Вступ
Проблема психосоматичної патології в останні роки стала однією з найважливіших у сучасній клінічній медицині [1, 2]. Психосоматичні захворювання надзвичайно поширені, особливо у високорозвинених країнах, причому у зв’язку з прогресуючою стресогенністю суспільства зберігається стійка тенденція до їх зростання [3]. У 54–100% пацієнтів із виразкою дванадцятипалої кишки (ВДК) виявляють порушення у психічній сфері, у 50–60% — соматичні неврози та депресію [5]. Відіграючи роль пускового механізму, психоемоційний фактор створює умови для формування стійких функціональних, метаболічних, а потім і структурних змін — виразки в гастродуоденальній ділянці, знижуючи резистентність слизового бар’єра [5, 6]. У цьому процесі вирішальну роль відіграють емоції, що детермінують усю діяльність організму, забезпечуючи майже миттєву інтеграцію всіх його функцій [6, 7]. Часто саме психологічний дистрес, що є неспецифічним тригером, а не виразка сама по собі, змушує пацієнта звернутися до лікаря [8]. Наявність межових психічних розладів у пацієнтів із ВДК негативно впливає на перебіг захворювання і є однією з причин зниження працездатності [9]. Тому терапія виключно гастроентерологічних симптомів не завжди є результативною, оскільки не усуває емоційні та вегетативні порушення, що є ланками патогенезу [10, 11]. Враховуючи зазначене, аналіз результатів дослідження нейропсихологічних характеристик у пацієнтів із ВДК у стадії загострення та ремісії є актуальним як для удосконалення діагностики, так і оптимізації підходів у терапевтичній практиці.
Мета: дослідження особливостей нейропсихологічних показників у пацієнтів із ВДК в стадії загострення та ремісії.
Об’єкт і методи дослідження
Проведено комплексне обстеження 84 пацієнтів із ВДК у стадії загострення та 84 — повторно в стадії ремісії захворювання. Пацієнти проходили обстеження та лікування у відділенні гастроентерології та центрі шлунково-кишкових кровотеч Київської міської клінічної лікарні № 12, яка є клінічною базою кафедри неврології № 2 Національного університету охорони здоров’я України імені П.Л. Шупика. Вік обстежуваних становив 25–60 років, середній вік — 39,90±1,29 року. Чоловіків — 61 (72,6%), жінок — 23 (27,4%).
Усі обстежені поділені на дві групи за ознакою наявності загострення (1-ша група) чи ремісії ВДК (2-га група). Контрольну групу становили 30 практично здорових осіб без соматичної патології.
Всім пацієнтам проведено комплексне нейропсихологічне обстеження. Оцінку вираженості тривожності проводили за шкалою Спілбергера — Ханіна з дослiдженням реактивної та особистісної тривожності. Для інтерпретації результатів використовували такі орієнтовні оцінки: 0–30 балів — низький, 31–45 — помірний, >45 балів — високий рівень тривожності.
Для визначення рівня депресії використовували шкалу депресії Бека. Для інтерпретації результатів оцінювали кількість виявлених балів: 0–9 — відсутність депресивних симптомів, 10–15 — легка, 16–19 — помірна, 20–29 — виражена, 30–63 — тяжка депресія.
Для оцінки самопочуття, активності та настрою використовували методику САН. Середній бал шкали дорівнює 4. Оцінка >4 балів свідчить про сприятливий стан випробуваного, <4 — про несприятливий стан. Нормальні оцінки стану знаходяться в діапазоні 5,0–5,5 балу.
Для виявлення когнітивних порушень в обстежених пацієнтів використана коротка шкала оцінки психічного статусу (Mini Mental State Examination — MMSE). Ця шкала є достатньо надійним методом для первинного скринінгу когнітивних розладів, у тому числі деменції. Максимально можна набрати 30 балів, що відповідає найбільш високим когнітивним здібностям. Чим нижчий результат тесту, тим більш виражений когнітивний дефіцит.
Для визначення стійкості уваги і динаміки працездатності використовували таблиці Шульте. Оцінювали швидкість виконання в кожній групі пацієнтів. За результатами проходження кожної таблиці побудована крива виснаження (стомлюваності), що відображає стійкість уваги та працездатність в динаміці.
Дані обчислені з використанням персонального комп’ютера та пакета програм для обробки та аналізу статистичної інформації «SТАTISTICA 6.0». Кореляційний аналіз здійснювали за допомогою критерію Спірмена. Залежно від величини кореляції слабким вважали зв’язок при r<0,3–0,5, помірним — при r=0,5– 0,7 та сильним — при r>0,7. Напрямок виявленого зв’язку вказує позитивний або негативний знак коефіцієнту кореляції. Відмінності вважали значимими при р<0,05.
Результати та їх обговорення
За допомогою шкали Спілбергера — Ханіна в обстежених групах визначенi рівнi реактивної та особистісної тривожності (табл. 1). Виявлено, що у пацієнтів із ВДК у стадії загострення середній рівень особистісної тривожності становить 61,8±4,94, а реактивної — 60,2±3,12, що відповідає рівню високої тривожності за двома показниками. При цьому високу особистісну тривожність відмічали у 63,4%, помірну — 32,3%, низьку — 4,3% пацієнтів. Реактивну високу тривожність мали 65,2%, помірну — 30,5%, низьку — 4,3% хворих. У пацієнтів із ВДК в стадії ремісії захворювання відмічали зниження середнього показника особистісної (41,26±2,1) та реактивної тривожності (42,4±2,75) до рівня помірної тривожності. При цьому високу особистісну тривожність виявлено у 35,2%, помірну — 58,11%, низьку — 6,69% пацієнтів. Реактивну високу тривожність мали 37,1%, помірну — 56,21%, низьку — 6,69% пацієнтів. У контрольній групі середній показник особистісної тривожності становив 25,4±1,2, реактивної — 23,9±1,4, що відповідає рівню низької тривожності за двома показниками. При цьому високу особистісну тривожність відмічали у 3,2%, помірну — 29,4%, низьку — 67,4% пацієнтів. Високу реактивну тривожність зафіксовано у 2,89%, помірну — 29,01%, низьку — 68,1% пацієнтів. При оцінці тривожності за допомогою шкали Спілбергера — Ханіна виявлено, що значення реактивної та особистісної тривожності у пацієнтів із ВДК у стадії загострення були достовірно вищими, ніж у пацієнтів із ВДК в стадії ремісії (р<0,05). Також визначено, що ці показники вірогідно відрізнялися від таких у групі контролю (р<0,05). Виявлено, що рівень особистісної тривожності має тісний кореляційний зв’язок із тривалістю ВДК (r=0,86). Також відмічена кореляція між рівнем реактивної тривожності та частотою загострення ВДК (r=0,68).
Таблиця 1. Рівні реактивної та особистісної тривожності
Рівень тривожності | При ВДК в стадії загострення (n=84), % |
При ВДК в стадії ремісії (n=84), % |
Група контролю (n=30), % |
---|---|---|---|
Особистісна | тривожність | ||
Високий | 63,4 | 32,5 | 3,2 |
Помірний | 32,3 | 58,11 | 29,4 |
Низький | 4,3 | 6,69 | 67,4 |
Реактивна | тривожність | ||
Високий | 65,2 | 37,1 | 2,89 |
Помірний | 30,5 | 56,21 | 29,01 |
Низький | 4,3 | 6,69 | 68,1 |
Ознаки депресивних розладів різного ступеня вираженості за шкалою Бека виявлено у 79 (76,6%) пацієнтів у стадії загострення ВДК, у 31 (36,9%) — в ремісії ВДК та у 2 (6,6%) пацієнтів контрольної групи. Середній рівень депресії в 1-й групі становив 17,9±2,1 бала, що відповідає помірній депресії. При цьому депресія була відсутня у 21 (20,3%) пацієнта, легкий ступінь — у 52 (50,4%), у 17 (16,5%) — помірний, у 7 (6,7%) — виражений та у 3 (2,9%) — тяжкий. Середній рівень депресії в 2-й групі становив 10,1±1,2 бала, що відповідає легкій депресії. При цьому депресія була відсутня у 53 (63%) пацієнтів, легкий ступінь виявлено у 20 (23,8%), у 10 (11,9%) — помірний та у 1 (1,1%) — високий. У контрольній групі середній рівень депресії становив 6,1±0,8 бала, що відповідає відсутності депресивних розладів. При цьому депресія відсутня у 28 (93,3%) пацієнтів, легкий ступінь відмічено у 2 (6,6%) пацієнтів. У період загострення ВДК рівень депресії був достовірно вищим, ніж у період ремісії захворювання (p<0,05). Визначено, що ці показники вірогідно відрізнялися від таких у групі контролю (р<0,05). Також виявлено, що у 77 (74,7%) пацієнтів із ВДК в стадії загострення депресія та тривога були коморбідними.
При оцінці функціонального стану за допомогою опитувальника САН у хворих із ВДК виявили статистично достовірне зниження показників самопочуття, активності та настрою у період загострення захворювання порівняно з пацієнтами в стадії ремісії та групою контролю (табл. 2). У пацієнтів 1-ї групи середній показник самопочуття становив 2,9±1,8, активності — 3,2±2,4 та настрою — 3,4±3,1 бала, що вказує на зниження активності, погіршення самопочуття та настрою у пацієнтів цієї групи. У пацієнтів із ВДК в стадії ремісії відмічали достовірне покращення самопочуття — 4,3±2,85, активності — 4,1±2,44 та настрою — 4,5±2,15 бала, результати цієї групи знаходяться в межах середнього показника. У групі контролю показник самопочуття становив 5,4±2,12, активності — 5,1±2,31 та настрою — 5,9±2,44 бала, що вказує на нормальний функціональний стан обстежуваних цієї групи.
Таблиця 2. Оцінка функціонального стану за допомогою опитувальника САН
Середній показник | При ВДК в стадії загострення (n=84) |
При ВДК в стадії ремісії (n=84) |
Група контролю (n=30) |
---|---|---|---|
Самопочуття | 2,9±1,8 | 4,3±2,85 | 5,4±2,12 |
Активність | 3,2±2,4 | 4,1±2,44 | 5,1±2,31 |
Настрій | 3,4±3,1 | 4,5±2,15 | 5,9±2,44 |
При визначенні когнітивних порушень за допомогою шкали MMSE виявлено, що ці показники були практично однаковими у пацієнтів із ВДК в стадії загострення та ремісії. Середній показник становив 26,45±1,56 у пацієнтів 1-ї та 26,89±1,21 — 2-ї групи. При цьому деменція помірного та тяжкого ступеня не виявлена в жодного обстежуваного. Ці показники відрізнялися від результатів тестування в контрольній групі, в яких порушення когнітивних функцій за шкалою MMSE взагалі не виявлено, а середній показник становив 29,39±0,81 бала. Встановлений кореляційний зв’язок середньої сили між рівнем особистісної тривожності та виявленням когнітивних порушень за шкалою MMSE (r=0,53). Також мала місце кореляція між рівнем депресії та виявленням когнітивних порушень за шкалою MMSE (r=0,49).
Середня швидкість виконання таблиць Шульте у пацієнтів із ВДК в стадії загострення становила 51,8±2,42 с, що демонструє дещо знижену концентрацію уваги у пацієнтів цієї групи. У пацієнтів із ВДК в стадії ремісії цей показник знаходився в межах норми — 48,85±1,98 с. Ці показники достовірно відрізнялися порівняно з групою контролю (p<0,05), де середня швидкість виконання становила 40,94±2,01 с. За результатами витраченого на вирішення кожної окремої таблиці Шульте часу побудована «крива виснаження», що відображає стійкість уваги та працездатність в динаміці. В усіх досліджуваних групах час виконання коливався незначно, але у пацієнтів із ВДК у стадії загострення відзначали чітке збільшення часового проміжку в роботі з 2-ю та 5-ю таблицями, що може свідчити про коливання уваги та втомлюваність (рисунок).
Висновки
Для пацієнтів із ВДК характерними є прояви дисфункції нервової системи, зокрема тривожність, депресивні розлади, погіршення самопочуття та когнітивні порушення. Порівняння результатів тестування в динаміці (в загостренні ВДК та в ремісії) дозволили зробити висновок, що в ремісії психоемоційний стан хворих достовірно покращується (р<0,05). Наявність змін в емоційній сфері у пацієнтів із ВДК негативно впливає на перебіг захворювання і є однією з причин зниження якості життя та працездатності. Досліджені нейропсихологічні характеристики у пацієнтів із ВДК в стадії загострення та ремісії можуть бути використані як для удосконалення діагностики, так і оптимізації підходів у терапевтичній практиці щодо пацієнтів із ВДК.
Робота виконана в рамках дисертаційної роботи «Клініко-неврологічні, нейропсихологічні та параклінічні характеристики у пацієнтів з виразковою хворобою дванадцятипалої кишки».
Конфлікт інтересів
Конфлікту інтересів немає.
Список використаної літератури
- 1. Александровский Ю.А. (2002) Пограничные психические расстройства при соматических заболеваниях. Психиатрия и психофармакотерапия, 4(1): 16–22.
- 2. Фирсова Л.Д., Машарова А.А., Бордин Д.С., Янова О.Б. (2011) Заболевания желудка и двенадцатиперстной кишки. Планида, Москва, 52 с.
- 3. Фирсова Л.Д. (2003) Особенности психической сферы больных язвенной болезнью двенадцатиперстной кишки на разных стадиях заболевания. Тер. арх., 2: 21–23.
- 4. Балобанов В.Ю. (2008) Ноотропные соединения и их влияние на качество жизни больных язвенной болезнью. Рос. журн. гастроэнтерол. гепатол. колопроктол., 5: 238.
- 5. Ахмадуллина Г.Х. (2004) Выявление факторов риска, предрасполагающих к развитию язвенной болезни у студенческой молодежи. Экспер. и клин. гастроэнтерол, 1: 143–148.
- 6. Опарин А.А. (2005) Психосоматические расстройства как маркеры определения прогноза и тяжести течения язвы двенадцатиперстной кишки у студентов. Сучас. гастроентерол., 1(21): 16–18.
- 7. Лапин И.П. (2001) Нейрокинуренины: стресс, тревога, депрессия, алкоголизм, эпилепсия. Междунар. мед. журн., 3: 81–86.
- 8. Циммерман Я.С., Телянер И.И. (2008) Концепция патогенеза язвенной болезни и перспективы ее излечения. Рос. журн. гастроэнтерол. гепатол. колопроктол., 3: 35–41.
- 9. Вейн А.М. (2000) Неврозы в практике невролога. Междунар. мед. журню, 4: 31–35.
- 10. Bratia V. (2005) Stress and the gastrointestinal tract. J. Gastroenterol. Hepatol., 20(3): 332–339. DOI: 10.1111/j.1400-1746.2004.03508.x
- 11. Levenctein S. (2002) Bellyaching in these pages: upper gastrointestinal disorders in Psychosomatic medicine. J. Psychosom. Med., 64(5): 767–772. DOI:10.1097/00006842-200209000-00009
Інформація про автора:
Демидас Олена Василівна — аспірант кафедри неврології № 2 Національного університету охорони здоров’я України імені П.Л. Шупика, Київ, Україна. Адреса для кореспонденції:
Демидас Олена Василівна |
Information about the author:
Demydas Olena V. — PhD student of Neurology Department № 2 of Shupyk national healthcare university of Ukraine, Kyiv, Ukraine. Address for correspondence:
Olena Demydas |
Надійшла до редакції/Received: 13.01.2022
Прийнято до друку/Accepted: 28.01.2022