Особливості молекулярних механізмів розвитку неалкогольної жирової хвороби печінки

Актуальність проблеми

Неалкогольна жирова хвороба печінки (НАЖХП) — одне із найпоширеніших хронічних захворювань, що охоплює спектр станів, пов’язаних з акумуляцією внутрішньопечінкових тригліцеридів (ТГ) за умов відсутності алкоголізму в анамнезі.

Актуальність проблеми НАЖХП зумовлена як прогресуванням цієї патології від стеатозу (первинний жировий гепатоз) до неалкогольного стеатогепатиту (НАСГ), прогресуючого фіброзу, цирозу та гепатоцелюлярної карциноми, так і її високою поширеністю серед різних груп населення (Brunt E.M. et al., 2004; Whalley S. et al., 2007).

Поширеність та фактори ризику виникнення НАЖХП

За даними різних авторів, у загальній популяції НАЖХП реєструється від поодиноких (Brunt E.M. et al., 2004) до 1000 випадків на 100 тис. обстежених на рік (Whalley S. et al., 2007). Поширеність НАЖХП у країнах Євросоюзу варіює у межах 25–27%, у США — сягає 35%. При цьому частка хворих на цукровий діабет (ЦД) 2-го типу з НАЖХП становить 34–74% (Bellentani S., Marino M., 2009). Ризик розвитку НАЖХП на фоні ожиріння становить 30–100%, на фоні гіпертригліцеридемії — 20–92%. У 10–15% випадків НАЖХП не супроводжується розвитком клінічних проявів метаболічного синдрому (МС) (Соломенцева Т.А., 2004).

В Україні дані щодо поширення НАЖХП у загальній популяції відсутні, але відомо, що у >80% пацієнтів із діагностованою НАЖХП виявляють ознаки інсулінорезистентності (ІР), а інші прояви МС досить сильно корелюють із вираженістю жирової дистрофії печінки (Степанова О.В., Кравченко Н.О., 2012).

Найчастіше перебіг НАЖХП безсимптомний, тоді єдиною підставою підозрювати наявність цього захворювання може бути підвищена активність печінкових ензимів (Younossi Z.M. et al., 2005). Проте вважається, що МС та стани, що його зумовлюють ( ожиріння, ІР, ЦД 2-го типу та гіперліпідемія), є одними з провідних факторів ризику виникнення НАЖХП (Friis-Liby I. et al., 2004; Фадеенко Г.Д. та співавт., 2005; Cua I.H., George J., 2005).

Додатково розвитку НАЖХП можуть сприяти деякі ендогенні чинники: вроджені дефекти β-окиснення жирних кислот (ЖК); дефіцит α₁-антитрипсину; ідіопатичний гемохроматоз; хвороба Вільсона — Коновалова; ліподистрофія; синдром мальабсорбції, який виникає внаслідок хірургічного лікування при ожирінні (ілеоєюнальне шунтування, накладання біліарно-панкреатичної стоми; гастропластика, резекції тонкої кишки); синдром надмірного бактеріального росту (дисбактеріоз товстого кишечнику, ендотоксемія) (Day C.P. et al., 2005). Крім того, ризик розвитку НАЖХП підвищують такі екзогенні чинники: швидке зменшення маси тіла при лікуванні ожиріння; тривале парентеральне харчування; дія лікарських препаратів (естрогени, кортикостероїди, аналоги нуклеозидів, деякі високомолекулярні антибіотики, вітамін А та ін.); вплив гепатотоксичних хімічних речовин (сполуки ртуті, бору, барію, вуглецю, фосфору, хрому, талію) (Angulo P., Lindor K.D., 2002).

На сьогодні вважається, що вік, стать, расові, етнічні ознаки, вроджені та набуті метаболічні й генетичні порушення теж пов’язані з розвитком НАЖХП. Так, виявлено, що із віком НАЖХП має більш тяжкий перебіг і часто прогресує до тяжкого фіброзу та гепатоцелюлярної карциноми з летальними кінцем (Liew P.L. et al., 2008; Hashimoto E. et al., 2009), тоді як у молодших пацієнтів НАЖХП супроводжується лише більш високою активністю аланінамінотрансферази (АлАТ) та інших печінкових ензимів (Miyaaki H. et al., 2008).

При дослідженні впливу расового та гендерного ризик-факторів виявлено, що, наприклад, серед європейського жіночого населення поширеність цієї патології вища, ніж у чоловіків (Farrell G.C., Larter C.Z., 2006), проте при дослідженні >20 тис. осіб азійського походження показано, що на НАЖХП частіше хворіють чоловіки, ніж жінки (31 та 16% випадків відповідно). Причому у чоловіків цієї популяції виявлено значно вищу активність амінотрансфераз та більшу частоту фіброзу печінки. У жінок високу активність печінкових ензимів відзначено на фоні ожиріння ІІ–ІІІ ступеня (Jamali R. et al., 2008).

Особлива увага при вивченні причин розвитку та поширення НАЖХП сьогодні приділяється генетичним дослідженням. Так, гомозиготне носійство алелі I148M гена PNPLA3 (цей ген кодує адипонутрин, що спричиняє гідроліз тріацилгліцеролу в адипоцитах) пов’язано із двократним підвищенням вмісту жиру в печінці (Kotronen A. et al., 2009).Ця алель поширена серед латиноамериканців, які більш чутливі до НАЖХП, ніж європейці та афроамериканці. У латиноамериканців носійство цієї алелі пов’язано із підвищеною активністю АлАТ без наявності НАЖХП і зафіксовано у 28% усіх обстежених цієї популяції (Romeo S. et al., 2008).

Значення гена PNPLA3 у розвитку НАЖХП показано при дослідженні 7176 осіб, з яких у 597 хворих на НАЖХП діагноз підтверджено за допомогою біопсії. Реплікація цього гена пов’язана зі ступенем акумуляції жиру в печінці, проте варіанти NCAN, GCKR та LYPLAL1 виявились найбільш значущими у формуванні цього захворювання (Speliotes E.K. et al., 2011).

Оцінено роль у розвитку НАЖХП поліморфізму гена ENPP (еctonucleotide pyrophosphatase/phosphodiesterase) 1, відомого також як глікопротеїн плазматичних клітин (plasma cells — PC) 1, що належить до ІІ класу глікопротеїнів і пригнічує сигнал інсулінового рецептора, та субстрату інсулінового рецептора (insulin receptor substrate — ІRS) 1 у зниженні активності інсулінового рецептора при жировій дистрофії печінки та пов’язаних із цим захворюванням метаболічних станах. Показано, що поліморфізми ENPP1 121Gln та IRS-1 972Arg, які зафіксовані у 28,7 та 18,1% обстежених відповідно, асоціювалися зі збільшенням маси тіла, дисліпідемією, підвищеним ризиком розвитку ЦД 2-го типу. ENPP1 121Gln-алель додатково пов’язана із розвитком фіброзу через безпосередній вплив на кіназну активність інсулінового рецептора (Dongiovanni P. et al., 2010), що сприяє формуванню ІР та інших асоційованих із цим порушень (Prudente S., Trischitta V., 2006). В експериментальних дослідженнях, проведених на трансгенних мишах, також показано, що зниження активності аутофосфорилювання при передачі інсулінового сигналу пов’язано із заміною Gln на Arg в кодоні 972 (G972R) IRS-1 і асоційовано із пригніченням функції β-клітин підшлункової залози, ІР та гіперглікемією (Hribal M.L. et al., 2008).

У пацієнтів із НАЖХП також був описаний поліморфізм гена GCLC-129 C/T, що кодує каталітичну субодиницю глутаматцистеїнлігази, яка бере участь у синтезі глутатіону. Останній є одним із основних акцепторів вільних радикалів (ВР) та кофактором ферментів антиоксидантної системи (АОС), який підтримує redox (reduction-oxidation)-гомеостаз завдяки реакціям кон’югації з електрофільними прооксидантами. У цьому ж дослідженні показано, що поліморфізм гена МТP 493 G/T, який кодує білок — переносник ТГ до ліпопротеїдів дуже низької щільності (ЛПДНЩ), знижує контроль цього білка над вмістом ліпідів у клітинах печінки та сприяє розвитку стеатозу (Oliveira C.P. et al., 2010).

Результатами численних клінічних та експериментальних досліджень показано, що наявність хронічної персистуючої інфекції, зокрема гепатотропної, є вагомим фактором розвитку і більш тяжкого й стрімкого перебігу НАЖХП. Вважається, що певна частка випадків цього захворювання пов’язана з інфекційним навантаженням. Так, дані деяких досліджень свідчать про те, що інфікованість вірусом гепатиту С (hepatitis C virus — HCV) сприяє посиленню проявів МС та ІР (Sanyal A.J. et al., 2003). Стеатоз виявляється у >50% інфікованих HCV. Гепатит С часто переходить у хронічну форму, яка асоціюється з генотипом 3 HCV (Liu C.J. et al., 2005). До того ж досить широку розповсюдженість НАЖХП відзначено серед ВІЛ-позитивних пацієнтів, особ­ливо серед тих, які приймають антиретровірусну терапію, або серед ВІЛ-позитивних із ліподистрофією. Також жирову дистрофію печінки досить часто виявляють у ВІЛ- та HCV-позитивних пацієнтів із альдостеронізмом та міотичною дистрофією (Crum-Cianflone N. et al., 2009; Fallo F. et al., 2010; Shieh K. et al., 2010). Важливо наголосити, що цій популяції характерний значно підвищений ризик поглиблення метаболічних розладів (ІР, ожиріння), підвищений рівень ТГ і холестерину (ХС) ліпопротеїдів низької щільності (ЛПНЩ), що сприяє розвитку жирової дистрофії печінки.

Роль ліпідів та їх похідних у механізмах ІР

На сьогодні вважається, що ІР (нездатність інсуліном виявляти свої плейотропні біологічні ефекти, а саме: контроль глюкози та участь у синтезі глікогену, протеїнів та ліпідів у скелетних м’язах) є одним із провідних факторів розвитку НАЖХП та її прогресування до цирозу. Ожиріння, ЦД 2-го типу та гіперліпідемія, окремо чи в поєднанні, найчастіше спричиняють розвиток НАЖХП, оскільки усі ці патологічні стани об’єднує в собі синдром ІР (Leite N.C. et al., 2009). При цьому кількість жиру в печінці прямо пропорційна ступеню ІР незалежно від маси тіла (Machado M., Cortez-Pinto H., 2005; Bonora E. et al., 2007). Прогресування НАЖХП до НАСГ та фіброзу часто відзначають у пацієнтів без клінічних симптомів та підвищення рівня печінкових ензимів, проте воно асоціюється із запальною реакцією як на рівні гепатоцитів, так і організму в цілому (Хухліна О.С., 2006).

Наслідком периферичної ІР є маніфестація ліполізу, оскільки відбувається пригнічення активності гормончутливої ліпази і транскрипційних факторів, залучених до формування ліпідних вкраплень, зокрема пероксисомального проліфератор-­активованого рецептора (рeroxisome proliferator-activated receptor — PPAR) γ2, що є визначальним в адипогенезі та метаболізмі глюкози. Проте печінкова ІР може реалізовуватися за рахунок недостатньої утилізації вільних жирних кислот (ВЖК) та активації глюконеогенезу (Blaak E.E. et al., 2000).

Механізми реалізації ІР доволі складні та недостатньо вивчені. Проте з’ясовано, що зниження сигнальної активності інсулінового рецептора може відбуватися внаслідок як його безпосереднього пригнічення, так і порушення його субстрат-кіназної активності. У сучасних дослідженнях in vivo та у модельних експериментах in vitro показано, що спільним у механізмах ІР є зниження як його аутофосфорилювання, так і здатності до фосфорилювання IRS-1 та IRS-2 за рахунок атипового фосфорилювання Ser- залишків IRS-1 та IRS-2, що блокує фосфорилювання Tyr-залишків цих субстратів і тим самим вивільнення сигнальних молекул (Mlinar B. et al., 2007). Активація інсулінового рецептора також може бути порушена внаслідок постранс­ляційної модифікації білка, який залучається до Syr-фосфорилювання, або зв’язування із мембранним глікопротеїном РС-1 та інгібуючими білками родин зворотної регуляції цитокінового сигналу (suppressor of cytokine signaling proteins — SOCS) або з родиною білків, пов’язаних із рецептором фактора росту (growth factor receptor-bound protein — Grb) (Youngren J.F., 2007).

Білки родини протеїнкінази С (protein kinase C — РKC) безпосередньо пов’язані з атиповим фосфорилюванням IRS-1 та IRS-2, що спричиняє порушення інсулінового сигналу. Наприклад, PKC-θ та PKC-ε у гризунів та PKC-δ і βІІ у людей (Itani S.I. et al., 2002) безпосередньо залучені в патогенез ІР скелетних м’язів, а можливими медіаторами печінкової ІР, як вважають T.K. Lam та співавтори (2002) і V.T. Samuel та співавтори (2004), є PKC-ε та PKC-δ.

Інтраміоцелюлярна та інтрагепатоцелюлярна акумуляція ліпідів внаслідок підвищеного рівня ВЖК у плазмі крові, переваги їх синтезу de novo над інтенсивністю β-окиснення та експорту в вигляді ТГ у складі ЛПДНЩ порушує інсуліновий сигнал, сприяє периферичній ІР та розвитку ліпотоксичності. Показано, що при НАЖХП, на фоні підвищеного рівня ацил-КоА, частка ТГ може сягати до 40% маси печінки (при нормі ≈5%) без збільшення об’єму вісцерального жиру та жиру в скелетних м’язах. Ці механізми реалізуються із залученням синтезу ТГ шляхом гідролізу фосфатидної кислоти, яка є продуктом гліколізу (Ивашкин М.В., Маевская М.В., 2010).

Численними дослідженнями показано, що накопичення насичених ЖК, переважно стеаринової та пальмітинової, значно знижує чутливість інсулінзалежних тканин до інсуліну. Найбільш поширеною серед циркулюючих і тканинних насичених ЖК є пальмітинова кислота, яка суттєво пригнічує інсуліновий сигнал. З пальмітинової та ЖК із більш довгим ланцюгом, можливо, за рахунок cпецифічної дії Ser- пальмітоїлтранферази на ЖК із кількістю вуглецевих атомів >16, відбувається синтез de novо церамідів, які є базовими блоками для побудови численних сфінголіпідних дериватів, таких як сфінгомієлін, сфінгозин-1-фосфат, церамід-1-фосфат і глікозилцераміди (Summers S.A., Nelson D.H., 2005).

Цераміди суттєво пригнічують інсулін-стимульовану утилізацію глюкози, транс­локацію її транспортеру GLUT4 та/чи синтез глікогену. Ці ефекти виникають внаслідок дії сфінголіпідів, які здатні блокувати стимульоване інсуліном Tyr- фосфорилювання IRS-1, активацію Аkt протеїнкінази В (Akt protein kinase B — Аkt/PK B) та фосфатидилінозитол-3-кінази (phosphoinositide 3-kinase — PI3K), що на сьогодні вважається одним з основ­них відомих механізмів пригнічення інсулінової сигнальної трансдукції, який асоціюється з ІР (Hajduch E. et al., 2001). Ці порушення супроводжують активацію каскадів PKC-θ та c-Jun N-terminal kinase (JNK) 1, стимуляцію прооксидантних механізмів як за рахунок блокування ІІІ мітохондріального комплексу електрон-транс­портного ланцюгу, так і завдяки мітохондріально незалежного зниження рівня кардіоліпіну (Listenberg L. et al., 2001). У подальшому це призводить до зниження синтезу глікогену та посилення глюконеогенезу, порушення секреції інсуліну β-клітинами підшлункової залози та її запалення (Griffin M.E. et al., 1999; Samuel V.T. et al., 2004).

Проте нещодавні дослідження продемонстрували, що різні типи ВЖК призводять до гальмування інсулінового сигналу різними шляхами. Так, при обробці культури м’язових клітин С2С12 насиченими ЖК у концентрації на рівні сироваткової відзначено зниження інсулінового сигналу на тлі зниження активності Akt/PKB, що призводило до підвищення вмісту церамідів. Останні в цьому випадку виконували роль посередників, оскільки підтримка певного вмісту церамідів у клітині є необхідним буфером для пом’якшення інгібуючого впливу насичених ЖК на інсуліновий сигнал. Це показано в експериментальних дослідженнях, де інгібітори деградації ліпідних похідних підсилювали вплив пальмітату на підвищення рівня церамідів, що підтримувало інсуліновий сигнал на певному рівні (Chavez J.A. et al., 2003). Проте внаслідок дії ненасичених ЖК із залученням діацилгліцеролу та активатора певних внутрішньоклітинних субстратів, зокрема протеїнкінази С, інтенсивність сигналу IRS-1 знижується на фоні пригнічення активності PI3K. При цьому накопичення церамідів не виявлено (Kim Y.B. et al., 2002; Yu C. et al., 2002).

Фактор некрозу пухлини (tumor necrosis factor — TNF)-α та глюкокортикоїди в механізмах гальмування інсулінового сигналу можуть виконувати роль підсилювачів дії церамідів. Так, показано, що у бурих адипоцитах TNF-α, при посередництві прозапальних цитокінів, сприяє накопиченню церамідів і приводить до пригнічення інсулінового сигналу шляхом дефосфорилювання Аkt/PK B та активації протеїнфосфатази (Protein phosphatase — РР) 2А. При цьому цераміди відтворюють дію TNF-α, а окадаєва кислота як інгібітор РР2А запобігає розвитку ефектів обох антагоністів. Це дало змогу припустити, що цераміди є принциповими медіаторами сигнального каскаду, де TNF-α відіграє роль інгібітора інсулінового сигналу (Teruel T. et al., 2001).

Глюкокортикоїди також здатні пригнічувати інсуліновий сигнал. Це продемонстровано на прикладі дексаметазону, який пригнічує експресію та/чи активацію інсулінових рецепторів, IRS-1 та PI3K (Saad M.J. et al., 1993) і стимулює синтез сфінголіпідів у тканинах різних типів, включаючи інсулінзалежні (Linn S.C. et al., 2001). Також виявлено, що при посередництві церамідів глюкокортикоїди знижують інсуліновий сигнал за загальним механізмом, що пригнічує дистальну частину PI3K/Akt- сигнального шляху, включаючи 4E-BP1 та p70S6K. У цьому разі застосування окадаєвої кислоти та калікуліну А як інгібіторів глюкокортикоїдів знижує ефект дії церамідів відносно інсулінового сигналу (Shah O.J. et al., 2000).

Гіперглікемія на фоні ІР, яка асоціюється з ліпідним дисметаболізмом, є додатковим тригером ліпогенезу і призводить до жирової інфільтрації як печінкових, так і периферичних тканин, а притаманна цьому явищу гіперінсулінемія суттєво впливає на метаболізм ЖК у печінці. Так, показано, що при ІР пригнічується супресивний ефект інсуліну не лише на глюконеогенез, але й на β-окиснення ЖК в інфільтрованій жиром печінці. Зокрема, фосфорилювання фактора транскрипції сімейства Forkhead FOX (forkhead box protein) O1, ініційоване Akt- залежним каскадом внаслідок ІRS-2-cигналу, призводить до порушення транс­крипції генів глюконеогенезу. А пригнічення фактора FOXA2 під час ІRS-1- та IRS-2-сигнального фосфорилювання сприяє зниженню активності ЖК-синтази, що інгібує β- окиснення ЖК у печінці, сприяє її жировій інфільтрації та розвитку стеатозу (Wolfrum C. et al., 2004). Пригнічення ж активності фактора транскрипції FOXA2 у присутності активованого FOXO1 може призводити до порушення експорту ЛПДНЩ печінкою та посилення деградації АроВ (Brown D.A., 2001). Таким чином, за умов ІР секреція інсуліну сприяє зміні активності транскриптивних факторів FOXO1 та FOXA2 під час ІRS-1- та IRS-2-сигнального фосфорилювання внаслідок активації Akt-залежного каскаду, що позначається на порушенні механізмів β-окис­нення ЖК печінкою та активації глюконеогенезу.

Роль PAT-білків у активному ліпогенезі та формуванні ліпідних вкраплень

Ліпідзалежні метаболічні події, такі як збільшення поглинання ліпідів, посилення синтезу ЖК de novo, порушення синтезу та секреції ліпопротеїнів та/чи зниження рівня окиснення ЖК, сприяють акумуляції та розростанню у тканинах печінки так званих жирових вкраплень, або жирових тілець, що є однією з провідних ознак гістопатологічних змін при НАЖХП. Жирові тільця у тканинах печінки створюють активний метаболічний сайт, який залучається до трафіку ліпідів всередину клітини та клітинного сигналу (Farrell G.C., Larter C.Z., 2006).

Показано, що в механізмах жирової інфільтрації певну роль відіграють білки родини РАТ (периліпін — perilipin, адипофілін — adipofilin та ТІР 47 — tail-interacting protein of 47 kD), які виявлені виключно у жирових вкрапленнях та є переважними ефекторами у процесах формування жирових тілець та ліполізу. На тлі ІР та внаслідок дії ЖК починається активна продукція жирових тілець, що спричиняє зміну складу білків РАТ, та як наслідок — ремоделювання тканин печінки. У свою чергу, порушення функцій РАТ-білків у печінці внаслідок накопичення ліпідів може призводити до зміни ліпідного метаболізму, вивільнення ЖК та активації клітин Купфера ліпотоксичними механізмами (Sztalryd C. et al., 2006).

Відомо, що у стеатотичних гепатоцитах de novo продукція периліпіну корелює з рівнем ліпідних вкраплень (Straub B.K. et al., 2008), гіперекспресія адипофіліну та периліпіну асоціюється із посиленням акумуляції тріацилгліцеролу та формуванням жирових тілець, що фізіологічно стимулюється ЖК. На фоні гіперекспресії РАT у тканинах печінки підвищується експресія специфічного для її тканин PPARγ2 — регулятора метаболізму ЖК, що підтверджено модельними експериментами з лабораторними тваринами та дослідженнями у пацієнтів із ожирінням та НАЖХП (Westerbacka J. et al., 2007). Це асоціюється із транскрипцією ліпогенних генів, таких як SREBP-1, FAS, ацетил-КoA- карбоксилаза (Schadinger S.E. et al., 2005), та посиленням трансферу ЖК в середину клітини, що створює умови для формування жирових тілець, розмір яких може варіювати у ме­жах 0,5–2 мкм (Dalen K.T. et al., 2006).

Жирові тільця локалізуються на мембранах ендоплазматичного ретикулуму, де нейтральні ліпіди утворюють своєрідні диски, які після об’єднання та збільшення у розмірі виходять у цитоплазму і оточуються фосфоліпідною моношаровою оболонкою. В цьому разі РАТ можуть виконувати роль активних речовин на поверхні жирових тілець, які подрібнюють їх на менші частки, що блокує доступ ліпаз та перешкоджає їхньому метаболізму.

Формуванню жирових тілець може сприяти й ІР. Це підтверджено дослідженнями, в яких показано, що рівні експресії генів периліпіну та домену, який містить клітинно-індукуючий DFF45-подібний ефектор та жироспецифічний протеїн FSP27, позитивно корелюють зі ступенем ІР у осіб із жировою дистрофією печінки (Bell M. et al., 2008).

В адипозній тканині, на відміну від гепатоцитів, активність PPARγ пригнічена, що сприяє послабленню його фізіологічної взаємодії із ядерним фактором (nuclear factor — NF)-kB за субодиницями р65 та р50 і відповідно — зростанню протизапального ефекту (Chung S.W. et al., 2000). Проте в метаболізмі білків родини РАТ також відзначають функціональні порушення, що асоціюється із розростанням адипозної тканини та ІР. Наприклад, в адипоцитах периліпін А є ключовою ланкою ліполізу, він контролює доступ та активність гормончутливих ліпаз та перешкоджає гідролізу триацилгліцеролів адипозної тканини. Активація ліполізу посилюється у разі фосфорилювання протеїнкіназою А Sуr- залишку периліпіну А та призводить до його конформаційних змін, що сприяє формуванню жирових тілець, знижує їх асоціацію з гормончутливими ліпазами та змінює їх активність (Moore H.P. et al., 2005). А порушення регуляції РАТ дією ТNF-α, що активно продукується в жировій тканині, сприяє ліполізу в адипоцитах, системно підвищує рівень ВЖК, обтяжуючи тим самим печінку ліпідами, та порушує інсуліновий сигнал (Guilherme A. et al., 2008).

Ендокринна регуляція в патогенезі НАЖХП

Численними експериментальними та клінічними дослідженнями показано, що адипоцитарні гормони, такі як лептин, адиполептин та резистин, відіграють провідну роль у регуляції печінкового метаболізму ліпідів та в патогенезі НАЖХП.

Продемонстровано, що лептин, інсулінчутливий адипокін, є важливим елементом у розвитку ІР та прогресуванні НАЖХП до стеатозу. Його рівень у сироватці крові позитивно корелює із вираженістю стеатозу, фіброзу та запалення, а також із рівнем ліпідів, глюкози, інсуліну, С-пептиду та АлАТ у плазмі крові (Nobili V. et al., 2006). Лептин секретують як адипоцити, так і активовані зірчасті клітини печінки (Potter J.J. et al., 1998). У плазмі крові здорових осіб лептин підтримується на рівні ≈7,5 нг/мл. У пацієнтів з ожирінням його концентрація може підвищуватися до 31,3 нг/мл (Considine R.V. et al., 1996), що пов’язано із розвитком резистентності до цього гормону внаслідок зниження вмісту розчинних лептинзв’язувальних рецепторів на клітинній мембрані при ліпотоксичності (Lammert A. et al., 2001). Це сприяє зниженню окиснення ЖК в мітохондріях та перемиканню окиснення на глюкозу (Turcotte L.P. et al., 2002), що створює підґрунтя для активації механізмів ліпогенезу, ліпопероксидації та церамід-індукованого апоптозу (Lee Y. et al., 1997).

Лептинорезистентність створює умови для проявів прозапальних та профіброгенних ефектів. Показано, що при введенні внутрішньочеревно рекомбінантного лептину у мишей стійко підвищується рівень мРНК проколагену α(І), трансформуючого фактора росту (transforming growth factor — ТGF)-β та протеїнів теплового шоку (Ikejima K. et al., 2001). А в культурі зірчастих клітин печінки лептин порушує експресію колагену та сприяє підвищенню експресії генів ангіогенного цитокіну — судинного ендотеліального фактора росту (vascular endothelial growth factor — VЕGF) та ангіопоетину-1 (Aleffi S. et al., 2005).

Підвищення концентрації лептину в плазмі крові асоціюється також із кардіо­васкулярними порушеннями. Його висока концентрація сприяє агрегації тромбоцитів і тромбозам через здатність індукувати фосфорилювання декількох тромбоцитарних протеїнів за Tyr-залишками. А в більш ранніх роботах показано, що його проагрегаційні ефекти можуть здійснюватися за посередництвом фосфоліпази С, протеїнкінази С, фосфоліпази А₂ та Са²⁺ (Corsonello A. et al., 2004).

Незважаючи на те що лептин підвищує чутливість тканин печінки та м’язів до інсуліну, регулює утилізацію ЖК, а його секреція залежить від розміру жирової тканини, у незв’язаному стані лептин здатний послаблювати деякі інсулін-індуковані реакції фосфорилювання. Останні відбуваються при посередництві ІRS-1 та родини PI3K, і незв’язаний лептин в цьому разі відіграє роль вагомого патогенетичного фактора ІР (Müller G. et al., 1997; Lehninger A.L. et al., 2008).

Інший гормон жирової тканини, який пов’язаний з інсуліновою чутливістю та має велике значення в порушенні функціонування печінкової паренхіми, — адипонектин (Diehl A.M., 2005). Проте на відміну від інших адипокінів, таких як лептин та резистин, рівень адипонектину знижується при збільшенні об’єму жирової тканини, негативно корелює з рівнем глюкози, інсуліну, ТГ у плазмі крові та позитивно — з рівнем ХС ЛПНЩ. Це визначає адипонектин як показника метаболічних зрушень, при яких ІР і гіперінсулінемія на фоні ліпідемії та жирової інфільтрації є визначальними факторами гіпоадипонектинемії. Це підтверджено дослідженнями K. Hotta (2000), в яких показано, що зменшення маси тіла на 10% призводить до підвищення рівня адипонектину в периферичній крові на 40–60%, а його зниження негативно корелює з рівнем інсуліну та глюкози у плазмі крові натще і провокує розвиток мікроангіопатії.

На відміну від лептину, адипонектин має антизапальні та антиатерогенні властивості, та в патогенезі НАЖХП він виступає в ролі інформативного показника тяжкості перебігу цього захворювання. Так, показано, що зниження коефіцієнту адипонектин/лептин з 7,8 до 1,1 ум. од. на фоні запальної реакції асоціюється з розвитком фіброзу у хворих на НАЖХП. При обтяженні НАЖХП носійством НСV цей індекс негативно корелює з індексом фіброзу, що є показником дисбалансу гормонів жирової тканини у хворих на НАЖХП, пов’язаного як із наявністю метаболічних розладів, так і з тяжкістю мезенхімально-запального процесу в печінці (Гейвандова Н.И. и соавт., 2012). Антизапальна й антиатерогенна дія цього гормону, можливо, здійснюється за рахунок його супресивного впливу на прозапальний ТNF-α при активації циклоаденозин монофосфат (cyclic adenosine monophosphate — сАМР)-залежної протеїнкінази А, яка стимулює ліпази в адипоцитах (Rang H.P., 2003). Це додатково підтверджує наявність сильних негативних зв’язків між адипонектином та ТNF-α у хворих з ожирінням та ІР. Також відзначено, що цей гормон активно пригнічує фагоцитарну та цитокінпродукуючу функції зрілих макрофагів (Yokota T. et al., 2000), модулює ендотеліальну функцію, здійснює інгібіторний ефект на проліферацію клітин гладких м’язів судин, що індукується факторами росту (Aldhahi W., Hamdy O., 2003). Завдяки цьому він виступає як антитромбогенний та антизапальний чинник, запобігає накопиченню жиру в коронарних артеріях, сприяє зниженню ризику розвитку тромбозів та інфаркту міокарда.

Роль ліпідних рафтів та кавеол у порушенні сигнальної рецепції

Зміни ліпідного обміну безпосередньо пов’язані з порушенням мембранної рецепції клітин, залучених до підтримки метаболічної рівноваги в організмі, що, згідно з сучасним уявленням, є невід’ємною складовою патогенезу НАЖХП. У результаті розвитку ліпотоксичності, коли внаслідок активного ліполізу утворюється значна кількість насичених стеаринової та пальмітинової ЖК, у клітинах печінки та інсулінозалежних тканинах змінюється молекулярний склад мембрани, в тому числі кавеол та мікродоменів, так званих рафтів, які є визначальними у здійсненні сигнальних механізмів та адекватної рецепції клітин.

У печінці представлені численні типи клітин: попередники печінкових клітин, гепатоцити, клітини Купфера, зірчасті клітини, а також компоненти судинної системи та ті, які використовують печінку як тимчасову та/чи постійну станцію, наприклад клітини крові (Arias I.M. et al. (Eds), 2009). Усі вони мають певні особливості організації мембранних рафтів, які містять значну кількість ХС, глікосфінголіпідів та сигнальних молекул білкової природи (Pike L.J., 2003). Останні різним способом тісно пов’язуються із рафтами, однією з функцій яких є здійснення сигнальної рецепції. У клітинах печінки людини виявлено до 300 рафтпов’язаних білків (He J. et al., 2007), причому L. Zhang та співавторами (2005) показано, що на частку рецепторів приходиться 12% усього їх спектра. Рецептори гепатоцитів, функція яких пов’язана із клітинними та субклітинними рафтами: рецептор фактора росту гепатоцитів (hepatocyte growth factor — HGF), епідермального фактора росту (epidermal growth factor — EGF), ангіотензину ІІ 1-го типу (angiotensin ІІ type 1 — AT₁) та інсуліновий рецептор — є найбільш вивченими різновидами сигнальних печінкових білків (Dolganiuc A., 2011).

Наприклад, показано, що взаємодія рафтзалежного HGF-рецептора гепатоцитів із СD44 асоціюється із розвитком ліпополісахарид-індукованої гіперпроникності судин (Singleton P.A. et al., 2007). При прогресуванні цирозу відбувається гіперекс­пресія EGF-рецептора, який у комплексі з іншими сигнальними білками стимулюється рафтами зрілої ендосоми для специфічної активації каскаду міжклітинного кіназного сигналу — ЕRK1/2 (Balbis A. et al., 2007). При посередництві AT₁-рецептора у АТ₁-стимульованих печінкових клітинах насичені ХС рафтові домени активують раннє вивільнення сигнальних молекул, таких як внутрішньоклітинний Сa²⁺ та Src-кінази, а рафтовий кавеолін-1 у цьому процесі виконує підтримувальну роль (Yin X. et al., 2008).

З ліпідними рафтами також пов’язана дія інсулінового рецептора. Вони є критичними в ініціації інсулінового сигналу, а зміна молекулярного складу ліпідних рафтів призводить до ІР в інсулінзалежних тканинах. Наприклад, зниження акумуляції інсулінових рецепторів відбувається внаслідок майже подвійного підвищення рівня гліко­сфінголіпідів гангліозидів GM3 у культурі 3T3-L1-адипоцитів, які оброблені прозапальним TNF-α. У разі зменшення рухомості рафтів їх глікофосфоліпіди здатні пригнічувати фосфорилювання інсулінового рецептора шляхом виключення його зі свого складу. Це наводить на думку, що рафти здатні виводити на додатковий рівень контроль над функцією інсулінового рецептора (Vainio S. et al., 2002).

Патогенетично пов’язане з НАЖХП формування жирових тілець в інсулінзалежних тканинах, що сприяє порушенню взаємодії сигнальних молекул з численними клітинними органелами та плазматичною мембраною.

Із рафтасоційованими протеїнами, такими як кавеоліни та флотіліни, що є переважними білками мембранної кавеоли, безпосередньо пов’язане формування жирових тілець, які при посередництві цих білків беруть участь у внутрішньо- і міжклітинній комунікації (Liu P. et al., 2007). Так, показано, що кавеолін асоціюється із G-протеїнами, Src-кіназами та ендотеліальною NO-синтазою (Li S. et al., 1996), а сама кавеола є реципієнтом рецепторів тирозинкіназ (tyrosine kinase receptor — RTKs), ТNF-α/β, EGF, інсуліну тощо і безпосередньо пов’язана із їхньою активацією та сигнальною функцією. Це може стати вагомим фактором порушення гомеостазу ХС, збереження і транспортування кавеолпов’язаних білків, що створює умови для перенаправлення ліпідів на формування ліпідних вкраплень (Helms J.B., Zurzolo C., 2004; Kabayama K. et al., 2007).

Зміна молекулярного складу кавеол клітин печінки призводить до її жирової дистрофії та посилення печінкової ІР. Показано, що значна акумуляція в кавеолі гангліозиду GM3 є однією з патологічних ознак ІР. У результаті цього послаблюється взаємодія між кавеоліном-1 та інсуліновим рецептором, що призводить до видалення інсулінового рецептора з кавеоли, перешкоджаючи тим самим його сигнальній трансдукції — такий процес є однією з важливих ланок формування ІР (Kabayama K. et al., 2005; 2007). Тому метаболізм гангліо­зидів є об’єктом ретельного вивчення для подальшої терапевтичної корекції ІР та пов’язаних із нею порушень, таких як НАЖХП.

В інших дослідженнях виявлено, що виснаження мембранного ХС у культурі адипоцитів призводить до руйнування кавеол, заважає сигнальному каскаду інсуліну, активації витоку PK B та MAPK-залежної кінази (mitogen-activated protein kinase) ERK1/2 і призводить до послаблення утилізації інсулінзалежної глюкози (Karlsson M. et al., 2004). Зміна фосфоліпідного спектра кавеол клітин печінки внаслідок її жирової дистрофії посилює печінкову ІР та сприяє перевантаженню ліпідами клітини внаслідок порушення кавеолзалежних функцій, таких як сигнальна функція рецептора тирозинкіназ та поглинання печінковими клітинами довголанцюгових ЖК (Pohl J. et al., 2002).

Особливості рецепторної регуляції рівня ХС ЛПНЩ

Внаслідок дисліпідемії та ІР при НАЖХП суттєво порушується метаболізм ХС у бік накопичення одного з провідних атерогенних факторів — ЛПНЩ. Суттєву роль у цьому механізмі відіграють ЛПНЩ-рецептори. Кліренс плазмових ЛПНЩ в печінці в основ­ному здійснюється завдяки дії ЛПНЩ-рецепторів, локалізованих на синусоїдальній мембрані гепатоцитів та зв’язаних (з високою афінністю) з апоВ100-компонентом ЛПНЩ, що сприяє поглинанню ЛПНЩ-частинок клітинами через клатрин-опосередковий ендоцитоліз (Goldstein J.L., Brown M.S., 2009). Зміна ЖК-спектра, зокрема мембран клітин інсулінзалежних тканин, у бік накопичення насичених та олеїнової ЖК зменшує кількість та блокує активність ЛПНЩ- рецепторів за механізмами зворотного зв’язку. Це порушує захоплення циркулюючих ЛПНЩ та ліпопротеїдів проміжної щільності (ЛППЩ) і призводить до стійкої гіперліпідемії, накопичення ХС, створює підґрунтя для формування атеросклерозу (Hannah J.S. et al., 1995).

Сьогодні сформовано нові уявлення стосовно механізмів регуляції рівнів ЛПНЩ у плазмі крові, в яких конвертаза родини серин-протеаз — пропротеїн РСSK (proprotein convertase subtilisin/kexin type) 9, експресований переважно у клітинах печінки, відіграє ключову роль у регуляції гомеостазу ХС. Так, показано, що РСSK9 здатний зв’язуватися із А- доменом ЛПНЩ-рецепторів. Це призводить до деградації останніх в печінці, лімітує кліренс ЛПНЩ та насичує їм периферичні тканини. Проте зв’язування цього пропротеїну із самою молекулою ЛПНЩ сприяє підвищенню експресії ЛПНЩ-рецептора, поліпшує кліренс плазматичного ЛПНЩ, що асоціюється зі зниженням ризику кардіоваскулярних захворювань (Kosenko T. et al., 2013).

Оксидативний стрес як медіатор запальної реакції при прогресуванні НАЖХП

Розвитку НАЖХП та її прогресуванню до стеатогепатиту, згідно з моделлю «подвійного удару», запропонованою C.P. Day та О.F. James (1998), сприяє оксидативний стрес (ОС) та пов’язана з ним активація цитокінових каскадів внаслідок зворотного накопичення внутрішньоклітинного триацилгліцеролу.

Ліпідні комплекси плазматичних, мітохондріальних, пероксисомальних, лізосомальних, ендоплазматичних, ядерних мембран — фосфоліпіди, сфінголіпіди, ліпопротеїни, а також ліпопротеїни крові — завдяки наявності в них гідрофобних поліненасичених ЖК є переважною мішенню вільних радикалів, які в значній кількості продукуються за умов ОС. Їхня чутливість зумовлена високим відновним потенціалом поліненасичених ЖК/ненасичених ЖК, який при рН 7,4 становить 0,6 V і надає змогу окиснювати їх радикалами типу HO^•, HO₂^• та робить їх ідеальним субстратом для розгалужених ланцюгових реакцій перекисного окиснення ліпідів (ПОЛ) (Владимиров Ю.А., Арчаков А.И., 1972).

У результаті активації ПОЛ відбувається утворення більш стійких ліпідних інтермедіатів, які здатні до окисної модифікації інших біологічних структур клітини та здійснюють мембрандестабілізувальні та цитотоксичні ефекти (Catalá A., 2009). Тому саме активація процесів ПОЛ, що асоціюється з НАЖХП-залежною ліпотоксичністю, відповідальна за порушення проникності та пластичності мембран печінки, зниження активності мембранзалежних білків та їх комплексів, порушення їх рецепторної функції та комунікаційних зв’язків між клітинами. Це призводить до формування гігантських мітохондрій, перехресного зв’язування цитокератинів, активації тканинних трансглутаміназ, які стимулюють формування тілець Маллорі, сприяють хемотаксису нейтрофілів і розвитку системної запальної реакції та активному фіброгенезу (Буеверов А.О., 2002).

Так, продукти ПОЛ, зокрема з карбонільними групами, у зірчастих клітинах, здатні стимулювати колагеноз при посередництві ТGF-β. Останній пов’язується зі специфічними, високоафінними сигнальними рецепторами, які здійснюють численні біологічні ефекти, включаючи продукцію цитокінів та медіаторів запалення, що сприяє формуванню колагену. Проте розчинні рецептори І та ІІ типу (sТGF-β I, II) є ефективними у пригніченні цих процесів та виступають у ролі контролерів фібротичних процесів при перебігу хронічного ураження печінки (George J. et al., 1999).

Також біосинтезу колагену сприяє ЖК-асоційована активація P450-цитохромзалежних мікросомальних оксидаз 2E1 та 4A, які залучені до гідроокиснення ЖК та сприяють інтенсифікації реакцій ПОЛ. Показано, що жирова дистрофія печінки асоціюється зі збільшеною кількістю P450-цитохромзалежних CYP 2E1, що має постійний характер на фоні значно зниженої продукції відновленого глутатіону. При цьому розподілення молекул CYP 2E1 в перивенулярній ділянці відповідає максимальному ураженню печінки та активному фіброгенезу (Robertson G. et al., 2001). Підвищення рівня ЖК та ІР безпосередньо впливає на індукцію CYP 2E1, який взаємодіє із PPARγ. Це сприяє порушенню ЖК-гомеостазу у бік накопичення довголанцюгових ЖК. Підвищений вміст останніх призводить до синтезу церамідів, які є одними з факторів розвитку ОС та ОС-опосередкованого апоптозу (Paumen M.B. et al., 1997).

Стимульовані продуктами ПОЛ клітини Купфера активно продукують прозапальні фактори: ТNF-α, молекули клітинної адгезії (intracellular adhesion molecule — ICAM) 1, Е- або В-селектину та хемокіни родини СХС — інтерлейкін (IL)-8, GRO (growth regulated oncogene)-α та NAP (neutrophil-activating protein)-2, що є потужними атрактантами нейтрофілів, які сприяють запальній інфільтрації печінки (Mottaran E. et al., 2002).

Процеси ПОЛ є ініціюючими у прогресуванні системного запалення та форсованого атерогенезу, навіть за відсутності ожиріння, що є передумовою прогресування НАЖХП до НАСГ (Мамаев С.Н. и соавт., 2007). Так, внаслідок ОС, ініційованого активним ліпогенезом, відбувається активація JKK- та IKK-кіназ, а також NF-kВ, який регулює транскрипцію >125 прозапальних генів. Це призводить до розвитку ІР як периферичних тканин, так і тканин печінки (Cai D. et al., 2005). Показано, що після однократного навантаження жирами в пост­прандіальний період на фоні активації ПОЛ у плазмі крові підвищується концентрація прозапальних IL-6 та -8, інгібітора активатора плазміногену (plasminogen activator inhibitor — PAI)-1, С-реактивного білка, лейкоцитів (van Oostrom A.J. et al., 2003). Одночасне навантаження глюкозою (75 г) призводить до посилення генерації супероксидного радикалу в лейкоцитах, підвищення на 140% вмісту p47phox­NADPH- оксидази, яка конвертує молекулярний кисень у супероксидний радикал та призводить до активації прозапальних факторів транскрипції АР (activator protein)-1 та Egr (early growth response protein)-1. У свою чергу, AP-1 регулює транс­крипцію матричних металопротеаз, а Egr-1 модулює транскрипцію TNF-α та PAI-1 (Aljada A. et al., 2004).

Активація процесів ПОЛ на фоні активного ліпогенезу в патогенезі НАЖХП сьогодні розглядається також як фактор форсованого атерогенезу. Так, при модифікації ЛПНЩ малоновим діальдегідом (МДА) утворюються пінисті макрофаги в результаті гідролізу та реетерифікації ефірів ЛПНЩ, що сприяє розвитку прозапальних та проатерогенних реакцій (Бабак О.Я., 2010). Білок-модифікуючі ефекти, що здійснюються при посередництві МДА та гідроксиноненалів (hydroxynonenal — НNE), у патогенезі НАЖХП проявляються формуванням білкових аддуктів, зокрема з Lys-залишками апоВ100, що сприяє формуванню атеросклеротичних бляшок. Альдегід-модифіковані Lys-залишки протеїнів розпізнаються імунною системою як антигени, що сприяє формуванню специфічних антитіл і створює передумови до розвитку системних судинних захворювань (Treeprasertsuk S. et al., 2011).

Продукти ПОЛ мають імуногенні властивості та потенціюють процеси окисної модифікації біомолекул як у самих гепатоцитах, так і в периферичному кровотоці, активуючи при цьому мононуклеарні фагоцити, що в свою чергу вивільняють прозапальні медіатори (Буеверов А.О., Маевская М.В., 2003).

Активність основних ферментів антиоксидантного захисту (супероксиддисмутази та каталази) в перебігу НАЖХП підвищується, проте при переході у стадію фіброзу та цирозу спостерігається їх виснаження (Seki S. et al., 2003). У системі глутатіону на фоні нормальної активності глутатіонтрансферази та глутатіонредуктази спостерігається зниження вмісту вітамінів Е та С і співвідношення відновленого глутатіону до окисненого, яке відновлюється до нормальних величин при насиченні організму моно- та поліненасиченими ЖК. Це також сприяє нормалізації вітамінного статусу (Machado M. et al., 2008). Можливо, виснаження одного з потужних низькомолекулярних антиоксидантів та білкового протектора — відновленого глутатіону — пов’язане з акумуляцією (внаслідок активації процесів ПОЛ) карбонільних HNE, які здатні гіперактивувати прозапальний JNK/c-Jun-сигнальний каскад на фоні значної активації MAPK-залежної кінази-4. Такі процеси призводять до активації ОС- залежних білок-модифікуючих ефектів у клітинах печінки та індукують їх смерть (Singh R. et al., 2009).

Таким чином, ОС при перевантаженні ліпідами організму сприяє проявам ефектів цитотоксичності та гальмуванню окиснення ЖК, що, в свою чергу, активує процеси ПОЛ, які пригнічують концентрацію та секрецію ліпопротеїнів і створюють умови для акумуляції триацилгліцеролів. Останні активують цитокіновий каскад, який акумулює та активує клітини Купфера, і сприяють трансформуванню зірчастих клітин до фіброміобластів. Прозапальні цитокіни знижують інсуліновий сигнал та відіграють суттєву роль у розвитку ІР. До того ж, адипонектини, лептин та резистин є важливими ланками у патогенезі НАЖХП — вони модулюють ІР та рівень ПОЛ. При цьому лептин поряд із ПОЛ-індукованими цитокінами відіграє певну роль у прогресуванні НАЖХП до фіброзу. Порушення складу ліпідних мембран та рафтзалежних рецепторів є важливим у розвитку ІР та проявах ефектів ліпотоксичності внаслідок формування жирових тілець в інсулінзалежних тканинах. Це призводить до стимуляції прозапальних та проатерогенних механізмів, системної запальної відповіді та обтяжує перебіг НАЖХП коморбідними станами, залучаючи різні органи і системи організму. Тому краще розуміння молекулярних механізмів, відповідальних за патогенез та патофізіологію НАЖХП, сприятиме як пошуку нових маркерів метаболічних ризиків, притаманних цьому захворюванню, так і застосуванню більш цілеспрямованих терапевтичних заходів.

Список використаної літератури

• Бабак О.Я. (2010) Причины и метаболические последствия неалкогольной жировой болезни печени. Суч. гастроентерологія, 4(54): 8–16.
• Буеверов А.О. (2002) Оксидативный стресс и его роль в повреждении печени. Рос. журн. гастроэнтерол., гепатол., колопроктол., 4(12): 21–25.
• Буеверов А.О., Маевская М.В. (2003) Некоторые патогенетические и клинические вопросы неалкогольного стеатогепатита. Клин. перспективы в гастроэнтерол., гепатологии, 3: 2–7.
• Владимиров Ю.А., Арчаков А.И. (1972) Перекисное окисление липидов в биологических мембранах. Наука, Москва, 252 с.
• Гейвандова Н.И., Ягода А.В., Фале­ева О.В. и др. (2012) Гормоны жировой ткани и гистологическая картина печени при хроническом гепатите С. Клин. перспективы в гастроэнтерол., гепатол., 4: 17–22.
• Ивашкин М.В., Маевская М.В. (2010) Липотоксичность и метаболические нарушения при ожирении. Рос. журн. гастроэнтерол., гепатол., колопроктол., 20(1): 4–13.
• Мамаев С.Н., Багомедова Н.В., Богомолов П.О. и др. (2007) Цитокиновая система при неалкогольном стеатогепатите. Рос. журн. гастроэнтерол., гепатол., колопроктол., 17(4): 30–35.
• Соломенцева Т.А. (2004) Неалкогольный стеатогепатит: механизмы развития, диагностика, лечение. Суч. гастроентерологія, 6(20): 25–29.
• Степанова О.В., Кравченко Н.О. (2012) Діагностування інсулінорезистентності за допомогою критеріїв для метаболічного синдрому (АТР III) та неалкогольної жирової хвороби печінки. Суч. гастроентерологія, 2(52): 5–9.
• Фадеенко Г.Д., Кравченко Н.А., Виноградова С.В. (2005) Патофизиологические и молекулярные механизмы развития стеатоза и стеатогепатита. Суч. гастроентерологія, 3: 88–95.
• Хухліна О.С. (2006) Неалкогольна жирова хвороба печінки: етіологія, епідеміологія, особливості перебігу, діагностика, прогноз. Укр. мед. часопис, 1(51): 89–95 (http://www.umj.com.ua/uploads/archive/51/pdf/267_ukr.pdf?upload=).
• Aldhahi W., Hamdy O. (2003) Adipokines, inflammation, and the endothelium in diabetes. Curr. Diab. Rep., 3(4): 293–298.
• Aleffi S., Petrai I., Bertolani C. et al. (2005) Upregulation of proinflammatory and proangiogenic cytokines by leptin in human hepatic stellate cells. Hepatology, 42(6): 1339–1348.
• Aljada A., Ghanim H., Mohanty P. et al. (2004) Glucose intake induces an increase in activator protein 1 and early growth response 1 binding activities, in the expression of tissue factor and matrix metalloproteinase in mononuclear cells, and in plasma tissue factor and matrix metalloproteinase concentrations. Am. J. Clin. Nutr., 80(1): 51–57.
• Angulo P., Lindor K.D. (2002) Non-alcoholic fatty liver disease. J. Gastroenterol. Hepatol., 17(Suppl.): S186–S190.
• Arias I.M., Alter H.J., Boyer J.L. et al. (Eds) (2009) The Liver: Biology and Pathobiology. Malden, MA, Wiley-Blackwell West Sussex, UK, 1216 p.
• Balbis A., Parmar A., Wang Y. et al. (2007) Compartmentalization of signaling-competent epidermal growth factor receptors in endosomes. Endocrinology, 148(6): 2944–2954.
• Bell M., Wang H., Chen H. et al. (2008) Consequences of lipid droplet coat protein downregulation in liver cells: abnormal lipid droplet metabolism and induction of insulin resistance. Diabetes, 57(8): 2037–2045.
• Bellentani S., Marino M. (2009) Epidemiology and natural history of non-alcoholic fatty liver disease (NAFLD). Ann. Hepatol., 8(Suppl. 1): S4–S8.
• Blaak E.E., Wagenmakers A.J., Glatz J.F. et al. (2000) Plasma FFA utilization and fatty acid-binding protein content are diminished in type 2 diabetic muscle. Am. J. Physiol. Endocrinol. Metab., 279(1): E146–E454.
• Bonora E., Kiechl S., Willeit J. et al. (2007) Insulin resistance as estimated by homeostasis model assessment predicts incident symptomatic cardiovascular disease in caucasian subjects from the general population: the Bruneck study. Diabetes Care, 30(2): 318–324.
• Brown D.A. (2001) Lipid droplets: proteins floating on a pool of fat. Curr. Biol., 11(11): R446–R449.
• Brunt E.M., Neuschwander-Tetri B.A., Oliver D. et al. (2004) Nonalcoholic steatohepatitis: histologic features and clinical correlations with 30 blinded biopsy specimens. Hum. Pathol., 35(9): 1070–1082.
• Cai D., Yuan M., Frantz D.F. et al. (2005) Local and systemic insulin resistance resulting from hepatic activation of IKK-beta and NF-kappaB. Nat. Med., 11(2): 183–190.
• Catalá A. (2009) Lipid peroxidation of membrane phospholipids generates hydroxy-alkenals and oxidized phospholipids active in physiological and/or pathological conditions. Chem. Phys. Lipids, 157(1): 1–11.
• Chavez J.A., Knotts T.A., Wang L.P. et al. (2003) A role for ceramide, but not diacylglycerol, in the antagonism of insulin signal transduction by saturated fatty acids. J. Biol. Chem., 278(12): 10297–10303.
• Chung S.W., Kang B.Y., Kim S.H. et al. (2000) Oxidized low density lipoprotein inhibits interleukin-12 production in lipopolysaccharide-activated mouse macrophages via direct interactions between peroxisome proliferator-activated receptor-gamma and nuclear factor-kappa B. J. Biol. Chem., 275(42): 32681–32687.
• Considine R.V., Sinha M.K., Heiman M.L. et al. (1996) Serum immunoreactive-leptin concentrations in normal-weight and obese humans. N. Engl. J. Med., 334(5): 292–295.
• Corsonello A., Malara A., De Domenico D. et al. (2004) Identifying pathways involved in leptin-dependent aggregation of human platelets. Int. J. Obes. Relat. Metab. Disord., 28(8): 979–984.
• Crum-Cianflone N., Dilay A., Collins G. et al. (2009) Nonalcoholic fatty liver disease among HIV-infected persons. J. Acquir. Immune Defic. Syndr., 50(5): 464–473.
• Cua I.H., George J. (2005) Non-alcoholic fatty liver disease. Hosp. Med., 66(2): 106–111.
• Dalen K.T., Ulven S.M., Arntsen B.M. et al. (2006) PPARalpha activators and fasting induce the expression of adipose differentiation-related protein in liver. J. Lipid. Res., 47(5): 931–943.
• Day C.P., da Silva N.F., Harte A.L. et al. (2005) Chronic endotoxemia in NAFLD: a potential role in the development of insulin resistance/diabetes and in liver disease progression? J. Hepatol., 42(Suppl. 2): 25.
• Day C.P., James O.F. (1998) Steatohepatitis: a tale of two «hits»? Gastroenterology, 114(4): 842–845.
• Diehl A.M. (2005) Lessons from animal models of NASH. Hepatol. Res., 33(2): 138–144.
• Dolganiuc A. (2011) Role of lipid rafts in liver health and disease. World J. Gastroenterol., 17(20): 2520–2535.
• Dongiovanni P., Valenti L., Rametta R. et al. (2010) Genetic variants regulating insulin receptor signalling are associated with the severity of liver damage in patients with non-alcoholic fatty liver disease. Gut, 59(2): 267–273.
• Fallo F., Dalla Pozza A., Tecchio M. et al. (2010) Nonalcoholic fatty liver disease in primary aldosteronism: a pilot study. Am. J. Hypertens., 23(1): 2–5.
• Farrell G.C., Larter C.Z. (2006) Nonalcoholic fatty liver disease: from steatosis to cirrhosis. Hepatology, 43(2 Suppl. 1): S99–S112.
• Friis-Liby I., Aldenborg F., Jerlstad P et al. (2004) High prevalence of metabolic complications in patients with non-alcoholic fatty liver disease. Scand. J. Gastroenterol., 39(9): 864–869.
• George J., Roulot D., Koteliansky V.E., Bissell D.M. (1999) In vivo inhibition of rat stellate cell activation by soluble transforming growth factor beta type II receptor: a potential new therapy for hepatic fibrosis. Proc. Natl. Acad. Sci USA, 96(22): 12719–12724.
• Goldstein J.L., Brown M.S. (2009) The LDL receptor. Arterioscler. Thromb. Vasc. Biol., 29(4): 431–438.
• Griffin M.E., Marcucci M.J., Cline G.W. et al. (1999) Free fatty acid-induced insulin resistance is associated with activation of protein kinase C theta and alterations in the insulin signaling cascade. Diabetes, 48(6): 1270–1274.
• Guilherme A., Virbasius J.V., Puri V., Czech M.P. (2008) Adipocyte dysfunctions linking obesity to insulin resistance and type 2 diabetes. Nat. Rev Mol. Cell Biol., 9(5): 367–377.
• Hajduch E., Balendran A., Batty I.H. et al. (2001) Ceramide impairs the insulin-dependent membrane recruitment of protein kinase B leading to a loss in downstream signalling in L6 skeletal muscle cells. Diabetologia, 44(2): 173–183.
• Hannah J.S., Yamane K., Berlin E., Howard B.V. (1995) In vitro regulation of low-density lipoprotein receptor interaction by fatty acids. Metabolism, 44(11): 1428–1434.
• Hashimoto E., Yatsuji S., Tobari M. et al. (2009) Hepatocellular carcinoma in patients with nonalcoholic steatohepatitis. J. Gastroenterol., 44 (Suppl. 19): 89–95.
• He J., Liu Y., He S. et al. (2007) Proteomic analysis of a membrane skeleton fraction from human liver. J. Proteome Res., 6(9): 3509–3518.
• Helms J.B., Zurzolo C. (2004) Lipids as targeting signals: lipid rafts and intracellular trafficking. Traffic, 5(4): 247–254.
• Hotta K., Funahashi T., Arita Y. et al. (2000) Plasma concentration of a novel adipose-specific protein, adiponectin, in type 2 diabetic patients. Arterioscler. Thromb. Vasc. Biol., 20(6): 1595–1599.
• Hribal M.L., Tornei F., Pujol A. et al. (2008) Transgenic mice overexpressing human G972R IRS-1 show impaired insulin action and insulin secretion. J. Cell Mol. Med., 12(5B): 2096–2106.
• Ikejima K., Honda H., Yoshikawa M. et al. (2001) Leptin augments inflammatory and profibrogenic responses in the murine liver induced by hepatotoxic chemicals. Hepatology, 34(2): 288–297.
• Itani S.I., Ruderman N.B., Schmieder F., Boden G. (2002) Lipid-induced insulin resistance in human muscle is associated with changes in diacylglycerol, protein kinase C, and IkappaB-alpha. Diabetes, 51(7): 2005–2011.
• Jamali R., Khonsari M., Merat S. et al. (2008) Persistent alanine aminotransferase elevation among the general Iranian population: prevalence and causes. World J. Gastroenterol., 14(18): 2867–2871.
• Kabayama K., Sato T., Kitamura F. et al. (2005) TNFalpha-induced insulin resistance in adipocytes as a membrane microdomain disorder: involvement of ganglioside GM3. Glycobiology, 15(1): 21–29.
• Kabayama K., Sato T., Saito K. et al. (2007) Dissociation of the insulin receptor and caveolin-1 complex by ganglioside GM3 in the state of insulin resistance. Proc. Natl. Acad. Sci USA, 104(34): 13678–13683.
• Karlsson M., Thorn H., Danielsson A. et al. (2004) Colocalization of insulin receptor and insulin receptor substrate-1 to caveolae in primary human adipocytes. Cholesterol depletion blocks insulin signalling for metabolic and mitogenic control. Eur. J. Biochem., 271(12): 2471–2479.
• Kim Y.B., Shulman G.I., Kahn B.B. (2002) Fatty acid infusion selectively impairs insulin action on Akt1 and protein kinase C lambda/zeta but not on glycogen synthase kinase-3. J. Biol. Chem., 277(36): 32915–32922.
• Kosenko T., Golder M., Leblond G. et al. (2013) Low Density Lipoprotein Binds to Proprotein Convertase Subtilisin/Kexin Type-9 (PCSK9) in Human Plasma and Inhibits PCSK9-mediated Low Density Lipoprotein Receptor Degradation. J. Biol. Chem., 288(12): 8279–8288.
• Kotronen A., Johansson L.E., Johans­son L.M. et al. (2009) A common variant in PNPLA3, which encodes adiponutrin, is associated with liver fat content in humans. Diabetologia, 52(6): 1056–1060.
• Lam T.K., Yoshii H., Haber C.A. et al. (2002) Free fatty acid-induced hepatic insulin resistance: a potential role for protein kinase C-delta. Am. J. Physiol. Endocrinol. Metab., 283(4): E682–E691.
• Lammert A., Kiess W., Bottner A. et al. (2001) Soluble leptin receptor represents the main leptin binding activity in human blood. Biochemical and Biophysical Research Communications, 283(4): 982–988.
• Lee Y., Hirose H., Zhou Y.T. et al. (1997) Increased lipogenic capacity of the islets of obese rats: a role in the pathogenesis of NIDDM. Diabetes, 46(3): 408–413.
• Lehninger A.L., Nelson D.L., Cox M.M. (2008) Lehninger Principles of Biochemistry, 5th ed., Vol. 29, W.H. Freeman Publishers, New York, 1158 p.
• Leite N.C., Salles G.F., Araujo A.L. et al. (2009) Prevalence and associated factors of non-alcoholic fatty liver disease in patients with type-2 diabetes mellitus. Liver Int., 29(1): 113–119.
• Li S., Couet J., Lisanti M.P. (1996) Src tyrosine kinases, Galpha subunits, and H-Ras share a common membrane-anchored scaffolding protein, caveolin. Caveolin binding negatively regulates the auto-activation of Src tyrosine kinases. J. Biol. Chem., 271(46): 29182–29190.
• Liew P.L., Lee W.J., Wang W. et al. (2008) Fatty liver disease: predictors of nonalcoholic steatohepatitis and gallbladder disease in morbid obesity. Obes. Surg., 18(7): 847–853.
• Linn S.C., Kim H.S., Keane E.M. et al. (2001) Regulation of de novo sphingolipid biosynthesis and the toxic consequences of its disruption. J. Biochem. Soc. Trans., 29 (Pt. 6): 831– 835.
• Listenberg L., Ory D., Schaffer J. (2001) Palmitate induced apoptosis can occur through a ceramide-independent pathway. J. Biol. Chem., 276(18): 14890–14895.
• Liu C.J., Jeng Y.M., Chen P.J. et al. (2005) Influence of metabolic syndrome, viral genotype and antiviral therapy on superimposed fatty liver disease in chronic hepatitis C. Antivir. Ther., 10(3): 405–415.
• Liu P., Bartz R., Zehmer J.K. et al. (2007) Rab-regulated interaction of early endosomes with lipid droplets. Biochim. Biophys. Acta., 1773(6): 784–793.
• Machado M., Cortez-Pinto H. (2005) Non-alcoholic fatty liver disease and insulin resistance. Eur. J. Gastroenterol. Hepatol., 17(8): 823–826.
• Machado M.V., Ravasco P., Jesus L. et al. (2008) Blood oxidative stress markers in non-alcoholic steatohepatitis and how it correlates with diet. Scand. J. Gastroenterol., 43(1): 95–102.
• Miyaaki H., Ichikawa T., Nakao K. et al. (2008) Clinicopathological study of nonalcoholic fatty liver disease in Japan: the risk factors for fibrosis. Liver Int., 28(4): 519–24.
• Mlinar B., Marc J., Janez A., Pfeifer M. (2007) Molecular mechanisms of insulin resistance and associated diseases. Clin. Chim. Acta, 375(1–2): 20–35.
• Moore H.P., Silver R.B., Mottillo E.P. et al. (2005) Perilipin targets a novel pool of lipid droplets for lipolytic attack by hormone-sensitive lipase. J. Biol. Chem., 280(52): 43109–43120.
• Mottaran E., Stewart S.F., Rolla R. et al. (2002) Lipid peroxidation contributes to immune reactions associated with alcoholic liver disease. Free Radic. Biol. Med., 32(1): 38–45.
• Müller G., Ertl J., Gerl M., Preibisch G. (1997) Leptin impairs metabolic actions of insulin in isolated rat adipocytes. J. Biol. Chem., 272(16): 10585–10593.
• Nobili V., Manco M., Ciampalini P. et al. (2006) Leptin, free leptin index, insulin resistance and liver fibrosis in children with non-alcoholic fatty liver disease. Eur. J. Endocrinol., 155(5): 735–743.
• Oliveira C.P., Stefano J.T., Cavaleiro A.M. et al. (2010) Association of polymorphisms of glutamate-cystein ligase and microsomal triglyceride transfer protein genes in non-alcoholic fatty liver disease. J. Gastroenterol. Hepatol., 25(2): 357–361.
• Paumen M.B., Ishida Y., Muramatsu M. et al. (1997) Inhibition of carnitine palmitoyltransferase-1 augments sphingolipid synthesis and palmitate-induced apoptosis. J. Biol. chem., 272(6): 3324–3329.
• Pike L.J. (2003) Lipid rafts: bringing order to chaos. J. Lip. Res., 44(4): 655–667.
• Pohl J., Ring A., Stremmel W. (2002) Uptake of long-chain fatty acids in HepG2 cells involves caveolae: analysis of a novel pathway. J. Lipid. Res., 43(9): 1390–1399.
• Potter J.J., Womack L., Mezey E., Anania F.A. (1998) Transdifferentiation of rat hepatic stellate cells results in leptin expression. Biochem. Biophys. Res. Commun., 244(1): 178–182.
• Prudente S., Trischitta V. (2006) The pleiotropic effect of the ENPP1 (PC-1) gene on insulin resistance, obesity, and type 2 diabetes. J. Clin. Endocrinol. Metab., 91(12): 4767–4768.
• Rang H.P., Dale M.M., Ritter J.M., Moore P.K. (2003) Pharmacology. Churchill Living­stone, Edinburgh, р. 172.
• Robertson G., Leclercq I., Farrell G.C. (2001) Nonalcoholic steatosis and steatohepatitis. II. Cytochrome P-450 enzymes and oxidative stress. Am. J. Physiol. Gastrointest Liver Physiol., 281(5): G1135–G1139.
• Romeo S., Kozlitina J., Xing C. et al. (2008) Genetic variation in PNPLA3 confers susceptibility to nonalcoholic fatty liver disease. Nat. Genet., 40(12): 1461–1465.
• Saad M.J., Folli F., Kahn J.A., Kahn C.R. (1993) Modulation of insulin receptor, insulin receptor substrate-1, and phosphatidylinositol 3-kinase in liver and muscle of dexamethasone-treated rats. J. Clin. Invest., 92(4): 2065–2072.
• Samuel V.T., Liu Z.X., Qu X. et al. (2004) Mechanism of hepatic insulin resistance in non-alcoholic fatty liver disease. J. Biol. Chem., 279(31): 32345–32353.
• Sanyal A.J., Contos M.J., Sterling R.K. et al. (2003) Nonalcoholic fatty liver disease in patients with hepatitis C is associated with features of the metabolic syndrome. Am. J. Gastroenterol., 98(9): 2064–2071.
• Schadinger S.E., Bucher N.L., Schrei­ber B.M., Farmer S.R. (2005) PPARgamma2 regulates lipogenesis and lipid accumulation in steatotic hepatocytes. Am. J. Physiol. Endocrinol. Metab., 288(6): E1195–E1205.
• Seki S., Kitada T., Sakaguchi H. et al. (2003) Pathological significance of oxidative cellular damage in human alcoholic liver disease. Histopathology, 42(4): 365–371.
• Shah O.J., Kimball S.R., Jefferson L.S. (2000) Glucocorticoids abate p70(S6k) and eIF4E function in L6 skeletal myoblasts. Am. J. Physiol. Endocrinol. Metab., 279(1): E74–E82.
• Shieh K., Gilchrist J.M., Promrat K. (2010) Frequency and predictors of nonalcoholic fatty liver disease in myotonic dystrophy. Muscle Nerve, 41(2): 197–201.
• Singh R., Wang Y., Schattenberg J.M. et al. (2009) Chronic oxidative stress sensitizes hepatocytes to death from 4-hydroxynonenal by JNK/c-Jun overactivation. Am. J. Physiol. Gastrointest. Liver Physiol., 297(5): G907–G917.
• Singleton P.A., Salgia R., Moreno-Vinasco L. et al. (2007) CD44 regulates hepatocyte growth factor-mediated vascular integrity. Role of c-Met, Tiam1/Rac1, dynamin 2, and cortactin. J. Biol. Chem., 282(42): 30643–30657.
• Speliotes E.K., Yerges-Armstrong L.M., Wu J. et al. (2011) Genome-wide association analysis identifies variants associated with nonalcoholic fatty liver disease that have distinct effects on metabolic traits. PLoS Genet., 7(3): e1001324.
• Straub B.K., Stoeffel P., Heid H. et al. (2008) Differential pattern of lipid droplet-associated proteins and de novo perilipin expression in hepatocyte steatogenesis. Hepatology, 47(6): 1936–1946.
• Summers S.A., Nelson D.H. (2005) A role for sphingolipids in producing the common features of type 2 diabetes, metabolic syndrome X, and Cushing’s syndrome. Diabetes, 54(3): 591–602.
• Sztalryd C., Bell M., Lu X. et al. (2006) Functional compensation for adipose differentiation-related protein (ADFP) by Tip47 in an ADFP null embryonic cell line. J. Biol. Chem., 281(45): 34341–34348.
• Teruel T., Hernandez R., Lorenzo M. (2001) Ceramide mediates insulin resistance by tumor necrosis factor-а in brown adipocytes by maintaining Akt in an inactive dephosphorylated state. Diabetes, 50(11): 2563–2571.
• Treeprasertsuk S., Lopez-Jimenez F., Lindor K.D. (2011) Nonalcoholic fatty liver disease and the coronary artery disease. Dig. Dis. Sci, 56(1): 35–45.
• Turcotte L.P., Swenberger J.R., Yee A.J. (2002) High carbohydrate availability increases LCFA uptake and decreases LCFA oxidation in perfused muscle. Am. J. Physiol. Endocrinol. Metab., 282(1): E177–E183.
• Vainio S., Heino S., Mansson J.E. et al. (2002) Dynamic association of human insulin receptor with lipid rafts in cells lacking caveolae. EMBO Rep., 3(1): 95–100.
• van Oostrom A.J., Sijmonsma T.P., Verseyden C. et al. (2003) Postprandial recruitment of neutrophils may contribute to endothelial dysfunction. J. Lipid Res., 44(3): 576–583.
• Westerbacka J., Kolak M., Kiviluoto T. et al. (2007) Genes involved in fatty acid partitioning and binding lipolysis, monocyte/macrophage recruitment, and inflammation are overexpressed in the human fatty liver of insulin-resistant subjects. Diabetes, 56(11): 2759–2765.
• Whalley S., Puvanachandra P., Desai A., Kennedy H. (2007) Hepatology outpatient service provision in secondary care: a study of liver disease incidence and resource costs. Clin. Med., 7(2): 119–124.
• Wolfrum C., Asilmaz E., Luca E. et al. (2004) Foxa2 regulates lipid metabolism and ketogenesis in the liver during fasting and in diabetes. Nature, 432(7020): 1027–1032.
• Yin X., Li B., Chen H., Catt K.J. (2008) Differential signaling pathways in angiotensin II and epidermal growth factor-stimulated hepatic C9 cells. Mol. Pharmacol., 74(5): 1223–1233.
• Yokota T., Oritani K., Takahashi I. et al. (2000) Adiponectin, a new member of the family of soluble defense collagens, negatively regulated the growth of myelmonocytic progenitors and the functions of macrophages. Blood, 96(5): 1723–1732.
• Youngren J.F. (2007) Regulation of insulin receptor function. Cell. Mol. Life Sci., 64(7–8): 873–891.
• Younossi Z.M., Baranova A., Ziegler K. et al. (2005) A genomic and proteomic study of the spectrum of nonalcoholic fatty liver disease. Hepatology, 42(3): 665–674.
• Yu C., Chen Y., Cline G.W. et al. (2002) Mechanism by which fatty acids inhibit insulin activation of insulin receptor substrate-1 (IRS-1)-associated phosphatidylinositol 3-kinase activity in muscle. J. Biol. Chem., 277(52): 50230–50236.
• Zhang L., Xie J., Wang X. et al. (2005) Proteomic analysis of mouse liver plasma membrane: use of differential extraction to enrich hydrophobic membrane proteins. Proteomics, 5(17): 4510–4524.

Адреса для листування:
Кубашко Алла Володимирівна
03115, Київ, просп. Перемоги, 119/121
ДУ «Національний науковий центр
радіаційної медицини НАМН України»,
лабораторія імуноцитології відділу
клінічної імунології