Вступ
Пандемія СОVІD-19, яка потрясла людство у 2019–2020 рр., додала абсолютно новий досвід у сферу інфекційних хвороб людської популяції. На сьогодні проблема виглядає не так катастрофічно, і це не стільки тому, що епідемію ліквідовано (на жаль, маємо хвилеподібний сезонний перебіг), а завдяки тому, що інтенсивні дослідження, які масово проводяться у світі, дозволили визначити механізми вірусного ураження, зрозуміти логіку розвитку інфекційного процесу та створити національні протоколи ведення пацієнтів, які постійно удосконалюються.
Незважаючи на те що інфекція SARS-CoV-2 уражує переважно верхні дихальні шляхи, проявляється лихоманкою та респіраторними симптомами, а найбільш частим її ускладненням є двостороння пневмонія, вона нерідко поширюється за межі дихальної системи та може зумовлювати ураження інших органів [1, 2].
Ряд клінічних досліджень, результати яких опубліковані останнім часом, зокрема групами китайських вчених [3–5], вказують на суттєве ураження шлунково-кишкового тракту (ШКТ) інфекцією SARS-CoV-2. Так, за даними L. Pan та співавторів (2020), у 103 із 204 пацієнтів (50,5%), які були госпіталізовані з СОVІD-19, виявлено один або більше симптомів ураження ШКТ. З цих 103 пацієнтів у 97 (94,2%) розвинулися респіраторні симптоми разом із гастроінтестинальними, а у 6 (5,8%) — лише симптоми з боку ШКТ за відсутності респіраторних симптомів (рис. 1) [3].
Важливий аспект цієї проблеми полягає в тому, що іноді симптоми ураження ШКТ передують появі респіраторних та навіть можуть переважати в клінічній симптоматиці захворювання [6, 7]. У цих випадках COVID-19 може бути діагностовано із запізненням, що, ймовірно, зумовить фатальні для пацієнта наслідки. Також є свідчення, що наявність ураження травної системи часто асоціюється з більш тяжким перебігом захворювання [8].
Частота та спектр гастроінтестинальних симптомів у хворих на COVID-19, за даними різних досліджень, досить суттєво відрізняється, коливаючись у межах 11–60% [3, 6, 9, 10]. Найчастіше відмічають зниження або повну втрату апетиту (до 80%), нудоту (до 35%), блювання (до 25%), діарею (до 25%) та біль у животі (до 15%) (рис. 2). При цьому найбільш значущу клінічну проблему становить діарея, частота якої, за даними американських досліджень, досягає 48,4%, що не тільки погіршує клінічний перебіг захворювання, а й потребує корекції лікувальних заходів [11].
За даними Y. Tian та співавторів (2020), втрата апетиту найбільш характерна для дорослих (39,9–50,2%), діарея відмічається з однаковою частотою як у дорослих, так і у дітей (2,0–49,5%), блювання — частіше у дітей [12].
Імунофлуоресцентний аналіз свідчить, що ангіотензинперетворювальний фермент 2, який, як доведено, є клітинним рецептором для SARS-CoV-2, у великій кількості експресується в залозистих клітинах епітелію шлунка, дванадцятипалої та прямої кишки, підтримуючи проникнення SARS-CoV-2 у клітини хазяїна [13]. Отримано цікаві дані, що РНК SARS-CoV-2 можна виявити у зразках калу та ШКТ пацієнтів із COVID-19. Так, за даними L. Lin та співавторів (2020), РНК SARS-CoV-2 виявлено у зразках калу у 52,4% пацієнтів зі шлунково-кишковими симптомами із 65 госпіталізованих хворих із COVID-19 та майже у 39,1% — без будь-яких явних симптомів з боку ШКТ [4].
Ураження ШКТ при COVID-19 може бути спричинено не тільки прямим вірусним ураженням, а й запальною імунною відповіддю, що може призвести до залучення Т-хелперів, «цитокінового шторму» та пошкодження органів. V. Mishchuk та співавтори (2020) стверджують, що вірус може індукувати запалення і змінювати проникність слизової оболонки ШКТ, можливе також рецепторопосередковане проникнення його у клітини організму [14].
Питання впливу вірусу на ШКТ, роль контамінації його РНК у кишечнику як фактора фекально-оральної передачі вірусу на сьогодні продовжують активно вивчати [15, 16].
Між тим залишається багато питань стосовно взаємовпливу різних гастроентерологічних захворювань та COVID-19. Зокрема, нам здалося цікавим дослідити особливості поєднаного перебігу такого поширеного захворювання, як гастроезофагеальна рефлюксна хвороба (ГЕРХ), та COVID-19, тим більше це зумовлено тісною асоціацією захворювання з надмірною масою тіла та іншими компонентами метаболічного синдрому, для яких встановлений негативний вплив на перебіг вірусного захворювання.
Мета дослідження: проаналізувати останні наукові дані стосовно механізму кашлю як атипового прояву ГЕРХ та його взаємозв’язок з кашлем при COVID-19.
Результати дослідження
Симптоматику ГЕРХ поділяють на типові прояви, що характеризується печією, регургітацією, та атипові, такі як хронічний кашель та ларингоглоткові симптоми (ларингіт, м’язовий біль, дискомфорт у горлі), які все частіше відмічають сімейні лікарі, пульмонологи, отоларингологи [17, 18]. Зокрема, є велика кількість даних про зростання поширеності ларингоглоткових симптомів у хворих на ГЕРХ [19–21].
Патофізіологічна роль ГЕРХ у прояві хронічного кашлю пов’язана з двома переважаючими механізмами: блукаючим стравохідно-трахеобронхіальним рефлюксом і мікроаспірацією вмісту шлунка [22].
У раніше проведених дослідженнях встановлено, що внутрішньостравохідна інфузія кислоти значно підвищує сенсибілізацію до кашльового рефлексу у пацієнтів з хронічним кашлем та бронхіальною астмою. Проте така гіперсенсибілізація виявлена лише у пацієнтів із явними ознаками ГЕРХ та патологією дихальних шляхів, такою як бронхіальна астма, а не у пацієнтів без захворювання дихальних шляхів [23]. Отже, при ГЕРХ відбувається подразнення нервових закінчень, що стає передумовою виникнення кашлю.
Останнім часом збільшується кількість досліджень, що підтверджують теорію рефлексів і синдрому гіперчутливості, що лежить в основі патофізіології кашлю [24–26]. Механізм, за допомогою якого виникає стан гіперчутливості у верхніх дихальних шляхах, на сьогодні не відомий.
Мікроаспірація, або регургітація, виникає, коли незначна кількість шлункової кислоти, ферментів або жовчі досягає гортані та глотки, що називається ларингофарингеальним рефлюксом. Саме цей рефлюкс і є частою причиною хронічного ларингіту, який проявляється широким спектром симптомів, включаючи хронічний кашель [27]. Хоча теорія мікроаспірації обговорюється, а саме: кашель чи рефлюкс є провокуючим фактором для іншого, поточна гіпотеза полягає в тому, що у пацієнтів з рефлюкс-кашлем відмічають гіперчутливість як дихальних шляхів, так і стравоходу [28].
A.C. Ford та співавтори (2006) виявили кореляцію між кашлем і регургітацією, що може бути пов’язано з аномальною моторикою стравоходу та його кліренсом, і свідчить про те, що рефлюкс може бути одним із основних етіологічних факторів хронічного кашлю. Згідно з проведеним дослідженням 59% осіб із хронічним кашлем відмічали один класичний симптом рефлюксу, а 45% пацієнтів з кашлем повідомили про два симптоми ГЕРХ [29].
На сьогодні є роботи, автори яких причиною кашлю вважають ГЕРХ у 10–40% пацієнтів [30–32], що виникає як рефлекторна дія з метою запобігання кислотному рефлюксу. Коли вміст шлунка потрапляє вище стравоходу, крапельки кислоти осідають у гортані та глотці, кислий вміст шлунка вступає в контакт із голосовими зв’язками та слизовою оболонкою горла, що призводить до розвитку запалення. При езофагіті стінки стравоходу збільшуються в розмірах, що може викликати набряк. Тоді трахея стискується і з’являється кашель.
У той самий час існує ряд досліджень, в яких близько 50% пацієнтів з хронічним кашлем не мають печії, але пов’язують кашель із ГЕРХ [33–35]. Основною причиною підвищеної чутливості до кашлю, яку часто не помічають, є газоподібний некислотний рефлюкс. Через відсутність супутніх класичних рефлюксних симптомів печії та регургітації ця форма рефлюксу, хоча описана >150 років тому як така, що спричиняє типові симптоми з боку верхніх дихальних шляхів, була значною мірою упущена. Через відсутність класичних симптомів синдром назвали «тихим рефлюксом», оскільки з цим пов’язана втрата голосу. Однак, можливо, це невідповідний термін для синдрому, що викликає кашель. Через відсутність кислоти звичайні дослідження стравоходу, такі як 24-годинний моніторинг рН, є малоінформативними. Єдиним найкориснішим дослідженням є манометрія високої роздільної здатності, яка надає інформацію про основний нейромеханічний дефект функції стравоходу, що призводить до надмірного газового рефлюксу.
Отже, з одного боку, наявність у пацієнта ГЕРХ при інфікуванні SARS-CoV-2, на наш погляд, зумовлює збільшення вираженості одного з основних симптомів перебігу цього інфекційного захворювання — кашльового рефлексу. З іншого боку, поява кашлю при ураженні інфекцією SARS-CoV-2 може шляхом підвищення внутрішньостравохідного тиску обтяжувати перебіг ГЕРХ, посилюючи регургітацію кислого вмісту в стравохід (рис. 3).
Крім того, ряд препаратів, що входять до протоколу ведення пацієнтів із COVID-19, призводять до підвищення продукції соляної кислоти та зниження тонусу нижнього стравохідного сфінктера.
Усе це зумовлює необхідність включення в схему ведення пацієнтів із ГЕРХ при інфікуванні SARS-CoV-2 антисекреторної терапії.
D.A. Katzka та співавтори (2020) у своїй роботі поєднали результати трьох відомих консенсусів — Монреальського, Римського та Ліонського, що розглядають ГЕРХ з різних точок зору: «Монреаль» намагався визначити хворобу, «Рим» — охарактеризувати її функціональні ознаки, а «Ліон» досліджував фізіологічні ознаки. Автори сформулювали концепцію, що ГЕРХ є сімейством синдромів зі складною матрицею патофізіології. Виходячи з цього, дослідники дійшли висновку, що єдиного підходу до проведення терапевтичних заходів при ГЕРХ не може бути, а також вони вважають недоцільним застосування інгібіторів протонної помпи (ІПП) при відсутності езофагіту [36].
У широкому спектрі фенотипів ГЕРХ можна виділити три основні групи: 1) пацієнти, у яких відмічають лише езофагеальні та/або позастравохідні симптоми; 2) пацієнти з ерозивним езофагітом і 3) пацієнти з подальшими ускладненнями. Кожен фенотип має унікальні патофізіологічні механізми, що керують сприйняттям симптомів. Розуміння цих механізмів є важливим для адаптації індивідуальних планів лікування та визначення терапевтичних втручань [37]. M. Ribolsi та співавтори (2019), оцінюючи вплив цих фенотипів ГЕРХ на лікування, дійшли висновку, що ІПП ефективно модифікують склад рефлюксу, зменшуючи кислотний компонент, хоча не можуть зупинити рефлюкс шлункового вмісту в горло; більше того, вони виявляються неефективними, якщо кислота не є основним тригером симптомів у пацієнта [38].
Безумовно високу ефективність продемонстрували ІПП у пацієнтів із ерозивною формою ГЕРХ та ерозивним езофагітом. Однак у деяких випадках, особливо при неерозивній рефлюксній хворобі або атипових симптомах ГЕРХ, кислотосупресивна терапія ІПП не є настільки успішною.
N. Takeda та співавтори (2020) висунули гіпотезу, що для пацієнтів із ГЕРХ-асоційованим кашлем може бути корисною антирефлюксна терапія завдяки пригніченню нейрогенного запалення, що, можливо, зумовить зниження інфільтрації дихальних шляхів лейкоцитами та прогресування запалення в цілому [39]. ІПП зазвичай призначають і при ларингофарингеальному рефлюксі, але їх ефективність у цьому разі залишається дискутабельною.
У даних випадках необхідно звернути увагу на антисекреторні препарати іншої дії, зокрема антациди та альгінати. Тим більше останні міжнародні настанови рекомендують застосовувати альгінати та антациди, а також їх комбінації в якості 1-ї лінії лікування хворих на етапі первинної ланки.
Альгінат — природний аніонний полімер, який зазвичай отримують з бурих морських водоростей. Альгінат вступає в реакцію зі шлунковою кислотою та утворює рафт, який перешкоджає регургітації шлункової кислоти як фізичному бар’єру [40]. «Кислотна кишеня» — це небуферизована висококисла ділянка шлункової секреції, яка накопичується в проксимальному відділі шлунка після їди [41]. «Кислотна кишеня» може спричинити постпрандіальний кислотний рефлюкс у пацієнтів із ГЕРХ. Показано, що альгінат натрію може усунути або витіснити «кислотну кишеню» після прийому їжі у пацієнтів із ГЕРХ. Таким чином, альгінати — препарати, які діють за допомогою альтернативного механізму, витісняючи «кислотну кишеню» шлункового соку після їди [42, 43].
Азіатсько-Тихоокеанською настановою рекомендовано альгінат як засіб порятунку для пацієнтів із рефрактерною ГЕРХ [44]. Останній метааналіз свідчить, що терапія альгінатом є більш ефективною, ніж плацебо або антациди, для зменшення вираженості симптоматики у пацієнтів із ГЕРХ [45, 46].
За результатами першої консенсусної зустрічі щодо лікування ГЕРХ у регіоні Південно-Східної Азії альгінати рекомендували як препарати 1-ї лінії для пацієнтів із ГЕРХ легкого та середнього ступеня тяжкості, а також як допоміжну терапію, коли симптоми ГЕРХ лише частково реагували на ІПП [47].
На сьогодні альгінати є варіантом лікування даної патології з незначною кількістю побічних ефектів [48]. Так, дослідження, проведене G. Ciprandi та співавторами (2021) за участю 100 пацієнтів з ларингофарингеальним рефлюксом, показало, що альгінат магнію був ефективним і безпечним в усуненні основних симптомів — дисфонії, дисфагії та кашлю. Альгінат вірогідно (p<0,0001) знижував усі ці показники, за оцінкою Візуальної аналогової шкали [49].
Ще в одному дослідженні проведено оцінку ефективності суспензії альгінату порівняно з ІПП (омепразол) у зменшенні вираженості симптомів та ознак ларингофарингеального рефлюксу. Встановлено, що після 2 міс лікування вираженість симптомів та ознак останнього значно зменшилася незалежно від лікування. Альгінат не поступався ІПП і може бути альтернативою для лікування ларингофарингеального рефлюксу [50].
Висновок
Поєднання у пацієнта ГЕРХ, особливо атипової ларингофарингеальної форми, з COVID-19 викликає взаємообтяжувальний ефект і потребує виваженого підходу до лікування. При відсутності ерозивних уражень стравоходу доцільно застосовувати препарати альгінової кислоти або антациди, а також їх комбінації в якості 1-ї лінії лікування хворих на етапі первинної ланки.
Список використаної літератури
- 1. Zhang M.M., Chen L.N., Qian J.M. (2021) Gastrointestinal manifestations and possible mechanisms of COVID-19 in different periods. J. Digest. Dis., 22(12): 683–694. doi.org/10.1111/1751-2980.13065.
- 2. Gasmi A., Tippairote T., Mujawdiya P.K. et al. (2021) Neurological Involvements of SARS-CoV2 Infection. Mol. Neurobiol., 58(3): 944–949. doi.org/10.1007/s12035-020-02070-6.
- 3. Pan L., Mu M., Yang P. et al. (2020) Clinical Characteristics of COVID-19 Patients With Digestive Symptoms in Hubei, China: A Descriptive, Cross-Sectional, Multicenter Study. Am. J. Gastroenterol., 115(5): 766–773.
- 4. Lin L., Jiang X., Zhang Z. et al. (2020) Gastrointestinal symptoms of 95 cases with SARS-CoV-2 infection. Gut, 69(6): 997–1001.
- 5. Zhang H., Kang Z., Gong H. et al. (2020) Digestive system is a potential route of COVID-19: an analysis of single-cell coexpression pattern of key proteins in viral entry process. Gut, 69(6): 1010–1018.
- 6. Tabesh E., Soheilipour M., Sami R. et al. (2022) Gastrointestinal manifestations in patients with coronavirus disease-2019 (COVID-19): Impact on clinical outcomes. Journal of research in medical sciences. The Official J. Isfahan University of Med. Sci., 27: 32. doi.org/10.4103/jrms.jrms_641_21.
- 7. Han C., Duan C., Zhang S. et al. (2020) Digestive symptoms in COVID19 patients with mild disease severity: clinical presentation, stool viral RNA testing, and outcomes. Am. J. Gastroenterol., 115: 916–923.
- 8. Jin X., Lian J., Hu J. (2020) Epidemiological, clinical and virological characteristics of 74 cases of coronavirus-infected disease 2019 (COVID-19) with gastrointestinal symptoms. Gut. doi: 10.1136/gutjnl-2020-320926.
- 9. Kariyawasam J.C., Jayarajah U., Riza R. et al. (2021) Gastrointestinal manifestations in COVID-19. Trans. R. Soc. Trop. Med. Hyg., 115(12): 1362–1388. doi: 10.1093/trstmh/trab042. PMID: 33728439; PMCID: PMC7989191.
- 10. Parasa S., Desai M., Thoguluva Ch. et al. (2020) Prevalence of Gastrointestinal Symptoms and Fecal Viral Shedding in Patients With Coronavirus Disease 2019: A Systematic Review and Meta-analysis. JAMA network open, 3(6): e2011335. doi.org/10.1001/jamanetworkopen.2020.11335.
- 11. Ramachandran P., Onukogu I., Ghanta S. et al. (2020) Gastrointestinal symptoms and outcomes in hospitalized coronavirus disease 2019 patients. Dig. Dis., 38: 373–379.
- 12. Tian Y., Rong L., Nian W., He Y. (2020) Review article: gastrointestinal features in COVID-19 and the possibility of faecal transmission. Aliment. Pharmacol. Ther. doi: 10.1111/apt.15731.
- 13. Wang M.K., Yue H.Y., Cai J. et al. (2021) COVID-19 and the digestive system: A comprehensive review. World J. Clin. Cases, 9(16): 3796–3813. doi.org/10.12998/wjcc.v9.i16.3796.
- 14. Mishchuk V., Kupnovitska I., Gubina N. et al. (2020) Зміни з боку органів травлення в гострий період коронавірусної хвороби. Актуальні проблеми сучасної медицини: Вісник Української медичної стоматологічної академії, 20(3): 138–142. doi.org/10.31718/2077-1096.20.3.138.
- 15. Xiao F., Tang M., Zheng X. et al. (2020) Evidence for gastrointestinal infection of SARS-CoV-2. Gastroenterology, 158: 1831–1833.
- 16. Bonato G., Dioscoridi L., Mutignani M. (2020) Fecal-Oral Transmission of SARS-COV-2: Practical Implications. Gastroenterology, 159(4): 1621–1622. doi.org/10.1053/j.gastro.2020.03.066.
- 17. Maret-Ouda J., Markar S.R., Lagergren J. (2020) Gastroesophageal reflux disease: a review. JAMA, 324(24): 1384.
- 18. Barrett C.M., Patel D., Vaezi M.F. (2020) Laryngopharyngeal Reflux and Atypical Gastroesophageal Reflux Disease. Gastrointestinal endoscopy clinics of North America, 30(2): 361–376. doi.org/10.1016/j.giec.2019.12.004.
- 19. Sidhwa F., Moore A., Alligood E., Fisichella P.M. (2017) Diagnosis and Treatment of the Extraesophageal Manifestations of Gastroesophageal Reflux Disease. Annals of surgery, 265(1): 63–67. doi.org/10.1097/SLA.0000000000001907.
- 20. Lechien J.R., Saussez S., Karkos P.D. (2018) Laryngopharyngeal reflux disease: clinical presentation, diagnosis and therapeutic challenges in 2018. Current opinion in otolaryngology & head and neck surgery, 26(6): 392–402. doi.org/10.1097/MOO.0000000000000486.
- 21. Tauber S., Gross M., Issing W.J. (2002) Association of laryngopharyngeal symptoms with gastroesophageal reflux disease. The Laryngoscope, 112(5): 879–886. doi.org/10.1097/00005537-200205000-00019.
- 22. Qureshi F., Asad H., Patel P.S. et al. (2021) Gastroesophageal Reflux Disease-Associated Chronic Cough: A Population-Based Analysis of Patient Presentations in the United States. Cureus, 13(8): e17512. doi.org/10.7759/cureus.17512.
- 23. Javorkova N., Varechova S., Pecova R. et al. (2008) Acidification of the oesophagus acutely increases the cough sensitivity in patients with gastro-oesophageal reflux and chronic cough. Neurogastroenterol. Motil., 20: 119–124.
- 24. Barrett C.M., Patel D., Vaezi M.F. (2020) Laryngopharyngeal Reflux and Atypical Gastroesophageal Reflux Disease. Gastrointestinal endoscopy clinics of North America, 30(2): 361–376. doi.org/10.1016/j.giec.2019.12.004.
- 25. Morice A.H. (2010) The cough hypersensitivity syndrome: a novel paradigm for understanding cough. Lung, 188(Suppl. 1): S87–S90. doi: 10.1007/s00408-009-9185-z.
- 26. Yamasaki T., Fass R. (2017) Reflux hypersensitivity: a new functional esophageal disorder. J. Neurogastroenterol. Motil., 23: 495–503. doi: 10.5056/jnm17097.
- 27. Kahrilas P.J., Smith J.A., Dicpinigaitis P.V. (2014) A causal relationship between cough and gastroesophageal reflux disease (GERD) has been established: a pro/con debate. Lung, 192: 39–46.
- 28. Smith J.A., Decalmer S., Kelsall A. et al. (2010) Acoustic cough-reflux associations in chronic cough: potential triggers and mechanisms. Gastroenterology, 139: 754–762.
- 29. Ford A.C., Forman D., Moayyedi P., Morice A.H. (2006) Cough in the community: a cross sectional survey and the relationship to gastrointestinal symptoms. Thorax, 61(11): 975–979. doi.org/10.1136/thx.2006.060087.
- 30. Poe R.H., Kallay M.C. (2003) Chronic cough and gastroesophageal reflux disease: experience with specific therapy for diagnosis and treatment. Chest, 123(3): 679–684. doi.org/10.1378/chest.123.3.679.
- 31. Kurokawa R., Kanemitsu Y., Fukumitsu K. et al. (2021) The diagnostic utility of the frequency scale for the symptoms of gastroesophageal reflux disease questionnaire (FSSG) for patients with subacute/chronic cough. The Journal of asthma: official journal of the Association for the Care of Asthma, 58(11): 1502–1511. doi.org/10.1080/02770903.2020.1805750.
- 32. Li X., Lin S., Wang Z. et al. (2019) Gastroesophageal reflux disease and chronic cough: A possible mechanism elucidated by ambulatory pH-impedance-pressure monitoring. Neurogastroenterology and motility: the official journal of the European Gastrointestinal Motility Society, 31(12): e13707. doi.org/10.1111/nmo.13707.
- 33. Rouev P., Chakarski I., Doskov D. et al. (2005) Laryngopharyngeal symptoms and gastroesophageal reflux disease. Journal of voice: official journal of the Voice Foundation, 19(3): 476–480. doi.org/10.1016/j.jvoice.2004.07.008.
- 34. Hammer H.F. (2009) Reflux-associated laryngitis and laryngopharyngeal reflux: a gastroenterologist’s point of view. Digestive diseases (Basel, Switzerland), 27(1): 14–17. doi.org/10.1159/000210098.
- 35. de Bortoli N., Nacci A., Savarino E. et al. (2012) How many cases of laryngopharyngeal reflux suspected by laryngoscopy are gastroesophageal reflux disease-related? World J. Gastroenterol., 18(32): 4363–4370. doi.org/10.3748/wjg.v18.i32.4363.
- 36. Katzka D.A., Pandolfino J.E., Kahrilas P.J. (2020) Phenotypes of Gastroesophageal Reflux Disease: Where Rome, Lyon, and Montreal Meet. Clinical gastroenterology and hepatology: the official clinical practice journal of the American Gastroenterological Association, 18(4): 767–776. doi.org/10.1016/j.cgh.2019.07.015.
- 37. Mahoney L.B., Rosen R. (2019) The Spectrum of Reflux Phenotypes. Gastroenterology & hepatology, 15(12): 646–654.
- 38. Ribolsi M., Giordano A., Guarino M.P.L. et al. (2019) New classifications of gastroesophageal reflux disease: an improvement for patient management? Expert Rev. Gastroenterol. Hepatol., 13(8): 761–769. doi: 10.1080/17474124.2019.1645596.
- 39. Takeda N., Takemura M., Kanemitsu Y. et al. (2020) Effect of anti-reflux treatment on gastroesophageal reflux-associated chronic cough: Implications of neurogenic and neutrophilic inflammation. The Journal of asthma: official journal of the Association for the Care of Asthma, 57(11): 1202–1210. doi.org/10.1080/02770903.2019.1641204.
- 40. Mandel K.G., Daggy B.P., Brodie D.A., Jacoby H.I. (2000) Review article: alginate-raft formulations in the treatment of heartburn and acid reflux. Aliment. Pharmacol Ther., 14: 669–690. doi: 10.1046/j.1365-2036.2000.00759.x.
- 41. Kahrilas P.J., McColl K., Fox M. et al. (2013) The acid pocket: a target for treatment in reflux disease? Am. J. Gastroenterol., 108: 1058–1064. doi: 10.1038/ajg.2013.132.
- 42. Kwiatek M.A., Roman S., Fareeduddin A. et al. (2011) An alginate-antacid formulation (Gaviscon Double Action Liquid) can eliminate or displace the postprandial ‘acid pocket’ in symptomatic GERD patients. Aliment. Pharmacol. Ther., 34: 59–66. doi: 10.1111/j.1365-2036.2011.04678.x.
- 43. Leiman D.A., Riff B.P., Morgan S. et al. (2017) Alginate therapy is effective treatment for GERD symptoms: a systematic review and meta-analysis. Diseases of the esophagus: official journal of the International Society for Diseases of the Esophagus, 30(5): 1–9. doi.org/10.1093/dote/dow020.
- 44. Fock K.M., Talley N., Goh K.L. et al. (2016) Asia-Pacific consensus on the management of gastro-oesophageal reflux disease: an update focusing on refractory reflux disease and Barrett’s oesophagus. Gut, 65: 1402–1415. doi: 10.1136/gutjnl-2016-311715.
- 45. Leiman D.A., Riff B.P., Morgan S. et al. (2017) Alginate therapy is effective treatment for GERD symptoms: a systematic review and meta-analysis. Dis. Esophagus, 30: 1–9. doi: 10.1093/dote/dow020.
- 46. Jung H.K., Tae C.H., Song K.H. et al.; Korean Society of Neurogastroenterology and Motility (2021) 2020 Seoul Consensus on the Diagnosis and Management of Gastroesophageal Reflux Disease. J. Neurogastroenterol. Motil., 27(4): 453–481. doi: 10.5056/jnm21077.
- 47. Goh K.L., Lee Y.Y., Leelakusolvong S. et al. (2021) Consensus statements and recommendations on the management of mild-to-moderate gastroesophageal reflux disease in the Southeast Asian region. JGH open : an open access journal of gastroenterology and hepatology, 5(8): 855–863. doi.org/10.1002/jgh3.12602.
- 48. Wilkie M.D., Fraser H.M., Raja H. (2018) Gaviscon® Advance alone versus co-prescription of Gaviscon® Advance and proton pump inhibitors in the treatment of laryngopharyngeal reflux. European archives of oto-rhino-laryngology: official journal of the European Federation of Oto-Rhino-Laryngological Societies (EUFOS): affiliated with the German Society for Oto-Rhino-Laryngology — Head and Neck Surgery, 275(10): 2515–2521. doi.org/10.1007/s00405-018-5079-0.
- 49. Ciprandi G., Damiani V., Passali F.M. et al. (2021) Magnesium alginate in patients with laryngopharyngeal reflux. Journal of biological regulators and homeostatic agents, 35(1 Suppl. 2): 61–64. doi.org/10.23812/21-1supp2-12.
- 50. Pizzorni N., Ambrogi F., Eplite A. et al. (2022) Magnesium alginate versus proton pump inhibitors for the treatment of laryngopharyngeal reflux: a non-inferiority randomized controlled trial. European archives of oto-rhino-laryngology: official journal of the European Federation of Oto-Rhino-Laryngological Societies (EUFOS): affiliated with the German Society for Oto-Rhino-Laryngology — Head and Neck Surgery, 279(5): 2533–2542. doi.org/10.1007/s00405-021-07219-0.
Відомості про автора:
Мосійчук Лідія Миколаївна — доктор медичних наук, старший науковий співробітник, керівник відділу захворювань шлунка та дванадцятипалої кишки, дієтології і лікувального харчування Державної установи «Інститут гастроентерології НАМН України», Дніпро, Україна. Адреса для кореспонденції:
Мосійчук Лідія Миколаївна 49008, Дніпро, вул. Новосільна, 1 |
Information about the author:
Mosiychuk Lydia M. — Doctor of Medical Sciences, Senior Researcher, Head of the Department of Diseases of the stomach and duodenum, dietetics and medical nutrition of the State Institution «Institute of Gastroenterology of the NAMS of Ukraine», Dnipro, Ukraine. Address for correspondence:
Lydia Mosiychuk 49008, Dnipro, Novosilna str., 1 |
Надійшла до редакції/Received: 10.08.2022
Прийнято до друку/Accepted: 12.08.2022