масової інформації; здійснення заходів психопрофілактики, психореабілітації, лікування та соціальної реадаптації.

За підсумками обговорення питань, зазначених у порядку денному конференції, констатоване неухильне зростання в Україні, як і в інших країнах світу, поширеності основних форм психічних і наркологічних розладів. Відзначено найбільше зростання кількості випадків межових психічних розладів. На особливу увагу, внаслідок актуальної ситуації на Сході та Півдні України, наразі заслуговують проблеми психопатології в осіб, які постраждали при збройних конфліктах, мирних протистояннях і можливих радіаційних ураженнях.

Список використаної літератури

• Іванов Д.А. (2007) Психолого-психіатричні аспекти миротворчої діяльності. Психічні розлади у військовослужбовців: клініка, діагностика, лікування, психопрофілактика, реабілітація. Чернівці, 424 с.
• Логановский К.Н., Бомко М.А., Чумак С.А. (2012) Научное обоснование системы охраны психического здоровья при чрезвычайных радиационных ситуациях (на опыте Чернобыльской катастрофы). Психиатрия, психотерапия и клин. психология, 2(08): 20–36.
• Логановский К.Н., Логановская Т.К. (2011) Невостребованные Фукусимой психологические и нейропсихиатрические уроки Чернобыля. Укр. мед. часопис, 82(2): 18–21.
• Логановський К.М., Петриченко О.О., Морозов О.М та ін. (2014) Охорона психічного здоров’я при радіаційних аваріях на ядерних реакторах та застосуванні «брудної бомби» і тактичної ядерної зброї (метод. рекомендації). Київ, 25 с.
• Логановський К.М., Чумак С.А., Чупровська Н.Ю. та ін. (2013) Організаційна структура блоку інтенсивної нейропсихіатричної допомоги постраждалим внаслідок надзвичайних радіаційних ситуацій (метод. рекомендації). Київ, 24 с.
• О.К. Напрєєнко, Логановський К.М., Сиропятов О.Г. (2013) Нециркулярні депресії: монографія. В кн.: Н.Ю. Напрєєнко (ред.) Депресії при алкоголізмі. Київ, с. 218–270.
• Напреенко А.К., Марчук Т.Е. (2001) Психическая и поведенческая дезадаптация вследствие конфликтных и кризисних социальных ситуацій. Материалы первой научно-практической конференции «Манипулятивные стратергии в политике, экономике, бизнесе и методы противодествия», с. 182–219.
• Напрєєнко О.К., Сиропятов О.Г., Друзь О.Г. та ін. (2014) Психолого-психіатрична допомога постраждалим у збройних конфліктах (метод. рекомендації). Київ, 27 с.
• Сиропятов О.Г., Напрєєнко О.К., Дзеружинська Н.О. та ін. (2012) Лікування та реабілітація комбатантів-миротворців із посттравматичним стресовим розладом. Київ, 76 с.
• Сердюк А.М., Бебешко В.Г., Базика Д.А. та ін. (2011) Медичні наслідки Чорнобильської катастрофи 1986–2011 (монографія). Тернопіль, 1092 с.
• Loganovsky K.N., Zdanevich N.A. (2013) Сerebral basis of post-traumatic stress disorder following the Chernobyl disaster. CNS Spectrums, 18 (2): 95–102.
• Postrelko V., Loganovsky K., Chorny A. (2013) Alcohol dependence syndrome in Chernobyl NPP Accident clean-up workers. Clin. Neuropsychiatry.,10(6): 245–252.
• Serdiuk A., Bebeshko V., Bazyka В. et al. (2011) Health effects of Chernobyl accident — a quarter of century aftermath. Kyiv, 648 p.

Адреса для листування:
Логановський Костянтин Миколайович
04050, Київ, вул. Мельникова, 53
Державна установа «Національний
науковий центр радіаційної медицини
НАМН України»
E-mail: [email protected]