Медична наука в Україні: реальний стан, проблеми, перспективи

Сьогодні увесь світ вступив у Четверту промислову революцію (Industry 4.0). Завдяки технологіям кордони матеріального, цифрового й біологічного світів стираються. Спектр здобутків технологічного прогресу надзвичайно широкий, і зараз стоїть завдання їх освоїти та впровадити в різні сфери людської діяльності. На офіційному сайті Міністерства освіти і науки (МОН) України систематично оновлюються інформаційно-аналітичні матеріали, які демонструють результати роботи в науково-технічній сфері в Україні. Так, на сайті доступні науково-аналітична записка «Стан науково-інноваційної діяльності в Україні у 2020», аналітична довідка «Реалізація пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки та отримані результати у 2020 р. Київ» [1, 2]. Нещодавно також опублікована науково-аналітична доповідь «Результати виконання замовлення МОН України на проведення наукових досліджень та науково-технічних (експериментальних) розробок, інших напрямів бюджетного фінансування сфери наукової і науково-технічної діяльності у 2021 році» [3]. Далі представляємо короткий огляд документів. Більш детально з ними можна ознайомитися на сайті МОН України.

Інноваційний потенціал України у світових рейтингах

Україна представлена в декількох міжнародних рейтингах, які оцінюють інноваційний потенціал та інноваційну спроможність. Яке ж місце у світі відводиться Україні в різних рейтингах у 2020 р.?

1. Глобальний індекс інновацій (Global Innovation Index) — 45-те місце серед 131 економіки світу (2-ге місце серед країн з доходом нижче середнього). Основою інноваційної спроможності нашої держави є людський капітал, дослідження, знаннєві та технологічні результати.
2. Індекс інновацій Агентства Блумберг (Bloomberg Innovation Index) — 56-те місце серед 60 досліджуваних (46-те місце у 2018 р. та 53-тє — у 2019 р.). Зниження рейтингу порівняно з 2019 р. зумовлено послабленням позиції України за 4 із 7 складових даного індексу: інтенсивність досліджень і розробок, концентрація дослідників, ефективність вищої освіти та патентна активність.
3. Глобальний індекс конкурентоспроможності талантів (Global Talent Competitiveness Index) — 66-те місце з 132 країн. Порівняно з 2019 р. відмічається погіршення таких критеріїв: індекс утримання талантів та виробничі навички співробітників. Однак покращилися критерії ринкової та нормативної можливості та індекс приваблювання талантів.
4. Європейське інноваційне табло (European Innovation Scoreboard) — Україна віднесена до категорії «повільних інноваторів», із загальним інноваційним індексом 36% знаходиться на рівні Румунії та поступається реш­ті країн. Найслабшими сторонами є фінанси та підтримка, привабливість дослідницької системи та інтелектуальні активи.

Окремо слід виділити Індекс готовності до передових технологій, який представлений у доповіді Конференції ООН з торгівлі та розвитку (United Nations Conference on Trade and Development — ЮНКТАД) про технології та інновації у 2021 р. Україна має досить високий рейтинг за такими складовими, як рівень освіченості (навичок) населення та дослідницької активності (кількість патентів і публікацій), частка високих технологій у промисловому виробництві, разом з тим — низький рейтинг за рівнем інфраструктури інформаційно-комп’ютерних технологій та доступністю приватних компаній до кредитів [1].

Основний ресурс — це люди

Без людського капіталу неможливий жодний науковий прогрес. На щастя, як демонструють світові рейтинги, сильною стороною України є саме кадри. Разом з тим статистичні дані свідчать про негативну тенденцію і щодо цього аспекту. У 2020 р. наукові дослідження і розробки (ДіР) виконували 769 організацій (на 19% менше, ніж у 2019 р.), зберігається стабільна динаміка зменшення кількості працівників наукових установ, і у 2020 р. їх чисельність була вдвічі меншою, ніж у 2014 р. Більша частина науковців концентрується в Києві. Варто зазначити, що повномасштабне вторгнення росії на територію України може спричинити більш різке зменшення кількості науковців. Це зумовлено як відсутністю абсолютної безпеки з одного боку, так і відкритістю міжнародної наукової спільноти щодо підтримки українських вчених за кордоном — з іншого (ред.).

Фінансування та результати діяльності

Починаючи з 2013 р., наукоємність внутрішнього валового продукту (ВВП) стабільно знижується, і на 2020 р. цей показник становив 0,41% (при наукоємності <0,9% ВВП наука виконує лише пізнавальну функцію). У країнах Європейського Союзу обсяг витрат на ДіР у ВВП становить 2,2% (у країн з передовою економікою — вище 3%, наприклад у Швеції — 3,4%). Бюджетне фінансування науки в Україні залишається вкрай низьким [1].

Проте варто відзначити деякі позитивні зміни. У 2021 р. обсяги видатків на наукову сферу МОН (у поточних цінах) порівняно з 2020 р. збільшилися за рахунок загального фонду на 34,72%, за кошти спеціального фонду — на 52,41%. У 2021 р. видатки зросли за всіма видами наукових досліджень та науково-технічних (експериментальних) розробок (ДіР) порівняно з 2020 р.: фундаментальні наукові дослідження — на 168,96 млн грн (46,9%); прикладні наукові дослідження — на 357,9 млн грн (65,5%); науково-технічні (експериментальні) розробки — на 29,02 млн грн (33,3%) [3].

Одним із показників активності дослідницької діяльності в країні є кількість наукових публікацій. Так, у базі даних Scopus Україна посідає 42-ге місце з результатом 18,7 тис. публікацій (1-ше місце займає Китай з 763,3 тис. публікацій, 2-ге місце — США з 694,3 тис., 3-тє місце — Велика Британія з 223,8 тис.). При цьому кількість наукових статей українських вчених більша, ніж у вчених з Казахстану, Литви, Латвії, Естонії, Білорусі, Грузії, Молдови. Найбільша кількість наукових статей присвячена темам машинобудування, комп’ютерним наукам, фізиці та астрономії, матеріалознавству, математиці [3]. За даними науково-аналітичної доповіді за 2021 р., кількість статей у наукових фахових журналах, у тому числі тих, що входять до міжнародних баз даних, зменшилася на 26,3 та 12,0% відповідно.

Стратегія розвитку Національної академії медичних наук України на період до 2030 р.

Незважаючи на безпрецедентні події в Україні, переорієнтацію державної політики з метою концентрації медичної науки та впровадження її досягнень задля збереження здоров’я населення України під час війни та в післявоєнний період на початку липня 2022 р. на офіційному сайті Національної академії медичних наук (НАМН) України була оприлюднена Стратегія розвитку НАМН України на період до 2030 р. (далі — Стратегія). Відповідно до викладеного матеріалу ключовими принципами Стратегії є управління результатами, відкритість, єдність науки та практики, відповідність міжнародним принципам.

Першочерговим завданням Стратегії є вирішення фундаментальних проблем галузі, що в подальшому повинні стати підґрунтям для відновлення та збереження здоров’я населення України (представлено у вигляді 23 пунктів). Більш детально про основні напрями, завдання, шляхи реалізації Стратегії можна дізнатися на офіційному сайті НАМН України.

Експерти про реальність української науки

Сухі цифри свідчать про наявність ряду проблем, які перешкоджають розвитку наукової сфери в Україні. Проте всупереч цьому українська наука (у тому числі медична) не просто існує, але й має певні досягнення. Про поточний стан медичної науки в Україні, перспективи її розвитку в нинішніх умовах, рівень наукових досліджень в Україні ми поговорили з провідними експертами галузі.

Олександр Волосовець, доктор медичних наук, професор, член-кореспондент НАМН України, завідувач кафедри педіатрії № 2 Національного медичного університету імені О.О. Богомольця:

— Всупереч надскладним обставинам в Україні, медична наука виконує своє завдання з оборони країни. Сьогодні НАМН України не припиняє своєї роботи ні на хвилину, й одразу всі інноваційні розробки провідних науковців галузі (академіка Національної академії наук України В.І. Цимбалюка, академіка НАМН України О.Ю. Усенка, академіка НАМН України І.А. Луріна, академіка НАМН України В.В. Лазоришинця) спрямовуються на фронт. Разом з пріоритетною орієнтацією медичної нау­ки на оборону країни, продовжують працювати й інші напрями. Слід зазначити, що зараз важливо не лише створювати щось нове, але й впроваджувати існуючі розробки у клінічну практику.

На тлі повномасштабної війни росії проти України наукові організації різних країн світу висловили співчуття українському народу, продовжують підтримувати та допомагати нам. Нещодавно Україна отримала статус країни-кандидата на вступ до Європейського Союзу, що відкриває нові можливості для українських науковців. Так, до найвищої інституції медичної освіти Європейського союзу медичних спеціальностей (The European Union of Medical Specialists, UEMS) були прийняті вчені у якості представників від України. Ці події є свідченням поваги міжнародної спільноти до України не лише в аспекті її обороноздатності, але й інших сфер, зокрема науки.

Наука — це динамічна сфера, яка не стоїть на місці та розвивається разом з суспільством та технологіями. Поя­ва нових медичних технологій вплинула і на розвиток нау­ки в Україні. За останні роки ми почали використовувати нові методи дослідження (наприклад, секвенування геному), спостерігаємо розквіт нових напрямів, таких як метаболоміка, протеономіка, впроваджуються сучасні методи лікування із застосуванням інноваційних розробок. Звісно, за умови стабільного державного фінансування наука б розвивалася швидше, однак всупереч цьому амбіційні науковці знаходять можливості (зокрема гранти) для втілення своїх ідей.

Медична наука — це глобальне поняття, тому не потрібно розділяти «зарубіжну» та «українську» медичну науку. Сьогодні кордони між країнами стираються, і де б людина не працювала, вона робить внесок у науковий прогрес.

Варто відзначити, що якість наукових та клінічних досліджень в Україні є достатньо високою, що дозволяє українським науковцям безперешкодно інтегруватися в міжнародну наукову спільноту. Це ще раз підтверджує глобальність та відкритість медичної науки.

Що стосується наукометричних баз, то це поняття прийшло в Україну близько 5 років тому. До цього часу українські наукові журнали не були інтегровані в міжнародні наукометричні бази. На сьогодні ситуація змінилася, і деякі наукові інститути видають журнали, які індексуються в них. Крім того, роботи наших науковців публікуються в міжнародних наукових журналах, що свідчить про їх високий рівень.

Таким чином, незважаючи на всі випробування, нестачу фінансування, українська наука розвивалася та буде розвиватися. І цей процес не зупинити.

Тетяна Татарчук, доктор медичних наук, професор, член-кореспондент НАМН України, заступник директора з наукової роботи, завідувач відділення ендокринної гінекології ДУ «Інститут педіатрії, акушерства та гінекології ім. О.М. Лук’янової НАМН України»:

— На мій погляд, протягом останніх років українська наука знаходиться в процесі постійного розвитку. Однак в аспекті медичної науки слід відрізняти її фундаментальну та клінічну складову. Звісно, розвиток фундаментального напряму гальмується в основ­ному через брак коштів. Натомість клінічна нау­ка активно розвивається за ініціативою самих науковців, і вона є дуже прогресивною, конкурентоспроможною та визнаною у світі.

Якщо говорити про майбутні перспективи розвитку медичної науки в Україні, то в першу чергу потрібно сконцентрувати зусилля на розробці стратегії, пріоритетом якої були б залучення молодих науковців, мотивація нових кадрів. Наступним пріоритетом є об’єднання медичної науки з клінічною практикою, що дозволить миттєво інтегрувати нові розробки в практику.

Наступними кроками є міжнародна співпраця, подальша інтеграція у світовий науковий простір, мультидисциплінарний підхід та об’єднання фундаментальної (у тому числі немедичних напрямів) та клінічної науки. Саме об’єднання немедичних (інформаційних технологій, молекулярної біології тощо) та медичних напрямів не вистачає українській науці, і на це варто звернути увагу. У всьому світі практикується близьке розташування медичних кампусів поряд з технічними, фізико-математичними, щоб студенти в живому спілкуванні мали можливість обмінюватися своїми ідеями та разом вирішувати певні питання та проблеми.

Дійсно, суттєвою проблемою медичної науки на сьогодні є недостатність фінансування. Однак якщо науковець має розуміння того, що він робить, і бажання це робити — з’являються ресурси. Це перш за все міжнародні гранти, які становлять значний обсяг фінансування наукових досліджень у світі.

Галина Федєєнко, доктор медичних наук, професор, член-кореспондент НАМН України, директор державної установи «Національний інститут терапії імені Л.Т. Малої НАМН України»:

— Поточний стан усіх сфер в Україні, у тому числі науки, дуже складний. Але незважаючи на це, наукові установи, хоч із певними обмеженнями, але продовжують працювати. Зокрема, Національний інститут терапії імені Л.Т. Малої НАМН України не припиняв свою роботу і продовжує виконувати планові завдання.

Загальновідомо, що українська наука завжди фінансувалася за залишковим принципом. Та попри це наука розвивалася, і навіть зараз ми вбачаємо перспективи її розвитку. Основним ресурсом у цьому напряму є збереження людського потенціалу. Від початку війни більшість молодих науковців залишилися в Україні і продовжують працювати в інституті. А ми, зі свого боку, продовжуємо в повному обсязі виплачувати заробітну плату та забезпечувати умови для їх подальшого професійного зростання.

Валентин Парій, доктор медичних наук, професор, академік Академії наук вищої освіти України, завідувач кафедри менеджменту охорони здоров’я Національного медичного університету імені О.О. Богомольця:

— В Україні є багато талановитих молодих та досвідчених науковців. Однак, на мою думку, теперішній стан та формат вітчизняної науки потребують змін, зокрема відокремлення науки та практики. НАМН України, яка є основною медичною науковою установою, включає як науково-дослідницькі, так і клінічні підрозділи, тобто є науково-практичним центром. Такий формат роботи розходиться із системою реформи охорони здоров’я. Тому я вважаю, що реструктуризації потребують насамперед медичні наукові підрозділи.

Клінічні дослідження — це окремий напрям медицини, який потрібно відокремлювати від традиційної нау­ки. Я вважаю, що даний напрям в Україні ще не досконалий. Проте його потрібно розвивати, щоб він відповідав високим міжнародним стандартам.

Щодо перспектив розвитку медичної науки в Україні я оптиміст. Основним ресурсом в Україні є люди, і держава повинна докладати максимум зусиль, щоб зберегти ці ресурси всередині держави. Ми маємо приклад успіхів в інших галузях, таких як ІТ-сфера, технічні напрями, фізика, математика тощо. Що стосується медичної науки, то, на мій погляд, вона потребує кардинальних змін, зокрема у фінансовому аспекті та технічному забезпеченні (наприклад модернізація лабораторій). Основним напрямом фінансування наукових досліджень повинні бути гранти.

Якщо говорити про фахові медичні видання, то за останні роки почали з’являтися журнали, які дійсно відповідають заявленим міжнародним стандартам. На сьогодні їх небагато, проте процес запущений. Однак включення видання до міжнародних наукометричних баз потребує значних інвестицій та часу, тому цей процес може дати свої результати лише в довгостроковій перс­пективі.

Андрій Безносенко, кандидат медичних наук, голов­ний лікар Національного інституту раку:

— Загалом медична наука має два великі підрозділи: фундаментальну (лабораторну) та клінічну науку. Фундаментальна наука в усьому світі потребує залучення значних фінансових ресурсів. Українська фундаментальна наука, відверто кажучи, не є передовою у світі, і єдиним допоміжним інструментом у її розвитку є міжнародні гранти, зокрема Horizon 2020. Також у 2018 р. Урядом України був створений Національний фонд досліджень, однак медичних проєктів у ньому дуже мало. Що стосується клінічних досліджень, зокрема за підтримки фармацевтичних компаній, то такі у нас проводяться. Однак потрібно розуміти, що це є пасивна наука, тому що центр прийняття рішень знаходиться в штаб-квартирах великих фармацевтичних компаній, а не в Україні. Некомерційних клінічних досліджень в Україні мало, оскільки виділених державою коштів вистачає лише на заробітну плату, а витрати на дослідження лягають на плечі науковця.

Україна має потенціал щодо підготовки наукових кадрів у закладах вищої освіти (ЗВО). Разом з тим не весь цей потенціал реалізується у вигляді наукових досягнень саме в Україні. До прикладу, нещодавно українка Марина В’язовська отримала найпрестижнішу нагороду з математики. Ступінь бакалавра вона отримала в українському ЗВО, магістра — в Німеччині, а на момент нагородження працює у Швейцарії. Виникає питання: чому вона продовжила навчання за кордоном, а не реалізувала свій потенціал в Україні?

Насправді в Україні є можливості для розвитку, і війна стала тригером змін. Але чи є запит наукової спільноти на зміни?

Ні для кого не секрет, що для української науки досі характерні патерналізм, конформізм, відсутність здорової внутрішньої та зовнішньої конкуренції, виникають і проя­ви булінгу за віковими та гендерними ознаками. Це створює негативний емоційний фон для молодих науковців, що разом з іншими факторами аж ніяк не сприяють їх бажанню професійно розвиватися в Україні.

Ще хочу кілька слів сказати про фахові наукометричні видання. Очевидним є те, що для українських науковців потрапити до журналів квартиля 1–2 неможливо, якщо це не дослідження рівня «вакцини від COVID-19». В онкології для того, щоб потрапити в журнал такого рівня, може знадобитися кілька, якщо не десятки років. В Україні повинні бути видання з достойним складом редакційної колегії та високим рівнем рецензування. Однак міжнародні наукометричні бази висувають дуже жорсткі вимоги до наукових видань, які виконати вкрай складно. Нині кожен навчальний та науковий заклад в Україні має своє видання (а іноді і кілька). Але число цих видань нічого не говорить про їх якість. Варто зазначити, що в Україні наукових установ більше, ніж у США. Конкуренція «за кількістю» є проявом радянського підходу в стилі «вище, сильніше, швидше». Якщо ж ми хочемо вийти на світовий рівень, нам пора змінюватися.

Отже, у деяких аспектах думки експертів можуть відрізнятися. Але всі вважають, що основним потенціалом розвитку науки в Україні є молоді вчені, а отже, необхідно створювати умови для реалізації їх амбіцій всередині країни. Звісно, велика кількість молодих вчених виїжджають за кордон у пошуках кращих умов для втілення своїх ідей. Однак частина експертів зазначили, що багато молодих науковців продовжують свою діяльність в Україні, незважаючи на війну та обмежені можливості щодо реалізації нових проєктів. Отож, наша редакція поспілкувалася з молодими науковцями, які розповідають про основні виклики та можливості їх професійного зростання.

Наталія Горбань, доктор медичних наук, завідувач відділення медичних та психосоціальних проблем здоров’я сім’ї ДУ «Інститут педіатрії, акушерства і гінекології імені академіка О.М. Лук’янової НАМН України»:

— Слід констатувати, що на сьогодні наша країна знаходиться в безпрецедентних нових для себе кризових умовах, що, безперечно, вплинуло на всі галузі життя українців, у тому числі й на українську медичну нау­ку. Але навіть у таких складних соціально-економічних умовах наші науковці продовжують працювати, розробляю­чи нові діагностичні методики та способи лікування, що дозволяє синтезувати галузеві протоколи надання якісної медичної допомоги, які ґрунтуються на засадах доказової медицини, з інтеграцією зарубіжного досвіду.

Тривалий час молоді науковці в Україні мають ряд перманентних проблем — фінансові негаразди, непростий шлях у рамках наукової вертикалі, недостатній рівень знань іноземної мови тощо, що тягнуло за собою поступову втрату мотивації у частини з них. Але слід зазначити, що події останнього півріччя, пов’язані з війною, стали тим «вікном можливостей», яке значно підвищило шанси вирішити вищеописані проблеми та допомогти науковій молоді.

Так, наразі багато міжнародних асоціацій, навчальних платформ надають українським науковцям безкош­товні доступи, великі знижки на проходження стажування, відкритий доступ до іноземних бібліотек, архівів; з’явилася реальна можливість опанування мов. Зарубіжні об’єднання надають гранти, проводять конкурси саме для підтримки молодих науковців та наукових установ з метою швидшого відновлення та підтримки під час вій­ни.

Окремо хочу виділити достатньо «молоду», але вкрай актуальну, на мій погляд, проблему сучасного науковця — недостатнє розуміння та значення власних «soft/hard skills», що також у сучасному світі може бути вирішено в рамках тренінгів, роботи з літературою.

Досягнення українських вчених завжди займали високий рівень на міжнародній арені, а останніми роками, коли відмічається колабораціоністська робота із представниками українського бізнесу, такі партнерські моделі виявили високу ефективність та зацікавленість з боку іноземних колег.

Важливо, що український вчений, на мій погляд, — це людина креативна, прогресивна, спрямована на результат — саме такі люди мають бути на міжнародній науковій арені.

Антоніна Калмикова, лікар-дерматопатолог, PhD-студент Карлового університету, Прага, Чеська Республіка:

— Якщо коротко описати поточний стан медичної науки в Україні, то я не думаю, що вона існує в тому вигляді, як це повинно бути. Донедавна в Україні були лише невеликі осередки науковців, які дійс­но займалися наукою, публікувалися в зарубіжних журналах з високим імпакт-фактором. На жаль, більшість таких осередків припинили свою роботу, в основному через зовнішній тиск застарілої системи та відсутність будь-якого заохочення з боку держави. А ті «спорадичні» осередки справжньої медичної науки, які залишилися, продовжують існувати не тому, що їм допомагають, а тому, що не заважають. Слід зазначити, що ми часто спостерігаємо те, що медична наука «працює в інтересах фармацевтичних компаній», тому це важко назвати наукою як такою.

В Україні жодна робота молодого науковця не має достатнього фінансування. Більшість молодих кадрів змушені виконувати наукові роботи, опираючись виключно на власний ентузіазм, або ж обирають шлях продовження своєї діяльності за кордоном. Однак брак фінансування науки в Україні не є основною проблемою. До діючого міністра освіти і науки в українських вчених досі залишається багато питань, зокрема щодо академічної доброчесності. Саме він визначає вектор розвитку науки в Україні. І поки він займає цю посаду, марно очікувати на реальні позитивні зміни. Я вважаю, що найбільшою та найважливішою проблемою є існуюча система науки та освіти в Україні.

Потрібно звернути увагу ще на один аспект, а саме результат роботи науковця. Якщо я лікар-патолог, то моя робота — встановити діагноз. Якщо я встановлюю діагноз, то я працюю. Для того щоб бути науковцем, недостатньо працювати на кафедрі університету чи в науково-дослідному інституті. Науковець у ході своєї діяльності повинен показувати певний результат, і цим результатом є публікація статті в наукометричному журналі з прийнятним імпакт-фактором, і бажано — в англо­мовному виданні. Чому англомовному? Тому що мовою сучасної науки є англійська, і якщо науковець публікується виключно у вітчизняних журналах, то оцінити якість такого дослідження майже нереально. Бо здебільшого це публікація заради публікації. На жаль, в Україні не існує видавництв з редакційними колегіями, що могли б компетентно та критично оцінити якість публікації.

І наостанок: багато українських науковців уже інтегрувалися в міжнародний науковий простір, і це при тому, що глобально українська наукова система цього ще не зробила. Але це слід сприймати не як досягнення української науки, а як відтік молодих науковців за кордон.

Висновки

Українська медична наука переживає складні часи і, незважаючи на ряд негативних зовнішніх обставин, продовжує виконувати свою роль у забезпеченні обороно­здатності країни: вчені постійно взаємодіють з воїнами, постачають їм нові медичні розробки та методичні вказівки щодо надання медичної допомоги в зоні бойових дій. На тлі пандемії COVID-19 медична наука також не припиняла виконувати свої завдання, попри складні умови. Основними проблемами медичної науки в Україні залишаються брак фінансування, застаріла система, яка потребує модернізації, недостатній рівень знання англійської мови, несприятливі умови для професійного зростання молодих науковців. Як результат, відтік кадрів стає не поодиноким явищем, а масовим. Звісно, багато вчених продовжують свою діяльність в Україні, незважаючи на надскладні умови, але це відбувається «всупереч», а не «завдяки». Усі сфери людської діяльності глобалізуються, і наука — не виняток. З’являється все більше можливостей для молоді за кордоном, міжнародні інститути стають все більш відкритими для науковців. Втримати науковців всередині країни стає надскладним завданням.

Що з цим робити? Змінюватися. Тільки системні рішення приречені на результат. Війна в Україні закінчиться, і для її відбудови необхідні світлі «уми». Тож постає риторичне питання: наука не на часі?

Список використаної літератури

1. Писаренко Т.В., Куранда Т.К., Кваша Т.К. та ін. (2021) Стан науково-інноваційної діяльності в Україні у 2020 році: науково-аналітична записка. Київ, УкрІНТЕІ, 39 с.
2. Аналітична довідка «Реалізація пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки та отримані результати у 2020 р.» підготовлена авторським колективом Державної наукової установи «Український інститут науково-технічної експертизи та інформації» Міністерства освіти і науки України.
3. Писаренко Т.В., Куранда Т.К. та ін. (2022) Результати виконання замовлення МОН України на проведення наукових досліджень та науково-технічних (експериментальних) розробок, інших напрямів бюджетного фінансування сфери наукової і науково-технічної діяльності у 2021 році: науково-аналітична доповідь. Київ, УкрІНТЕІ, 109 с.