Хірургічні доступи при видаленні новоутворень, сторонніх тіл крилопіднебінної та підскроневої ямок

Хірургічні втручання на ділянці підскроневої та крилопіднебінної ямок виконують при гнійно-запальних процесах, новоутвореннях, сторонніх тілах і травматичних дефектах, захворюваннях скронево-нижньощелепного суглоба та трійчастого нерва. За останні роки особливого значення набуває проблема радикального видалення доброякісних і злоякісних новоутворень цієї зони. Лікування при пухлинах, що безпосередньо виникають у підскроневій, крилопіднебінній ямках або поширюються на цю зону з боку прилеглих анатомічних утворень, привертає значну увагу щелепно-лицевих хірургів, нейрохірургів, оториноларингологів, онкологів, зокрема тому, що до останнього часу вони характеризувалися несприятливим прогнозом або вважались інкурабельними (Фетисов М.В., 1954; Black-
lock J.B. et al., 1989; Маланчук В.О. та співавт., 2001).

Певні успіхи в їх лікуванні пов’язані з розробкою нових методів рентгено- та хіміотерапії, вдосконаленням діагностики за рахунок широкого впровадження комп’ютерної, магнітно-резонансної томо­графії, розвитком пластичної та реконструктивної хірургії, анестезіологічного забезпечення і не в останню чергу —з появою нових хірургічних доступів до крилопіднебінної, підскроневої ділянок, що дозволило проводити технічно складні та значні за обсягом оперативні втручання під ретельним візуальним контролем і з більш низьким операційним ризиком (Kraus D.H. et al., 1994; Guinto G., 1999).

Основними анатомічними перешкодами для досягнення крилопіднебінної та підскроневої ямок є вилична дуга, гілка нижньої щелепи, м’язовий апарат (скроневий, жувальний, крилоподібний), розгалуження лицевого нерва, привушна залоза, поверхнева скронева артерія — утворення надзвичайно важливі в анатомічному, функціональному та естетичному відношенні. Окрім цього, труднощі, що можуть виникати під час оперативного втручання, зумовлені можливою кровотечею крилоподібного венозного сплетіння, верхньощелепної артерії, внутрішньої сонної артерії, травмою жувальних м’язів, скронево-нижньощелепного суглоба, близькістю слухового апарату та ретробульбарного простору (Фетисов М.В., 1954; Sekhar L.N. et al., 1992; Маланчук В.О. та співавт., 1998; Roche P.H. et al., 2001).

Таким чином доступ до крилопіднебінної та підскроневої ямок повинен не лише сприяти оптимальному візуальному огляду операційного поля, а й забезпечити мінімальну травматичність і безпеку проведення хірургічного втручання, бути достатнім для радикального видалення новоутворень, в тому числі з інтракраніальним поширенням (Jack-
son I.T., Hide T.A., 1982; Kraus D.H. et al., 1994; Morita A. et al., 1998; Guinto G., 1999).

Доступи до бокових відділів основи черепа повинні відповідати чотирьом основним вимогам: 1) адекватність для екстирпації новоутворення; 2) можливість ідентифікувати та зберегти прилеглі життєво важливі нервово-судинні структури; 3) збереження цілісності анатомічних бар’єрів (за можливістю); 4) запобігання різних видів ускладнень функціонального та естетичного характеру.

На сьогодні запропоновано ряд оперативних доступів, що тією чи іншою мірою відповідають цим вимогам (Kumar A. et al., 1986; Pinsolle J. et al., 1991; Catalano P.J., Biller H.F., 1993; Janecka I.P., 1994; Raveh J. et al., 1995; Lello G. et al., 1997; Brid-
geman A.M. et al., 2000; Маланчук В.О. та спів­авт., 2001; Черекаев В.А. и соавт., 2003; DelGau-
dio J.M. et al., 2003; Jian X.C., Liu J.P., 2003; Vile-
la M.D., Rostomily R.C., 2004; Moreira-Gonzalez A. et al., 2005). Ми пропонуємо їх розділити на верхні, нижні, передні та латеральні (таблиця).

Таблиця
Хірургічні доступи до підскроневої та крилопіднебінної ямок

Латеральні доступи, що передбачають проведення розрізу над або під виличною дугою, з подальшим пересіченням м’язів і остеотомією анатомічних структур, що безпосередньо перешкоджають візуалізації крилопіднебінної та підскроневої ямок, в історичному відношенні винайдені значно раніше від інших. Ще наприкінці XIX ст. Т. Кохер запропонував підхід до глибоких відділів крилопіднебінної ямки, згідно з яким розріз проводили над виличною дугою, починаючи від вилично-лобного з’єднання до козелка вуха і далі вверх по передньому краю вушної раковини. Після перев’язки поверхневої скроневої артерії проводили дві остеотомії виличної дуги, інколи з частиною тіла виличної кістки (рис. 1). Остео­томований кістковий фрагмент відводили донизу разом із прикріпленим до нього жувальним м’язом, а скроневий м’яз відшаровували допереду, за рахунок чого і діставалися до підскроневої ділянки (Фетисов М.В., 1954; Goodrich J.T., 1997; Маланчук В.О. та співавт., 2001).

Зазначених операційних етапів виявлялось недостатньо для проведення адекватного хірургічного втручання, тоді Pancoast і Kronlein (1936) рекомендували проводити остеотомію вінцевого відростка нижньої щелепи. При цьому відкриваються зовнішня пластинка криловидного відростка та задні відділи крилопіднебінної ямки (Фетисов М.В., 1954; Маланчук В.О. та співавт., 2001).

У 1947 р. Лексер запропонував модифікацію вказаного способу, згідно з яким остеотомію вінцевого відростка не проводять, замість цього пересікають скроневий м’яз у місці його прикріплення, а в разі потреби — і зовнішній крилоподібний м’яз. Операцію виконують при широко відкритому роті. В цьому випадку порівняно добре візуалізується вхід у крилопіднебінну ямку (Винокуров А.Г., 1998).

Однак на теперішній час латеральні доступи характеризуються низкою суттєвих недоліків: 1) наявність видимого рубця на обличчі; 2) високий ризик травми гілок лицевого нерва та великих кровоносних судин; 3) погана візуалізація; 4) технічна складність виконання маніпуляцій в дуже обмеженому операційному полі. Все це різко звужує показання до застосування латеральних доступів і майже виключає можливість їх використання при значних за розміром новоутвореннях.

Рис. 1. Латеральний доступ до підскроневої ямки за Т. Кохером.  Схематичне зображення

У разі поширення пухлини на крилопіднебінну і підскроневу ямки з боку приносових пазух або носоглотки застосовують передні доступи. Їх перевага в можливості одномоментної ревізії порожнини носа, носоглотки, гайморової порожнини, а при необхідності — решітчастого лабіринту, при зло­якісних новоутвореннях — проведення радикальної резекції en-block (Cocke E.W. et al., 1990). Так, у ряді випадків для видалення пухлин може бути застосований трансантрально-ретромаксилярний доступ або його комбінація з транспалатинальним доступом (Sardana D.S., 1965; Waldman S.R. et al., 1981; Janecka I.P. et al., 1990; Hardillo J.A. et al., 2004). При цьому проводять антротомію в модифікації Денкера із резекцією латеральної стінки порожнини носа (рідше — антротомію за Колдвел — Люком) і видаляють задню стінку пазухи, проникаю­чи до крилопіднебінної та передніх відділів підскроневої ділянок (рис. 2). Додатково внутрішньоротовим шляхом поза бугром верхньої щелепи проникають у боковий відділ підскроневої ямки, відсепаровуючи пухлину з латеральної сторони, що дозволяє в подальшому здійснити її видалення через носо­глотку.

J.F. Barbosa (1961) запропонував більш широкий доступ, що передбачає проведення розрізу за Вебер — Фергюссоном, широке відшарування м’яких тканин, мобілізацію виличного комплексу та резекцію ділянки гілки нижньої щелепи. Цей варіант переднього доступу, як правило, застосовують при злоякісних новоутвореннях верхньої щелепи і поєднують з її резекцією, що забезпечує радикальність операції та широкий візуальний огляд ділянки (Barbosa J.F., 1961).

Рис. 2. Трансантральний доступ до крилопіднебінної і підскроневої ямок. Схематичне зображення

D.J. Crockett (1963) застосував аналогічний доступ, обмежившись лише резекцією вінцевого відростка і відшаруванням усіх жувальних м’язів, пов’язаних з цим фрагментом. Однак результати втручань виявились не завжди задовільними в естетичному відношенні.

Часто пухлина, що локалізується в підскроневій ямці, захоплює суміжні ділянки, розташовані нижче або медіальніше, поширюючись на скроневу кістку, навкологлотковий простір, привушну слинну залозу (Fisch U., 1978; Schwartz T.H., Bruce J.N., 2001). В цьому випадку для забезпечення радикальності оперативного втручання і контролю над нер­вово-судинними структурами верхніх відділів шиї та основи черепа застосовують нижні (каудальні) доступи. Вперше цей підхід запропонований D.L. Dingman і J. Conley (1970). Вони висловили припущення, що до крилопіднебінної, підскроневої ділянок можна дістатися шляхом остеотомії нижньої щелепи, її ротації або повного виведення фрагмента з операційного поля та подальшого відновлення цілісності нижньої щелепи (Dingman D.L., Conley J., 1970).

Пізніше H.F. Biller і J.M. Shugar (1981) запропонували варіант нижнього доступу, що передбачав проведення широкого розрізу, який охоплює половину нижньої щелепи, серединної лабіотомії і внутрішньоротового розтину в під’язиковій ділянці до піднебінноязикової дужки. Після відшарування м’язів надпід’язикової групи та ідентифікації великих судин, нервів автори проводили серединну остеотомію нижньої щелепи, ретракцію її половини латерально, відкриваючи доступ до навкологлоткового простору. Від шиловидного відростка відділяли м’язи, що прикріплюються до нього, а медіальний криловидний м’яз відсікали від латеральної криловидної пластинки, що сприяло повному та широкому доступу до підскроневої ямки (рис. 3). Для доступу до крилопіднебінної ямки розтин слизової оболонки продовжували по перехідній складці верхньої щелепи та видаляли задньобокову стінку верхньощелепного синуса (Biller H.F. et al., 1981).

а

б

Рис. 3. Доступ до навкологлоткового простору, крилопіднебінної і підскроневої ямок за H.F. Biller і J.M. Shugar (1981). Схематичне зображення:
а) остеотомія нижньої щелепи; б) відведення остеотомованого фрагмента латерально

Як бачимо, даний спосіб досить травматичний і не задовільняє хірургів у естетичному відношенні. Така методика може бути показана при новоутвореннях, що, крім підскроневої ділянки займають також парафарингеальну, латеральні відділи назофарингеальної ділянки або проростають у напрямку схилу на нижній поверхні клиновидної кістки (Catalano P.J., Biller H.F., 1993; Nibu K. et al., 1998).

Для видалення ізольованих пухлин підскроневої, крилопіднебінної ямок, пухлин з інтракраніальним поширенням, залученням задніх, латеральних відділів очниці запропоновані верхні доступи, голов­ним чином основані на застосуванні напіввінцевого розрізу з широкою мобілізацією м’яких тканин донизу і проведенням в разі потреби різних типів остеотомій кісток обличчя.

Вперше верхній доступ до крилопіднебінної, підскроневої ямок застосував N.R. Attenborough в 1980 р. Спосіб полягає в тому, що після проведення преаурикулярного та напіввінцевого розтину з подальшим відшаруванням м’яких тканин донизу виконують остеотомію виличної дуги і резекцію вінцевого відростка нижньої щелепи. Цей підхід у 1985 р. удосконалив H.L. Obwegeser, запропонувавши мобілізацію всього виличного комплексу та горизонтальну остеотомію гілки нижньої щелепи (рис. 4). При цьому виличну кістку, фіксовану волокнами жувального м’яза, зміщували донизу, а верхній сегмент на волокнах скроневого м’яза піднімали догори. Після завершення основного етапу оперативного втручання фрагменти кістки повертали на місце і фіксували в правильному положенні (Attenborough N.R., 1980; Obwegeser H.L., 1985).

Рис. 4. Доступ до криловидної і підскроневої ямок за H.L. Obwegeser (1985). Схематичне зображення

Залежно від конкретної клінічної ситуації використовують багаточисленні модифікації та комбінації верхніх доступів. Так, наприклад, для адекватного підходу до верхніх відділів крилопіднебінної ямки замість горизонтальної остеотомії гілки нижньої щелепи проводять остеотомію лише вінцевого відростка (Guinto G.et al., 1999), а в разі проростання пухлини із підскроневої ділянки в ретробульбарний простір остеотомію виличного комплексу доповнюють резекцією всієї латеральної стінки орбіти (Shah J.P. et al., 1997).

Таким чином можна констатувати, що верхні і, певною мірою, нижні варіанти доступів виграють у функціональному та естетичному відношеннях порівняно з використанням радикальних передніх доступів, особливо пов’язаних з проведенням серединних розрізів на обличчі. Останні хоч і досягають мети, але більш травматичні, що дещо обмежує їх використання (Lello G. et al., 1997).

Наш власний досвід, що базується на успішному лікуванні хворих із доброякісними новоутвореннями підскроневої, крилопіднебінної ямок, свідчить про значні переваги верхніх доступів, для яких притаманна найбільша технічна зручність, мінімальні естетичні та функціональні наслідки. У зв’язку з цим верхні доступи окремо або в комбінації з іншими є методами вибору при проведенні оперативних втручань на ділянці крилопіднебінної, підскроневої ямок. Втім, вибір хірургічного доступу має визначатися конкретною клінічною ситуацією із урахуванням виду та особливостей поширення новоутворення, потребою у забезпеченні радикальності втручання, зниженні операційних ризиків.

Наводимо клінічний приклад використання верх­нього доступу при видаленні доброякісної пухлини лівого виросткового відростка нижньої щелепи. Хворий К., 36 років, поступив у клініку 19. 03. 2004 р. із скаргами на деформацію лівої половини нижньої щелепи, порушення прикусу, утруднене пережовування їжі. Об’єктивно: відзначалася виразна асиметрія обличчя за рахунок деформації лівої половини нижньої щелепи, прикус косий, серединна лінія зміщена вправо на 1 см. На серії рентгенограм і комп’ютерних томограм відзначали тінь нижньої щелепи кісткової щільності розміром 2×1,7 см, яка пов’язана з лівим виростковим відростком, що розміщувалась в підскроневій ямці (рис. 5). Встановлено діагноз: остеома лівого виросткового відростка нижньої щелепи. 23. 03. 2004 р. хворому проведено операцію видалення остеоми. Для цього використано комбінацію вінцевого і передвушного розрізів. М’які тканини відшаровано допереду, за рахунок чого забезпечено візуалізацію виличної дуги (рис 6.). Після відшарування скроневого м’яза проведено дві остеотомії виличної дуги в передньому і задньому її відділах, утворений фрагмент виличної дуги зміщено донизу на волокнах жувального м’яза (рис. 7), а по завершенню основного етапу оперативного втручання повернуто на своє місце і фіксовано у цьому положенні дротяними швами кістки. Видалення новоутворення проведено радикально, що підтверджено даними комп’ютерної томографії в післяопераційний період. Ускладнень під час оперативного втручання не було. Перебіг післяопераційного періоду — без особливостей. 02. 04. 2004 р. пацієнта виписано в задовільному стані, функцію нижньої щелепи і прикус відновлено. При огляді пацієнта через 12 міс скарги відсутні, обличчя симетричне, відкривання рота вільне (40 мм), середня лінія не зміщується, жування повноцінне.

В деяких клінічних випадках жоден із перерахованих доступів не задовольняє хірургів повною мірою. В такому разі виникає потреба застосування комбінацій доступів, що визначається клінічними умовами, зокрема розміром і локалізацією пухлини, яка досить часто займає суміжні ділянки, особливостями хірургічної техніки та прийомами, що застосовуються для її видалення (Коновалов А.Н., 2004).

Рис. 5. Остеома виросткового відростка нижньої щелепи, локалізована в підскроневій ямці

Рис. 6. Забезпечено доступ до вилицевої дуги із використанням комбінації передвушного і напіввінцевого розрізів

Рис. 7. Після остеотомії і зміщення фрагмента вилицевої дуги на волокнах жувального м’яза візуалізується остеома, локалізована в підскроневій ямці

Зокрема, нами розроблено та успішно використовується доступ, який передбачає комбінацію верхнього, нижнього підходів і може бути використаний при значних за розмірами новоутвореннях, в тому числі із інтракраніальним поширенням. При цьому проводять розтин шкіри, що огинає кут нижньої щелепи, через який оголюють кут щелепи. Потім попереду жувального м’яза проводять фігурну поперечну остеотомію тіла нижньої щелепи, чим досягають мобільності її гілки (рис. 8). Через створені отвори в ділянці кута проводять дротяну лігатуру, на якій піднімають гілку щелепи назовні і створюють підхід до нижніх відділів підскроневої та крилопіднебінної ямок (після відшарування медіального криловидного м’яза). На 2-му етапі операції проводять напіввінцевий або половинний вінцевий розріз у комбінації з преаурикулярним розрізом. Відшаровують шкірно-фасціально- ­м’язовий клапоть допереду. Після виділення виличної дуги проводять її остеотомію з двох сторін, біля тіла скроневої та виличної кістки, відводять її донизу на волокнах жувального м’яза. Зовнішній криловидний м’яз відводять донизу або пересікають для відведення допереду, що дає змогу оглянути верхні відділи підскроневої, крилопіднебінної ямок. Цей доступ успішно використаний за участю нейрохірургів у 2 хворих із інтракраніальним поширенням пухлин підскроневої ямки.

Рис. 8. Комбінований доступ до крилопіднебінної і підскроневої ямок за В.О. Маланчуком і співавторами. Схематичне зображення

Дещо інший підхід існує до видалення сторонніх тіл, локалізованих у підскроневій, крилопіднебінній ямках. До останнього часу існувала думка про недоцільність видалення сторонніх тіл цієї зони в разі, якщо вони не спричиняють значних функціональних порушень (Фетисов Н.В., 1954; Hakuba A. et al., 1986). Високий ризик травмування важливих анатомічних структур, значної операційної крововтрати зумовлює часто невиправдану відмову від хірургічного видалення сторонніх тіл цієї локалізації. Втім, їх тривале існування в тканинах цієї зони веде до пізніх ускладнень у вигляді стійкого больового синдрому, хронічних запальних процесів, прогресуючого обмеження відкривання рота. Запропоновані хірургічні доступи для видалення сторонніх тіл здебільшого не забезпечували достатньої візуалізації, дозволяли ефективно видаляти лише великі за розміром або чітко локалізовані сторонні тіла, що добре пальпувалися і могли бути швидко виявлені при операції.

Деякі хірурги для оперативного втручання з метою видалення сторонніх тіл вважають зручним підхід до підскроневої ямки через ротову порожнину, розсікаючи при цьому слизову оболонку по передньому краю гілки нижньої щелепи і далі тупим шляхом проникають до її внутрішньої поверхні, а також до ділянок, розташованих досередини та дозаду від виличної дуги (Фетисов Н.В., 1954). На нашу думку, цей доступ можна використовувати лише у разі, коли стороннє тіло добре пальпується з боку порожнини рота і не зміщується в середину м’яких тканин. В інших випадках його слід застосовувати лише у поєднанні з іншими доступами.

На думку В.М. Уварова (1944), при локалізації стороннього тіла у скроневій ділянці розріз необхідно проводити по верхньому краю виличної дуги з розсіканням скроневого м’яза. Якщо ж воно міститься в підскроневій ямці, розріз проводять по нижньому краю виличної дуги з розсіканням жувального та при необхідності скроневого м’язів.

М.В. Фетисов (1954) для досягнення підскроневої ямки для видалення стороннього тіла пропонував проводити розтин по нижньому краю виличної дуги, звільнивши нижній край останньої над вінцевою вирізкою, після мобілізації шкіри разом із жувальним м’язом донизу проводити резекцію вінцевого відростка, а волокна скроневого м’яза відсепаровувати від нього.

Перераховані підходи, що є фактично модифікованими латеральними доступами до підскроневої ямки, не можуть вважатися задовільними. На нашу думку, при видаленні сторонніх тіл із підскроневої, крилопіднебінної ямок слід використовувати напіввінцевий доступ (із остеотомією виличної дуги в разі потреби), що забезпечує хорошу візуалізацію всієї зони, характеризується мінімальним ризиком травми гілок лицевого нерва і відсутністю рубців на обличчі. Його можна використовувати окремо, якщо стороннє тіло локалізується в верхніх відділах підскроневої ділянки або у комбінації із внутрішньоротовим доступом, або антротомією, виходячи із конкретної клінічної ситуації з урахуванням ходу ранового каналу.

Наводимо клінічний приклад: хворий М. віком 20 років поступив у клініку з діагнозом: стороннє тіло (куля) лівої підскроневої ямки (рис. 9). Місяць тому отримав вогнепальне поранення скроневої ділянки. Видалити кулю при ревізії ранового каналу і на етапі первинної хірургічної обробки рани не вдалося. Тривалий час хворого турбував головний біль з іррадіацією в ліву щічну та вилицеву ділянку, обмежене відкривання рота. Стороннє тіло з боку порожнини рота і шкіри не пальпувалося. Для видалення стороннього тіла використано вінцевий доступ із резекцією виличної дуги. Цілісність останньої відновлено після видалення стороннього тіла. Ускладнень під час операції та в післяопераційний період не відзначали. В ранній післяопераційний період відзначали суттєве зменшення больового синдрому, відновлення функції нижньої щелепи.

Рис. 9. Стороннє тіло (куля) підскроневої ямки на комп’ютерній томограмі з 3-D реконструкцією

ВИСНОВКИ

1. Ефективність хірургічного лікування безпосередньо залежить від адекватності хірургічного доступу.

2. Вибір доступу залежить від багатьох факторів: а) місця локалізації, тривалості патологічного процесу; б) стану хворого; в) особливостей хірургічної техніки та прийомів, що застосовуються; г) залучення до патологічного процесу життєво важливих структур.

3. При поширених неопластичних процесах застосовуються комбіновані черепно-щелепно-лицеві доступи, що дозволяють провести en block-резекцію в різноманітних модифікаціях залежно від місця вихідного росту пухлини, її поширеності, особливостей анатомічної будови черепа.

4. Встановлено високу ефективність вінцевого доступу для лікування патологічних процесів у підскроневій, крилопіднебінній ямках, більш безпечного в анатомічному, функціональному та естетичному відношенні, що дозволяє проводити втручання з більш низьким ризиком виникнення ускладнень.

ЛІТЕРАТуРА

Винокуpов А. Г. (1998) Кpаниооpбитальные доступы к основанию чеpепа. Журн. «Вопросы нейрохирургии им. Н.Н. Бурденко», 1: 41–47.

Маланчук В.О., Зозуля Ю.А., Цымбалюк В.И., Цы-
мейко О.А., Бондарь Л.В., Чуганський И.В. (1998) Хирургический доступ к крилонебной, подвисочной области и средней черепной ямке. Вісник стоматології, 5: 157–158.

Маланчук В.О., Ковальський М.П., Лисенко С.І., Копчак А.В. (2001) Пластичне закриття пострезекційних дефектів основи черепа комбінованим клаптем, що включає медіальний крилоподібний м’яз. Український медичний альманах, 4 (1): 116–122.

Фетисов Н.В. (1954) Варианты оперативного подхода к подвисочной ямке. Автореф. дис. … д-ра мед. наук, Киев.

Коновалов А.Н. (ред.) (2004) Хирургия опухолей основания черепа. Москва, 372 с.

Черекаев В.А., Коновалов А.Н., Корниенко В.Н., Бекя-
шев А.Х., Белов А.И., Винокуров А.Г., Гуляева О.А. (2003) Расширенный субфронтальный доступ к опухолям осно-
вания черепа. Журнал «Вопросы нейрохирургии им. Н.Н. Бурденко», 2: 10–16.

Attenborough N.R. (1980) Maxillectomy via a temporal approach. (A new technique). J. Laryngol. Otol., 94(2): 149–162.

Barbosa J.F. (1961) Surgery of extensive cancer of paranasal sinuses. Presentation of a new technique. Arch. Otolaryngol.,
73: 129–138.

Biller H.F., Shugar J.M., Krespi Y.P. (1981) A new technique for wide-field exposure of the base of the skull. Arch. Otolaryngol., 107(11): 698–702.

Blacklock J.B., Weber R.S., Lee Y.Y., Goepfert H. (1989) Transcranial resection of tumors of the paranasal sinuses and nasal cavity. J. Neurosurg., 71(1): 10–15.

Bridgeman A.M., Murphy M.J., Sizeland A., Wiesenfeld D. (2000) Midfacial tumours: a review of 72 cases. Br J Oral Maxillofac Surg., 38(2): 94–103.

Catalano P.J., Biller H.F. (1993) Extended osteoplastic maxil­lotomy. A versatile new procedure for wide access to the central skull base and infratemporal fossa. Arch. Otolaryngol. Head Neck Surg., 119(4): 394–400.

Cocke E.W. Jr., Robertson J.H., Robertson J.T. (1990) The extended maxillotomy and subtotal maxillectomy for excision of skull base tumors. Arch. Otolaryngol. Head Neck Surg., 116(1): 92–104.

Crockett D.J. (1963) Surgical approach to the back of the maxilla. Br. J. Surg., 50: 819–21.

DelGaudio J.M. (2003) Endoscopic transnasal approach to the pterygopalatine fossa. Arch. Otolaryngol. Head Neck Surg., 129(4): 441–446.

Dingman D.L., Conley J. (1970) Lateral approach to the pterygomaxillary region. Ann. Otol. Rhinol. Laryngol., 79(5): 967–969.

Fisch U. (1978) Infratemporal fossa approach to tumours of the temporal bone and base of the skull. J. Laryngol. Otol., 92(11): 949–967.

Goodrich J.T. (1997) Historical antecedents of skull base surgery. In: I.P. Janecka, K. Tiedeman (Eds.) Skull base surgery. Anatomy, biology, and technology. Lippincott-Raven, Phyladelphia-New York.

Guinto G., Abello J., Molina A., Gallegos F., Oviedo A., Nettel B., Lopez R. (1999) Zygomatic-transmandibular approach for giant tumors of the infratemporal fossa and parapharyngeal space. Neurosurgery, 45(6): 1385–1398.

Hakuba A., Liu S., Nishimura S. (1986) The orbitozygomatic infratemporal approach: a new surgical technique. Surg. Neurol., 26(3): 271–276.

Hardillo J.A., Vander Velden L.A., Knegt P.P. (2004) Denker operation is an effective surgical approach in managing juvenile nasopharyngeal angiofibroma. Ann. Otol. Rhinol. Laryngol., 113(12): 946–950.

Jackson I.T., Hide T.A. (1982) A systematic approach to tumours of the base of the skull. J. Maxillofac. Surg., 10(2): 92–98.

Janecka I.P., Sen C.N., Sekhar L.N., Arriaga M. (1990) Facial translocation: a new approach to the cranial base. Otolaryngol. Head and Neck Surg., 103(3): 413–419.

Janecka I.P., Sen C., Sekhar L.N., Ramasastry S., Curtin H.D., Barnes E.L., D’Amico F. (1994) Cranial base surgery: results in
183 patients. Otolaryngol. Head Neck Surg., 110(6): 539–546.

Jian X.C., Liu J.P. (2003) A new surgical approach to extensive tumors in the pterygomaxillary fossa and the skull base. Oral Surg. Oral Med. Oral Pathol. Oral Radiol., 95(2): 156–162.

Kraus D.H., Shah J.P., Arbit E., Galicich J.H., Strong E.W. (1994) Complications of craniofacial resection for tumors invol-
ving the anterior skull base. Head Neck., 16(4): 307–312.

Kumar A., Valvassori G., Jafar J., Mafee M. (1986) Skull base lesions: a classification and surgical approaches. Laryngoscope, 96(3): 252–263.

Lello G., Statham P., Steers J., McGurk M. (1997) Craniofacial access to the anterior and middle cranial fossae and skull base. J. Craniomaxillofac. Surg., 25(6): 285–293.

Moreira-Gonzalez A., Pieper D.R., Cambra J.B., Simman R., Jackson I.T. (2005) Skull base tumors: a comprehensive review of transfacial swing osteotomy approaches. Plast. Reconstr. Surg., 115(3): 711–720.

Morita A., Sekhar L.N., Wright D.C. (1998) Current Concepts in the Management of Tumors of the Skull Base. Cancer Control., 5(2): 138–149.

Nibu K., Sasaki T., Kawahara N., Sugasawa M., Nakatsuka T., Yamada A. (1998) Complications of craniofacial surgery for tumors involving the anterior cranial base. Neurosurgery, 42(3): 455–461.

Obwegeser H.L. (1985) Temporal approach to the TMJ, the orbit, and the retromaxillary-infracranial region. Head Neck Surg., 7(3): 185–199.

Pinsolle J., San-Galli F., Siberchicot F., Caix P., Emparanza A., Michelet F.X. (1991) Modified approach for ethmoid and anterior skull base surgery. Arch. Otol. Head Neck Surg., 117(7): 779–782.

Raveh J., Turk J.B., Ladrach K., Seiler R., Godoy N., Chen J., Paladino J., Virag M., Leibinger K. (1995) Extended anterior subcranial approach for skull base tumors: long-term results.
J. Neurosurg., 82(6): 1002–1010.

Roche P.H., Fournier H.D., Laccourreye L., Mercier P. (2001) Surgical anatomy of the infratemporal fossa using the transmaxillary approach. Surg. Radiol. Anat., 23(4): 209–213.

Sardana D.S. (1965) Nasopharyngeal fibroma: extension into cheek. Arch. Otolaryngol., 81: 584–588.

Schwartz T.H., Bruce J.N. (2001) Extended frontal approach with bilateral orbitofrontoethmoidal osteotomies for removal of a giant extracranial schwannoma in the nasopharynx, sphenoid sinus, and parapharyngeal space. Surg. Neurol., 55(5): 270–274.

Sekhar L.N., Nanda A., Sen C.N., Snyderman C.N., Janecka I.P. (1992) The extended frontal approach to tumors of the anterior, middle, and posterior skull base. J. Neurosurg., 76(2): 198–206.

Shah J.P., Kraus D.H., Bilsky M.H., Gutin P.H., Harrison L.H., Strong E.W. (1997) Craniofacial resection for malignant tumors involving the anterior skull base. Arch. Otolaryngol., 123(12): 1312–1317.

Vilela M.D., Rostomily R.C. (2004) Temporomandibular joint-preserving preauricular subtemporal-infratemporal fossa approach: surgical technique and clinical application. Neurosurgery, 55(1): 143–153.

Waldman S.R., Levine H.L., Astor F., Wood B.G., Weinstein M., Tucker H.M. (1981) Surgical experience with nasopharyngeal angiofibroma. Arch Otolaryngol., 107(11): 677–682.

Адреса для листування:

Копчак Андрій Володимирович

01021, Київ-021, вул. М. Грушевського, 9, кв. 29

E-mail: [email protected]