Вступ
В усіх без винятку країнах охорона здоров’я належить до головних векторів соціальної політики держави та найвагоміших елементів національної безпеки. В іноземних теоріях управління галуззю охорони здоров’я як базис використовується теза, що цій галузі властива самостійна цінність й вона є вагомим елементом загального потенціалу держави. Проте в управлінні установами охорони здоров’я в нинішніх кризових умовах необхідним вважається зростання значення економічного управління. Безперечно, у сфері охорони здоров’я економічні закони діють не настільки чітко, як в інших галузях, однак і не зважати на них сучасні заклади охорони здоров’я не можуть. Установам у складних економічних обставинах слід увесь час критично розглядати умови, які динамічно змінюються, вчасно ухвалювати якісні управлінські рішення, в разі потреби впроваджувати антикризовий менеджмент. Введення у практичну діяльність новітніх, таких, що відповідають реальним обставинам, механізмів антикризового управління національними установами охорони здоров’я дасть їм змогу нормалізувати економічне функціонування та сформувати умови для подальшої результативної діяльності.
Мета: розкриття ролі держави в антикризовому управлінні закладами охорони здоров’я.
Об’єкт і методи дослідження
При виконанні дослідження використані сучасні методи:
- загальнонаукові: історичний, системний та логічний аналіз;
- графічний.
Результати та їх обговорення
Зважаючи на сучасний кризовий стан, для системи охорони здоров’я першочергово необхідне втручання держави в ринкові відносини, які утворюються в галузі. Зважаючи на недосконалість державного антикризового управління медичною сферою, визначена мета щодо зміни суті головних функцій державних органів, які здійснюються під час антикризового управління. Значення держави в регулюванні галузі охорони здоров’я по-особливому вагомо позначається на реалізації заходів, спрямованих на оновлення сфери. Основною метою державного антикризового управління медичною сферою повинні стати покращення забезпечення фінансування, підвищення якості й дієвості медичної допомоги, збереження й покращення здоров’я громадян.
Історично кризи часто асоціювалися зі складними подіями, катастрофами чи катаклізмами. Основна проблема дослідження кризи полягає в тому, що немає єдиного визначення цього поняття, оскільки криза розглядається як особливий стан керованого об’єкта, що вивчається виключно в динаміці.
Різноманіття об’єктів управління та систем, відмінні способи оцінки кризи різними соціальними групами (акціонерами, управлінцями, службовцями, споживачами, контрагентами, органами влади, конкурентами) — все це заважає будь-якій стандартизації цього явища. Кризи — це переважно несподівані та глибокі зміни, яка часто інтерпретуються як негативні, але водночас вони також зумовлюють нові можливості для розвитку. Кризові ситуації, що виникають у сфері охорони здоров’я, можна поділити на такі групи:
1. Фінансова криза:
- характеризує недостатні обсяги фінансування сфери охорони здоров’я;
- може призвести до розбалансованості фінансово-економічного механізму сфери.
2. Структурна криза:
- неефективність структури системи охорони здоров’я на всіх рівнях медичного обслуговування;
- неефективне використання державних коштів, що виділяються на охорону здоров’я.
3. Технологічна криза:
- застаріле технологічне обладнання сфери;
- як наслідок — неякісне медичне обслуговування населення.
4. Кадрова криза:
- збільшення відтоку медичних працівників;
- як результат — дефіцит кадрів, неякісне медичне обслуговування населення [1].
Основні проблеми у сфері охорони здоров’я України, що призводять до кризового стану в медичній установі, мають фундаментальний характер і насамперед пов’язані з крахом радянської моделі медичного обслуговування, на яку орієнтувалися багато десятиліть. Пандемія COVID-19 суттєво вплинула на економіку світу й додала як штучних перешкод, так і нових можливостей, зокрема, стимулювала перетворення в медичній галузі, покращення загального стану готовності медичного персоналу та лікарень до кризових ситуацій, але значно зросло фізичне та психологічне навантаження як на лікарів, так і на медичних сестер, і це навантаження знижує життєвий тонус та підвищує загрозу професійного вигорання, тобто під час політичних, соціальних та економічних реформ завжди виникають психологічні кризи різного ступеня тяжкості — від стресу до депресії, також психологічні кризи можуть набувати масового характеру — відчуття непевності, страху за майбутнє, незадоволеності роботою, соціальним станом та правовою захищеністю [2].
На фоні розбалансованості системи охорони здоров’я відзначається значне недофінансування, також причиною кризи в охороні здоров’я України є централізований і нерівномірний розподіл коштів. Складність управління системою охорони здоров’я зумовлена комплексом зовнішніх та внутрішніх чинників, що призводять до кризових явищ [3]. Отже, до способів усунення кризи в галузі охорони здоров’я належать здійснення реформ на всіх рівнях та, крім цього, введення державного антикризового управління охороною здоров’я на території України.
Вищенаведене й зумовлює необхідність удосконалення механізмів державного антикризового управління охороною здоров’я в Україні. Погоджуємося, що має бути використано стратегічний підхід щодо організації розробки системи державного антикризового управління системою охорони здоров’я, що передбачає впровадження ефективних механізмів, які даватимуть змогу сприйняти зміни, ідентифікувати їх і забезпечити відповідну адаптацію нормативно-правових актів до вимог ЄС, а також господарської, фінансової та інвестиційної діяльності у сфері охорони здоров’я [4].
Розгляд наукової літератури дав змогу дійти висновку, що найбільш часто антикризове управління організацією розуміють як економічне поняття, що визначає її фінансово-господарські процеси й орієнтоване на оздоровлення фінансового стану. Переважне число авторів, і українських, й іноземних, зосереджують увагу не на заходах, які допоможуть вийти з кризи, а на підходах, які дозволять їм запобігти, чи процедурах банкрутства. На нашу думку, з погляду системного підходу, антикризове управління установами охорони здоров’я є не тільки управлінням ними в період кризи із використанням механізмів банкрутства, а й передкризове управління, розраховане на напрацювання заходів щодо недопущення кризи, й післякризове управління, спрямоване на те, щоб усунути негативні ефекти кризи й по-максимуму використати набутий досвід та нові можливості, що виникли.
Такий підхід до розуміння сутності антикризового управління закладами охорони здоров’я передбачає вдосконалення усіх його аспектів, зокрема:
- впровадження базових принципів, методів та інструментів управління саме в кризових ситуаціях;
- вжиття комплексу заходів щодо забезпечення стабільного функціонування і подальшого сталого розвитку закладів охорони здоров’я;
- вдосконалення управління процесами, якістю медичних послуг, персоналом закладу для попередження ситуації втрати конкурентоспроможності і фінансової стійкості та відновлення платоспроможності закладів охорони здоров’я [5].
Формування моделі управління охороною здоров’я відбувається відповідно до соціально-економічної політики, що проводиться в державі. На думку О.В. Баєвої, всі існуючі моделі відрізняються хоча б за одним з нижчезазначених показників, що є критеріальними ознаками організації управління охороною здоров’я:
- обсяги державних гарантій;
- джерело фінансування медичної допомоги;
- замовник послуг та його статус;
- виконавець (надавач) медичних послуг та його статус;
- характер взаємовідносин між замовником та надавачем медичних послуг;
- державне управління охороною здоров’я;
- схема фінансування галузі охорони здоров’я;
- структури, які забезпечують права пацієнтів;
- структури, що забезпечують права надавача медичних послуг [6].
Антикризове управління галуззю охорони здоров’я повинно здійснюватися поетапно і включати ранній аналіз та діагностику можливого впливу факторів ризику та виявлення симптомів кризових ситуацій у галузі охорони здоров’я; термінове реагування та впровадження запобіжних заходів щодо потенційних кризових ситуацій у діяльності установ у цій галузі; створення системи комунікацій, що відповідають кризовим ситуаціям; подолання опору підлеглих у кризових ситуаціях; розробка заходів щодо подолання кризи в діяльності установ у медичній галузі [7].
На рисунку представлені задачі і функції держави в антикризовому управлінні установами охорони здоров’я.
Відповідно до даних (див. рисунок), виокремлено такі елементи інформаційної функції держави за фазами антикризового управління: встановлення основних чинників, які чинять вплив на виникнення кризових ситуацій, поширення антикризового досвіду із застосуванням інформаційних технологій, інформування установ охорони здоров’я про чинники, які впливають на кризові ситуації.
Елементи ресурсної функції за фазами антикризового управління містять перекваліфікацію людського потенціалу з метою використання на практиці знань у кризових умовах, бюджетно-фінансову, грошово-кредитну політику, державні витрати, державні закупівлі й позики. Контрольна функція складається з організації постійного моніторингу за станом медичної сфери, аналізу можливих наслідків розвитку кризової ситуації медичної сфери, оцінки результативності антикризових заходів. Мета антикризового управління зводиться до підготовки основи для наступного старту зростання й покращення роботи медичної установи: підвищення результативності застосування ресурсів, регулярна діяльність організації завдяки значній фінансовій стабільності й вчасному запобіганню, уникненню та нейтралізації господарських ризиків.
За допомогою механізмів державного антикризового управління системою охороною здоров’я, зокрема правового та організаційного, серед інших реалізуються функції управління як організації, так і контролю процесів у цій сфері відповідними органами публічної влади та інститутами громадянського суспільства, що, на нашу думку, впливає на ефективність здійснення перетворень у сфері охорони здоров’я з метою подолання кризових явищ [7].
Процес виведення вітчизняних закладів охорони здоров’я з кризового стану має відбуватися не хаотично, безсистемно, а має бути належним чином організований та скоординований. Розуміння цих аксіоматичних істин зумовлює доцільність визначення основних документів, що повинні розроблятися в процесі антикризового управління. На загальнодержавному рівні необхідно розробити та затвердити комплексну державну антикризову стратегію, яка повинна включати рекомендації щодо виходу із кризи всіх сфер і галузей економіки, в тому числі й охорони здоров’я. Головною метою державного антикризового управління галуззю охорони здоров’я мають стати удосконалення організації фінансування галузі, підвищення якості та ефективності надання медичної допомоги, збереження та поліпшення здоров’я населення. Поряд із затвердженням рекомендованої стратегії, кожен заклад охорони здоров’я повинен розробити власні антикризову програму та план антикризових заходів [8].
Антикризова програма закладу охорони здоров’я складається з таких етапів:
- формування робочої групи з числа зацікавлених осіб, підбір експертів;
- розробка плану-графіка проведення підготовчих робіт;
- проведення поглибленого аналізу фінансово-господарської діяльності організації, визначення причин існуючого стану та потреб, що стримують подальший розвиток;
- розробка антикризових альтернатив, тобто сукупності можливих заходів антикризової програми, гіпотез стосовно розвитку внутрішнього та зовнішнього оточення, прогнозування можливих наслідків їх реалізації;
- колегіальне обговорення суті, наслідків та доцільності окремих висунутих альтернатив на засіданні групи експертів;
- підготовка експертного висновку з повною характеристикою кожного запропонованого антикризового заходу для особи, що ухвалює рішення;
- здійснення процедури вибору раціональних альтернатив, підготовка проєкту антикризової програми;
- узгодження проєкту антикризової програми із зацікавленими особами — населенням, органами державного управління та контролю тощо (відповідно до нормативних вимог);
- ухвалення антикризової програми та доведення її положень до виконавців [9].
Для створення дієвих та ефективних антикризових програм слід визначити чинники, що спричинили появу кризи. З цією метою необхідно провести діагностику на стратегічному та тактичному рівнях.
На стратегічному рівні це означає аналіз статистичних даних щодо витрат та доходів установи, ефективності системи управління; аналіз роботи адміністративного блоку організації, відділень, результати яких негативно впливають на діяльність медичного закладу; дослідження відповідності організаційної структури поставленим цілям та завданням; проведення оцінки організаційної культури.
На тактичному рівні необхідно провести аналіз якості виконаної роботи з врахуванням людського чинника. Цей етап дає змогу визначити ключові моменти в управлінні медичним персоналом, відповідність наявної кадрової стратегії, принципи відбору та прийняття на роботу працівників, а також відповідність їх кваліфікації виконанню поставлених завдань.
Держава, на жаль, не має змоги охопити відразу всі нюанси у разі виникнення кризової ситуації, через це ми рекомендуємо вибірковий підхід під час визначення потрібних задач та складових частин. Завдяки цьому можна швидко подолати явища кризи.
Висновки
Державне антикризове управління установами охорони здоров’я є складним і потрібним процесом як для окремого суб’єкта, так і для держави загалом. Антикризові стратегії, заходи мають весь час покращуватися, доки не зумовлять стабілізацію розвитку системи охорони здоров’я. Перспектива наступного дослідження — утворення векторів та перелік заходів, які є у складі антикризової програми, зважаючи на регіональні особливості й стратегії розвитку медичних установ.
Головним принципом антикризового управління установами охорони здоров’я мають стати постійна готовність до реагування й запобіжні заходи. Це вимагає утворення моделі стратегічного управління установами охорони здоров’я, базуючись на «слабких сигналах», що породжує передчасні, цілеспрямовані превентивні дії, що гарантують спроможність установи до самозбереження, гнучкість, спрямованість на майбутні зміни, готовність до провадження діяльності на тлі невизначеності, утворення антикризових ресурсів установи, стійких до несподіваних змін та здатних своєчасно встановити потенційні загрози, визначити ранні особливості кризових процесів та протидіяти їх розвитку.
На нашу думку, найбільш вагомий елемент організаційно-правових процедур державного антикризового управління охороною здоров’я — гарантування доступності та якості медичної допомоги й, крім того, введення загальнообов’язкового соціального медичного страхування через ухвалення певних нормативно-правових актів, що і вважається перспективою наступних досліджень.
Список використаної літератури
- 1. Сазонець І.Л. (2018) Визначення проблем та основних напрямів реформування системи охорони здоров’я України. Державне управління: удосконалення та розвиток, 12.
- 2. Маркіна І.А., Аль Ширафi М.А. (2016) Адаптація концепції сталого розвитку в практику державного антикризового управління охороною здоров’я. Часопис економічних реформ, 4: 29–33.
- 3. Гарафонова О.І., Янковий Р.В. (2014) Застосування інновацій та інноваційних методів антикризового управління на вітчизняних підприємствах легкої промисловості в умовах кризового стану в країні. Науковий вісник Чернігівського державного інституту економіки і управління, 4: 66–71.
- 4. Баєва О.В. (2008) Менеджмент у галузі охорони здоров’я: навч. посібник. Центр учбової літератури, Київ, 640 с.
- 5. Аль Ширафi М.А. (2015) Медична галузь як об’єкт антикризового управління. Торгівля, комерція, підприємництво, 19: 152–155.
- 6. Аль Ширафi М.А. (2016) Державне антикризове управління медичною галуззю. Економiка i органiзацiя управлiння, 2(22): 11–16.
- 7. Шегедин Я.Ю. (2017) Правовий та організаційний механізми реалізації на регіональному рівні державної політики в галузі медсестринства. Ефективність державного управління, 2: 129–137.
- 8. Худан Р. (2020) Напрямки удосконалення механізму антикризового управління закладом охорони здоров’я. dspace.wunu.edu.ua/bitstream/316497/40050/1/288.pdf.
- 9. Сазоненко Л.В., Толстанов О.К. (2021) Заходи антикризового управління закладом охорони здоров’я. Інвестиції: практика та досвід, 16: 86–92.
Відомості про авторів:
Саволюк Сергій Іванович — доктор медичних наук, професор, завідувач кафедри хірургії та судинної хірургії Національного університету охорони здоров’я України імені П.Л. Шупика, Київ, Україна. ORCID ID: 0000-0002-8988-5866 Серьогіна Наталія Олексіївна — кандидат юридичних наук, доцент, завідувач відділу аспірантури та докторантури Національного університету охорони здоров’я України імені П.Л. Шупика, Київ, Україна. ORCID ID: 0000-0002-4491-4723 |
Information about the authors:
Savoliuk Sergey I. — Doctor of Medical Sciences, Рrofessor, Head of the Department of Surgery and Vascular Surgery of the Shupyk National Healthcare University of Ukraine, Kyiv, Ukraine. ORCID ID: 0000-0002-8988-5866 Seryogina N.O. — Сandidate of Legal Sciences, Associate Professor, Head of the postgraduate and doctoral studies Department of the Shupyk National Healthcare University of Ukraine, Kyiv, Ukraine. ORCID ID: 0000-0002-4491-4723 |
Надійшла до редакції/Received: 29.04.2024
Прийнято до друку/Accepted: 07.05.2024