Прегабалін у лікуванні хронічного болю: як забезпечити ефективність, підтримуючи прихильність до лікування?

Коли біль призводить до страждань, він перестає бути вчителем і стає найдавнішою медичною проблемою (Carl Edward Noe [1])

Хронічний біль відчувають 27% дорослих та близько 55% осіб віком старше 65 років. Нейропатичний біль (НБ) — найбільш поширений та виснажливий різновид больового синдрому. Він визначається як спричинений ураженням або захворюванням соматосенсорної нервової системи [2].

Епідеміологічні дослідження показали, що поширеність НБ у загальній популяції може досягати 7–8% (та навіть більше, якщо враховувати осіб із постгерпетичною та післяопераційною невралгією тощо), що становить 20–25% осіб із хронічним болем [3]. Класична етіологія периферичного НБ включає периферичні нейропатії, постгерпетичну нев­ралгію та травматичне пошкодження нервів. Проте багато інших груп пацієнтів мають змішані больові синдроми, такі як поперекова або шийна радикулопатія, хронічний остеоартрит, постінсультний стан, онкопатологія, ушкодження спинного мозку, розсіяний склероз, що включають як ней­ропатичні, так і ноцицептивні механізми. Доволі часто у формуванні хронічного больового синдрому відіграє роль такий феномен, як центральна сенситизація. Психофізичні та функціональні нейровізуалізаційні особливості, що свідчать про центрально опосередковану больову сенсибілізацію, виявлено, зокрема, при остеоартрозі колінного суглоба [4]. Саме він не дозволяє досягнути адекватного знеболення при хронічному больовому синдромі. Тому такі пацієнти зустрічаються у практиці лікарів будь-якої спеціальності.

НБ за характером більш складний, ніж ноцицептивний, та може мати незвичні характеристики. Зокрема, включати такі феномени, як гіпералгезія, механічна або спричинена холодом алодинія, напади спонтанного болю, схожого на ураження електричним струмом, іноді — постійний пекучий біль (каузалгія). У деяких пацієнтів відмічають сенсорні розлади (парестезії, які описують як відчуття повзання мурашок) або anesthesia dolorosa, коли ділянка травми болюча, але не чутлива до дотику [5]. Саме за рахунок того, що цей механізм болю часто не враховується лікарями, пацієнти не отримують адекватного лікування, і багато хворих із НБ залишаються недіагностованими або з неадекватним контролем симптомів, тим більше, що НБ відносно не чутливий до дії опіоїдів [6].

Найпростішим варіантом діагностичної шкали для аналізу симптомів є Douleur Neuropathique 4 Questions (DN4) [7], але навіть просте опитування дає змогу виявити специфічні дискриптори НП.

Рекомендації, що ґрунтуються на доказах, наприклад, Спеціалізованої групи IASP з проблем нейропатичного болю (Neuropathic Pain Special Interest Group — NeuPSIG), рекомендують прегабалін як засіб першої лінії лікування НБ поряд з іншими лікарськими засобами, включаючи трициклічні антидепресанти, інгібітори зворотного захоплення серотоніну/норадреналіну та габапентин [8]. Французька настанова відносить габапентин до терапії другої лінії, а в першу включають лідокаїн для місцевого застосування та черезшкірну магнітну стимуляцію [9]. Його також рекомендують в якості засобу першої лінії терапії при діабетичній нейропатії [10–12], НБ внаслідок травм спинного мозку [13], ВІЛ-інфекції [14], синдромі неспокійних ніг [15], фіброміалгії [16], постгерпетичній нев­ралгії [17]; в якості першої–другої лінії — при тригемінальній нев­ралгії [18, 19].

Ефективність прегабаліну при НБ доведена численними рандомізованими клінічними дослідженнями (РКД) і систематичними оглядами [20–23]. Згідно з результатами метааналізу прегабалін зменшував вираженість болю нижче вихідного рівня щонайменше на 50% у значно більшої частки пацієнтів, ніж плацебо (відношення шансів (ВШ) 1,54; р<0,001). Пацієнти частіше повідомляли про свій статус як «покращений» після прийому прегабаліну, ніж плацебо (ВШ 1,38; р<0,001) [24].

У 2018 р. проведено Кокранівський огляд прегабаліну, щоб визначити його анальгезивну ефективність і профіль безпеки [25]. Включено 45 досліджень з майже 12 тис. учасників. Зокрема, при діабетичній нейропатії більше учасників відзначали зниження інтенсивності болю принаймні на 30% при застосуванні прегабаліну в дозі 300 мг, ніж при застосуванні плацебо (47 проти 42%); більше відмічали принаймні 50% зниження інтенсивності болю (31 проти 24%). Також більше учасників виявляли зниження інтенсивності болю принаймні на 30% при застосуванні прегабаліну в дозі 600 мг, ніж при застосуванні плацебо (63 проти 52%), і більше — зниження інтенсивності болю принаймні на 50% (41 проти 28%). Поширеними побічними ефектами були сонливість і запаморочення, які виникали більшою мірою в учасників, які отримували прегабалін, ніж плацебо. Це дослідження продемонструвало, що прегабалін є безпечним та ефективним методом зменшення вираженості болю при діабетичній нейропатії.

Докази свідчать про значне зменшення вираженості болю на фоні лікування прегабаліном при зіставній ефективності з дулоксетином і габапентином [26, 27], а також покращання сну та загальної оцінки ураження без впливу на нервову провідність [28–30]. Внаслідок фармакокінетичних особливостей прегабаліну полегшення болю відмічають протягом 1–4 тиж після початку застосування [31]. При субоптимальній ефективності монотерапії підвищенню її ефективності сприяє застосування комбінацій із амітриптиліном чи дулоксетином [32].

Прегабалін виявляв кращий загальний терапевтичний ефект, ніж габапентин, у пацієнтів із периферичною постгерпетичною невралгією [33]. Прегабалін був більш ефективним, ніж дулоксетин і габапентин, при периферичній нейропатії, спричиненій хіміотерапією, про що свідчить систематичний огляд РКД [34]. Прегабалін у гнучкому режимі дозування спричинив клінічно значуще зниження інтенсивності болю, а також покращання стану здоров’я за результатами декількох досліджень при центральному НБ [35]. Аналіз РКД також свідчить про зменшення вираженості ментальних симптомів та поліпшення якості сну у пацієнтів із НБ після травми спинного мозку [36].

Прегабалін також з успіхом призначають при орофаціальному больовому синдромі [37]. У кількох дослідженнях доведено хорошу протибольову активність після оперативних втручань в офтальмології та отоларингології [38, 39].

У комбінації з целекоксибом прегабалін був ефективним у зменшенні вираженості післяопераційного болю та потреби в наркотичних анальгетиках [40]. Порівняно з дулоксетином прегабалін мав перевагу щодо впливу на ней­ропатичний компонент болю, функціональний статус і деякі параметри якості життя [41].

Проте дослідження дозування габапентиноїдів у реальному світі показують, що рекомендовані цільові дози часто не досягаються та не враховують ниркову недостатність [42, 43]. Наприклад, обсерваційне дослідження зі Сполученого Королівства повідомило, що середня призначена добова доза прегабаліну при НБ становила 158 мг на добу [44], що знаходиться на нижньому кінці діапазону рекомендованих доз (тобто 150–300 або 600 мг/добу).

До того ж самі пацієнти можуть знижувати дози та кратність прийому із побоювань через побічні ефекти [45]. Але всього кілька хвилин, виділені лікарем чи фармацевтом для бесіди із пацієнтом, можуть докорінно змінити ситуацію. Щоб покращити прихильність до лікування, лікарі, які призначають ліки, повинні пояснити ключову інформацію щодо препарату та будь-яких можливих побічних ефектів (що, чому, коли, як і наскільки довго) на момент призначення пацієнтам, зазначають автори статті, присвяченої цій проблемі [46]. І далі: «фармакокінетичний профіль прегабаліну можна використовувати як допоміжний аргумент для покращання прихильності до лікування, оскільки він має лінійну та передбачувану фармакокінетику з >90% біодоступністю, незначним метаболізмом у печінці та відсутністю зв’язування з білками плазми крові». Дійсно, прегабалін має низький потенціал взаємодії з іншими препаратами. Лікарі, які призначають ліки, повинні інформувати пацієнтів простою мовою про лінійний зв’язок доза — реакція (тобто вищі дози пов’язані з вищою ефективністю) та низький ризик органної токсичності, хоча для пацієнтів із нирковою недостатністю рекомендовано коригувати дозу (таблиця). Лікарі, які призначають прегабалін, повинні інформувати своїх пацієнтів на початку лікування про часові рамки для настання зменшення вираженості болю та про те, що багато поширених побічних ефектів зникають з часом [47]. Зведений аналіз (14 клінічних досліджень) продемонстрував, що найпоширенішими побічними ефектами, пов’язаними з прегабаліном, є запаморочення та сонливість, які часто починаються протягом 1-го тижня лікування, потім їх вираженість зменшується та в більшості випадків вони зникають протягом 1 міс після початку лікування [48].

Таблиця. Резюме ключових рекомендацій щодо призначення та поступового підвищення дози прегабаліну у пацієнтів із НБ [46]

Потенційною перешкодою для дотримання прихильності та досягнення рекомендованих терапевтичних доз знеболювальних засобів є занепокоєння щодо ризику зловживання та залежності. Проте останні реальні дані з використанням системи міжнародного спостереження RADARS® (Researched Abuse, Diversion and Addiction-Related Surveillance) вказують на низькі показники зловживання прегабаліном протягом життя порівняно з іншими препаратами, включаючи опіоїди та бензодіазепіни [49].

З метою отримання інформації щодо застосування прегабалінів ТОВ «Інститут ревматології» у 2022 р. проведено опитування, у якому взяли участь 331 лікар [50]. Переважний вік учасників становив 40–50 (31%) та 51–60 років (22%). Прегабалін у своїй практиці використовували 94,5% опитаних, причому більшість — не рідше одного разу на тиждень. Фіброміалгія, біль у спині, що супроводжується симптомами нейропатії (печіння, оніміння та ін.), у тому числі із супутніми тривожними розладами — найчастіші показання до застосування прегабаліну (рис. 1)

Рисунок 1. Стани, при яких найчастіше застосовували прегабалін, за даними опитування

При цьому 40% пацієнтів не отримують цільового добового дозування: дозу 150 мг/добу застосовують у 54% пацієнтів, а 300 мг — лише 6% (рис. 2).

Рисунок 2. Розподіл відповідей на запитання про дози, у яких найчастіше призначають прегабалін

До того ж лише 50% лікарів користуються комбіна­цією дулоксетин+прегабалін при неможливості досягти цільового добового дозування, хоча комбінація препаратів у половинних дозах є зіставно ефективною і при цьому демонструє кращу переносимість, ніж застосування максимальних доз того або іншого у вигляді монотерапії [51].

Проте згідно із найкращими світовими практиками лікування прегабаліном у більшості пацієнтів починають з дози 150 мг/добу. Але в осіб літнього віку або ослаблених пацієнтів навіть за такої дози можуть розвинутися ранні побічні ефекти, що потенційно призведе до припинення терапії [46]. Тому їм краще розпочати прийом прегабаліну з низької дози (25 або 50 мг/добу ввечері) з регулярним моніторингом переносимості та поступовим підвищенням (титруванням) до терапевтичної (такий підхід має назву «потрохи та повільно» (low and slow)). Згодом, поки пацієнт добре переносить терапію, дози можна поступово підвищувати щотижня для досягнення максимальної клінічної відповіді. Інформуючи пацієнтів про очікувану ефективність (а також про побічні ефекти), одночасно заохочуючи «низький і повільний» підхід, можна очікувати від пацієнтів співпраці у визначенні оптимального для своїх індивідуальних терапевтичних потреб темпу підвищення дози.

Хоча в інформації про призначення вказано, що прегабалін можна застосовувати незалежно від прийому їжі, краще розпочинати прийом препарату із однократних вечірніх доз. Для деяких пацієнтів одноразової вечірньої дози 150 мг/добу буде достатньо для купірування болю та/або покращання сну з мінімальними побічними ефектами. Ті, хто потребує титрування до вищих доз, можуть додати денну дозу до вечірньої, краще із «асиметричним дозуванням» — з вищою дозою ввечері. Частково обґрунтування цього полягає в тому, що якщо полегшення болю та покращання якості сну досягаються вночі, то пацієнтам може не знадобитися доза прегабаліну вранці, таким чином, побічні ефекти протягом дня буде обмежено. Щоб керувати очікуваннями під час титрування дози, пацієнтів слід заздалегідь поінформувати про те, що покращання сну відбувається до того, як вони досягнуть клінічно значущого зменшення вираженості болю, зазначили автори.

Графік коригування дози має бути адаптований до реакції та потреб людини. Якщо побічні ефекти (наприклад седативний ефект, сонливість, порушення рівноваги) зберігаються довше тижня, дозу слід підвищувати повільніше або знижувати. Для осіб, які досягли максимальної переносимої дози з прийнятною та стабільною відповіддю на лікування протягом відповідного періоду (наприклад 6 міс або довше), дозу прегабаліну слід знижувати повільно, з регулярними 3-місячними інтервалами, щоб оцінити, чи нижчі дози є достатньо ефективними, щоб контролювати біль, або якщо лікування можна навіть припинити.

Якщо у пацієнта не виявлено відповіді на лікування під час прийому достатньої дози (мінімум 300 мг) протягом 6 тиж або якщо у нього розвиваються серйозні або тривожні побічні ефекти, які не можна терпіти, терапію прегабаліном слід припинити та спробувати призначити іншу терапію першої лінії.

Для пацієнтів із супутніми захворюваннями або осіб похилого віку може знадобитися деяка постійна корекція дози. Наприклад, особи похилого віку або пацієнти з нев­рологічними захворюваннями чи порушеннями ходи можуть бути вразливими до падінь на початку лікування прегабаліном (наприклад через запаморочення), тому для досягнення оптимальної користі їм потрібна нижча загальна доза. Крім того, інформація про призначення рекомендує зниження дози на 50% для пацієнтів із оцінюваною швидкістю клубочкової фільтрації 30–<60 мл/хв/1,73 м². При цьому оскільки ефективність прегабаліну залежить від концентрації, доцільно подовжити інтервал, зберігаючи ту саму дозу.

Лікарі також повинні навчати пацієнтів не керувати автомобілем під час зміни дози (підвищення або зниження) або при додаванні будь-якого супутнього препарату з подібним профілем побічних ефектів, а також протягом принаймні 1 тиж після цього, щоб забезпечити можливість адаптації до нової стабільної дози.

Пацієнти, які виявляють часткову відповідь на монотерапію прегабаліном (у максимальній переносимій дозі), можуть отримати користь від супутнього лікування додатковим рекомендованим препаратом першого або другого ряду.

До спеціалістів з лікування болю пацієнтів з НП рекомендують направляти, якщо прегабалін та інші препарати першої лінії не забезпечують достатнього знеболення, незважаючи на титрування до максимально переносимих доз і достатній період лікування 4–6 тиж. Також якщо пацієнт відчуває будь-які психосоціальні проблеми, які становлять серйозну перешкоду для лікування та не піддаються лікуванню в умовах загальної практики, його слід направити до спеціаліста із відповідним досвідом [46].

Неогабін — один із перших в Україні генериків з документально доведеною біоеквівалентністю, що відрізняє його від багатьох інших препаратів.

Єлизавета Єгудіна, професор, доктор медичних наук:

— Пацієнти з ревматичними захворюваннями можуть відчувати не тільки локалізований біль, безпосередньо спричинений основним станом, але й хронічний поширений, схожий на той, що відмічається у пацієнтів з фіброміалгією. Основною причиною його виникнення є тривалий больовий синдром, який зумовлює дисбаланс у роботі периферичної та центральної нервової системи (ЦНС). Цей феномен позначається як центральна сенситизація, а біль є ноципластичним. В основі виникнення цього болю лежить постійна активація ноцицептивних рецепторів та нейрональних волокон, що призводить до зростаючої стимуляції ЦНС больовими подразниками та появи гіпер­активних нейронів [52]. Поява ноципластичного болю розглядається як ключовий механізм розвитку хронічного больового синдрому і підтримується порушенням механізмів нейронального гальмування. У результаті в ЦНС формується вогнище збудження з ектопічною активністю нейронів і неактивних синапсів, що стимулює розвиток структурних та функціональних змін у головному та спинному мозку. Наслідком цих процесів є продовження болю навіть за усунення його причини. Поширеність ноципластичного болю у пацієнтів із запальними та незапальними артритами сягає 10-40% [53].

Центральна сенситизація також є помітною при багатьох видах скелетно-м’язового болю, які традиційно вважаються локалізованими та фокальними скелетно-м’язовими розладами, включаючи хронічний біль у попереку і біль у шиї, комплексний регіонарний больовий синдром, синдром гіпермобільності суглобів, синдром зап’ясткового каналу, епікондиліт, тендовагініти, бурсити тощо [52].

Розпізнавання центральної сенситизації є важливим етапом у клінічній практиці лікаря-ревматолога, її симптоми можуть вплинути на оцінку активності захворювання та негативно позначитися на результатах терапії пацієнтів із ревматологічними хворобами. Лікування хронічного болю у пацієнтів з ревматичною патологією потребує кращого розуміння характеру ноципластичного болю при хронічному системному і регіонарному ревматичному болю [54].

Остеоартрит (ОА) є найпоширенішою формою артриту в усьому світі, який призводить до погіршення функції у пацієнтів та їх інвалідизації. Біль є головним симптомом у пацієнтів з ОА, 46,7% дорослих у США віком від 45 років з ОА повідомляють про біль як про провідний симптом цього захворювання, що створює величезний тягар для пацієнтів і медичних служб [55]. Хоча для усунення болю при ОА доступно кілька фармакологічних засобів, включаючи ацетамінофен, нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП) та опіоїди, велика частина пацієнтів продовжують страждати від хронічного болю, незважаючи на застосування зазначених лікарських засобів.

Проте біль при ОА має ознаки не тільки запального ноцицептивного та нейропатичного болю, а й больової сенситизації [56]. Великі дослідження показали значну поширеність больової сенситизації при ОА колінного суглоба та дрібних суглобів кистей, яка сягає майже 70% [57]. Дослідження ней­ровізуалізації головного мозку при хронічному ОА також продемонстрували посилення центральної обробки болю в корі задньої частини поясної звивини головного мозку, острівці та таламусі порівняно з нормальною контрольною групою [58]. Науковці намагалися дослідити ідеальний знеболювальний препарат при ОА, який забезпечував би тривале полегшення болю залежно від дози з невеликою кількістю побічних ефектів. Анальгетики центральної дії, такі як прегабалін і дулоксетин, можуть відповідати цим критеріям. Як дулоксетин, так і прегабалін продемонстрували ефективність у зменшенні вираженості хронічного болю при ОА колінного суглоба та дрібних суглобів кистей [59, 60].

Інтерес до лікування хронічного болю в ревматології за допомогою габапентоїдів при запальних та незапальних артритах зріс за останній час, оскільки показано, що ці препарати значно пригнічують больову сенситизацію [61]. Виявлено, що прегабалін у поєднанні з мелоксикамом був більш ефективним у лікуванні при ОА колінного суглоба порівняно з монотерапією НПЗП [62].

Терапія прегабаліном повинна бути тривалою, і в дослідженні N. Sofat та співавторів підтверджена концепція зменшення вираженості болю при застосуванні прегабаліну та дулоксетину після 13 тиж лікування [63].

У пацієнтів з ОА відмічають значну кількість коморбідних станів, сумарна поширеність будь-якої супутньої патології при ОА становила 67%. Відношення ризиків (ВР) коморбідного стану збільшується з 0,73 (95% довірчий інтервал (ДІ) 0,43–1,25) для 1 супутнього захворювання, до 1,58 (95% ДІ 1,03–2,42) для 2 та до 1,94 (95% ДІ 1,45–2,59) для ≥3 супутніх захворювань. Основними супутніми захворюваннями, асоційованими з ОА, були інсульт (ВР 2,61; 95% ДІ 2,13–3,21), пептична виразка (ВР 2,36; 95% ДІ 1,71–3,27) і метаболічний синдром (ВР 1,94; 95% ДІ 1,21–3,12) [64].

На відміну від НПЗП, прегабалін не протипоказаний пацієнтам з підвищеними гастроінтестинальними та серцево-судинними ризиками. Крім того, якщо НПЗП мають бути обмежені у пацієнтів із помірним порушенням функції нирок і протипоказані пацієнтам з 4-ю та 5-ю стадіями хронічної ниркової недостатності, прегабалін може бути застосований у таких пацієнтів з корекцією дози залежно від швидкості клубочкової фільтрації. Також прегабалін, на відміну від НПЗП, можна безпечно застосовувати у пацієнтів похилого віку.

Лікування хронічного болю є досить актуальним і у пацієнтів із запальними артритами. Незважаючи на ефективну терапію хворобомодифікуючими антиревматичними препаратами (ХМАРП), обсерваційні дослідження запальних артритів свідчать, що багато пацієнтів продовжують страждати від помірного болю після усунення запальної активності захворювань [65]. У дослідженні Y.C. Lee та спів­авторів пацієнтів із ревматоїдним артритом (РА) у стані ремісії (оцінка активності захворювання у 28 суглобах (DAS28) <2,6) поширеність клінічно значущого болю (числовий рейтинг болю ≥4) становила 12% [66]. Ці результати вказують на незапальний компонент болю, наприклад, структурне пошкодження суглобів, біль іншої етіології та/або дисрегуляцію центральних механізмів регуляції болю, як це відбувається при хронічних поширених больових станах, наприклад фіброміалгії.

Поширеність незапальних больових станів, наприклад фіброміалгії, значно вища у пацієнтів із запальними артритами, ніж у загальній популяції. Близько 13–25% пацієнтів із РА мають фіброміалгію, а ще 7–15% — хронічний поширений біль, який не відповідає критеріям фіброміалгії [67]. У дослідженні за участю 1487 пацієнтів із раннім запальним артритом у канадській когорті раннього артриту (CATCH) захворюваність на фіброміалгію була найвищою протягом року після діагностики запального артриту із сукупною захворюваністю 6,77 на 100 людино-років [68]. Провісники фіброміалгії включали сильний біль, погане психічне здоров’я та відсутність антитіл до циклічних цитрулінових пептидів. Це дослідження свідчить про те, що хронічний незапальний біль виникає на ранніх стадіях захворювання, а помірний або сильний біль може викликати сенситизацію ЦНС, яка пов’язана з хронічними поширеними больовими станами. Передбачається, що у патогенезі хронічного болю при запальних артритах задіяно складну взаємодію між ауто­імунними порушеннями та центральними механізмами [69]. Тож больовий синдром при аутоімунних артритах має складний патогенез, що включає взаємодію хронічного аутоімунного запалення з центральними механізмами контролю болю.

Згідно з рекомендаціями щодо лікування фіброміалгії необхідною є комбінація нефармакологічних та фармакологічних методів. З фармакологічних методів лікування для терапії саме тяжкого болю та порушення сну сильну рекомендацію мають дулоксетин, прегабалін, низькі дози амітриптиліну, циклобензаприн та трамадол у комбінації з парацетамолом [70].

Кокранівський огляд прегабаліну у пацієнтів із фіброміалгією свідчить, що ceред пацієнтів, які отримували активне лікування, відмічені зменшення вираженості болю на 30%, зниження втоми (ВР –0,17; 95% ДІ від –0,25 до –0,09) та поліпшення сну (ВР –0,35; 95% ДІ від –0,43 до –0,27) [69].

Важливо мати на увазі, що базисна терапія ХМАРП запальних артритів зумовлює менший ефект на біль, ніж на інші характеристики, такі як запалення, синовіт, деструкція суглобів. Незважаючи на ефективне пригнічення запалення, у пацієнтів із запальними артритами можуть зберігатися біль та втомлюваність, які суттєво знижують якість життя [69]. Це підтверджується результатами регістру британського ревматологічного товариства [71], які виявили збереження болю у 40–50% пацієнтів після ініціації або зміни режиму застосування ХМАРП, незважаючи на відсутність ознак запалення у вигляді синовіту та нормальних показників швидкості осідання еритроцитів. Подібні симптоми відмічали у пацієнтів, які отримували ХМАРП протягом 1 року з хорошим ефектом. Отже, якщо біль у пацієнта з артритом не пов’язаний з активністю, можна припускати наявність хронічного болю з відповідними підходами до лікування, де прегабалін займає провідну ланку.

Тож для успішного усунення больового синдрому в ревматології необхідне дотримання деяких правил: ефект має бути максимально швидким, лікування — максимально безпечним, вибір препарату — зумовлений генезом болю.



Список використаної літератури

• 1. Petroianu G.A., Aloum L., Adem A. (2023) Neuropathic pain: Mechanisms and therapeutic strategies. Front. Cell Dev. Biol., 11: 1072629.
• 2. http://www.iasp-pain.org/resources/terminology.
• 3. Bouhassira D. (2019) Neuropathic pain: Definition, assessment and epidemiology. Rev. Neurol. (Paris), 175(1–2): 16–25.
• 4. Soni A., Wanigasekera V., Mezue M. et al.(2019) Central Sensitization in Knee Osteoarthritis: Relating Presurgical Brainstem Neuroimaging and PainDETECT-Based Patient Stratification to Arthroplasty Outcome. Arthritis Rheumatol., Apr; 71(4): 550–560.
• 5. Smith P.A. (2023) The Known Biology of Neuropathic Pain and Its Relevance to Pain Management. Can. J. Neurol. Sci., 17: 1–8.
• 6. Torrance N., Ferguson J.A., Afolabi E. et al. (2013) Neuropathic pain in the community: more under-treated than refractory? Pain, 154(5): 690–699.
• 7. Bates D., Schultheis B.C., Hanes M.C. et al. (2019) A Comprehensive Algorithm for Management of Neuropathic Pain. Pain Med., 20(Suppl. 1): S2–S12. doi: 10.1093/pm/pnz075.
• 8. Finnerup N.B., Attal N., Haroutounian S. et al. (2015) Pharmacotherapy for neuropathic pain in adults: a systematic review and meta-analysis. Lancet Neurol. 14(2): 162–173.
• 9. Moisset X., Bouhassira D., Attal N. (2021) French guidelines for neuropathic pain: An update and commentary. Rev. Neurol. (Paris), 177(7): 834–837.
• 10. Smith S., Normahani P., Lane T. et al. (2022) Prevention and Management Strategies for Diabetic Neuropathy. Life (Basel), 12(8): 1185.
• 11. D’Souza R.S., Barman R., Joseph A., Abd-Elsayed A. (2022) Evidence-Based Treatment of Painful Diabetic Neuropathy: a Systematic Review. Curr. Pain Headache Rep., 26(8): 583–594.
• 12. Pop-Busui R., Boulton A.J., Feldman E.L. et al. (2017) Diabetic neuropathy: a position statement by the American Diabetes Association. Diabetes Care, 40(1): 136–154.
• 13. Hagen E.M., Rekand T. (2015) Management of neuropathic pain associated with spinal cord injury. Pain Ther., 4: 51–65.
• 14. Egan K.E., Caldwell G.M., Eckmann M.S. (2021) HIV Neuropathy-a Review of Mechanisms, Diagnosis, and Treatment of Pain. Curr. Pain Headache Rep., 25(8): 55.
• 15. Liu Z., Guan R., Pan L. (2022) Exploration of restless legs syndrome under the new concept: A review. Medicine (Baltimore), 101(50): e32324.
• 16. Ilari S., Passacatini L.C., Malafoglia V. et al. (2022) Tantali fibromyalgic supplicium: Is there any relief with the antidepressant employment? A systematic review. Pharmacol. Res., 186: 106547.
• 17. Lu Y., Liu K., Liang Y. et al. (2021) Should we prescribe anticonvulsants for acute herpes zoster neuralgia and to prevent postherpetic neuralgia? A protocol for meta-analysis and benefit-risk assessment. Medicine (Baltimore), 100(7): e24343.
• 18. Gambeta E., Chichorro J.G., Zamponi G.W. (2020) Trigeminal neuralgia: An overview from pathophysiology to pharmacological treatments. Mol. Pain, 16: 1744806920901890.
• 19. Khadilkar S.V., Patil V.A. (2021) Medical Management of Trigeminal Neuralgia. Neurol. India, 69(Suppl.): S199–S205.
• 20. Rosenstock J., Tuchman M., LaMoreaux L., Sharma U. (2004) Pregabalin for the treatment of painful diabetic peripheral neuropathy: a double-blind, placebo-controlled trial. Pain, 110(3): 628–638.
• 21. Lesser H., Sharma U., LaMoreaux L., Poole R.M. (2004) Pregabalin relieves symptoms of painful diabetic neuropathy: a randomized controlled trial. Neurology, 63(11): 2104–2110.
• 22. Richter R.W., Portenoy R., Sharma U. et al. (2005) Relief of painful diabetic peripheral neuropathy with pregabalin: a randomized, placebo-controlled trial. J. Pain, 6(4): 253–260.
• 23. Freynhagen R., Strojek K., Griesing T. et al. (2005) Efficacy of pregabalin in neuropathic pain evaluated in a 12-week, randomised, double-blind, multicentre, placebo-controlled trial of flexible- and fixed-dose regimens. Pain, 115(3): 254–263.
• 24. Zhang S.S., Wu Z., Zhang L.C. et al. (2015) Efficacy and safety of pregabalin for treating painful diabetic peripheral neuropathy: a meta-analysis. Acta Anaesthesiol. Scand., 59(2): 147–159.
• 25. Derry S., Bell R.F., Straube S. et al. (2019) Pregabalin for neuropathic pain in adults. Cochrane Database Syst. Rev., 1: CD007076.
• 26. Quilici S., Chancellor J., Löthgren M. et al. (2009) Meta-analysis of duloxetine vs. pregabalin and gabapentin in the treatment of diabetic peripheral neuropathic pain. BMC Neurol., 9: 6.
• 27. Tanenberg R.J., Irving G.A., Risser R.C. et al. (2011) Duloxetine, pregabalin, and duloxetine plus gabapentin for diabetic peripheral neuropathic pain management in patients with inadequate pain response to gabapentin: an open-label, randomized, noninferiority comparison. Mayo Clin. Proc., 86(7): 615–626.
• 28. Richter R.W., Portenoy R., Sharma U. et al. (2005) Relief of painful diabetic peripheral neuropathy with pregabalin: a randomized, placebo-controlled trial. J. Pain, 6(4): 253–260. doi: 10.1016/j.jpain.2004.12.007.
• 29. Arezzo J.C., Rosenstock J., Lamoreaux L., Pauer L. (2008) Efficacy and safety of pregabalin 600 mg/d for treating painful diabetic peripheral neuropathy: a double-blind placebo-controlled trial. BMC Neurol., 8: 33.
• 30. Lesser H., Sharma U., LaMoreaux L., Poole R.M. (2004) Pregabalin relieves symptoms of painful diabetic neuropathy: a randomized controlled trial. Neurology, 63(11): 2104–2110.
• 31. Azmi S., ElHadd K.T., Nelson A. et al. (2019) Pregabalin in the Management of Painful Diabetic Neuropathy: A Narrative Review. Diabetes Ther., 10(1): 35–56.
• 32. Tesfaye S., Sloan G., Petrie J. et al.; OPTION-DM trial group (2022) Comparison of amitriptyline supplemented with pregabalin, pregabalin supplemented with amitriptyline, and duloxetine supplemented with pregabalin for the treatment of diabetic peripheral neuropathic pain (OPTION-DM): a multicentre, double-blind, randomised crossover trial. Lancet, 400(10353): 680–690.
• 33. Cao X., Shen Z., Wang X. et al. (2023) A Meta-analysis of Randomized Controlled Trials Comparing the Efficacy and Safety of Pregabalin and Gabapentin in the Treatment of Postherpetic Neuralgia. Pain Ther., 12(1): 1–18.
• 34. Wang C., Chen S., Jiang W. (2022) Treatment for chemotherapy-induced peripheral neuropathy: A systematic review of randomized control trials. Front. Pharmacol., 13: 1080888.
• 35. Oliveira R.A.A., Baptista A.F., Sá K.N. et al. (2020) Pharmacological treatment of central neuropathic pain: consensus of the Brazilian Academy of Neurology. Arq. Neuropsiquiatr., 78(11): 741–752.
• 36. Ling H.Q., Chen Z.H., He L. et al. (2022) Comparative Efficacy and Safety of 11 Drugs as Therapies for Adults With Neuropathic Pain After Spinal Cord Injury: A Bayesian Network Analysis Based on 20 Randomized Controlled Trials. Front. Neurol., 13: 818522.
• 37. Ferrillo M., Giudice A., Marotta N. et al. (2022) Pain Management and Rehabilitation for Central Sensitization in Temporomandibular Disorders: A Comprehensive Review. Int. J. Mol. Sci., Oct 12; 23(20): 12164.
• 38. Shen X., Chen X., He Y. et al. (2023) Efficacy and safety of pregabalin in eye pain: A systematic review. Medicine (Baltimore), Feb 10; 102(6): e32875.
• 39. Rocha L.F., de Figueiredo Mello L., Silva D.T.E. et al. (2022) Does pregabalin act in pain control after lateral pharyngoplasties and tonsillectomies? A pilot study. Sleep Breath. Sep 29.
• 40. Ni J.M., Zhu X., Wang P. (2022) Effectiveness of combined pregabalin and celecoxib for treatment of acute postoperative pain: A meta-analysis and systematic review. Medicine (Baltimore), 101(52): e32080.
• 41. Illeez O.G., Oktay K.N.K., Aktas I. et al. (2022) Comparison of the effects of duloxetine and pregabalin on pain and associated factors in patients with knee osteoarthritis. Rev. Assoc. Med. Bras. Mar; 68(3): 377–383.
• 42. Banks C., Bowman L., Merrey J. et al. (2023) Characterization of Outpatient Gabapentinoid Prescribing for Pain. J. Pain Palliat. Care Pharmacother., 10: 1–5.
• 43. Aster H.C., Evdokimov D., Braun A. et al. (2022) Analgesic Medication in Fibromyalgia Patients: A Cross-Sectional Study. Pain Res. Manag., 2022: 1217717.
• 44. Asomaning K., Abramsky S., Liu Q. et al. (2016) Pregabalin prescriptions in the United Kingdom: a drug utilisation study of The Health Improvement Network (THIN) primary care database. Int. J. Clin. Pract., 70(5): 380–388.
• 45. Daughton C.G., Ruhoy I.S. (2013) Lower-dose prescribing: minimizing «side effects» of pharmaceuticals on society and the environment. Sci. Total Environ., 443: 324–337.
• 46. Freynhagen R., Baron R., Kawaguchi Y. et al. (2021) Pregabalin for neuropathic pain in primary care settings: recommendations for dosing and titration. Postgrad. Med., 133(1): 1–9.
• 47. Huffman C.L., Goldenberg J.N., Weintraub J. et al. (2017) Efficacy and safety of once-daily controlled-release pregabalin for the treatment of patients with postherpetic neuralgia: a double-blind, enriched enrollment randomized withdrawal, placebo-controlled trial. Clin. J. Pain, 33(7): 569–578.
• 48. Arnold L.M., McCarberg B.H., Clair A.G. et al. (2017) Dose-response of pregabalin for diabetic peripheral neuropathy, postherpetic neuralgia, and fibromyalgia. Postgrad. Med., 129(8): 921–933.
• 49. Asomaning K., Bau G.E., Severtson S.G. et al. (2019) Abuse of pregabalin and gabapentin in the US [Abstract #371] Congress Presentation at 81st Annual Meeting of the College on Problems of Drug Dependence (CPDD), San Antonio, TX, USA.
• 50. Неопубліковані дані, надані компанією «АСІНО Україна».
• 51. Tesfaye S., Wilhelm S. et al. (2013) Duloxetine and pregabalin: high-dose monotherapy or their combination? The «COMBO-DN study»–a multinational, randomized, double-blind, parallel-group study in patients with diabetic peripheral neuropathic pain. Pain. Dec; 154(12): 2616–2625.
• 52. Bas D.B., Su J., Wigerblad G. et al. (2016) Pain in rheumatoid arthritis: models and mechanisms. Pain Manag.; 6(3): 265–84.
• 53. El-Tallawy S.N., Nalamasu R., Salem G.I. et al. (2021) Management of Musculoskeletal Pain: An Update with Emphasis on Chronic Musculoskeletal Pain. Pain Ther.; 10(1): 181–209.
• 54. Hawker G.A. (2017) The assessment of musculoskeletal pain Clin. Exp. Rheumatol.; 35 (Suppl. 107): S8–S12.
• 55. Bijlsma J.W., Berenbaum F., Lafaber F.P. (2011) Osteoarthritis: an update with relevance for clinical practice. Lancet; 18(377): 2115–2126.
• 56. Woolf CJ. (2004) Pain: Moving from symptom control toward mechanism-specific pharmacologic management. Ann. Inter. Med.; 140: 441–451.
• 57. Neogi T., Frey-Law L., Scholz J. et al. (2015) Multicenter Osteoarthritis (MOST) Study Sensitivity and sensitisation in relation to pain severity in knee osteoarthritis: trait or state? Ann. Rheum. Dis.; 74(4): 682–688.
• 58. Sofat N., Smee C., Hermansson M. et al. (2013) Functional MRI demonstrates pain perception in hand osteoarthritis has features of central pain processing. J. Biomed. Graph. Comput.; 3(4): 20–26.
• 59. Chappell A.S., Ossanna M.J., Liu-Seifert H. et al. (2009) Duloxetine, a centrally acting analgesic in the treatment of patients with osteoarthritis knee pain: a 13 week, randomized, placebo-controlled trial. Pain; 146: 253–260.
• 60. Sofat N., Harrison A., Russell M.D. et al. (2017) The effect of pregabalin or duloxetine on arthritis pain: a clinical and mechanistic study in people with hand osteoarthritis J. Pain Res.; 10: 2437–2449. doi: 10.2147/JPR.S147640.
• 61. Park J., Yu Y.P., Zhou C.Y. et al. (2016) Central mechanisms mediating thrombospondin-4-induced pain states. J. Biol. Chem.; 291(25): 13335–13348.
• 62. Ohtori S., Inoue G., Orita S. et al. (2013) Efficacy of combination of meloxicam and pregabalin for pain in knee osteoarthritis. Yonsei Med. J.; 54(5): 1253–1258.
• 63. Sofat N., Harrison A., Russell M.D. et al. (2017) The effect of pregabalin or duloxetine on arthritis pain: a clinical and mechanistic study in people with hand osteoarthritis J. Pain Res.; 10: 2437–2449. doi: 10.2147/JPR.S147640.
• 64. Swain S., Sarmanova A., Coupland C. et al. (2020) Comorbidities in Osteoarthritis: A Systematic Review and Meta-Analysis of Observational Studies Arthritis Care Res. (Hoboken); 72(7): 991–1000.
• 65. Wolfe F., Michaud K. (2007) Assessment of pain in rheumatoid arthritis: minimal clinically significant difference, predictors, and the effect of anti-tumor necrosis factor therapy. J. Rheumatol.; 34(8): 1674–83.
• 66. Lee Y.C., Cui J., Lu B. et al. (2011) Pain persists in DAS28 rheumatoid arthritis remission but not in ACR/EULAR remission: a longitudinal observational study. Arthritis Res. Ther.; 13(3): R83.
• 67. Wolfe F., Hauser W., Hassett A.L. et al. (2011) The development of fibromyalgia—I: examination of rates and predictors in patients with Rheumatoid Arthritis (RA) Pain; 152(2): 291–9.
• 68. Lee Y.C., Lu B., Boire G. et al. (2012) Incidence and predictors of secondary fibromyalgia in an early arthritis cohort. Ann. Rheum. Dis. doi:10.1136/annrheumdis-2012-201506.
• 69. McWilliams D.F., Walsh D.A. (2017) Pain mechanisms in rheumatoid arthritis. Clin. Exp. Rheumatol.; 35 (Suppl. 107): 94–101.
• 70. Macfarlane G.J., Kronisch C., Dean L.E. et al. (2017) EULAR revised recommendations for the management of fibromyalgia Annals of the Rheumatic Diseases; 76: 318–328.
• 71. Üçeyler N., Sommer C., Walitt B. et al. (2013) Anticonvulsants for fibromyalgia. Cochrane Database Syst. Rev.; (10): CD010782.
• 72. McWilliams D.F., Walsh D.A. (2016) Factors predicting pain and early discontinuation of tumour necrosis factor-alpha-inhibitors in people with rheumatoid arthritis: results from the British society for rheumatology biologics register. BMC Musculoskelet Disord; 17: 337.