Підходи до проблеми управління якістю профілактичної допомоги

Вступ

Питання оцінки і забезпечення якості медичної допомоги, зокрема профілактичної, сьогодні заслуговують на все більшу увагу заінтересованих суб’єктів — держави, організаторів охорони здоров’я, медичних працівників, платників (страхових медичних організацій), а також пацієнтів (Апанасенко Г.Л., 2003; Ринда Ф.Ф., 2007; Еругина М.В., 2008; Поліщук М.Є. та співавт., 2008; Азизова Б.Г., 2009; Корж В.П. та співавт., 2009). Це закономірно, адже головною метою і основним завданням реформи медичного обслуговування, оголошеної Програмою економічних реформ України на 2010–2014 рр., визначено посилення гарантій і прав громадянина на отримання доступних і якісних медичних послуг. Обґрунтованими таким чином стають теоретичні пошуки визначення якості медичних послуг та її складових, а також методології її оцінки. Не підлягає сумніву, що оцінка якості профілактичної допомоги є лише одним із засобів для досягнення головної мети — забезпечення права громадянина на охорону здоров’я, а при набутті ним статусу пацієнта — отримання гарантованого обсягу і якості медичної допомоги (Лехан В.М., Зюков О.Л., 2009; Семенов В.Ю., Скворцова Е.С., 2009).

Мета дослідження — наукове обґрунтування методичних підходів до управління якістю профілактичної допомоги.

Об’єкт і методи дослідження

Матеріали, які характеризують проблеми управління якістю профілактичної допомоги. У процесі дослідження використано метод системного аналізу.

Результати та їх обговорення

Отримані нами дані підтвердили висловлювання ряду науковців про те, що населення і практичні лікарі відмічають зниження обсягів профілактичної допомоги більше ніж у 70% випадків (Щепин В.О. и соавт., 2008). Необхідно визнати, що профілактичний напрямок медичної діяльності (крім вакцинопрофілактики) в сучасних умовах рідко наповнюється конкретним змістом. Водночас ряд країн, озброєних доктриною факторів ризику, проводять реальну профілактичну роботу не лише силами медичних працівників, а також із залученням інших фахівців (психологів, соціологів, педагогів), ефективно використовуючи радіо і телебачення.

Насамперед це стосується провідних за причинами захворюваності, смертності й інвалідності класів хвороб. У розвинених європейських країнах внаслідок впровадження профілактичних технологій відзначається зниження смертності від хвороб системи кровообігу (Европейские рекомендации по профилактике сердечно-сосудистых заболеваний в клинической практике — 2003, 2004). Велике значення має і профілактика захворювань зубів та порожнини рота, якій в нашій країні не приділяють достатньої уваги. Наприклад, у Скандинавських країнах лікарі не лише дають повноцінні рекомендації з гігієни ротової порожнини, але й використовують нові антимікробні препарати, винаходять вакцини проти карієсу. Внаслідок такої роботи поширеність цієї патології знизилася з високого рівня (6,5) до низького (1,2–2,6) на 100 тис. населення (Профилактика как основа развития стоматологии, 2006), що сприяло економії ресурсів, підвищенню якості життя хворих.

Проблема забезпечення населення якісною профілактичною допомогою є перш за все практичним завданням, вирішення якого потребує певних зусиль усіх суб’єктів системи охорони здоров’я і створення механізмів управління якістю профілактичної допомоги. Технологія управління якістю профілактики, на нашу думку, містить такі основні складові:

• збір інформації про якість профілактичної допомоги на певному ієрархічному рівні (на рівні практичного лікаря, підрозділу, лікувально-профілактичного закладу, в регіоні, загалом у системі охорони здоров’я);
• аналіз отриманої інформації шляхом її порівняння з еталонним рівнем;
• прийняття на основі аналізу управлінських рішень щодо виявлених відхилень у системі надання профілактичної допомоги;
• контроль реалізації прийнятих рішень і проведення при необхідності коригувальних заходів.

При цьому запропонований технологічний цикл не може бути одноразовим заходом, а обов’язковим постійним механізмом реалізації програми щодо забезпечення якості профілактики.

Вивчення світового і вітчизняного досвіду свідчить про складнощі у запровадженні зазначених технологій оцінки і контролю, що зумовлено перш за все відсутністю визначення самого поняття «якість профілактичної допомоги» (Семенов В.Ю., Скворцова Е.С., 2009). У науковій літературі відсутня єдина точка зору з цього питання. Так, якість профілактичної допомоги, яка надається окремому пацієнтові, за змістовним навантаженням відрізняється від аналогічного поняття, яке стосується лікувально-профілактичного закладу чи всієї мережі охорони здоров’я країни. Відповідно методи виміру таких «якостей» відрізняються, а результати оцінки можуть не співпадати. Крім того, вимоги до рівня профілактичної допомоги постійно змінюються, з’являються нові можливості й нові сфери її застосування, що спонукає дослідників постійно звертатися до цього поняття, але на новій основі. Загалом, на наш погляд, не слід говорити про одне, загальне поняття «якість профілактичної допомоги» і шукати для нього найбільш точний словесний вираз, а використовувати систему понять. Кожне з цих понять має розкривати той чи інший бік загального поняття «якість профілактичної допомоги» стосовно конкретних умов функціонування системи охорони здоров’я, а всі ці поняття разом — складати достатньо чітку і повну картину стану якості профілактики на будь-якому рівні.

Питання забезпечення якості профілактичної допомоги набувають особливого значення в умовах переходу до обов’язкового медичного страхування, коли створюється правова основа для контролю якості і відповідальності сторін в системі страхування. Вочевидь, в умовах медичного страхування мають розвиватися і вдосконалюватися два шляхи контролю якості. Один із них пов’язаний з необхідністю оцінки конкретних випадків надання медичної допомоги, в тому числі профілактичної, при виникненні будь-яких претензій з боку застрахованих, страхувальників або страхових організацій. Іншим, не менш важливим напрямком, є впровадження постійно діючих систем оцінки якості й ефективності профілактичної допомоги, які, окрім вдосконалення управління охороною здоров’я в цілому, можуть сприяти вирішенню таких конкретних завдань, як ліцензування і акредитація медичних закладів, укладання договорів медичного страхування, визначення критеріїв відповідальності сторін у системі медичного страхування тощо. (Кардаш В.Е., Зубович А.П., 2009).

Провідним критерієм оцінки якості профілактичної допомоги слід вважати правильне виконання конкретної вибраної технології (стандарту профілактичної допомоги), а також можливість використання в тому чи іншому випадку альтернативних технологій, які приводять до аналогічного результату. Останнє зумовлено тим, що залежно від ресурсної бази медичного закладу і особливостей стану конкретного пацієнта одна й та ж профілактична технологія може здійснюватися по-різному.

Методичною основою розподілу повноважень і функцій суб’єктів різних рівнів управління якістю профілактичної допомоги слід вважати класичну модель системи якості медичної допомоги, запропоновану A. Donabedian (1988): управління якістю профілактичної допомоги як управління відповідними ресурсами, процесом (профілактичними технологіями) і результатом (як наслідком застосування профілактичних заходів). Тому моніторинг і динамічне спостереження за станом якості профілактичної допомоги вважаємо найбільш доцільним представити в аналізі ресурсного забезпечення профілактичних технологій, що здійснюють системи ліцензування і акредитації; процесу профілактичної допомоги (вибір і дотримання стандартизованих медичних технологій в кожному конкретному випадку), який відводиться органам і закладам охорони здоров’я, а також професійним медичним асоціаціям; результативності й задоволеності споживачів, який здійснюється замовниками медичних послуг (органами місцевого самоврядування, структурами і територіальними фондами обов’язкового медичного страхування), а також безпосередньо пацієнтами і медичними працівниками.

Основним принципом оцінки і контролю якості профілактичної допомоги при цьому слід вважати необхідність отримання інформації з метою прийняття управлінських рішень і підвищення ефективності діяльності відповідних об’єктів, а не покарання медичних працівників при негативних відхиленнях показників. Підвищення ролі людського фактора в забезпеченні якості профілактики можливе за умови впровадження стимулювання медичної праці шляхом диференційованих виплат за дотримання технологій і досягнуті результати.

Висновки

1. Низький рівень здоров’я і зниження обсягів профілактичних заходів свідчать про необхідність перегляду концептуальних підходів до оцінки як ролі профілактики у формуванні та збереженні здоров’я населення України, так і змісту поняття «якість профілактики».

2. Розподіл повноважень і функцій між різними рівнями управління профілактичною допомогою забезпечить отримання відповідної інформації для прийняття управлінських рішень і підвищення ефективності діяльності відповідних об’єктів управління.

Література

• Азизова Б.Г. (2009) Отношение руководителей здравоохранения к проблемам управления качеством медицинской помощи. Проблемы социальной гигиены, здравоохранения и истории медицины, 4: 38.
• Апанасенко Г.Л. (2003) Валеология: неизбежность новой стратегии здравоохранения. Укр. мед. часопис, 5(37): 90–92 (http://www.umj.com.ua/article/1073/valeologiya-neizbezhnost-novoj-strategii-zdravooxraneniya; http://www.umj.com.ua/uploads/archive/37/pdf/541_rus.pdf).
• Европейские рекомендации по профилактике сердечно-сосудистых заболеваний в клинической практике — 2003 (2004) Серце і судини, 1: 17–23.
• Еругина М.В. (2008) Структурные и стоимостные диспропорции практической реализации программы государственных гарантий оказания бесплатной медицинской помощи. Экономика здравоохранения, 9: 40–43.
• Кардаш В.Е., Зубович А.П. (2009) Контроль якості в охороні здоров’я. Україна. Здоров’я нації, 1–2: 39–41.
• Корж В.П., Сорокін В.О., Башкін І.М. (2009) Соціальна роль фізичної культури і спорту в зміцненні і підтримці здоров’я населення України. Вісн. соц. гігієни та організації охорони здоров’я України, 3: 16–20.
• Лехан В.М., Зюков О.Л. (2009) Застосування принципів доказового менеджменту для прийняття управлінських рішень щодо підвищення якості медичної допомоги. Україна. Здоров’я нації, 1–2: 71–73.
• Поліщук М.Є., Красовський К.С., Андрєєва Т.У. (2008) Зміни середньої очікуваної тривалості життя в Україні за останні 50 років як показник ефективності охорони громадського здоров’я. Україна. Здоров’я нації, 4: 54–59.
• Профилактика как основа развития стоматологии (2006) Материалы XVI научно-практ. конф., XI cъезда Стоматологической ассоциации России, VIII съезда стоматологов России. Москва, 2006, с. 212–214.
• Ринда Ф.Ф. (2007) Актуальні проблеми формування здорового способу життя в Україні. Україна. Здоров’я нації, 1: 130–136.
• Семенов В.Ю., Скворцова Е.С. (2009) Организация профилактической работы в Московской области. Здравоохранение Российской Федерации, 1: 3–7.
• Щепин В.О., Пулин А.Г., Пояркова Е.С. (2008) К вопросу о реализации профилактических мероприятий в деятельности медико-санитарных частей. Проблемы социальной гигиены, здравоохранения и истории медицины, 3: 30.
• Donabedian A. (1988) The quality of care: how can it be assessed? JAMA. 260(12): 1743–1748.

Адреса для листування:

Горачук Вікторія Валентинівна
04112, Київ, вул. Дорогожицька, 9
Національна медична академія післядипломної освіти
ім. П.Л. Шупика МОЗ України
E-mail: [email protected]