Клінічні характеристики стану вегетативної нервової системи та їх кореляційні взаємозв’язки з психометричними показниками у пацієнтів із виразкою дванадцятипалої кишки в стадії загострення та ремісії

Вступ

Вегетативні порушення — одна з найбільш актуальних проблем сучасної медицини. Вегетосудинна дистонія — клінічний синдром, який може супроводжувати цілу низку захворювань і проявлятися дисфункцією серцево-судинної, дихальної, ендокринної систем, психічної сфери тощо. Практично немає таких патологічних станів, у розвитку й перебігу яких не відіграють суттєву роль вегетативні розлади. В одних випадках вони є істотним чинником патогенезу, в інших — виникають вторинно, у відповідь на пошкодження різних систем організму [1–5].

В основі патогенезу вегетативної дисфункції лежить порушення інтегративної діяльності надсегментарних вегетативних структур (лімбіко-ретикулярного комплексу), в результаті чого розвивається дезінтеграція вегетативних, емоційних, сенсомоторних, ендокринно-вісцеральних співвідношень.

Генез вегетативних порушень складний і включає дисфункцію як центральних, так і периферичних вегетативних структур [2–6]. У результаті вегетативної дисфункції може порушуватися адекватність іннервації внутрішніх органів, що зумовлює появу дискінезій, порушення трофіки тканин шлунково-кишкового тракту (ШКТ) тощо. При пошкодженні і подразненні структур вегетативної нервової системи (ВНС) в різних органах можуть виникати стереотипні патоморфологічні процеси (спазм судин, дистрофія), що пов’язані з нейрогуморальними чинниками, зокрема з виділенням медіаторів (норадреналін, адреналін, серотонін), біологічно активних речовин тощо. Гуморальні зміни, у свою чергу, посилюють вегетативний дисбаланс.

Тривала активація ВНС призводить до порушення кислотоутворення і дезорганізації моторної функції ШКТ внаслідок порушення синтезу регуляторних нейрогормонів [6–8]. Афективні порушення тривожно-депресивного характеру внаслідок їх поєднання з вегетативними і нейро­ендокринними реакціями зумовлюють порушення вегетовісцеральної шлунково-кишкової регуляції, водночас знижуючи поріг інтрацептивної перцепції та посилюючи суб’єктивні відчуття [4–6]. Вегетативні порушення відмічають у 75–82% пацієнтів із виразкою дванадцятипалої кишки (ВДПК). Вони виникають під впливом різних чинників, можуть передувати розвитку хвороби або бути її наслідком, але завжди впливають на клінічні прояви та особливості перебігу захворювання [2–7]. Будь-який вид вегетативного дисбалансу може стати чинником виникнення рецидиву хвороби. Стан вегетативної дисфункції потребує особливої ​​уваги клініцистів, тому що погіршує перебіг захворювання та якість життя пацієнтів із ВДПК.

Враховуючи вищезазначене, дослідження характеристик стану ВНС у пацієнтів із ВДПК у стадії загострення та стадії ремісії є актуальним як для удосконалення діагностики, так і оптимізації підходів до терапевтичної практики.

Об’єкт і методи дослідження

Проведено комплексне обстеження 84 пацієнтів із ВДПК у стадії загострення (1-ша група) та 84 — повторно в стадії ремісії захворювання (2-га група), які проходили обстеження та лікування у відділенні гастроентерології та центрі шлунково-кишкових кровотеч Київської міської клінічної лікарні № 12, яка є клінічною базою кафед­ри неврології № 2 Національного університету охорони здоров’я України імені П.Л. Шупика. Вік пацієнтів становив 25–60 років, середній вік — 39,90±1,29 року. Серед учасників дослідження переважали чоловіки — 61 (72,6%). Контрольну групу становили 30 практично здорових осіб без соматичної патології.

Усім пацієнтам проведено дослідження вегетативного статусу. Схема дослідження вегетативних функцій включала застосування опитувальника О.М. Вейна, що дозволяє оцінити вегетативні суб’єктивні й об’єктивні симптоми в балах. Метод дає змогу встановити наявність вегетативних порушень навіть в осіб без активних скарг та оцінити ступінь тяжкості вегетативної дисфункції. Також цей опитувальник дозволяє комплексно оцінити переважання тонусу ВНС — симпатичного чи парасимпатичного.

Тест-опитувальник суб’єктивної оцінки вегетативного статусу заповнювали безпосередньо обстежувані, які підкреслювали відповідь «так» або «ні». Кожен симптом оцінювали відповідною кількістю балів у разі позитивної відповіді на запитання. У нормі загальна сума балів не перевищує 15, більша кількість балів свідчить про наявність синдрому вегетативної дисфункції, результат >30 балів свідчить про наявність виражених вегетативних розладів.

Тест-опитувальник об’єктивної оцінки вегетативного статусу заповнював лікар. Він також містив відповіді «так» або «ні», що оцінювалися відповідними балами. Сума балів >25 свідчить про наявність синдрому вегетативної дисфункції, результат >50 балів оцінювали як наявність виражених вегетативних розладів.

Оцінку вираженості тривожності проводили за шкалою Спілбергера — Ханіна з дослiдженням реактивної та особистісної тривожності. Для інтерпретації результатів використовували такі орієнтовані оцінки: 0–30 балів — низький, 31–45 балів — помірний, >45 балів — високий рівень тривожності. Для визначення рівня депресії використовували шкалу депресії Бека.

Для інтерпретації результатів оцінювали кількість балів: 0–9 — відсутність депресивних симптомів, 10–15 — легка, 16–19 — помірна, 20–29 — виражена, 30–63 — тяжка депресія.

Для оцінки самопочуття, активності та настрою використовували методику САН. Середній бал шкали дорівнює 4. Оцінки, що перевищують 4 бали, свідчать про сприятливий, менше 4 — про несприятливий стан випробуваного. Нормальні оцінки стану знаходяться в діапазоні 5,0–5,5 бала.

Дані обчислені з використанням персонального комп’ютера та пакета програм для обробки та аналізу статистичної інформації «Stаtistica 6.0». Кореляційний аналіз здійснювали за допомогою критерію Спірмена. Залежно від величини кореляції слабким вважали зв’язок при r<0,3–0,5, помірним — при r=0,5–0,7, сильним — при r>0,7. Напрямок виявленого зв’язку вказує позитивний або негативний знак коефіцієнта кореляції. Відмінності вважали значимими при р<0,05.

Результати та їх обговорення

При оцінці суб’єктивної шкали опитувальника О.М. Вейна вегетативна дисфункція виявлена у 76 (90,47%) пацієнтів у стадії загострення ВДПК, у 51 (60,7%) — в ремісії та у 6 (20,0%) пацієнтів контрольної групи. Середнє значення кількості балів, отриманих при опитуванні у пацієнтів 1-ї групи, становило (36,9±14,6), що відповідає рівню виражених вегетативних розладів. Цей результат був достовірно вищим, ніж у пацієнтів 2-ї групи (26,1±12,4). Зазначені показники відрізнялися від таких у групі контролю, де середній показник становив 12,3±11,2 та відповідав відсутності вегетативної дисфункції (p<0,05).

За результатами аналізу даних опитувальника виявлено, що схильність до почервоніння чи поблідніння обличчя (при будь-якому хвилюванні) відмічена у 68 (80,9%) пацієнтів 1-ї, 49 (58,3%) — 2-ї групи та 6 (7,1%) — групи контролю. Зміна забарвлення пальців кистей або стоп наявна в 45 (53,5%) пацієнтів 1-ї, 35 (41,6%) — 2-ї групи та 2 (2,3%) — групи контролю. Відчуття серцебиття, «замирання», «зупинки серця» виявлені у 56 (66,6%) пацієнтів 1-ї, 41 (48,8%) — 2-ї групи та 3 (3,5%) — групи конт­ролю. Оніміння чи похолодіння пальців кистей та стоп наявне в 76 (63,8%) хворих 1-ї, у 55 (65,4%) — 2-ї групи та 4 (4,7%) — групи контролю. Підвищена пітливість виявлена у 43 (51%) пацієнтів 1-ї, 30 (35,7%) — 2-ї групи та 4 (4,7%) — групи контролю. Порушення функції травної системи відмічено в 76 (91,6%) пацієнтів 1-ї, 58 (69%) — 2-ї групи та 5 (16,6%) — групи конт­ролю. Відчуття утруднення дихання («нестачі повітря», прискорене дихання) зафіксовано в 43 (36,1%) пацієнтів 1-ї, у 22 (26,1%) — 2-ї групи та 1 (3,3%) — групи контролю. Випадки непритомності або відчуття, що можна знепритомніти, виявлені в 26 (30,9%) пацієнтів 1-ї, у 14 (16,6%) — 2-ї групи та відсутні у пацієнтів групи конт­ролю. Напади головного болю фіксували у 78 (92,8%) учасників 1-ї, 62 (73,8%) — 2-ї групи та 10 (33,3%) — групи контролю. Знижену працездатність та швидку втомлюваність відмічали у 82 (96,7%) хворих 1-ї, 71 (84,5%) — 2-ї групи та 16 (53,3%) — групи контролю. Порушення сну виявили у 81 (96,4%) пацієнта 1-ї, 67 (79,7%) — 2-ї групи та 14 (46,6%) — групи контролю (рис. 1).

Рисунок 1. Клінічні прояви вегетативної дисфункції у пацієнтів із ВДПК за суб’єктивною шкалою опитувальника О.М. Вейна

Об’єктивні симптоми вегетативної дисфункції зафіксовані у 70 (83,3%) пацієнтів 1-ї, у 45 (53,5%) — 2-ї групи та у 3 (10,0%) — контрольної групи. Загальна сума балів у середньому становила 46,6±13,2 у пацієнтів 1-ї групи та була достовірно більшою, ніж у пацієнтів 2-ї групи (30,2±10,1). Зазначені показники відрізнялися від таких групи конт­ролю, де середній показник становив 16,8±12,9 (рис. 2, таблиця).

Рисунок 2. Вегетативний тонус у пацієнтів із ВДПК за об’єктивною шкалою опитувальника О.М. Вейна

Таблиця. Середнє значення кількості балів при оцінці симптомів вегетативної дисфункції за опитувальником О.М. Вейна

Слід звернути увагу, що у пацієнтів з вегетативною дисфункцією дещо вищі показники за шкалою суб’єктивних симптомів, яку заповнювали самі хворі, порівняно з такими за шкалою об’єктивних симптомів, що опосередковано вказує на вплив психоемоційної складової при оцінці свого стану у пацієнтів із ВДПК.

При оцінці вегетативного тонусу відповідно до опитувальника О.М. Вейна у пацієнтів 1-ї групи об’єктивні та суб’єктивні ознаки відповідали симпатикотонії у 47 (56%), ваготонї у 23 (27%) та ейтонії у 14 (17%) обстежених. У пацієнтів 2-ї групи симпатикотонія виявлена у 34 (40,5%), ваготонія — у 17 (20,2%), ейтонія — у 33 (39,3%) обстежених. Тобто ейтонія відмічається достовірно рідше у пацієнтів із ВДПК в стадії загострення, ніж у стадії ремісії (p<0,05). У пацієнтів із ВДПК як у стадії загострення, так і в стадії ремісії розподіл переважаючого вегетативного тонусу суттєво відрізнявся від такого в контрольній групі. Так, серед осіб контрольної групи у 4 (13,3%) виявлена симпатикотонія, у 2 (6,7%) — ваготонія та у 24 (80%) — ейтонія.

Клінічно симпатикотонія частіше проявлялася тахікардією, підвищенням артеріального тиску, збільшенням частоти дихання, схильністю до підвищення температури тіла, наявністю білого дермографізму, а ваготонія — відповідно зниженням артеріального тиску, брадикардією, пітливістю, наявністю стійкого червоного дермографізму, сповільненням частоти дихання.

За результатами дослідження кореляційного взаємозв’язку наявності ознак вегетативної дисфункції з нейропсихологічними та психометричними показниками, у пацієнтів із ВДПК у стадії загострення виявлено прямий кореляційний зв’язок між кількістю балів, що отримані за об’єктивною шкалою опитувальника О.М. Вейна, та рівнем особистісної (r=0,61) і реактивної тривожності (r=0,59). Також у пацієнтів із ВДПК у стадії загострення відмічена кореляція між показниками об’єктивної шкали опитувальника О.М. Вейна та рівнем депресії (r=0,53).

У пацієнтів із ВДПК у стадії загострення з переважанням симпатикотонії встановлено достовірно вищий рівень тривоги, тоді як у хворих з переважанням ваготонії був достовірно вищий рівень депресивних розладів (p<0,05).

У всіх обстежених із ВДПК у стадії загострення виявлений зворотний кореляційний зв’язок (p<0,05) показників за опитувальником САН з показниками опитувальника О.М. Вейна. Тобто підтверджено наявність у пацієнтів із ВДПК взаємозв’язку між зниженням рівня самопочуття, активності і настрою та зростанням балів за опитувальником О.М. Вейна (як об’єктивної, так і суб’єктивної шкал).

Висновки

Для пацієнтів із ВДПК характерними є прояви вегетативної дисфункції як у стадії загострення, так і в стадії ремісії. Порівняння результатів тестування в динаміці (при загостренні ВДПК та в ремісії) дозволили зробити висновок, що в стадії ремісії вираженість вегетативної дисфункції достовірно зменшується (р<0,05).

Виявлено прямий кореляційний зв’язок у пацієнтів із ВДПК в стадії загострення між кількістю балів, що отримані за об’єктивною шкалою опитувальника О.М. Вейна, та рівнем особистісної (r=0,61) і реактивної тривожності (r=0,59). У пацієнтів із ВДПК у стадії загострення відмічена кореляція між показниками об’єктивної шкали опитувальника О.М. Вейна та рівнем депресії (r=0,53). У всіх обстежених з ВДПК у стадії загострення виявлений зворотний кореляційний зв’язок (p<0,05) показників за опитувальником САН з показниками опитувальника О.М. Вейна (як об’єктивної, так і суб’єктивної шкал).

Наявність вегетативних порушень у пацієнтів із ВДПК негативно впливає на перебіг захворювання, позначається на психоемоційному стані, знижує якість життя.

Досліджені характеристики стану ВНС у пацієнтів із ВДПК у стадії загострення та ремісії можуть бути використані як для удосконалення діагностики, так і для оптимізації підходів у терапевтичній практиці щодо пацієнтів із ВДПК.

Конфлікт інтересів

Конфлікту інтересів немає.

Список використаної літератури

• 1. Абдуєва Ф.М. (2012) Вегетосудинна дистонія чи соматоформна дисфункція вегетативної нервової системи серця? Вісник Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна, № 998, с. «Медицина», вип. 23, с. 102–104.
• 2. Вейн А.М. (ред.) (2003) Вегетативные расстройства: клиника, лечение, диагностика: руководство для врачей. Мед. информ. агенство, Москва, 752 с.
• 3. Заседа Ю.И. (2013) Эволюция представлений о соматоформных расстройствах и психосоматических заболеваниях. Мед. психология, 4: 46–50.
• 4. Малярська Н.В. (2015) Вегетативні симптоми — психосоматичні розлади. Science and Education a New Dimension. Nat. Tech. Sci., 7(58): 21–23.
• 5. Морозова О.Г. (2008) Вегетативные дисфункции в общесоматической практике. Здоров’я України, 3: 51–52.
• 6. Budzyński J., Kłopocka M. (2014) Brain-gut axis in the pathogenesis of Helicobacter pylori infection. World J. Gastroenterol., 20(18): 5212–5225. DOI: dx.doi.org/10.3748/wjg.v20.i18.5212.
• 7. Katoh K., Nomura M., Nakaya Y. et al. (2002) Autonomic nervous activity before and after eradication of Helicobacter pylori in patients with chronic duodenal ulcer. Aliment. Pharmacol. Ther., 16: 180–186.
• 8. Nomura M., Yukinaka M., Miyajima H. et al. (2000) Is autonomic dysfunction a necessary condition for chronic peptic ulcer formation? Aliment. Pharmacol. Ther., 14 (Suppl. 1): 82–86.

Надійшла до редакції/Received: 27.07.2022
Прийнято до друку/Accepted: 16.08.2022