ПОРІВНЯЛЬНА ЕФЕКТИВНІСТЬ ФТОРХІНОЛОНОВИХ ПРЕПАРАТІВ У ЛІКУВАННІ ХВОРИХ З ПОЛІРЕЗИСТЕНТНИМ ТУБЕРКУЛЬОЗОМ ЛЕГЕНЬ

October 30, 1999
3001
Resume

У зв’язку зі зростанням медикаментозної резистентності мікобактерій туберкульозу (МБТ) в лікуванні пацієнтів з цією хворобою останнім часом застосовують фторхінолонові препарати. Дослідженнями встановлено, що ципрофлоксацин, пефлоксацин, ломефлоксацин мають помірні протитуберкульозні властивості. Найбільшу мікробіологічну активність проти стандартного штаму МБТ H37Rv має ципрофлоксацин. Клінічна ефективність пефлоксацину, ломефлоксацину вища, ніж їх мікробілогічна активність проти МБТ in vitro. Найефективнішими препаратами цієї групи для лікування хворих на туберкульоз легень є ломефлоксацин і пефлоксацин.

ВСТУП

Останніми роками в різних країнах світу, в тому числі в Україні, спостерігається зростання захворюваності на туберкульоз, збудник якого резистентний до лікарських препаратів (World Health Organization, 1995). У 22–26% хворих з уперше виявленим захворюванням збудник туберкульозу резистентний до основних протитуберкульозних ліків. У разі повторних захворювань ця цифра становить 25–35%, у хворих з хронічними формами — 75%. У разі резистентних мікобактерій туберкульозу (МБТ) ефективність лікування хворого значно нижча, ніж у разі чутливих до ліків збудників, і становить 53% (Хоменко А.Г. и соавт.,1996). Медикаментозну резистентність виявляють не до одного, а до 2, 3, 4 і навіть 5 лікарських препаратів. Частіше вона розвивається до найбільш ефективних ліків, які призначають для лікування вперше виявлених хворих на туберкульоз, — ізоніазиду, рифампіцину, стрептоміцину, піразинаміду, етамбутолу (Кораблев В.Н. и соавт., 1995; World Health Organization, 1994. WHO/TB/177). У разі резистентності до цих препаратів хворих лікують менш эфективними препаратами — канаміцином, етіонамідом. Серед антибактеріальних засобів широкого спектра дії протитуберкульозні властивості мають тетрациклін, антибіотики з групи макролідів, фторхінолони. Для лікування хворих на туберкульоз фторхінолони застосовують з 80-х років. Уперше почали застосовувати офлоксацин для лікування хворих на туберкульоз, збудником якого були атипові штами — Мycobacterium avium, Мycobacterium intracellulare, Мycobacterium xenopi (Rastogi N. et al., 1988). Але з підвищенням частоти медикаментозної резистентності МБТ ці препарати почали використовувати для лікування хворих з типовими формами захворювання (Crofton J. et al., 1992; Бялик Й.Б.,1995). Встановлено, що всі фторхінолони мають помірну активність проти MБТ, яка дозволяє віднести їх до резервних протитуберкульозних препаратів (Падейская Е.Н., 1995). Клінічний досвід лікування фторхінолонами пацієнтів з типовими формами туберкульозу невеликий, особливо у разі прогресуючих та полірезистентних процесів. Не визначена ефективність різних препаратів (особливо нових — II–III поколінь) на етапі інтенсивного лікування.

Мета роботи — визначення клінічної та мікробіологічної ефективності 3 фторхінолонів — пефлоксацину, ципрофлоксацину, ломефлоксацину — у комплексному лікуванні хворих із прогресуючим полірезистентним деструктивним туберкульозом легень, з’ясування режиму їх застосування.

ОБ’ЄКТ І МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ

Фторхінолони застосовували у 66 хворих на деструктивний туберкульоз легень з резистентністю до 3 препаратів — ізоніазиду, рифампіцину і стрептоміцину і при збереженій чутливості МБТ до інших препаратів. Вік хворих — від 20 до 60 років, переважали особи віком до 40 років (60,6%). У всіх хворих був поширений, прогресуючий туберкульоз легень зі свіжими вогнищами дисемінації, масивними інфільтративно-казеозними змінами, декількома товстостінними або фіброзними кавернами. Діагностовані такі клінічні форми туберкульозу: дисемінована (у 32 хворих), фіброзно-кавернозна (у 18), інфільтративна (у 16). Фторхінолони застосовували разом з трьома протитуберкульозними препаратами* в середніх дозах на добу одноразово протягом перших 2 міс лікування у хворих з прогресуванням процесу**. Усі хворі були розподілені на групи: хворих першої групи (28 осіб) лікували ципрофлоксацином, другої (28 осіб) — пефлоксацином, третьої (10 хворих) — ломефлоксацином. Дві перші групи були поділені на підгрупи, в яких препарат застосовували внутрішньовенно і перорально. Результати лікування оцінювали через 2 міс: значне поліпшення, поліпшення, без змін, погіршення. Значне поліпшення —повне зникнення клінічних проявів хвороби (нормалізація температури тіла, показників периферійної крові, зникнення кашлю і припинення виділення харкотиння, збільшення маси тіла), припинення бактеріовиділення, регресія інфільтративних і деструктивних змін у легенях. Поліпшення — зменшення клінічних проявів хвороби (зниження фебрильної температури до субфебрильної, зменшення кашлю і кількості харкотиння, збільшення маси тіла, поліпшення показників периферійної крові), зменшення масивності бактеріовиділення або його припинення, регресія інфільтративних і деструктивних змін у легенях.

* Канаміцин 1 г + етамбутол 1,6 г + етіонамід 0,5 г.

** Ципрофлоксацин призначали в дозі 500 мг, пефлоксацин — 800 мг, ломефлоксацин — 400 мг.

 

Мікробіологічну активність фторхінолонів проти стандартного штаму МБТ H37Rv (мінімальну пригнічуючу концентрацію — МПК) визначали in vitro у рідкому поживному середовищі Проскауера – Бека, фторхінолонові препарати брали у концентраціях 0,3, 0,6, 1,2, 2,4, 5, 10 мг/л. Біологічно активні концентрації препаратів вивчали за бактеріостатичною активністю крові (БАК) кожну годину протягом 6 год і на піці їх концентрації. БАК вивчали за допомогою загальноприйнятого мікробіологічного методу серійних розведень у рідкому поживному середовищі Проскауера – Бека (Хоменко А.Г., 1983).

Величину БАК оцінювали за найбільшим розведенням крові, при якому ще спостерігалася затримка росту МБТ. У разі затримки росту в розведеннях 1:2 та 1:4 активність розцінювали як низьку, в розведенні 1:8 і 1:16 — як середню, а в розведенні 1:32, 1:64 — як високу. Бактеріостатичну концентрацію препаратів у крові проти МБТ визначали за БАК (величину МПК стандартного штаму МБТ у рідкому поживному середовищі Проскауера – Бека помножували на величину максимального розведення крові після прийому препарату, який затримує ріст МБТ).

Результати та їх обговорення

In vitro МПК ципрофлоксацину в рідкому поживному середовищі Проскауера–Бека проти стандартного штаму МБТ H37Rv була 1,2 мг/л, пефлоксацину і ломефлоксацину — 5 мг/л. Максимальна бактеріостатична концентрація ципрофлоксацину проти стандартного штаму МБТ H37Rv у крові через 2 год після перорального прийому 0,5 г препарату і наприкінці внутрішньовенного його введення була 19,2 мг/л. Максимальна бактеріостатична концентрація пефлоксацину (160 мг/л) спостерігалась у крові через 2 год після перорального прийому 800 мг і наприкінці внутрішньовенного його введення. У разі прийому ломефлоксацину (перорально) — через 2 год — 80 мг/л.

Рівні БАК через 2 год після прийому цих препаратів наведені в табл. 1.

Таблиця 1

Рівень БАК через 2 год після прийому середніх доз фторхінолонів

Препарат

Кількість

Кількість хворих з різним рівнем БАК

 

хворих

низьким
1:2–1:4

середнім
1:8–1:16

високим
1:32

   

Абс. число

%

Абс. число

%

Абс. число

%

Ципрофлоксацин

20

8

40

12

60

Пефлоксацин

20

10

50

10

50

Ломефлоксацин

10

10

100

Іn vitro МПК пефлоксацину проти MБТ нижча, ніж ципрофлоксацину, але у крові пефлоксацин створює більш активні бактеріостатичні концентрації, ніж ципрофлоксацин. Максимальні рівні пефлоксацину 1:16 – 1:32, тоді як ципрофлоксацину — 1:8 – 1:16. Це можна пояснити тільки фармакокінетичними властивостями препаратів. Пефлоксацин метаболізується в організмі з більшою інтенсивністю, ніж інші фторхінолони. Біотрансформація його досягає 50–80%, метаболіти зберігають активність проти багатьох мікроорганізмів і навіть перевищують таку незміненого препарату (Белоусов Ю.Б. и соавт., 1996). Максимальні бактеріостатичні рівні ломефлоксацину вірогідно не відрізняються від рівнів ципрофлоксацину.

Клінічні результати лікування наведені в табл. 2.

Таблиця 2

Ефективність лікування хворих на туберкульоз легень у разі застосування препаратів різних класів фторхінолонів

Результат лікування

Кількість хворих, які отримували

ципрофлоксацин

пефлоксацин

ломефлоксацин

Абс.
число

%

Абс.
число

%

Абс.
число

%

Значне покращання 7 35 13 46,4 * 6 60 *
Покращання 11 39,3 8 28,6 3 30
Без змін 6 21,4 6 21,5 1 10
Погіршення 4 14,3 2 7,5

* Різниця показника вірогідна у порівнянні з хворими, яких лікували ципрофлоксацином, р < 0,05.

 

Як свідчать дані таблиці, незважаючи на те, що МПК пефлоксацину і ломефлоксацину in vitro нижча, ніж ципрофлоксацину, клінічні результати вірогідно кращі у групах, де хворі отримували пефлоксацин і ломефлоксацин. Це можна пояснити тільки фармакокінетичними властивостями препаратів, а саме кращим проникненням їх у паренхіму легень, альвеолярні макрофаги, фагоцити, особливо поліморфноядерні клітини, більшим накопиченням як у здорових, так і в патологічно змінених тканинах легень. Співвідношення концентрації пефлоксацину і ломефлоксацину в тканині легень і в сироватці крові значно вище препаратів інших класів фторхінолонів (Белоусов Ю.К. и соавт.,1996). Про це може свідчити площа під кривою “концентрація–час” (AUC) (мал. 1). Під час побудови графіків біологічно активні концентрації препаратів розраховували відносно МПК 1,2 мг/л, яку приймали за 100%. У разі перорального прийому 500 мг ципрофлоксацину, 400 мг пефлоксацину, 400 мг ломефлоксацину максимальна AUC виявляється у ломефлоксацину, тому що він утворює через 2 год піки концентрацій, які утримуються майже без змін протягом 6 год. Максимальні піки концентрацій ципрофлоксацину і пефлоксацину вищі, але вони утримуються такими 1–2 год, після чого різко знижуються. У пефлоксацину AUC більша, ніж у ципрофлоксацину, тому що він створює в крові вищі піки біологічно активних концентрацій.

281-1.jpg (19453 bytes)
Години

Мал.1. Площа під кривою АUC після перорального прийому середніх доз

Порівняння результатів внутрішньовенного і перорального введення ципрофлоксацину і пефлоксацину свідчить, що внутрішньовенний шлях введення більш ефективний (мал. 2).

 

281-2.jpg (13434 bytes)
Години

Мал. 2. Рівні концентрації пефлоксацину в крові після внутрішньовенного і перорального прийому 800 мг пефлоксацину

На мал. 2 видно, що піки концентрацій пефлоксацину однакові незалежно від шляху введення, але у разі внутрішньовенного введення пік швидко створюється і повільно знижується, тоді як у разі перорального введення концентрація повільно підвищується, створюючи її пік, і повільно знижується (так само і для ципрофлоксацину). Тобто площа під кривою AUC більша, якщо препарат вводять внутрішньовенно, що сприяє більшому накопиченню його в паренхімі легень, — це дуже важливо на етапі інтенсивного лікування, коли МБТ активно розмножуються. Важливою характеристикою антимікробної дії препарату є не тільки МПК, але й умови реалізації бактерицидного ефекту. Антимікробна дія ізоніазиду залежить від концентрації препарату і тривалості його контакту з МБТ. Антимікробний ефект рифампіцину залежить тільки від концентрації препарату, тоді як тривалість контакту його з МБТ не має суттєвого значення (Куничан А.Д. и соавт., 1994). Дослідженнями на інфікованій МБТ культурі легень встановлено, що бактеріостатична дія фторхінолонів залежить від концентрації і тривалості їх контакту з МБТ (Куничан А.Д. и соавт., 1997). У разі парентерального введення фторхінолонів в легенях їх бактеріостатичні концентрації створюються швидше, термін контакту препарату у високій концентрації подовжується. Отже, туберкулостатичний ефект фторхінолонів визначається не тільки їх бактеріостатичною активністю проти МБТ, але й значною мірою здатністю проникати і накопичуватися в патологічно змінених тканинах легень, альвеолярних макрофагах і фагоцитах, здійснювати екстра- та інтрацелюлярний кілінг.

Висновки

1. Фторхінолонові препарати в комбінації з іншими протитуберкульозними препаратами ефективні у випадках прогресування туберкульозу легень. У крові після прийому їх у середній добовій дозі створюються помірні бактеріостатичні концентрації проти МБТ.

2. Найвищу мікробіологічну активність in vitro проти стандартного штаму МБТ H37Rv має ципрофлоксацин.

3. Клінічна ефективність пефлоксацину і ломефлоксацину вища, ніж їх мікробіологічна активність in vitro.

4. На етапі інтенсивного лікування хворих з прогресуючими формами туберкульозу найбільш ефективними препаратами є пефлоксацин і ломефлоксацин.

5. Найбільш ефективний спосіб застосування фторхінолонів — внутрішньовенне введення.

Подяка

Автор висловлює подяку канд. мед. наук, старшому науковому співробітнику М.Т. Клименко і С.Г. Ясир за допомогу у проведенні мікробіологічних досліджень.

Посилання

СРАВНИТЕЛЬНАЯ ЭФФЕКТИВНОСТЬ ФТОРХИНОЛОНОВЫХ ПРЕПАРАТОВ В ЛЕЧЕНИИ БОЛЬНЫХ С ПОЛИРЕЗИСТЕНТНЫМ ТУБЕРКУЛЕЗОМ ЛЕГКИХ

Черенько Светлана Александровна

Резюме. В связи с ростом медикаментозной резистентности микобактерий туберкулеза (МБТ) в лечении пациентов с этим заболеванием используют фторхинолоновые препараты. В исследовании установлено, что ципрофлоксацин, пефлоксацин, ломефлоксацин обладают умеренной противотуберкулезной активностью. Наибольшей активностью против стандартного штамма МБТ H37Rv in vitro обладает ципрофлоксацин. Клиническая эффективность пефлоксацина и ломефлоксацина выше, чем их микробиологическая активность в отношении МБТ in vitro. Наиболее эффективными препаратами для лечения больных с туберкулезом легких являются ломефлоксацин и пефлоксацин.

Ключевые слова: туберкулез легких, полирезистентность, микобактерии туберкулеза, пефлоксацин, ципрофлоксацин, ломефлоксацин

COMPARATIVE EFFICACY OF FLUORQUINOLONES IN TREATMENT OF POLYRESISTANT LUNG TUBERCULOSIS

Cherenko Svetlana A

Summary. The fluorquinolones are used in antituberculosis treatment because of rising of drug resistance of Mycobacterium tuberculosis.It was established in this study that ciprofloxacin, pefloxacin, lomefloxacin had a moderate antituberculosis activity. Ciprofloxacin had the most microbiological activity against standart strain Mycobacterium tuberculosis H37Rv. Clinical efficacy of these drugs was higher than its microbiological activity against Mycobacterium rculosis in vitro. Lomefloxacin and pefloxacin were the most efficient preparations in antituberculosis treatment.

Key words: lung tuberculosis, polyresistance, mycobacterium tuberculosis, pefloxacin, ciprofloxacin, lomefloxacin