Функціонування системи місцевого імунітету та її особливості в дітей, які часто хворіють на респіраторні інфекції

Марушко Юрій Володимирович — доктор медичних наук, професор, завідувач кафедри педіатрії № 3
Національного медичного університету імені О.О. Богомольця, Київ
Мовчан Ольга Сергіївна — асистент кафедри педіатрії № 3
Національного медичного університету імені О.О. Богомольця, Київ
Марушко Тетяна Вікторівна — доктор медичних наук, професор кафедри педіатрії № 2
Національної медичної академії післядипломної освіти імені П.Л. Шупика, Київ

Вступ

Протягом останнього десятиріччя з’являється все більше робіт, присвячених ключовій ролі імунної системи слизової оболонки в реалізації протиінфекційного захисту організму (Бережний В.В., Чернишова Л.І., 2006; Дранник Г.Н., 2006; 2010; Абатуров А.Е., 2007; 2011; Абатуров А.Е., Юлиш Е.И., 2007). Адже слизова оболонка, перш за все дихальних шляхів та шлунково-кишкового тракту, є основним місцем контакту із зовнішнім середовищем та всіма можливими патогенами (загальна площа слизових оболонок різних органів і систем організму сягає >400 м², тоді як шкіри — 1,8 м²). Порушення цієї первинної ланки імунного захисту спричиняє часті інфекційні захворювання, зокрема дихальних шляхів, і є підґрунтям до хронізації патологічних процесів. Імунна система слизової оболонки, так само як і інтегральна імунна система, поділяється на вроджений (неспецифічний) та набутий (специфічний, адаптивний) імунітет.

Фактори неспецифічного імунітету слизової оболонки

Гуморальна ланка включає: бар’єрні білки-муцини, дефензини, кателицидини, лектини, лізоцим, лактоферин, інгібітори протеаз, цитокіни, імуноглобуліни; клітинна ланка — дендритні клітини, моноцити, макрофаги, інтраепітеліальні Т-лімфоцити, нейтрофільні гранулоцити, опасисті клітини, еозинофільні гранулоцити, натуральні кілери (Якобисяк М., 2004; Дранник Г.Н., 2010). Крім того, слизова оболонка дихальних шляхів вкрита секретом, що містить речовини, які виявляють антибактеріальну активність. Завдяки моториці війкового епітелію цей секрет постійно транспортується назов­ні. У межах цього процесу виводяться прониклі у дихальні шляхи збудники, що запобігає їх фіксації. Мукоциліарний кліренс — важливий компонент неспецифічної резистентності слизової оболонки.

Морфологічно імунна система слизової оболонки (mucosa-associated lymphoid tissue — MALT) являє собою розсіяні в слизовій та підслизовій оболонках лімфатичні вузли, лімфатичні фолікули та поодинокі лімфатичні клітини. Функціонально розрізняють індуктивну та ефекторну зони. В індуктивній зоні відбувається розпізнавання і презентація антигену, формування антигенспецифічних лімфоїдних клітин. В ефекторній зоні продукується секреторний IgA та накопичуються ефекторні Т-клітини.

На сьогодні прийнято виділяти такі морфологічні частини мукозальної лімфоїдної тканини: асоційована з кишечником (gut-associated lymphoid tissue — GALT), асоційована з бронхами (bronchus-associated lymphoid tissue — BALT), асоційована з носоглоткою (nasal-associated lymphoid tissue — NALT). Окремо виділяють лімфатичну систему молочних, слинних, сльозових залоз та залоз, пов’язаних із сечостатевою системою (Якобисяк М., 2004; Дранник Г.Н., 2010). Функціонально всі частини імунної системи слизової оболонки тісно пов’язані. Ще в кінці 1970-х років висунуто концепцію спільного імунітету слизових оболонок, феномен «солідарності слизових оболонок», суть якого полягає в тому, що в якому б місці слизової оболонки не відбувся контакт організму з антигеном, інформація про нього пошириться на всі ланки загальної імунної системи слизових оболонок.

Лімфоїдна тканина, асоційована з кишечником (GALT)

Загальна всмоктувальна поверхня кишечнику становить близько 100 м² і постійно знаходиться під потенційним ризиком з боку патогенних агентів. Тому у процесі еволюції організм утворив ряд неспецифічних та специфічних захисних бар’єрів.

Першим, і досить ефективним, захисним бар’єром є травні соки — кисле pH шлункового соку, протеолітичні ферменти, слиз, лізоцим, лактоферин, секреторний IgA. Наступний бар’єр — циліндричний епітелій, який містить ентероцити, келихоподібні клітини, ентероендокринні клітини, клітини Панета, міжепітеліальні лейкоцити. В кишечнику епітеліальні клітини мають особливі міцні міжклітинні з’єднання — zonulae occludentes, за типом округлостей, які перешкоджають проникненню антигенів у товщу слизової оболонки. Однак зазначимо, що цей бар’єр є проникним у період новонародженості, а також менш щільний у ранньому дитячому віці, що полегшує пенетрацію алергенів, результатом чого є висока частота харчової алергії в дітей.

Власний шар (lamina propria) слизової оболонки має як неспецифічні, так і специфічні механізми захисту. Частка В-лімфо­цитів у власному шарі становить 20–40%, Т-лімфоцитів — 40–60%, макрофагів — 10%, еозинофілів — 5%, мастоцитів — 1–3% (Якобисяк М., 2004; Дранник Г.Н., 2010).

Лімфоцити слизової оболонки кишечнику реалізують дві основні функції. Це синтез секреторного IgA та регуляція імунної відповіді на антигени, що потрапляють до травного каналу. Регуляція відбувається дуже точно, зі значною перевагою супресії, зважаючи на те, що в кишечник з їжею щоразу потрапляє потужна порція антигенів.

Місцем індукції імунної відповіді в кишечнику є Пейєрові бляшки, представлені більшою мірою в кінцевих відділах тонкого кишечнику. Відзначимо, що вони з’явля­ються до народження, після періоду статевого дозрівання їх кількість зменшується, а у віці 20–70 років — знижується практично вдвічі.

У структурі Пейєрових бляшок виділяють три зони:

1. Лімфатичні фолікули (скупчення В-лімфоцитів), які знаходяться під м’ язовим шаром слизової оболонки.

2. Міжфолікулярні простори, представлені переважно Т-лімфоцитами.

3. Куполи, утворені епітелієм, що виступають над фолікулами. На куполах знаходяться М-клітини, які становлять 10% клітин епітелію. Вони мають мікроскладки вільної поверхні, пористу базальну оболонку та кишенеподібні заглиблення цитоплазми, в яких містяться лімфоцити. Основ­на функція М-клітин — захоплення антигенів із просвіту кишечнику та переміщення їх у підепітеліальну ділянку для контакту з антигенпрезентуючими клітинами з подальшою індукцією антигенспецифічної імунної відповіді.

Антигенпрезентуючі, переважно дендритні, клітини стимулюють «наївні» Т-лімфоцити, внаслідок чого відбувається диференціація Т-клітин в Т-хелпери 1-го та 2-го типу або цитотоксичні Т-лімфоцити. Кооперативна взаємодія дендритних клітин, Т- і В-лімфоцитів приводить до перетворення В-клітин на плазматичні, які продукують секреторний IgА. Комітовані до продукції SIgA В-лімфоцити мігрують з Пейєрової бляшки в мезентеріальний лімфатичний вузол, далі — у власну пластину кишечнику (так звану ефекторну зону). Міграція у власну пластинку кишечнику та інших органів (бронхів, сечостатевих органів тощо) відбувається через грудну протоку і циркуляцію в периферичній крові. Цей процес переміщення В-клітин отримав назву «хомінг-ефекту». Подібна міграція в ефекторну зону властива і Т-клітинам, які, у свою чергу, мають цитолітичну активність і здатні знищувати клітини, інфіковані вірусами чи бактеріями.

Лімфоїдна тканина, асоційована з носоглоткою (NALT)

Морфологічно лімфоїдна тканина цього відділу представлена лімфоглотковим кільцем Вальдеєра — Пирогова. Воно включає горловий, язиковий, піднебінні та трубні мигдалики. Останні вислані багатошаровим плоским епітелієм, у криптах якого знаходиться багато лімфоцитів. На противагу до Пейєрових бляшок, які реалізують переважно імунну відповідь за гуморальним типом, мигдалики реалізують і клітинні імунні механізми.

Лімфоїдна тканина, асоційована з бронхами (BALT)

Бронхоасоційована лімфоїдна тканина — це скупчення лімфоїдних вузликів у різних відділах системи органів дихання.

Особливим механізмом захисту легень є система сурфактанта. Фосфоліпіди сурфактанту здатні активувати бактерицидність альвеолярних макрофагів, чинити хемотаксичну дію. Антиоксидантна активність сурфактанту перешкоджає шкідливому впливу окисників. Серед гуморальних факторів захисту дихальних шляхів також відзначимо секреторний IgA, лізоцим, лактоферин, систему комплементу та інтерферонів.

Клітинна ланка представлена переважно альвеолярними макрофагами (фагоцитуючі мононуклеари), нейтрофільними та еозинофільними гранулоцитами.

Захист слизових оболонок в період новонародженості

У плазмі крові новонародженого антитіла представлені переважно IgG, які надійшли трансплацентарно від матері. Ці антитіла не реалізують захисту слизової оболонки травного каналу. Цю функцію виконує SIgA молозива та грудного молока матері, причому останнє містить специфічні антитіла до всіх мікроорганізмів, з якими стикалася дихальна і травна системи матері. Секреторний IgA грудного молока дуже стабільний, про що свідчить його наявність у незмінній формі у випорожненнях немовлят. Також у молоці є такі захисні фактори, як лізоцим, лактоферин, цитокіни (γ-інтерферон, фактор некрозу пухлини, інтерлейкін-1, -6), високий вміст фактора некрозу пухлини-β, який не допускає надмірної імунної реакції на нейтральні харчові алергени.

Згідно з результатами клінічних досліджень, діти, які перебувають на грудному вигодовуванні, рідше хворіють на кишкові інфекції, гострі респіраторні захворювання та менше схильні до розвитку атопії.

Значення окремих гуморальних факторів неспецифічного захисту слизової оболонки

Секреторний IgA синтезується локально клітинами слизових оболонок організму і становить ⅔ загальної маси антитіл цього класу. ⅓ — це мономерні форми IgA плазми крові, які продукуються в кістковому мозку.

Секреторний IgA представлений двома підкласами: SIgA₁ та SIgA₂. Основна відмінність підкласів полягає у відсутності у складі SIgA₂ 13 амінокислот. Відсутність останніх у такому стратегічному місці антитіла, як замкове, запобігає інактивації SIgA₂ різного роду бактеріями (Streptococcus (Str.) pneumoniae, Haemophylus influenzae), які в ході еволюції набули здатності розщеплювати пролін-трео­нінові та пролін-серинові зв’язки в цій ділянці. Загалом полімерна секреторна форма здатна ефективніше нейтралізувати віруси та бактеріальні токсини, ніж мономерна сироваткова форма. Противірусна дія SIgA полягає у блокуванні адгезії вірусів до епітеліальних клітин та пригніченні внутрішньоклітинної реплікації вірусу, антибактеріальна здійснюється опосередковано, через активацію фагоцитів і лімфоцитів. За даними наших досліджень, у дітей, які часто хворіють, в гострий період респіраторного захворювання (гострий фарингіт) рівні полімерної форми IgA в ротоглотковому секреті вищі, ніж у період одужання. Це свідчить про вплив мікробних гідролаз певних мікроорганізмів на розщеплення димерної форми секреторного IgA (Марушко Ю.В. та співавт., 2011).

Лізоцим (мурамідаза) — фермент, який розщеплює муреїн клітинної стінки бактерій, що приводить до їхнього лізису, активний більшою мірою щодо грампозитивних бактерій. Він продукується нейтрофілами, моноцитами та макрофагами і міститься у всіх секретах організму (слині, сльозах тощо).

Лактоферин — залізозв’язувальний глікопротеїн, який має потужну бактерицидну та бактеріостатичну активність щодо цілого ряду мікроорганізмів за рахунок зв’язування заліза, необхідного для розмноження бактерій. У недавніх дослідженнях доведена його противірусна активність щодо вірусу простого герпесу, цитомегаловірусу, ротавірусів та аденовірусів.

Антимікробні пептиди, зокрема дефензини (стара назва — лізосомальні катіонні протеїни) — родина амфіфільних, катіонних, багатих на цистеїнові залишки пептидів. На сьогодні ідентифіковано три типи дефензинів — α-, β- і θ-дефензин. У людини виявлено α- та β-дефензини. Основними продуцентами α-дефензинів є нейтрофіли, незрілі дендритні клітини, моноцити, макрофаги, натуральні кілери, епітеліоцити; β- дефензинів — епітеліоцити, кератиноцити, моноцити, макрофаги, дендритні клітини. Широко представлений β-клас дефензинів у слизовій оболонці шлунково-кишкового тракту, підшлункової залози, слинних залоз. Не виключено, що певні β-дефензини продукуються пробіотичними бактеріями. Доведено, що дефензини чинять бактерицидну (по відношенню до грампозитивних і грамнегативних бактерій), фунгіцидну та віроцидну дію. Вони відіграють ключову роль в організації взаємозв’язку неспецифічних механізмів захисту та адаптивної системи організму, сприяють репарації тканин. За результатами досліджень, доведена висока бактерицидна активність β-дефензинів відносно Moraxella catarrhalis, Str. pneumoniae, Str. aureus, Escherichia сoli, Enterococcus faecium, протигрибкова відносно Candida albicans. Дефензини пригнічують реплікацію вірусу імунодефіциту людини, герпесу, цитомегаловірусу, вірусу грипу, аденовірусу, папіломавірусу (Якобисяк М., 2004; Дранник Г.Н., 2010; Абатуров А.Е., 2011).

Серед цитокінів високу противірусну активність виявляють інтерферони. Сучасна класифікація поділяє інтерферони на два типи.

Перший тип включає α-, β-, δ-, ε-, κ, λ-, ω-, τ-інтерферони, які використовують спільні рецептори, розміщені на всіх клітинах організму, і беруть участь у захисті від вірусів. Винятком є трофобластний (τ) інтерферон, який впливає на розвиток оболонок плода в період вагітності. Противірусний ефект α- та β-інтерферонів реалізується за рахунок того, що уражені вірусом клітини починають синтезувати ці інтерферони, які, в свою чергу, потрапляють у міжклітинний простір і зв’язуються із сусідніми здоровими клітинами. Внаслідок такої взаємодії у клітинах пригнічуються процеси реплікації, транскрипції та трансляції вірусних нуклеїнових кислот (Казмирчук В.Е., Мальцев Д.В., 2012). Також інтерферони володіють імуномодулювальною, протипухлинною, антипроліферативною, радіопротекторною та антибактеріальною активністю і беруть участь у формуванні захисту проти внутрішньоклітинних збудників — хламідій та мікоплазм (Якобисяк М., 2004; Дранник Г.Н., 2010; Казмирчук В.Е., Мальцев Д.В., 2012).

За результатами останніх досліджень доведена антибактеріальна дія інтерферонів за рахунок індукції NO-синтетази (потужний бактерицидний фактор) та зниження вмісту L-триптофану в бактеріальній клітині, що, у свою чергу, порушує її метаболізм (Якобисяк М., 2004; Дранник Г.Н., 2006).

Другий тип — γ-інтерферон, який виконує функцію спеціалізованого імунорегуляторного цитокіну, що посилює фагоцитоз і клітинні реакції адаптивного імунітету і не має прямої противірусної дії. Але опосередковано цей цитокін може активувати натуральні кілери і цитотоксичні Т-лімфоцити, які безпосередньо знищують уражені вірусом клітини (Якобисяк М., 2004; Дранник Г.Н., 2010; Казмирчук В.Е., Мальцев Д.В., 2012).

Дефіцит α-інтерферону призводить до рецидивуючих вірусних інфекцій (особ­ливо герпетичної) із затяжним перебігом і частими ускладненнями.

Дефіцит γ-інтерферону сприяє підвищеній схильності до розвитку інфекцій, викликаних внутрішньоклітинними патогенами.

Клітинна ланка неспецифічного імунітету

Ключовим елементом вродженого імунітету є дендритні клітини. Вони поширені у шкірі та слизових оболонках й ніби покривають весь організм «сіткою»,яка захищає від проникнення патогенів.

Дендритні клітини безпосередньо активуються інфікованими клітинами тканин і мігрують в ділянку пошкодження, де розпізнають антиген. Далі, захопивши частину антигену, вони покидають осередок запалення і потрапляють в регіональний лімфатичний вузол. У лімфатичному вузлі дендритні клітини презентують антигенспецифічним, але некомпетентним Т-хелперам, які активуються і набувають компетентності. Дендритні клітини відіграють важливу роль у регуляції імунної пам’яті, а також імунної толерантності щодо власних антигенів.

При дефекті роботи цих клітин відзначають зниження резистентності слизової оболонки до інфекцій, схильність до алергічних і аутоімунних реакцій (Казмирчук В.Е., Мальцев Д.В., 2012).

Основною функцією макрофагів є фагоцитоз. У фагосомах макрофагів міститься близько 60 високоактивних гідролітичних ферментів і велика кількість вільних радикалів, за рахунок яких відбувається розщеплення мікробних частин. Макрофаги також здатні до антигенпрезентації та запуску імунної відповіді.При порушеннях у функціонуванні макрофагів можуть розвиватися рецидивуючі бактеріальні та грибкові інфекції, можливий розвиток гранулематозу, погіршується заживлення ран.

Клінічне значення особливостей мукозальної імунної системи у дітей раннього віку

У період новонародженості характерні:

• низький рівень синтезу секреторного IgA;
• обмежена секреція цитокінів, зокрема інтерферонів, швидке їх виснаження;
• незавершений фагоцитоз;
• найбільш активний лізоцим (основний фактор локального захисту в цей період).

У цей критичний віковий період підвищена схильність до генералізації гнійно-запальних процесів, висока сприйнятливість до вірусних інфекцій.

У віці до 1 року характерні:

• низька здатність до синтезу інтерферонів;
• із 3-місячного віку підвищується синтез секреторного IgA, але частково до 4 років зберігається недостатність місцевого імунітету;
• визначають найнижчі рівні всіх класів секреторних імуноглобулінів.

Характерна схильність до вірусних інфекцій. Імунна відповідь переважно первинного характеру, яка практично не формує імунної пам’яті.

Роль колонізаційної резистентності

Загальна чисельність мікроорганізмів, що знаходяться в різних біоптатах організму людини, сягає 10¹⁵–10¹⁶, тобто число мікробних клітин приблизно на два порядки перевищує кількість власних клітин організму. Найбільша питома вага мікрофлори людини (60%) знаходиться в кишечнику із загальною кількістю видів >500 (Дранник Г.Н., 2010). Також активно заселені слизова оболонка дихальних шляхів, шкіра.

Функції мікробіоти кишечнику:

• трофічна (участь у пристінковому і мембранному травленні);
• стимуляція системи локального імунітету, передусім активація синтезу секреторного IgA;
• бактеріостатичний ефект щодо сальмонел, шигел і багатьох грибів (причому бактеріостатичний ефект не розповсюджується на нормальну мікрофлору);
• пригнічення адгезії патогенних мікробів до епітелію;
• резидентні види мікроорганізмів допомагають епітелію підтримувати фізико-хімічні параметри гомеостазу — редокс-потенціал, pH, реологічні характеристики в контактній зоні;
• продукція нейротрансміттерів (ГАМК-антистресорний медіатор);
• синтез вітамінів групи В.

Кількісний і якісний склад мікробного пейзажу кишечнику значно змінюється в різні вікові періоди, але головними його представниками є:

• облігатна мікрофлора (Bifidobacterium, Lactobaccilus, Propionibacterium, Esche­richia coli, Enterococcus, бактероїди, дріжджі);
• факультативна мікрофлора (Eubacterium, Staphilococcus, Clоstridium);
• транзиторна мікрофлора (Proteus, Klebsiella, Pseudomonas) (Дранник Г.Н., 2010).

Колонізаційна резистентність слизової оболонки — це її опірність до патологічної мікрофлори та надмірного росту умовнопатогенної мікрофлори. Система колонізаційної резистентності представлена мікроекологічними нішами (біотопами), механізмами активності бактерій нормальної мікрофлори (бактерій), механізмами неспецифічного захисту. Спроможність колонізаційної резистентності протистояти формуванню інфекційного процесу — це антиінфекційна резистентність.

Нормальна мікрофлора слизової оболонки порожнини рота представлена такими видами: Str. mitis, Str. gordonii, Str. sanguis, Str. oralis, Str. salivarius, вейлонелами, актиноміцетами (Савичук Н.О., 2012).

Особливості мукозального імунітету в дітей із рекурентними респіраторними інфекціями

Окрім вікової фізіологічної незрілості факторів місцевого імунітету, для дітей з рекурентними респіраторними інфекціями характерно:

• порушення процесів інтерферонутворення. У таких дітей здатність до утворення α-інтерферону значно знижена, порівняно з дітьми, які хворіють рідко. Сезонні ритми синтезу інтерферону у дітей з рекурентними респіраторними інфекціями не виражені, низькі показники реєструють цілорічно. Натомість у дітей, які практично не хворіють, реєструють сезонні підйоми — восени та взимку;
• зниження рівня секреторного IgA (нефізіологічне);
• порушення кооперативних зв’язків факторів вродженого та адаптивного імунітету;
• низький рівень β-дефензинів у ротоглотковому секреті;
• дисбактеріоз слизової оболонки ротоглотки (Марушко Ю.В. и соавт., 2011).

Принципи імунокорекції мукозального імунітету в педіатрії

Дисфункція імунної системи в дітей, які часто хворіють, часто носить транзиторний характер. Системні імунотропні препарати можна призначати дітям після визначення імунологічного статусу.

Альтернативним для корекції мукозального імунітету є застосування бактеріальних лізатів топічної дії. Відзначимо, що ефект місцевої імунізації лізатами суттєво відрізняється від парентеральної. При парентеральній імунізації утворені антитіла сконцентровані в селезінці та лімфатичних вузлах, потрапляють у кровотік і при цьому не можуть інактивувати збудників на слизовій оболонці. Натомість нанесення антигену на слизову оболонку активує місцевий імунітет (Юлиш Е.И. и соавт., 2011).

Більшість інфекцій верхніх дихальних шляхів у дітей викликається вірусами, але вони часто ускладнюються розвитком бактеріальної суперінфекціі.

На сьогодні існує кілька класів бактеріальних лізатів:

• препарати на основі компонентів клітинної стінки бактерій;
• препарати на основі нуклеїнових кислот;
• бактеріальні лізати.

Особливої уваги в групі бактеріальних лізатів заслуговує препарат Імудон^® компанії «Abbott».

Імудон^® містить суміш лізатів бактерій, у тому числі Lactobacillus (L.) acidophilus, L. delbrueckii ss lactis, L. helveticus, L. fer­mentum, Str. pyogenes групи A, Str. sanguis групи H, Staphylococcus aureus, Enterococ­cus faecium, Enterococcus faecalis, Klebsi­ella pneumoniae, Fusobacterium nucleatum ss fusiforme, Corynebacterium pseudodiph­theriticum, Candida albicans. Препарат випускається у формі таблеток для розсмоктування і призначений для лікування та профілактики інфекційно-запальних захворювань ротоглотки. У педіатрії ефективне його застосування при стоматиті, в тому числі афтозному, фарингіті, хронічному тонзиліті, парадонтиті, гінгівіті.

Препарат застосовують у дітей віком 3–14 років по 6 таблеток на добу (розсмоктувати кожні 1–2 год) з лікувальною метою протягом 10 днів, із профілактичною метою — протягом 20 днів. У дорослих та підлітків віком старше 14 років для лікування застосовують 8 таблеток на добу протягом 10 днів, із профілактичною метою — 6 таблеток на добу протягом 20 днів. Для підвищення терапевтичного ефекту препарату бажано не вживати їжі та напоїв протягом 1 год після його прийому. Діти віком 3–6 років обов’язково мають розсмоктувати таблетку під наглядом дорослих.

Особливістю препарату Імудон^® є його вплив на мукозальний імунітет ротоглотки, а саме:

• стимуляція утворення секреторного IgA шляхом активації реакції бласттрансформації В-лімфоцитів у плазматичні клітини;
• підвищення вмісту лізоциму та інтерферону у слині;
• стимуляція фагоцитозу шляхом підвищення фагоцитарної активності макрофагів, натуральних кілерів, нейтрофільних гранулоцитів.

Серед переваг застосування препарату Імудон^® в педіатрії відзначимо високу ефективність у лікуванні та профілактиці інфекційно-запальних захворювань ротоглотки, хорошу переносимість, можливість застосування із 3-річного віку, а також можливість застосування в комплексній терапії при гострих респіраторних захворюваннях.

Клінічна ефективність препарату Імудон^®

Результатами численних досліджень підтверджена клінічна ефективність препарату Імудон^® для профілактики та лікування запальних захворювань ротоглотки у дітей, зокрема тих, які часто і тривало хворіють на гострі респіраторні захворювання (Лучихин Л.А., Мальченко О.В., 2001; Вельтищев Ю.Е., Длин В.В., 2005; Фошина Е.П. и соавт., 2007; Гаращенко Т.И. и соавт., 2009).

Показано, що при застосуванні препарату захворюваність дітей, які часто хворіють, на гострі респіраторні вірусні інфекції знижується в 2,9 раза, частота і тривалість загострень хронічного фарингіту — у 3 рази, інфікування β-гемолітичним стрептококом групи А — у 2–3 рази (Намазова Л.С. и соавт., 2005; Гаращенко Т.И. и соавт., 2009). Важливо те, що серед дітей, які часто хворіють і пройшли терапію, були діти з обтяженим алергологічним анамнезом, але жодної алергічної реакції на препарат не зареєстровано.

У хворих із хронічним парадонтитом через 1 міс після терапії препаратом Імудон^® рівень лізоциму в слині підвищується на 10% (Лучихин Л.А., Мальченко О.В., 2001).

Висновки

Таким чином, рекурентні респіраторні захворювання є актуальною проблемою педіатрії. В останні десятиріччя показана ключова роль імунної системи слизової оболонки в реалізації протиінфекційного захисту організму. Слизова оболонка, перш за все дихальних шляхів та шлунково-­кишкового тракту, є основним місцем контакту із зовнішнім середовищем та всіма можливими патогенами. Порушення цієї первинної ланки імунного захисту є частою причиною рекурентних респіраторних захворювань. Особливістю препарату Імудон^® є його вплив на мукозальний імунітет ротоглотки. Серед переваг застосування препарату в педіатрії слід відзначити високу ефективність як в лікуванні, так і в профілактиці інфекційно-­запальних захворювань ротоглотки, рекурентних респіраторних інфекцій, хорошу переносимість, можливість застосування із 3-річного віку.

Список використаної літератури

• Абатуров А. Е., Юлиш Е.И. (2007) Роль интерферонов в противирусной защите респираторного тракта. Здоровье ребенка, 5(8): 136–144.
• Абатуров А.Е. (2007) Молекулярные механизмы неспецифической защиты респираторного тракта. Здоровье ребенка, 3(6): 121–126.
• Абатуров А.Е. (2011) Катионные антимикробные пептиды системы неспецифической защиты респираторного тракта: дефензины и кателицидины. Здоровье ребенка, 8(35): 137–142.
• Бережний В.В., Чернишова Л.І. (2006) Комплексна імунопрофілактика гострих респіраторних захворювань у дітей. Здоровье ребенка, 2: 51–52.
• Вельтищев Ю.Е., Длин В.В. (2005) Развитие иммунной системы. Иммунная недостаточность у детей. Рос. вест. перинатол. педиатр., Приложение: 27–30.
• Гаращенко Т.И., Гаращенко М.В., Овечкина Н.В., Кац Т.Г. (2009) Клинико-иммунологическая эффективность Имудона у часто и длительно болеющих детей с патологией лимфоглоточного кольца. Педиатрия, 5(87): 57–63.
• Дранник Г.Н. (2006) Неспецифическая иммунопрофилактика острых респираторных вирусных инфекций. Клін. імунол. алергол. інфектол., 4(05): 14–17.
• Дранник Г.Н. (2010) Клиническая иммунология и аллергология. Киев, с. 77–78, 552.
• Казмирчук В.Е., Мальцев Д.В. (2012) Пособие по клинической иммунологии для практических врачей. Здоров’я України, Киев, 360 с.
• Лучихин Л.А., Мальченко О.В. (2001) Эффективность препарата Имудон в лечении больных с острыми и хроническими воспалительными заболеваниями глотки. Вест. оториноларингол., 3: 62–64.
• Марушко Ю.В., Мельніков О.Ф., Зелена Н.А., Мовчан О.С. (2011) Місцева терапія гострих фарингітів. Совр. педиатр., 4(38): 107–110.
• Намазова Л.С., Ботвиньев В.В., Торшхоева P.M. и др. (2005) Часто болеющие дети мегаполисов: лечение и профилактика острых респираторных инфекций. Пед. фармакол., 2: 3–7.
• Савичук Н.О. (2012) Колонізаційна резистентність порожнини рота. Укр. мед. часопис, 4(90): 57–61 (http://www.umj.com.ua/article/39590).
• Фошина Е.П., Полищук В.Б., Костинов М.П., Краснопрошина Л.И. (2007) Коррекция нарушений микробиоценоза полости рта у детей с хроническим тонзиллитом с помощью топического бактериального лизата. Вопр. совр. педиатр., 2(6): 91–103.
• Юлиш Е.И., Кривущев Б.И., Ярошенко С.Я. (2011) Подходы к терапии острых респираторных заболеваний у часто и длительно болеющих детей. Здоровье ребенка, 2(29): 85–89.
• Якобисяк М. (2004) Імунологія. Нова книга, Вінниця, 660 с.

Одержано 10.07.2013

Пройти тест