ВСТУП
Дані літератури свідчать, що з кожним роком зростає потреба в компонентах та препаратах крові, яка пов’язана зі збільшенням кількості складних оперативних втручань на життєво важливих органах, дорожньо-транспортних та техногенних катастроф, військових конфліктів, природних катаклізмів (Ермолов А.С. и соавт., 2002; Жибурт Е.Б., 2002; Рагимов А.А., 2003; Селиванов Е.А. и соавт., 2004).
Здобуття Україною незалежності, демократизація суспільства, перехід до ринкових відносин створили не лише передумови для подальшого прогресу, але й зумовили стосовно служби крові низку проблем: організаційну, виробничу, правову, наукову.
Мета роботи. На основі аналізу показників діяльності закладів служби крові України за період 1991–2005 рр. з’ясувати стан розвитку та визначити основні завдання удосконалення роботи служби крові.
ОБ’ЄКТ І МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ
При виконанні роботи були вивчені та проаналізовані дані офіційної статистики МОЗ України «Галузева статистична звітність — форма № 39-здоров», «Звіт центру крові (станції переливання крові), відділення трансфузіології лікувального закладу, установи, лікарні, яка проводить заготівлю крові» за 15 років (1991–2005 рр.) та показники діяльності закладів служби крові України (Перехрестенко П.М. та співавт., 2001; 2002; 2003; 2004; 2005; 2006).
Розрахунки медико-статистичних показників проводилися стосовно таких розділів: донорські ресурси; заготівля і використання донорської крові; заготівля і використання еритроцитної маси; заготівля і використання плазми крові; виробництво препаратів плазми крові; забезпеченість населення України компонентами та препаратами донорської крові. При статистичній обробці матеріалів дослідження розраховувалися відносні та середні величини. У процесі дослідження застосовували медико-статистичний та структурно-логічний методи аналізу (Сафонова В.Н., Кочемасов В.В., 1982).
РЕЗУЛЬТАТИ ТА ЇХ ОБГОВОРЕННЯ
Діяльність закладів та установ служби крові України регламентована наказами, інструкціями МОЗ України, серед яких провідне місце займає постанова Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2001 р. № 1403 «Про затвердження Програми розвитку донорства крові та її компонентів на 2002–2007 роки».
Структура закладів служби крові України, створена ще в 60-ті рр. минулого століття, функціонує за регіонально-територіальним принципом. Довгий час розвитку мережі центрів, станцій крові сприяло збільшення кількості заготівлі, переробки консервованої крові, одержання та кріоконсервування клітин крові, кісткового мозку, організація відділів виробництва препаратів крові та контроль їх якості. Соціально-економічні зміни, що відбулися в нашій країні, негативно позначилися на діяльності служби крові. За останнє десятиріччя визначилась тенденція до зменшення кількості донорів, що зумовило зменшення обсягів заготівлі донорської крові, її компонентів, виготовлених препаратів, а водночас і до скорочення мережі закладів служби крові України.
Мережа закладів служби крові почала звужуватися з 1997 р. У 2004 р. кількість станцій та центрів крові зменшилася на 12, відділень трансфузіології лікувальних закладів — на 105. Збільшилася в два рази кількість лікарень, що заготовляють кров (в 1991 р. було 34 лікарні, а в 2005 р.— 68). Всі 68 відділень лікарень, що заготовляють кров, не мають визначеного юридичного статусу, тому існують проблеми з їх акредитацією.
Заклади служби крові знаходяться на місцевому бюджетному фінансуванні. Недостатні обсяги фінансування для придбання обладнання, витратного матеріалу для забору крові, заготівлі плазми крові, використання застарілих, не завжди безпечних технологій, різке зменшення кількості донорів — основного показника діяльності служби крові у всьому світі, призвело до зменшення спектра виготовлення компонентів та препаратів крові, формування диспропорції між попитом і пропозиціями.
Укомплектованість штатних посад в закладах служби крові за останні п’ять років практично залишилася на одному рівні, в середньому біля 95,0%. Кількість лікарів у 2005 р. порівняно з 1995 р. зменшилася на 738 посад. Слід зауважити, що крім лікарів у службі крові працюють біологи, фармацевти, інженери та інші фахівці.
Кількість посад, зайнятих у заготівлі крові, її компонентів та стандартних сироваток становила у 2005 р. 57,9%, у виготовленні препаратів крові — 13,9%. Ці показники близькі до минулорічних.
Донорство. Основним і єдиним джерелом крові та її компонентів є донори. За даними літератури у різних країнах світу відсоток донорства коливається від 2,0 до 6,0 всього населення. У нашій країні відсоток донорства до всього населення становить 1,6.
Сьогодні донорство в Україні стало серйозною соціальною проблемою, яка торкнулася різних сторін життєдіяльності суспільства і знаходиться в прямій залежності від економічного стану та суспільної моралі. Організація донорства в зв’язку з її масовістю і складністю вийшла далеко за рамки можливостей закладів служби крові, лікувальних закладів та медичних установ України.
Кількість донорів у 2005 р. порівняно з 1991 р. зменшилася на 53,6%. Відсоток активних донорів у різні роки становив від 18,3 у 1993 р. до 5,4 у 2005 р. (рис. 1).
Рис. 1. Донори України
Питома вага імунних донорів у 2005 р. порівняно з 2003 р. залишилася на одному рівні — 0,5%, а в порівнянні з 1991 р. зменшилася в 5,0 разів.
Відмічається зменшення кількості кроводач від безоплатних донорів з 1615 тис. у 1991 р. до 711 тис. у 2005 р. У той же час за цей період збільшилася кількість плазмодач з 39 тис. до 52 тис.
Заготівля крові у 2005 р. порівняно з 1991 р. зменшилась у 1,9 разів (рис. 2). Слід відзначити, що у 2003 та 2004 рр. відмічали збільшення кількості заготовленої донорської крові на 3,0%, тоді як у 2005 р. порівняно з 2004 р. було заготовлено крові на 26,0 тис. літрів менше.
Рис. 2. Заготівля цільної донорської крові
Середня одноразова доза кроводачі в різні роки становила від 341 мл (у 1997 р.) до 441 мл (у 2005 р.). Із всієї заготовленої крові в 2005 р. станціями та центрами крові одержано 52,2%, відділеннями трансфузіології лікувальних закладів — 46,2%; лікарнями — 1,6%. На виготовлення компонентів та стандартних сироваток було використано майже 93,0% із загальної кількості донорської крові.
У 2004 році., як і в 2003 р. на одного жителя України було заготовлено 8,8 мл, у 2005 р. — 8,5 мл консервованої крові (згідно з рекомендаціями ВООЗ оптимальна потреба на рік — 12–15 мл). Нормативним показникам відповідає кількість заготовленої крові на одного мешканця у АР Крим (15,8 мл), Луганській (13,9 мл), Волинській (12,9 мл), Хмельницькій (12,1 мл), Вінницькій (11,9 мл), Запорізькій (11,0 мл) областях. Викликає тривогу діяльність закладів служби крові у Львівській, Івано-Франківській, Одеській, Кіровоградській областях, в яких заготовлено від 3,6 мл до 6,0 мл на одного мешканця.
Трансфузії цільної крові. Завдяки наполегливій роботі трансфузіологів різних рівнів відсоток перелитої консервованої крові до об’єму заготовленої з року в рік знижується. В 2005 р. перелито тільки 0,49% крові, а в 2004 — 0,68%, тоді як у 1991 р. для трансфузій було використано 17,8% крові (рис. 3).
Не проводили трансфузії крові у АР Крим, Вінницькій, Волинській, Житомирській, Закарпатській, Запорізькій, Київській, Сумській, Тернопільській, Херсонській, Хмельницькій, Чернівецькій областях та Севастополі. Проте у 14 регіонах проводилося переливання крові. Порівняно високий цей показник у Чернігівській (5,3% — 452,7 л), Полтавській (4,8% — 520,0 л), Кіровоградській (3,3% — 216,0 л) областях та Києві (2,7% — 471,0 л). У цих регіонах за останні чотири роки кількість перелитої крові не зменшується.
Рис. 3. Трансфузії консервованої донорської крові
Вірусна безпека донорської крові. Згідно з нормативними вимогами донори крові чи її плазми підлягають в обов’язковому порядку обстеженню на виявлення антитіл до ВІЛ 1-го і 2-го типів, поверхневого антигену вірусу гепатиту В, антитіл до вірусу гепатиту С, блідої спірохети, а також визначення активності аланінамінотрансферази, білірубіну та ін. На превеликий жаль, з року в рік відзначають стійку тенденцію до підвищення цих показників, внаслідок чого підвищується відсоток браку консервованої донорської крові. З цих причин непридатними для використання у 2005 р. виявлено 4,47% заготовленої крові, а в 2004 р. — 5,05%, тоді як у 1991 р. — 2,0 %, тобто брак збільшився у 2,5 рази. Високий відсоток браку крові відзначали через виявлення антитіл до вірусу гепатиту С, поверхневого антигену вірусу гепатиту В, антитіл до блідої спірохети. Брак крові з причин виявлення антитіл до ВІЛ 1-го і 2-го типів становив у 2005 р. 6,3%, а в 2004 р. — 5,8%. Не можна залишити поза увагою брак з причин биття посуду, який становив по Україні 1,9%. Більше всього забраковано крові з цієї причини у Одеській та Харківській областях.
Заготівля еритроцитної маси. Закладами служби крові України у 2005 р. заготовлено 112,9 т еритроцитної маси. Для трансфузій було використано 51,5% (84,50 т) еритроцитної маси, це на 22,5 т менше, ніж у 2004 р. З різних причин забраковано 4,1% (2004 р. — 2,8%) еритроцитної маси. Максимальний брак був у Сумській, Одеській, Дніпропетровській, Житомирській, Чернівецькій, Донецькій, Львівській, Івано-Франківській, Миколаївській, Київській областях. Відсутній брак у Вінницькій, Закарпатській, Полтавській, Харківській областях та у Севастополі.
Списано еритроцитної маси у зв’язку з закінченням терміну зберігання в середньому по країні 21,4%, що становить 35,0 т (у 2004 р. — 16,2%). Найбільше її утилізовано у Миколаївській (73,8%), Вінницькій (47,9%), Закарпатській (45,7%), Житомирській (41,1%), Івано-Франківській (38,4%) Одеській (37,7%), Кіровоградській (35,6%), Полтавській (30,6%), Хмельницькій (30,3%), Херсонській (30,1%), Чернігівській (28,4%), Київський (25,0%), Чернівецькій (23,1%) областях.
Слід зауважити, що еритроцитна маса, виготовлена для лікувально-профілактичних закладів у Донецькій, Закарпатській, Івано-Франківській, Одеській, Сумській, Херсонській областях, була використана повністю.
Низькотемпературне консервування еритроцитів. Унікальність цього методу полягає в довгостроковому зберіганні біологічно повноцінного матеріалу. Він дозволяє створювати запаси еритроцитів, в тому числі рідкісних груп крові. Це трансфузійне середовище має спеціальні показання до його застосування, які базуються на особливих перевагах, а саме: можливість проведення трансфузій багаторазово, без ризику алоімунізації та післятрансфузійних ускладнень. Досвід роботи Донецької, Дніпропетровської ОСПК та Київського міського центру крові показав перевагу застосування розморожених еритроцитів перед іншими методами. Реалізація розморожених еритроцитів в лікувальних закладах була стовідсотковою.
Для більш широкого впровадження методу існують об’єктивні та суб’єктивні труднощі: застаріле обладнання, висока вартість рідкого азоту, відсутність програмних розморожувачів для ядровмісних клітин крові.
Заготівля плазми крові закладами служби крові. У 1991 р. в Україні було заготовлено понад 289 тис. л плазми крові. В останні роки заготовлялося 175–180 тис. л. У 2005 р. виготовлено 179,9 тис. л плазми крові, що на 2,99 тис. л менше, ніж у 2004 р. Вихід плазми крові із 1 л крові становив 40,5% (у 2004 р. — 43,9%). Найбільше плазми з 1 літра крові отримали у АР Крим (50,0%), Севастополі (49,4%), Києві (48,0%), Харківській (49,0%), Львівській (48,6%) Житомирській (48,2%), Вінницькій (47,0%), Сумській (47,0%), Чернівецькій (47,0%) областях, найменше — у Луганській (39,9%) та Черкаській (39,6%) областях.
На превеликий жаль, тільки від 14,5% (1991 р.) до 17,0% (2005 р.) від усього об’єму заготовленої плазми крові виготовлялося методом плазмаферезу. Найвищий відсоток заготовленої плазми крові методом плазмаферезу у Житомирській (36,7); Тернопільській (33,7); Донецькій (31,9); Сумській (31,1); Одеській (29,5) областях. Недостатньо впроваджений метод плазмаферезу у Кіровоградській (0,5%) та Чернівецькій (1,1%) областях.
У відділеннях трансфузіології лікувальних закладів (ВТЛЗ) об’єм одержаної плазми крові збільшився, порівняно з 2004 р., на 2,15 тонни (4,7%). Питома вага плазми, виготовленої з крові ВТЛЗ, становила 21,9% (у 2004 р. — 24,0%).
На 1000 населення України в 2005 р. було проведено 18,6 донацій, із них 16,6 кроводач та 1,95 плазмодач. Ці показники близькі до показників 2004 р. Максимальна кількість кроводач — у Волинській (31,3), Хмельницькій (26,6), Луганській (25,3) областях та АР Крим (28,4). Максимальна кількість плазмодач — у АР Крим (5,75), Луганській (5,78), Донецькій (4,27), Житомирській (4,04) областях. Мінімальна кількість кроводач (7,9–9,4) — у Одеській, Львівській та Сумській областях. Мінімальна кількість плазмодач (0,03–0,28) — у Кіровоградській, Чернівецькій та Черкаській областях. По кількості донацій Україна серед країн світу продовжує займати 21-ше місце.
У 2004 р. кожна станція та центр крові отримали по одному-два апарати для проведення автоматичного плазмаферезу. Середня доза плазми становила: при автоматичному плазмаферезі — 531,0 мл, при однократному мануальному плазмаферезі — 282,8 мл, при двократному мануальному — 547,7 мл.
Карантинізація плазми крові проводиться з 2002 р. У 2005 р. на карантинізації знаходилося 72531,8 л плазми крові, що становило 40,3% заготовленої. В лікувально-профілактичні заклади для трансфузії видано 30,6% карантинізованої плазми крові.
Із усієї заготовленої плазми крові на препарати використовувалося від 62,8 (1991 р.) до 41,9% (2005 р.), на компоненти — 43,8%, на стандартні сироватки — 1,8%.
Виробництво препаратів плазми крові та забезпеченість ними населення України. За 15 років виробництво всіх препаратів плазми крові зменшилося від 2,0 до 3,5 разів. Кількість виготовленого 10% розчину альбуміну та забезпеченість ним населення у 2005 р. зменшилися в 2,0 рази порівняно з 1991 р.
Виробництво антистафілококового імуноглобуліну зменшилося в 3,9 раза, а забезпеченість населення — в 3,5 раза. Виробництво протигрипозного імуноглобуліну та забезпеченість ним населення зменшилися в 2,0 рази, виробництво та забезпеченість протиправцевим імуноглобуліном — в 3,5 раза, імуноглобуліном антирезус — в 2,3 раза. В 2,0 рази зменшилося виробництво імуноглобуліну нормального людського, а кріопреципітату — в 1,5 раза.
Загальний показник забезпеченості кріопреципітатом на 10 тис. населення України становив 1700 МО. Найвищий цей показник у АР Крим (4500 МО), Вінницькій (3400 МО), Чернівецькій (3200 МО), Київській (2900 МО) областях, найнижчий — у Івано-Франківській (600 МО), Рівненській (600 МО), Волинській (700 МО), Полтавській (700 МО) областях та у місті Києві (400 МО).
Слід зауважити, що на 1 мешканця України у 2005 р. було заготовлено 0,17 МО кріопреципітату, тоді як за рекомендаціями ВООЗ забезпеченість високоочищеними препаратами концентратів факторів згортання крові VIII і IX повинна становити 1,5–3,6 МО.
ВИСНОВКИ
Основні завдання служби крові такі:
• популяризація та підтримка донорства, причому безкоштовного, створення благодійних донорських фондів;
• перехід на компонентне донорство;
• підвищення бактерійної та вірусної безпеки донорської крові, її компонентів та препаратів;
• створення центрів заготівлі плазми крові та будівництво підприємства з її переробки на препарати;
• створення на державній та приватній основі банків довгострокового зберігання аутокрові, аутоплазми, нефракціонованої та фракціонованої пуповинної крові, гемопоетичних стовбурових клітин периферичної крові, кісткового мозку;
• розробка та прийняття концепції розвитку служби крові в Україні.
ЛІТЕРАТУРА
Ермолов А.С., Кобзева Е.Н., Хватов В.Б. (2002) Трансфузиология и бескровная хирургия. Вестник службы крови России, 2: 7–27.
Жибурт Е.Б. (2002) Трансфузиология. «Питер», Санкт-Петербург, 733 с.
Перехрестенко П.М., Назарчук Л.В., Ларічева Н.І. (2001) Показники діяльності закладів служби крові України в 2000 році. Довідник. Київ, 19 с.
Перехрестенко П.М., Назарчук Л.В., Ларічева Н.І. (2002) Показники діяльності закладів служби крові України в 2001 році. Довідник. Київ, 24 с.
Перехрестенко П.М., Назарчук Л.В., Ларічева Н.І. (2003) Діяльність закладів служби крові України в 2002 році. Довідник. Київ, 25 с.
Перехрестенко П.М., Назарчук Л.В., Ларічева Н.І. (2004) Діяльність закладів служби крові України в 2003 році. Довідник. Київ, 29 с.
Перехрестенко П.М., Назарчук Л.В., Ларічева Н.І. (2005) Діяльність закладів служби крові України за 2004 рік. Довідник. ДП «Нора-друк», Київ, 37 с.
Перехрестенко П.М., Назарчук Л.В., Ларічева Н.І. (2006) Діяльність закладів служби крові України за 2005 рік. Довідник. ДП «Нора-прінт», Київ, 39 с.
Рагимов А.А. (2003) Основные направления, проблемы и задачи отечественной трансфузиологии. Вестник службы крови России, 1: 3–9.
Сафонова В.Н., Кочемасов В.В. (1982) Расчет показателей эффективности производственной деятельности учреждений службы крови. Методические рекомендации. Москва, 30 с.
Селиванов Е.А., Данилова Т.Н., Быстров М.В., Дегтерева И.Н., Григорьян М.Ш., Воробей Л.Г. (2004) Служба крови России в 2003 году. Трансфузиология, 4: 7–32.
Резюме. В работе представлена обобщенная информация и анализ деятельности службы крови Украины в сравнительном аспекте за 1991–2005 гг. Определено, что состояние учреждений службы крови в современных социально-экономических условиях характеризуется уменьшением количества доноров крови и плазмы (на 46,4%), низким уровнем заготовки донорской крови (8,5 мл на 1 жителя при нормативе ВОЗ 12–15 мл); высоким показателем утилизации крови (до 5,0%), связанным, прежде всего, с ее инфицированием в связи с распространенностью носителей инфекции среди лиц, которые имеют желание сдать кровь или плазму крови, ежегодной утилизацией эритроцитной массы свыше 21,0%, небольшим объемом заготовленной плазмы крови методом плазмафереза (17,0%), уменьшением производства препаратов плазмы крови от 2,0 до 3,5 раз. Отмечено, что материально-техническое и технологическое оснащение учреждений службы крови не отвечает условиям GMP. Поэтому необходима разработка и принятие концепции развития службы крови с внедрением новых технологий переработки плазмы крови на препараты.
Ключевые слова: служба крови, доноры, кровь, компоненты, препараты, инфекционная безопасность
Blood service in ukraine: results and tasks
Summary. The paper summarizes information and analysis of Ukraine blood service institutions activities in 1991–2005 comparatively. It’s established that the blood service institutions are characterized in modern social-economical conditions by: reduction of the quantity of blood and plasma donors (46.4%); low level of donors blood donation (8.5 ml per 1 resident, whereas WHO recommend 12–15 ml per resident); high level of blood utilization (till 5%) which is related to the infection of persons who intended to donate blood or plasma; annual utilization of erythrocyte mass over 21%; low level of plasma prepared by plasmapheresis method (17%); reduction of blood plasma preparations production from 2 to 3.5 times. Also, technical and technological equipment of blood service institutions do not fit GMP standards. That’s why it’s very important to make and adopt a blood service development conception including the implementation of new technologies of plasma preparations production.
Key words: blood service, donors, blood, components, preparations, infectious safety
Адреса для листування:
Перехрестенко Петро Михайлович
04060, Київ, вул. Максима Берлінського, 12
Інститут гематології та трансфузіології
АМН України
E-mail: [email protected]
Назарчук Лідія Василівна
04060, Київ, вул. Максима Берлінського, 12
Інститут гематології та трансфузіології
АМН України, відділ організації трансфузіологічної та гематологічної допомоги
E-mail: [email protected]
