Реактивована HHV-7-інфекція в сім’ї із загальним варіабельним імунодефіцитом

Вступ

Термін «загальний варіабельний імунодефіцит» (ЗВІД) застосовують для позначення випадків первинної гіпоімуноглобулінемії, не пов’язаної з мутаціями, що визначають розвиток хвороби Брутона і автосомно-рецесивних агамаглобулінемій. Наразі відомо 6 генів, мутації в яких є причинами клінічного фенотипу ЗВІДу у людей, що охоплюють лише 15% випадків цієї імунодефіцитної хвороби. Однак у 85% випадків, тобто у переважної більшості пацієнтів, має місце ЗВІД невідомого походження.

Частота хвороби у популяції різних країн коливається від 1:10 000 до 1:150 000, що залежить від якості виявлення цієї патології.

Встановлено, що гіпоімуноглобулінемія при ЗВІДі зумовлена первинною дисфункцією В-лімфоцитів не частіше, ніж у 10% випадків (Kondo N. et al., 1993). Здебільшого в основі хвороби лежить дисфункція Т-лімфоцитів або дендритних клітин (приблизно по  45% випадків відповідно) (Cunningham-Rundles C., Radigan L., 2005). У деяких родичів хворих зі ЗВІДом відзначається дефіцит IgA (Aghamohammadi A. et al., 2008).

Класичним клінічним проявом хвороби є рецидивні кокові синупульмональні інфекції, а також бронхіальна інфекція, викликана гемофільною паличкою (Kainulainen L. et al., 1999; Pfeifer Y. et al., 2013). У багатьох хворих на цьому тлі розвиваються алергічні та автоімунні ускладнення, а також пухлини (Aghamohammadi A. et al., 2012). Традиційно вважається, що хронічний ентеровірусний менінгоенцефаліт (Lau Y.L. et al., 1988) та поліомавірусні ней­роінфекції (DeVries A.S. et al., 2011) трапляються найчастіше серед вірусних проявів цього імунодефіциту.

Однак останнім часом накопичено багато повідомлень про розвиток тяжких герпесвірусних нейроінфекцій у цієї категорії хворих, що дозволяє вважати герпесвірусні ускладнення типовим компонентом клінічної картини такої імунної дисфункції, принаймні — у деяких пацієнтів. Водночас в доступній науковій літературі нами не знайдено публікацій про реактивовані HHV-7-інфекції при ЗВІДі, що спонукало нас до підготовки описання клінічних випадків із власної практики.

Випадок 1

Хворий 1 віком 27 років. Звернувся до Інституту імунології та алергології зі скаргами на слабкість у правій нозі й кульгання при ходьбі. З анамнезу відомо, що зазначені симптоми з’явилися в серпні 2012 р. на тлі гіпертермії. Оскільки відзначався також біль у попереку, хворому за місцем проживання встановили діагноз вертеброгенного радикулоневриту і провели відповідне лікування. Не задоволений результатами терапії пацієнт виконав магнітно-резонансну томографію (МРТ) головного мозку, де виявлено ознаки перивентрикуліту і монофокального лейкоенцефаліту в лівій півкулі великого мозку (рис. 1).

Рис. 1

МРТ головного мозку хворого 1 у режимі FLAIR у аксіальній проекції, що демонструє ознаки перивентрикуліту (а) і монофокального лейкоенцефаліту (б) (позначено стрілками)

При огляді відзначено підвищення сухожильних і періостальних рефлексів у правій нозі і позитивний рефлекс Бабінського, що відповідало картині не периферичного, а центрального парезу. Хворому порекомендували зробити полімеразну ланцюгову реакцію (ПЛР) сироватки крові з видоспецифічними праймерами герпесвірусів, яка дозволила ідентифікувати дез­оксирибонуклеїнову кислоту (ДНК) HHV-7. Оскільки виявлено реактивовану опортуністичну інфекцію, провели імунологічне обстеження, яке верифікувало гіпоімуноглобулінемію. Хворий отримав курс противірусного лікування, після якого імунологічні тести повторили. Знову була ідентифікована гіпоімуноглобулінемія. У зв’язку з цим призначено в/в імуноглобулін в дозі 600 мг/кг/міс.

Випадок 2

Хвора 2 віком 49 років, мати хворого 1. Звернулася до Інституту імунології та алергології у жовтні 2012 р. зі скаргами на задишку, надсадний малопродуктивний кашель, слабкість, втомлюваність, субфебрилітет протягом останнього місяця. Стан повільно, але невпинно погіршувався за рахунок наростання задишки, що обмежувала рухову активність. При огляді відзначалося притуплення перкуторного тону і послаблення везикулярного дихання у проекціях нижніх часток легень, а також акцент ІІ тону на пульмональній артерії. Рекомендовано виконати рентгенографію легень, яка дозволила верифікувати двобічний інтерстиційний пневмоніт з ураженням нижньої частки зліва і нижньої та середньої часток справа (рис. 2).

Рис. 2

Рентгенограма легень хворої 2 у передній проекції, що демонструє ознаки двобічного інтерстиційного пневмоніту

ПЛР сироватки крові виявила ДНК HHV-7, однак не інших герпесвірусів. Імунологічне обстеження також демонструвало гіпоімуноглобулінемію. Аналогічні результати імунограми отримано після успішного противірусного лікування пневмоніту. Хворій також призначено внутрішньовенну імуноглобулінотерапію.

Випадок 3

Хвора 3 віком 72 роки, бабуся хворого 1 по материнській лінії. З листопада 2012 р. почала відчувати невмотивовану загальну слабкість, втомлюваність, дертя у горлі, субфебрилітет. Звернулася до поліклініки за місцем проживання, де встановили діагноз фарингіту, підщелепної, шийної та аксилярної лімфаденопатії, з приводу чого провели курс антибіотикотерапії з частковим позитивним ефектом. У грудні 2012 р. на тлі персистуючої гіпертермії стан хворої став погіршуватися за рахунок наростання слабкості у нижніх кінцівках. Вже через кілька діб пацієнтка не могла самостійно пересуватися, а слабкість м’язів поширилася на верхні кінцівки, у зв’язку з чим її госпіталізували до неврологічного стаціонару. Тим часом стан продовжував погіршуватися — з’явилися бульбарні прояви з дисфагією і дисфонією. У неврологічному статусі відзначався млявий тетрапарез — глибокий у нижніх кінцівках і помірний — у верхніх. Нами рекомендовано виконати електронейроміографію, результати якої свідчили про порушення провідності за поліневритичним типом. Вдалося ідентифікувати автоантитіла до гангліозидів мієлінової оболонки периферичних нервів. ПЛР сироватки крові показувала наявність ДНК HHV-7. В імунограмі відзначалася гіпоімуноглобулінемія. Повторний імунологічний аналіз дав аналогічні результати (рис. 3). Пацієнтці призначили імуноглобулін внутрішньовенно за неврологічними та імунологічними показаннями, а також курс противірусного лікування. Через 1 міс хвора могла самостійно пересуватися.

Рис. 3

Середні концентрації імуноглобулінів основних класів у сироватці крові описаних хворих порівняно з нижньою межею норми

Обговорення

Ці клінічні випадки демонструють безпрецедентну гетерогенність клінічних симптомів реактивованої HHV-7-інфекції у представників однієї сім’ї зі ЗВІДом.

У хворого 1 розвинулося ураження центральної нервової системи (ЦНС) у вигляді перивентрикуліту і монофокального лейкоенцефаліту, що призвело до виникнення центрального монопарезу конт­ралатеральної нижньої кінцівки. Здатність HHV-7 викликати енцефаліт у імуноскомпрометованих осіб добре відома і охарактеризована (Chan P.K. et al., 2002).

У матері цього пацієнта виник двобічний інтерстиційний пневмоніт HHV-7-етіології з прогресуючою дихальною недостатністю. За даними S. Astegiano та спів­авторів (2010) ДНК HHV-7 виявлялася у брохоальвеолярному лаважі у 44 із 212 пацієнтів, госпіталізованих до стаціо­нару із симптомами ураження дихальної системи.

У бабусі хворого по материнській лінії спочатку відзначався мононуклеозоподібний синдром, який згодом ускладнився автоімунною реакцією за типом синдрому Гійєна — Барре. Про автоімунні ускладнення у разі реактивованої HHV-7-інфекції повідомляли раніше. Зокрема, T. Mihara та співавтори (2005) описали постінфекційний менінгорадикулоневрит після перенесеної exanthema subitum HHV-7-етіології. Встановлено, що синдром Гійєна — Барре може бути асоційований із реактивацією інших герпесвірусів, які володіють багатьма спільними властивостями з HHV-7. J.H. Kang та співавтори (2010) показали, що ризик розвитку цього автоімунного ускладнення різко підвищується після перенесеної VZV (varicella-zoster virus)-інфекції. Існують повідомлення про виникнення синдрому Гійєна — Барре у разі реактивованих EBV (Epstein — Barr virus)- (Masajtis-Zagajewska A. et al., 2012) і HHV-6-інфекцій (Tomaszewska A. et al., 2010).

Незважаючи на те що всі пацієнти були близькими родичами, жили в однакових умовах і страждали на одне й те саме генетично детерміноване захворювання імунної системи, HHV-7 призводив до формування принципово різної клінічної картини в кожного з них. Така гетерогенність могла бути причиною труднощів у діагностиці й пов’язана із властивістю пантропізму герпесвірусів.

Нам вдалося простежити динаміку взаємодії вірусу з членами однієї родини протягом 5 міс. На цьому прикладі показуємо, як опортуністичний патоген поступово, крок за кроком уражає сприйнятливі організми, переходячи від одного пацієнта до іншого і формуючи тяжкі пошкодження органів і систем. Це перше у світі повідом­лення щодо динаміки взаємодії імуно­скомпрометованих осіб з опортуністичним вірусом, оскільки раніше повідомлення були присвячені описанню статичних випадків. Це також перша у світі публікація щодо реактивації HHV-7 у пацієнтів зі ЗВІДом.

Раніше герпесвірусні інфекції не розглядалися як компонент клінічної картини ЗВІДу (Sa’Adu A. et al., 1993). Однак прикладення додаткових зусиль з виявлення цього імунодефіциту і діагностики герпесвірусних ускладнень, так само як і ширше впровадження внутрішньовенної імуноглобулінотерапії для контролю над бактеріальними інфекціями, зумовило появу великої кількості повідомлень про розвиток герпесвірусних уражень різних органів і систем у пацієнтів із цією імунодефіцитною хворобою.

Зокрема, L. Borish та співавтори (2011) та M.K. Ansari, Jha Sanjeev (2010) незалежно повідомили про випадки скроневого часткового некротично-геморагічного енцефаліту HSV (herpes simplex virus)-1-етіології у пацієнтів зі ЗВІДом.

Нами також нещодавно здійснено таке повідомлення (Мальцев Д.В., 2012).

K. Kallio-Laine та співавтори (2008) виявили дефіцит субкласів імуноглобулінів IgG1 і IgG3 у пацієнтів з HSV-1-енцефалітом.

M.D. Witt та співавтори (2002) описали регіонарний гранулематозний некротичний HSV-1-лімфаденіт у хворого зі ЗВІДом.

X. Dray та співавтори (2006) повідомили про розвиток коліту HSV-1-етіології у 69-річного пацієнта зі ЗВІДом, який припинив терапію внутрішньовенно імуноглобуліном. Відзначалася хронічна діарея з виразками у проктосигмоїдальній ділянці і сліпій кишці. Було виконано біопсію слизової оболонки кишечнику та ідентифіковано ДНК HSV-1 за допомогою ПЛР in situ. Лікування за допомогою валацикловіру і поновлення базисної імунотерапії допомогло усунути вірусне ускладнення.

K.L. Beasley та співавтори (1997) описали поширені генітальні вегетації HSV-1-етіологїі у хворого зі ЗВІДом, які виявляли резистентність до ацикловіру. Лише застосування фоскарнету допомогло усунути такі прояви вірусної інфекції.

K. Kallio-Laine та співавтори (2010) зареєстрували випадки рецидивного серозного менінгіту Молларе HSV-2-етіології у пацієнтів із дефіцитом субкласу IgG1 у сироватці крові.

K.L. Milligan та співавтори (2012) повідомили про множинні виразки антрального відділу шлунка VZV-етіології у 18-річного пацієнта зі ЗВІДом. ДНК VZV було виявлено у біоптатах з уражених ділянок слизової оболонки методом ПЛР in situ. Згодом відбулася дисемінація VZV-інфекції з появою симптомів панкреатиту, гепатиту, енцефалопатії, ниркової недостатності та гіпонатріємії. Проведено успішний курс ацикловіру внутрішньовенно у високій дозі. Класичний висип на шкірі не відзначався протягом усього періоду вірусного ускладнення.

G. Petrilli та співавтори (2011) повідомили про пухлину з гладких м’язів у надниркових залозах та дисеміновану дифузну великоклітинну В-лімфоцитарну лімфому EBV-етіології у 7-річної дівчинки зі ЗВІДом.

M.K. Jensen та співавтори (1997) описали EBV-позитивну первинну лімфому ЦНС у обох монозиготних близнюків, які страждали на ЗВІД. Був складним диференційний діагноз із розсіяним склерозом.

G.W. Mierau та співавтори (1997) повідомили про первинну лейоміосаркому мозку EBV-етіології в ділянці лівої скроневої частки у 14-річної дівчинки зі ЗВІДом.

R. Toraldo та співавтори (1995) засвідчили хронічну активну EBV-інфекцію з розвитком лімфаденопатії, спленомегалії, тромбоцитопенії і субфебрилітету у 18-річного пацієнта зі ЗВІДом. Нуклеарний антиген EBV був ідентифікований у біоптаті з ураженого лімфатичного вузла. Застосування ацикловіру не привело до позитивної динаміки патологічного процесу. Покращення досягли лише після 6-місячного курсу людського лімфобластоїдного альфа-інтерферону.

Y. Wada та співавтори (1995) описали тяжку реактивовану CMV (cytomegalovirus)-інфекцію у 8-річного хлопчика з картиною ЗВІДу. Відзначали автоімунну гемолітичну анемію, інтерстиційний пневмоніт, гемофагоцитарний синдром, хронічний гастроентероколіт.

A. Aghamohammadi та співавтори (2012) повідомили про CMV-ретиніт і синд­ром гіперактивації макрофагів у пацієнта з верифікованим ЗВІДом.

K. Ishikawa та співавтори (2002) також доповіли про ретиніт CMV-етіології у хворого зі ЗВІДом.

E. Stack та співавтори (2004) повідомили про випадок тяжкого CMV-ентериту при ЗВІДі. Незважаючи на терапію ганцикловіром і застосування внутрішньовенно імуноглобуліну, пацієнт невдовзі помер. Причиною летального кінця була запізніла діагностика імунодефіциту.

W.H. Wheat та співавтори (2005) повідомили про тяжку гранулематозну інтерстиційну хворобу легень HHV-8-етіології у пацієнта зі ЗВІДом.

Традиційно антитілам не приділяли важливої ролі у протигерпетичному імунітеті. Ці уявлення ґрунтувалися на спостереженнях щодо високого титру специфічних антитіл при реактивованих герпетичних інфекціях. Завдяки останнім дослідженням такі погляди зазнають певної трансформації. Справді, антитіла не усувають інфекцію in situ, однак важливі для запобігання гематогенній дисемінації патогену (Wirtz N. et al., 2008). Як видно, у всіх членів описаної сім’ї зі ЗВІДом спостерігалася віремія, сформована HHV-7.

Крім того, L. Borish та співавтори (2011) справедливо зазначають, що у деяких пацієнтів зі ЗВІДом відзначається дисфункція Т-клітин, що може бути причиною розвитку герпесвірусних ускладнень. Іноді у хворих із фенотипом ЗВІДу спостерігається додатковий дефіцит NK-клітин, що також може пояснити знижену резистентність до герпесвірусних агентів (Aspalter R.M. et al., 2000). Натомість D.A. Fulcher та спів­автори (2009) описали дефіцит інваріантних NKТ-клітин при ЗВІДі. R.M. Aspalter та співавтори (2007) повідомили про дефект­ну активацію Т-лімфоцитів внаслідок порушення костимуляційного шляху, опосередкованого рецептором 2-го типу до фактора некрозу пухлини, при ЗВІДі. Як відомо, фактор некрозу пухлини-альфа стимулює реактивацію CMV із латентного стану (Simon C.O. et al., 2005), що може пояснити деякі випадки тяжкої реактивованої CMV-інфекції у хворих зі ЗВІДом. C. Cunningham-Rundles, L. Radigan (2005) повідомили про дефіцит інтерлейкіну-12 при ЗВІДі, що знижує резистентність до внутрішньоклітинних збудників.

Зважаючи на складний імунологічний патерн, при ЗВІДі розвиваються не лише герпесвірусні, але й інші інфекції, зумовлені внутрішньоклітинними збудниками. Зокрема, S. Narula та співавтори (2007) ви­явили прогресуючу мультифокальну лейкоенцефалопатію, викликану JC- вірусом, у пацієнта зі ЗВІДом, що супроводжувався накопиченням наївних CD8⁺ Т-клітин із фенотипом CD3⁺CD8⁺CD45RA⁺ і дефіцитом Т-клітин пам’яті (CD3⁺CD8⁺CD45RA^– і CD3⁺CD8⁺CD45RO⁺). Подібне повідомлення здійснили P.G. Scotton та співавтори (1998). O. Ardeniz та співавтори (2005) повідомили про артрит, зумовлений Chlamydia pneumoniae, при ЗВІДі. Натомість A. Steuer та співавтори (1996) описали септичний артрит, викликаний Mycoplasma hominis, у таких хворих. S. Mrusek та співавтори (2004) виявили токсоплазменний гранулематоз з ураженням легень, лімфатичних вузлів і печінки у 12-річної дитини зі ЗВІДом. За даними авторів, гранулематозні вогнища формуються у 5–10% випадків цієї хвороби і можуть викликатися різними причинами. Таким чином, ЗВІД має ширший фенотип, ніж вважалося дотепер, та інфекції, викликані внутрішньоклітинними збудниками, в тому числі — герпесвірусами, можливі у багатьох пацієнтів з цією імунодефіцитною хворобою.

Висновки

Наш досвід свідчить про часте виникнення герпесвірусних уражень у пацієнтів зі ЗВІДом. Наразі відбувається своєрідна трансформація поглядів на роль антитіл у противірусному імунітеті й місце вірусних інфекцій у клінічній картині первинних гіпоімуноглобулінемій. Пацієнти зі ЗВІДом є групою ризику за реактивованими герпесвірусними інфекціями, тому потребують проведення відповідного діагностичного пошуку, а за необхідності — призначення противірусного лікування. Гетерогенність клінічних симптомів герпесвірусних інфекцій при ЗВІДі не має бути причиною перешкод для правильної діагностики ускладнень, викликаних цими патогенами.

Список використаної літератури

• Мальцев Д.В. (2012) Останні досягнення у діагностиці і лікуванні герпесвірусних нейроінфекцій людини. Укр. неврол. журн., 2: 7–21.
• Aghamohammadi A., Abolhassani H., Hirbod-Mobarakeh A. et al. (2012) The uncommon combination of common variable immunodeficiency, macrophage activation syndrome, and cytomegalovirus retinitis. Viral Immunol., 25(2): 161–165.
• Aghamohammadi A., Mohammadi J., Parvaneh N. et al. (2008) Progression of selective IgA deficiency to common variable immunodeficiency. Int. Arch. Allergy Immunol., 147(2): 87–92.
• Ansari M.K., Sanjeev Jha (2010) Herpes simplex encephalitis in a patient having common variable immuno-deficiency. Ann. Trop. Med. Public Health, 3(1): 30–32.
• Ardeniz O., Gülbahar O., Mete N. et al. (2005) Chlamydia pneumoniae arthritis in a patient with common variable immunodeficiency. Ann. Allergy Asthma Immunol., 94(4): 504–508.
• Aspalter R.M., Eibl M.M., Wolf H.M. (2007) Defective T-cell activation caused by impairment of the TNF receptor 2 costimulatory pathway in common variable immunodeficiency. J. Allergy Clin. Immunol., 120(5): 1193–1200.
• Aspalter R.M., Sewell W.A., Dolman K. et al. (2000) Deficiency in circulating natural killer (NK) cell subsets in common variable immunodeficiency and X-linked agammaglobulinaemia. Clin. Exp. Immunol., 121(3): 506–514.
• Astegiano S., Costa C., Terlizzi M.E. et al. (2010) Detection of human herpesvirus-7 DNA in bronchoalveolar lavage. Intervirology, 53(2): 119–123.
• Beasley K.L., Cooley G.E., Kao G.F. et al. (1997) Herpes simplex vegetans: atypical genital herpes infection in a patient with common variable immunodeficiency. J. Am. Acad. Dermatol., 37(5 Pt 2): 860–863.
• Borish L., Ayars A.G., Kirkpatrick C.H. (2011) Common variable immunodeficiency presenting as herpes simplex virus encephalitis. J. Allergy Clin. Immunol., 127(2): 541–543.
• Chan P.K., Chik K.W., To K.F. et al. (2002) Case report: human herpesvirus 7 associated fatal encephalitis in a peripheral blood stem cell transplant recipient. J. Med. Virol., 66(4): 493–496.
• Cunningham-Rundles C., Radigan L. (2005) Deficient IL-12 and dendritic cell function in common variable immune deficiency. Clin. Immunol., 115(2): 147–153.
• DeVries A.S., Harper J., Murray A. et al. (2011) Vaccine-derived poliomyelitis 12 years after infection in Minnesota. N. Engl. J. Med., 364(24): 2316–2323.
• Dray X., Treton X., Mazeron M.C. et al. (2006) Herpes simplex virus type 1 colitis in a patient with common variable immunodeficiency syndrome. Eur J. Gastroenterol. Hepatol., 18(5): 541–544.
• Fulcher D.A., Avery D.T., Fewings N.L. et al. (2009) Invariant natural killer (iNK) T cell deficiency in patients with common variable immunodeficiency. Clin. Exp. Immunol., 157(3): 365–369.
• Ishikawa K., Ando Y., Narita M. et al. (2002) Cytomegalovirus retinitis during immunotherapy for common variable immunodeficiency. J. Infect., 44(1): 55–56.
• Jensen M.K., Koch-Henriksen N., Johansen P. et al. (1997) EBV-positive primary central nervous system lymphomas in monozygote twins with common variable immunodeficiency and suspected multiple sclerosis. Leuk. Lymphoma, 28(1–2): 187–193.
• Kainulainen L., Nikoskelainen J., Vuorinen T. et al. (1999) Viruses and bacteria in bronchial samples from patients with primary hypogammaglobulinemia. Am. J. Respir. Crit. Care Med., 159(4 Pt 1): 1199–1204.
• Kallio-Laine K., Seppänen M., Aittoniemi J. et al. (2010) HLA-DRB1*01 allele and low plasma immunoglobulin G1 concentration may predispose to herpes-associated recurrent lymphocytic meningitis. Hum. Immunol., 71(2): 179–181.
• Kallio-Laine K., Seppänen M., Lokki M.L. et al. (2008) Widespread unilateral pain associated with herpes simplex virus infections. J. Pain, 9(7): 658–665.
• Kang J.H., Sheu J.J., Lin H.C. (2010) Increased risk of Guillain-Barré syndrome following recent herpes zoster: a population-based study across Taiwan. Clin. Infect. Dis., 51(5): 525–530.
• Kondo N., Inoue R., Yano M. et al. (1993) Defective calcium-dependent signal transduction in B lymphocytes of a certain common variable immunodeficiency. Exp. Clin. Immunogenet., 10(1): 16–20.
• Lau Y.L., Levinsky R.J., Morgan G., Strobel S. (1988) Dual meningoencephalitis with echovirus type 11 and adenovirus in combined (common variable) immunodeficiency. Pediatr. Infect. Dis. J., 7(12): 873–876.
• Masajtis-Zagajewska A., Muras K., Mochecka-Thoelke A. et al. (2012) Guillain-Barré syndrome in the course of EBV infection after kidney transplantation — a case report. Ann.Transplant., 17(3): 133–137.
• Mierau G.W., Greffe B.S., Weeks D.A. (1997) Primary leiomyosarcoma of brain in an adolescent with common variable immunodeficiency syndrome. Ultrastruct. Pathol., 21(3): 301–305.
• Mihara T., Mutoh T., Yoshikawa T. et al. (2005) Postinfectious myeloradiculoneuropathy with cranial nerve involvements associated with human herpesvirus 7 infection. Arch. Neurol., 62(11): 1755–1757.
• Milligan K.L., Jain A.K., Garrett J.S., Knutsen A.P. (2012) Gastric ulcers due to varicella-zoster reactivation. Pediatrics, 130(5): e1377–e1381.
• Mrusek S., Marx A., Kummerle-Deschner J. et al. (2004) Development of granulomatous common variable immunodeficiency subsequent to infection with Toxoplasma gondii. Clin. Exp. Immunol., 137(3): 578–583.
• Narula S., LaRosa D.F., Kamoun M. et al. (2007) Progressive multifocal leukoencephalopathy in a patient with common variable immunodeficiency and abnormal CD8+ T-cell subset distribution. Ann. Allergy Asthma Immunol., 98(5): 483–489.
• Petrilli G., Lorenzi L., Paracchini R. et al. (2011) Epstein-Barr Virus-Associated Adrenal Smooth Muscle Tumors and Disseminated Diffuse Large B-Cell Lymphoma in a Child With Common Variable Immunodeficiency: A Case Report and Review of the Literature. Int. J. Surg. Pathol., Mar 31 [Epub ahead of print].
• Pfeifer Y., Meisinger I., Brechtel K., Gröbner S. (2013) Emergence of a multidrug-resistant Haemophilus influenzae strain causing chronic pneumonia in a patient with common variable immunodeficiency. Microb. Drug Resist., 19(1): 1–5.
• Sa’Adu A., Thomson B.J., Bountiff L., Webster A.D. (1993) Lymphotropic viruses in ‘common variable’ immunodeficiency — PCR analysis of lymphocyte DNA for HIV-1 and HHV-6. Clin. Exp. Immunol., 91(1): 50–53.
• Scotton P.G., Vaglia A., Carniato A., Marchiori G.C. (1998) Progressive multifocal leukoencephalopathy in a patient with common variable immunodeficiency. Clin. Infect. Dis., 26(1): 215–216.
• Simon C.O., Seckert C.K., Dreis D. et al. (2005) Role for tumor necrosis factor alpha in murine cytomegalovirus transcriptional reactivation in latently infected lungs. J. Virol., 79(1): 326–340.
• Stack E., Washington K., Avant G.R., Eisen G.M. (2004) Cytomegalovirus enteritis in common variable immunodeficiency. South. Med. J., 97(1): 96–101.
• Steuer A., Franz A., Furr P.M. et al. (1996) Common variable immunodeficiency presenting as a Mycoplasma hominis septic arthritis. J. Infect., 33(3): 235–237.
• Tomaszewska A., Nasilowska-Adamska B., Dzieciatkowski T., Marianska B. (2010) Simultaneous human herpesvirus 6-associated encephalitis and Guillain-Barré syndrome in a patient after matched unrelated donor haematopoietic stem cell transplantation. Arch. Med. Sci., 6(2): 288–290.
• Toraldo R., D’Avanzo M., Tolone C. et al. (1995) Effect of interferon-alpha therapy in a patient with common variable immunodeficiency and chronic Epstein-Barr virus infection. Pediatr. Hematol. Oncol., 12(5): 489–493.
• Wada Y., Sato T., Kitajima H., Kubo M. (1995) Chronic cytomegalovirus infection that present specific clinical course — a case of a boy with common variable immunodeficiency. Nihon Rinsho Meneki Gakkai Kaishi, 18(2): 247–255.
• Wheat W.H., Cool C.D., Morimoto Y. et al. (2005) Possible role of human herpesvirus 8 in the lymphoproliferative disorders in common variable immunodeficiency. J. Exp. Med., 202(4): 479–484.
• Wirtz N., Schader S.I., Holtappels R. et al. (2008) Polyclonal cytomegalovirus-specific antibodies not only prevent virus dissemination from the portal of entry but also inhibit focal virus spread within target tissues. Med. Microbiol. Immunol., 197(2): 151–158.
• Witt M.D., Torno M.S., Sun N., Stein T. (2002) Herpes simplex virus lymphadenitis: case report and review of the literature. Clin. Infect. Dis., 34(1): 1–6.

Адреса для листування:
Мальцев Дмитро Валерійович
04080, Київ, вул. Туровська, 26
Інститут імунології та алергології
Національного медичного університету
імені О.О. Богомольця