Право — важлива складова програми післядипломної підготовки керівників системи охорони здоров’я України

Вже сьогодні роби те, про що інші почнуть думати завтра.

Уїнстон Черчілль

Коли Моцарт чи Бетховен, Рафаель чи Дюрер, Фідій чи Шекспір, Будда чи Св. Павло, Платон чи Кант створювали свої художні, релігійні чи філософські системи, вони актуалізували прихований потенціал, існуючий у реальності, вони виявляли й розкривали нам те, що ми не бачили й не знали…

Пітирим Сорокін

ВСТУП

Дискусія про мистецтво, або ремесло державного управління триває з часу утворення перших дер­жав. Початок ХХІ ст. має свої особливості, що визначають зміст мистецтва управління сьогодні, які можна охарактеризувати одним словом — глобалізація. На думку окремих науковців і практиків, глобалізація — це кінець держави у тому вигляді, в якому вона була впродовж століть. Проте вони помиляються. На­справді глобалізація лише певною мірою обмежує владу держави, не дозволяючи їй робити те, чого вона не повинна робити взагалі (Тетчер М., 2003, с. 15–16).

Актуальність дослідження визначається тим, що в Україні питання права взагалі та медичного права зокрема ще не стали однією з важливих складових післядипломної підготовки керівників системи охорони здоров’я України.

Метою публікації є теоретичне обґрунтування місії та стратегії правової складової післядипломної підготовки керівників системи охорони здоров’я України та кадрового резерву в контексті сучасних імперативів верховенства права. На цій підставі порушується проблема нагальної необхідності введення комплекс­них навчальних дисциплін «право та законотворчий процес» і «медичне право» до програми післядипломної підготовки нової генерації сучасних керівників галузі охорони здоров’я України та розробки структури і цілей вказаних дисциплін, визначення знань, вмінь та навичок, якими повинні володіти курсанти після їх вивчення.

ВИКЛАД ОСНОВНОГО МАТЕРІАЛУ

Минуло вже п’ятнадцять років з дня здобуття Україною державної незалежності. За цей час тричі обирали президента, неодноразово змінювався уряд та парламент, в Україні прийнято, діє і вже встиг отримати доповнення та зміни Основний закон держави — Конституція. Однак як свідчать реалії життя, що підтверджують і автори опрацьованих нами літературних джерел (Кірєєва О., 2001, с. 115), в Україні ще не отримали належного визначення стратегічні напрями дер­жавної політики в різних галузях економічного, політичного та соціального життя. Іншою проблемною сферою є загалом низька якість законодавства, яке, на загальну думку дослідників семи систем врядування в Україні, є складним, суперечливим та нечітким, що обумовлено, головним чином, слабкими процедурами консультацій, постійними змінами та плутаниною в ієрархії правових актів (SIGMA, 2006, с. 14).

Це цілком стосується й галузі охорони здоров’я, де наразі існує безліч поглядів і думок, концепцій і різноманітних програм, урядових рішень і законодавчих актів щодо стратегії розвитку сфери охорони здоров’я держави на близьку і віддалену перспективу, які втілювало в життя Міністерство охорони здоров’я України під керівництвом десяти міністрів. Але, на превеликий жаль, за оцінкою багатьох дослідників сьогодні національна галузь охорони здоров’я перебуває на етапі глибокої системної кризи.

У контексті цього дослідження варто наголосити на тому, що автори публікації поділяють думку тих науковців, які вважають кризу об’єктивним виразом соціально-економічного та суспільно-політичного розвитку держави й суспільства, що змінює або знищує існуючу систему, надаючи їй нової якості в умовах, які постійно змінюються. Кризу ми характеризуємо як множинність взаємопов’язаних ситуацій, що підвищують складність і ризик управління. Одним із основних чинників системної кризи в галузі охорони здоров’я Україні є криза державного управління.

Найбільш вираженими ознаками кризи державного управління системою охорони здоров’я України є:

– розчарування медичного персоналу в керівництві системою охорони здоров’я;

– безробіття серед медичного персоналу;

– погіршання стану здоров’я нації;

– перевага показників смертності над показниками народжуваності;

– неможливість забезпечити медичною допомогою людей похилого віку, інвалідів, безпритульних, сиріт,

– вимушена трудова еміграція медичного персоналу тощо.

Широкий спектр наукових праць західних і вітчизняних вчених, де досліджено проблему антикризового управління, дає підстави зробити висновок, що криза в широкому розумінні так само потрібна системі, що розвивається, як і її стабільний стан. Кризу, на переконання деяких авторів, слід розглядати як переломний момент у розвитку системи, що відкриває простір для змін. Вона змінює тенденції життєдіяльності системи, тобто порушує її стійкість, радикально оновлюючи. Особлива роль методів державного управління в умовах системної кризи полягає в тому, щоб налагодити чітку реалізацію процесу державного управління через організаційно-правові норми.

Із огляду на викладене вище, першочерговими завданнями державної політики України в галузі охорони здоров’я на стадії розбудови та утвердження її як демократичної незалежної держави має стати, по-перше, удосконалення системи законодавчого забезпечення діяльності сфери охорони громадського здоров’я, що виражається підготовкою, затвердженням та впровадженням у життя відповідних законодавчих актів. По-друге, нагального вирішення потребує й проблема післядипломної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації відповідних фахівців-професіоналів, які б могли не тільки розробляти проекти відповідних нормативно-правових актів та здійснювати аналіз державної політики в галузі охорони здоров’я, але й забезпечувати експертно-аналітичний супровід та прогнозування результатів щодо її реалізації (Положення про підготовку магістрів державного управління, 2003).

Місія та стратегічні цілі правової складової програми післядипломної підготовки керівників системи охорони здоров’я України

Місією правової освіти в післядипломній підготовці керівників системи охорони здоров’я України та кадрового резерву (далі — післядипломна підготовка лікарів) є професійна підготовка високо­кваліфікованих відповідальних кадрів дер­жавного управління системою охорони здоров’я та її приватного сектора, спроможних розробляти, аналізувати й реалізувати державну політику; творчо, ефективно й результативно виконувати управлінські функції; сприяти інноваційним процесам у суспільстві з метою утвердження соціальної справедливості, демократії, забезпечення прав і свобод людини, сталого розвитку на основі світових та європейських стандартів.

Місія правової складової програми післядипломної підготовки лікарів ґрунтується на освітній філософії, базові положення якої всі учасники навчального процесу в Національній медичній академії післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика (далі — НМАПО) (курсанти, викладачі та науковці, працівники, випуск­ники) сприймають як основні ціннісні орієнтації щодо оволодіння теорією та практикою правового регулювання медичної діяльності в Україні, а саме:

1) орієнтація на ефективну й продуктивну реалізацію стратегічних цілей, завдань і функцій держави; формування національної державно-адміністративної культури;

2) служіння народу України, надання громадянам української держави та іноземним громадянам якісних медичних послуг;

3) адаптація змісту навчання до процесів глобалізації, входження України в Європейський простір; розвиток у медичних працівників глобального світогляду, європейського мислення, національної самосвідомості;

4) формування в курсантів умінь, здібностей та досвіду ефективного державного управління, спрямованого на забезпечення прогресивних змін у суспільстві; вироблення новаторських професійних якостей: належного критичного мислення, творчості, ініціативності, всебічного неупередженого осмислення суспільних проблем, прогнозування наслідків прийняття управлінських рішень, соціальної відповідальності, здатності до діалогу, розвитку партнерських взаємовідносин;

4) формування мотивації до безперервного фахового й особистісного самовдосконалення.

Місію та освітню філософію правової складової програми післядипломної підготовки керівників системи охорони здоров’я України реа­лізують через досягнення наступних основних цілей:

1. Оволодіння курсантами комплексом професійних знань між- та багатодисциплінарного характеру, формування цінностей, умінь і навичок, необхідних для ефективного управління в галузі охорони здоров’я, виконання функцій високо­кваліфікованих експертів, радників, консультантів, аналітиків, дослідників з проблем державного управління охороною здоров’я.

2. Продукування та розповсюдження наукових знань шляхом проведення фундаментальних і прикладних досліджень з проблем державного управління охороною здоров’я, правового регулювання медичної та фармацевтичної діяльності, медичної етики тощо; розвиток нових наукових шкіл; презентація результатів досліджень, їх упровадження в практику державного управління системою охорони здоров’я.

Структура правової складової програми післядипломної підготовки керівників системи охорони здоров’я України

Правова складова програми післядипломної освіти лікарів має базуватися на між- та багатодисциплінарній моделі підготовки фахівців і повинна включати наступні навчальні курси, що виступають системоутворюючим чинником при розкритті сутності права охорони здоров’я:

• основи теорії держави і права (ознайомлення лікарів з предметом, функціями та методологією теорії держави і права, закономірностями становлення та розвитку державно-правових явищ);

• основи конституційного права (розкриття змісту основних категорій та інститутів конституційного права, його місця та ролі в національній системі права; порівняльний аналіз досвіду правового регулювання охорони здоров’я окремих зарубіжних країн);

• основи адміністративного права (розкриття змісту основних категорій та інститутів адміністративного права і його значення для ефективного функціонування державного управління; формування в курсантів вміння самостійно орієнтуватися у системі чинного адміністративного права);

• законотворча та нормотворча діяльність (ознайомлення курсантів із системою спеціальних юридичних знань, необхідних у практичній діяльності з підготовки законопроектів та інших нормативно-правових актів; формування у курсантів навичок з підготовки проектів законів та інших нормативно-правових актів);

• основи підприємницького права та права соціального забезпечення (формування у курсантів розуміння форм, методів та принципів правового регулювання підприємницької діяльності; ознайомлення лікарів-курсантів з основними положеннями та інститутами права соціального забезпечення);

• право охорони здоров’я (розкриття змісту правового регулювання суспільних відносини щодо охорони здоров’я населення та медичної і фармацевтичної діяльності).

Після вивчення вищезазначених курсів слухачі повинні:

• знати відповідно до програми основні категорії держави і права та закономірності розвитку державно-правових явищ;

• розробляти проекти законів та інших нормативно-правових актів на підставі аналізу ефективності діючих документів в галузі охорони здоров’я;

• розробляти на підставі визначення юридичних властивостей пропозиції щодо удосконалення чинної нормативно-правової бази на основі виявлених ознак недосконалості за результатами вивчення та аналізу ефективності діючих у галузі охорони здо­ров’я нормативно-правових документів;

• знати основні положення Конституції України та інших законодавчих актів, які визначають основи державної політики в галузі охорони здоров’я;

• засвоїти основні положення нормативно-правових актів, що визначають основи організації та діяльності органів виконавчої влади;

• засвоїти основні положення законодавчих актів з питань законотворчого процесу та основні правила і вимоги законодавчої техніки;

• проводити аналіз нормативно-правових та інших документів галузі охорони здоров’я та конкретного лікувально-профілактичного закладу щодо відповідності положенням підприємницького права;

• знати зміст основних категорій та інститутів права соціального забезпечення;

• знати відповідно до програми основні категорії права охорони здоров’я та закономірності розвитку правового регулювання медичної і фармацевтичної діяльності.

Вважаємо за доцільне окремо зупинитися на обґрунтуванні ролі та місця права охорони здоров’я в навчальному процесі на рівні післядипломної освіти керівників системи охорони здоров’я України.

Як свідчать результати здійсненого нами аналізу літературних джерел, де висвітлюється проблема медичного права (Стеценко С.Г., 2004, с. 44), впродовж останніх років традиційне сприйняття професії лікаря як мистецтва, а не як ремесла, стало змінюватися. Розвиток законодавства, контроль якості медичної допомоги, несприятливі наслідки медичного втручання — не весь перелік причин, які, за словами відомого фахівця в галузі медичного права С.Г. Стеценка, сприя­ють підвищенню «юридизації» професії лікаря. А реальні умови медичної практики засвідчують, що лікаря, який не знає своїх прав та обов’язків і тієї межі, за якою починається відповідальність, не можна допускати до професійної практики. Ще більшою мірою вищесказане стосується професійної компетентності (чи некомпетентності) керівників різних рангів системи охорони здоров’я України. На необхідність наявності належної правової компетент­ності зазначеної категорії лікарів вказують різні фактори, ключовими з яких є (Стеценко С.Г., 2004, с. 44):

• часті суттєві зміни нормативно-правової бази з надання медичної допомоги;

• активний розвиток приватної медицини;

• надання платних медичних послуг у державних та муніципальних лікувально-профілактичних закладах;

• розвиток добровільного медичного страхування;

• можливість для пацієнта всіма доступними засобами, у тому числі й шляхом звертання до суду, захищати свої права при наданні медичної допомоги тощо.

Окрім того, особливої актуальності правова складова післядипломної підготовки лікарів набуває з огляду на проведення в державі правової реформи, у процесі якої планується прийняття багатьох нових законів, створення ефективної національної правової системи, що дасть змогу Україні інтегрувати в європейське правове поле, сформувати ефективні інститути громадянського суспільства та побудувати дійсно демократичну, соціальну, правову державу (Берлач А.І. та співавт., 2005).

Підвищення рівня правових знань у керівників різних рангів системи охорони здоров’я України, їх правової свідомості та правової культури можливі лише за умови системного та повсякденного, професійно організованого правового виховання, що здійснюється з використанням усіх його форм, у тому числі й за допомогою післядипломної підготовки.

Розроблена нами місія та стратегія правової складової післядипломної освіти керівників системи охорони здоров’я України ґрунтується на підході до вказаних вище фахівців як спеціалістів, підготовка яких здійснюється на основі органічної єдності загального, особливого та індивідуального.

Загальне — це складова частина підходів до формування професійної моделі сучасного керівника з державного управління.

Особливе — має свою специфіку й зумовлене особливостями підготовки керівників медичної галузі як невід’ємної складової української куль­тури.

Індивідуальне — передбачає врахування того, що стримуючим фактором у юридичній підготовці лікарів на рівні післядипломної освіти є дуже мала кількість фахівців у галузі юридичного забезпечення медичної та фармацевтичної діяльності. На переконання вже цитованого вище С.Г. Стеценка, а ми поділяємо його думку, в ідеалі викладати медичне право повинні спеціалісти, які мають дві вищі освіти – медичну та юридичну. Наразі в Україні таких фахівців одиниці, до того ж їх не приваблює викладацька діяльність. Одним із можливих шляхів дієвого впливу на розвиток медичного права як навчальної та наукової дисципліни може бути створення самостійних кафедр, які б займалися викладанням медичного права.

Прикладом позитивного вирішення даного питання може бути російський досвід, а саме — наявність кафедр медико-правового спрямування на базі Московської медичної академії ім. І.М. Сеченова (кафедра основ законодавства в охороні здоров’я та медичного права), Ростовського державного медичного університету (кафедра судової медицини та основ правознавства), Самарського державного медичного університету (кафедра медичного права та біоетики) й Російського нового університету (далі — РосНОУ) (кафедра правових основ та економіки охорони здоров’я).

Варто, щоправда, зауважити, що перші три, вищезгадані, російські вищі медичні навчальні заклади, які у своїй структурі мають кафедри медико-правового спрямування, здійснюють підготовку лікарів і не займаються післядипломною освітою. Щодо РосНОУ, то в цьому університеті створено умови з надання лікарям можливості отримання другої вищої освіти — юридичної. Для цього співробітники університету підготували спеціальну навчальну програму нової спеціалізації.

Маємо певні напрацювання у цій сфері й в Україні. Так, співпраця колективів НМАПО та Міжнародного Соломонового університету вже сьогодні дає можливість готувати фахівців з юридичного забезпечення медичної діяльності.

Завдячуючи створенню самостійних кафедр, які займаються викладанням медичного права, на думку російських дослідників, стало можливим підвищити рівень викладання цієї дисципліни та повною мірою забезпечити можливість вивчення студентами актуальних питань правового регулювання суспільних відносин у сфері медичної діяльності (Стеценко С.Г., 2004, с. 47).

У контексті досліджуваної проблеми вважаємо доречним наголосити на тому, що важливішою, а, на наш погляд, й доцільнішою, є ґрунтовна правова підготовка лікарів на рівні їх післядипломної медичної освіти.

ВИСНОВКИ

На підставі вищесказаного, варто зробити наступні узагальнюючі висновки:

1. Питання права, медичного права та законо­творчої діяльності ще не стали однією з важливих складових післядипломної підготовки керівників системи охорони здоров’я України.

2. Пріоритетними завданнями державної політики України в галузі охорони здоров’я має стати удосконалення системи законодавчого забезпечення діяльності сфери охорони громадського здоров’я, що виражається підготовкою, затвердженням і впровадженням у життя відповідних законодавчих актів та вирішення проблеми правової післядипломної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації відповідних фахівців-професіоналів.

3. Місією розробленої авторами правової складової післядипломної підготовки керівників системи охорони здоров’я України та кадрового резерву є професійна підготовка висококваліфікованих відповідальних кадрів державного управління системою охорони здоров’я та її приватного сектора, спроможних розробляти, аналізувати та реалізовувати державну політику у сфері охорони здоров’я.

ЛІТЕРАТУРА

• Берлач А.І., Карпенко Д.О., Ковальський В.С., Ко- лодій А.М., Олійник А.Ю., Підопригора О.О. (2005) Право­знавство: підручник. В.В. Копейчиков, А.М. Колодій (ред.) Брінком Інтер, К., 752 с.
• Кірєєва О. (2001) Сутність і значення інтелектуальних ресурсів у розвитку суспільства. В кн.: Актуальні проблеми державного управління. С.М. Серьогін (гол. ред.) ДРІДУ НАДУ, Д., Вип. 1(4): 107–114.
• Миллс Р. (2004) Компетенции. Карманный справочник. Пер. с англ., НIPPO, М., 128 с.
• Положення про підготовку магістрів державного управління (2003) Програми навчальних дисциплін. Спеціальність 8.150 000 «Державне управління», Вид-во НАДУ, К., 506 с.
• Прохоров А.М. (ред.) (1983) Советский энциклопедический словарь. 2-е изд. Сов. энциклопедия, М., с. 1600.
• Радиш Я.Ф., Якубовський В.Б. (2004) Розвиток системи державного управління охороною здоров’я в Україні: пе­ріодизація та особливості. В кн.: Ефективність державного управління: Зб. наук. пр. Львівського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України. А.О. Чемерис (ред.) ЛРІДУ НАДУ, Львів, Вип. 5: 32–40.
• Стеценко С.Г. (2004) Медицинское право: учебник. Юридический центр Пресс, 572 с.
• Тетчер М. (2003) Искусство управления государством. Стратегии для меняющегося мира. Пер. с англ., Альпина Паблишер, М., 504 с.
• Уиддет С., Холлифорд С. (2003) Руководство по компетенциям. Пер. с англ. НIPPO, М., 224 с.
• SIGMA (2006) Україна: оцінка системи врядування. Березень 2006. Підтримка вдосконалення у врядуванні та управлінні, 175 с.

Адреса для листування:

Вороненко Юрій Васильович

04112, Київ, вул. Дорогожицька, 9

Національна медична академія післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика